Економічні потреби та інтереси

Економічні інтереси мають  такі особливості: а) вони є об'єктивними, оскільки об'єктивні самі економічні відносини; б) вони є матеріальними.

Економічні інтереси можна  класифікувати насамперед за суб'єктами реалізації їх як державні, групові  та особисті. В структурі інтересів  виділяють виробничі (пов'язані з  організацією виробництва) і невиробничі (пов'язані з задоволенням особистих  потреб виробника та його потреб як члена суспільства).

Державний інтерес має  такі складові свого прояву:

а) суспільно-економічні інтереси - частина інтересів держави та інших суб'єктів господарювання збігається (оподаткування в розумних межах, виділення державних інвестицій та субвенцій, тарифне стимулювання експорту та ін.);

б) інтереси державної бюрократії - інтереси саморозвитку державної  системи, що є корпоративним придатком  до інтересів держави;

в) інтереси самоконтролю та оптимізації громадянського суспільства - держава не може бути виразником інтересів  одного класу чи прошарку, в демократичному суспільстві вона частіше виступає як інститут консенсусу.

Груповий інтерес - це сума однорідних інституйованих приватних  інтересів, носіями яких можуть бути споживачі, акціонери, фондова біржа  тощо. Форми прояву групового інтересу різноманітні: корпоративний інтерес  бюрократії, підприємств, асоціацій  суб'єктів господарської діяльності, трудових колективів. При цьому інтерес  трудового колективу залежить від  форми власності: на державних, акціонерних  і приватних підприємствах він  має різний зміст. В умовах ринкових відносин груповий інтерес може бути представленим і через тіньову  економіку у вигляді мафіозно-кримінальних структур.

Особистий інтерес охоплює  потреби, що пов'язані з реалізацією  приватної власності, прав володіння  та користування, управління, отримання  доходів.

Кожна людина одночасно є  носієм різних інтересів, оскільки вона виступає в різних іпостасях: по-перше, як індивід; по-друге, як представник  певної верстви суспільства; по-третє, як член певного трудового колективу. Суспільний і колективний інтереси персоніфікуються тільки в індивіді.

Отже, має місце складне  переплетіння, взаємодія економічних  інтересів. Значною мірою інтереси виступають як соціальні протилежності.

Взаємодію інтересів можна  простежити на прикладі їх прояву в  сферах виробництва і обміну. У  сфері виробництва підприємці та робітники є протилежними сторонами  економічних стосунків, проте вони мають спільні інтереси щодо ринку, виступаючи як виробники або споживачі. Не задовольнивши інтереси споживача, виробник не може забезпечити і власні інтереси. Взаємозалежність цих груп об'єктивно зумовлює їх співробітництво.

Механізм узгодження інтересів  визначається насамперед сутністю існуючої економічної системи. Державна політика в сфері економічних інтересів  виходить з того, що, по-перше, за різних умов суспільного розвитку на перший план можуть виходити ті чи інші інтереси. Якщо вчасно не зробити в економічній  політиці акцент на певну групу інтересів, то результатом буде відсутність  узгодженості інтересів, що гальмує  соціально-економічний розвиток. При  цьому важливо досягти якомога  повнішої внутрішньої узгодженості інтересів.

По-друге, державна політика також може мати різні засоби впливу на інтереси людей: а) неекономічний  примус; б) економічний примус; в) моральний  і соціальний мотиви трудової активності. В останньому випадку має місце  підміна впливу на інтереси спонукальними  мотивами, до праці.

Реалізація економічних  інтересів здійснюється через досягнення їхніми суб'єктами конкретних економічних  цілей. Так, реалізація індивідуальних інтересів забезпечується через  зростання індивідуальних доходів. Засобом реалізації колективних  інтересів є максимізація прибутку та фонду заробітної плати (наприклад, для підприємств державного сектора, що знаходяться на комерційних засадах господарювання). Нарешті, засіб реалізації суспільного інтересу - максимізація національного доходу та мінімізація фонду відшкодування створюваного суспільного продукту. Отже, проблема поєднання інтересів знаходить своє вираження у формуванні певних пропорцій у розподілі доходів. Механізм реалізації корпоративних інтересів полягає у взаємодії з політичними інститутами. Інструментом реалізації цього інтересу є відомчо-номенклатурний симбіоз за участю законодавчої влади.

Одним з аспектів класифікації економічних інтересів є виділення  інтересів власника, підприємця та робітника.

Інтерес власника полягає  в зростанні власності та в  одержанні від неї гарантованого  доходу. Реалізація цього інтересу передбачає вибір правильної ринкової стратегії, забезпечення конкурентоздатності, а при необхідності - переміщення  капіталу в інші об'єкти власності, де він може принести більший доход. Інтерес власника передбачає також  ефективне поточне використання капіталу з метою отримання задовільної  норми прибутку в кожен певний момент. Головне, що характеризує власника, - його турбота про перспективу, адже саме цього вимагає зростання  власності. Він може погодитися навіть на скорочення поточних доходів, наприклад  під час реконструкції, якщо це необхідно  для зростання доходів у майбутньому.

Інтереси менеджера полягають  насамперед у забезпеченні поточної ефективності використання капіталу, максимізації доходу в кожний певний момент. У той самий час менеджери  високого класу здатні забезпечити  високу ефективність і на перспективу. В цьому відношенні інтереси менеджера  збігаються з інтересами власника. Однак професійна діяльність менеджера  пов'язана з конкретним об'єктом  власності, тому він заінтересований  у стабілізації свого становища  і орієнтується на зміцнення конкретного  підприємства. Внаслідок цього його інтерес потенційно може суперечити інтересу власника, який заінтересований  у своєчасному переливі капіталу в ефективніші сфери.

Ще більш незацікавленими  в переливі капіталу виявляються  наймані робітники, інтереси яких пов'язані  з конкретним підприємством як джерелом доходу і місцем роботи. Інтереси найманих робітників спрямовані на максимізацію поточних доходів, тому на підприємствах, де наймані робітники є власниками, а також залучаються до прийняття  стратегічних рішень, спостерігається "проїдання" прибутків замість  їх спрямування на розвиток виробництва. У США на підприємствах із власністю  робітників передбачені механізми, що стимулюють трудову професійну активність, проте обмежують повноту і  свободу в реалізації функцій  власників. Самоуправління здійснюється в таких формах, коли стратегічні  рішення приймаються професійними менеджерами, а не робітниками.

У системі економічних  інтересів можна виділити основний інтерес суспільства, який повинен  відповідати таким критеріям:

а) віддзеркалювати сутність економічної системи, найхарактерніші  риси її; б) бути рушійною силою економічного розвитку певної системи.

Відповідно до цих критеріїв  основним інтересом сучасної ринкової економіки України є особистий інтерес, а саме - особистий інтерес споживача. Він характеризує найважливішу особливість сучасної ринкової економіки - її спрямованість на задоволення споживчих потреб відповідно до платоспроможного попиту, яке відбувається на основі не масового, а все більш індивідуалізованого виробництва, що дає змогу задовольнити саме індивідуальні потреби; особливе становище споживача, який визначає, що виробляти, і тим самим обмежує свободу вибору виробника. Інтерес споживача спонукає виробника до певних дій - до виробництва необхідної продукції належної якості і з прийнятною ціною. Щоб задовольнити цей інтерес, виробник змушений впроваджувати нові технології, засоби виробництва, наймати кваліфіковану робочу силу, шукати шляхи скорочення витрат тощо. Це забезпечує реалізацію не лише особистого інтересу споживача, а й особистого інтересу виробника (максимізація прибутків) і суспільного інтересу в цілому (розвиток продуктивних сил суспільства). Отже, інтерес споживача є рушійною силою економічного розвитку в сучасній ринковій економіці.[3, 100]

Основним інтересом планової форми економіки є суспільний інтерес, або інтерес суспільства  як асоціації власників засобів  виробництва і асоціації робітників. Цей інтерес відбиває такі істотні  риси соціалізованої економічної системи, як суспільна власність на засоби виробництва і співробітництво. Трансформація суспільної власності  в державну в умовах адміністративно-командної  системи обумовлює перетворення державного інтересу на основний інтерес. Саме реалізація державного інтересу як основного забезпечує відтворення  цієї системи.

В адміністративно-командній  економіці існує жорстка ієрархія інтересів: інтереси держави мають  пріоритет перед регіональними, регіональні - перед колективними, колективні - перед особистими. Засобом забезпечення субординації інтересів було централізоване директивне планування економіки.

Підпорядкування особистих  інтересів колективним та державним  запроваджувалось у масовій свідомості пропагандою, яка проголошувала, що людина має передусім дбати про  суспільство та своїх товаришів, тобто колектив, у якому працює. Чим краще всі будуть працювати  один на одного і на суспільство  в цілому, тим більшим буде суспільний продукт, а отже, і частка кожного  в ньому, тим повніше можна  буде реалізувати особистий інтерес.

Проте в реальній дійсності  абсолютизація суспільного інтересу призвела до абсолютизації державного інтересу. Звідси, по-перше, підпорядковане, другорядне значення особистого інтересу в адміністративно-командній економіці  призвело до серйозних збоїв в  економіці і утворило гальма її розвитку:

1) позбавило людину економічних  стимулів до праці;

2) породило психологію  утриманства;

3)обумовило ігнорування  особистих інтересів працюючих,  економічну залежність їх від  держави;

4) призвело до деформації  уявлень про шляхи реалізації  особистого інтересу - значна частина  членів суспільства вбачала їх  не в особистій ефективній  праці, а в перерозподілі суспільного  продукту.

По-друге, процес ототожнення  суспільного інтересу з державним, а останнього - з груповим інтересом  правлячої еліти - партійно-державної  бюрократії створив умови для  першочергового задоволення саме останнього інтересу. Фактичне ж підпорядкування  особистих інтересів працюючих  інтересам партійно-державної бюрократії обумовило специфічну експлуатацію останньою більшості членів суспільства.

Примат інтересів партійно-державної  бюрократії виявився і під час  перебудовчих процесів в Україні. Саме колишня номенклатура, намагаючись  розв'язати суперечність між фактичним  привласненням нею суспільних засобів  виробництва і формально (юридичне) державною власністю на них, першою включилася в процеси роздержавлення та приватизації, найбільше вигравши від них. На плечі більшості членів суспільства вона переклала тягар  інфляції, безробіття і зубожіння.

З одного боку, становлення  ринкової економіки в Україні  створює певні умови для активізації  економічних інтересів особистості. Проте такі інтереси далеко не завжди співпадають з інтересами розвитку суспільства. Економічний монополізм, недосконалість законодавства, ігнорування  вже діючих законів створюють  умови для задоволення особистих  інтересів незначної частини  суспільства методами, що суперечать інтересам більшості, насамперед це розкрадання державного майна, залучення  до незаконних видів бізнесу (рекету, торгівлі наркотиками), монопольне підвищення цін у поєднанні із скороченням  обсягів виробництва.

З другого боку, держава (передусім  завдяки надмірному оподаткуванню) стримує розвиток особистого інтересу, перетворення його на головний стимул економічної діяльності. Внаслідок  цього, а також гонитви торгово-фінансового  компрадорського капіталу, що народжується, за надприбутками особисті інтереси часто реалізуються в сфері "тіньової економіки". У системі економічних  інтересів на кожному конкретному  історичному етапі економічного розвитку, крім основного, можна виділити головний інтерес, який має такі особливості:

а) відбиває специфіку та економічні проблеми певного етапу;

б) є квінтесенцією реальних особистих інтересів і суспільного  інтересу в цілому;

в) трансформується в певну  економічну політику, спонукаючи до діяльності, спрямованої на вирішення проблем, властивих певному етапу економічного розвитку.

Наприклад, в Україні головний інтерес суспільства полягає  в здійсненні ринкових реформ, що є  передумовою подальшого економічного і соціального прогресу суспільства. В умовах відновлення української  державності головним стає також  національний інтерес. Проведення ринкових реформ і трансформація суспільства  як головний інтерес властиві в цілому всім країнам колишньої командно-адміністративної системи. Так, для США, Великобританії у 80-і роки головний інтерес полягав  у трансформації економіки відповідно до сучасного етапу технологічної  революції, що знайшло свій прояв  в політиці "рейганоміки" та "тетчеризму".

Такі загальні теоретичні основи розгляду економічних потреб та інтересів як головної рушійної сили соціально-економічного прогресу.

2.3 Вплив виробництва на  задоволення потреб

        Визначальним фактором формування потреб є виробництво, оскільки воно, по-перше, створює нові зразки продукції, і, по-друге, виробляє достатню кількість цієї продукції, задовольняючи потреби в ній. Поява нових зразків продукції спочатку має обмежений характер і повністю задовольнити попит на них неможливо. Незважаючи на обмеженість, нові вироби стають суспільною потребою. В результаті виникає суперечність між попитом і пропозицією, розв'язання якої (суперечності) можливе в результаті розвитку виробництва. Як бачимо, потреби не тільки є результатом виробництва, а й впливають на нього. Появі нових потреб виробництво сприяє під впливом цілої низки факторів. По-перше, під впливом науково технічного прогресу виробництво змінює свою структуру і пропонує суспільству потреби та послуги вищого порядку. По-друге, розвиток продуктивних сил. міжнародний поділ праці сприяють зближенню народів різних країн, що зумовлює розширення номенклатури виробів, а це останнє породжує нові потреби. По-третє, розвиток виробництва вимагає більш якісної робочої сили (з високим рівнем загальної та професійної освіти), яка, в свою чергу, формує більш високі потреби, необхідні для розвитку особистості. По-четверте, виробництво вимушене постійно оновлювати зразки продукції під впливом конкуренції. Воно прагне виробляти такі продукти, які на даному етапі розвитку мали б високу корисність. Продукти праці, як і продукти природи, можуть мати корисність, тобто задовольняти яку-небудь людську потребу. Причому розрізняють об'єктивну та суб'єктивну корисність продукту. Об'єктивна корисність продукту - це сукупність хімічних, фізичних, естетичних й інших властивостей продукту, завдяки яким цей продукт задовольняє ті чи інші потреби людини. Корисність продукту існує об'єктивно, тобто незалежно від того, Що думає про цей продукт людина. Може бути й так, що людина взагалі нічого не знає про цей продукт, хоча він є корисним. Суб'єктивна корисність продукту - це оцінка корисності продукту споживачем. Причому ця оцінка є динамічною, тобто такою, що змінюється в залежності від цілого ряду факторів. Серед факторів, які роблять вплив на оцінку корисності продукту, варто виділити такі: 
рівень насиченості благом (продуктом). Кожна додаткова одиниця одного і того ж блага приносить людині менше задоволення, а отже, має меншу додаткову корисність, ніж попередня. рівень економічної стабільності (нестабільність спричиняє підвищення оцінок корисності продукту); 
національний та історичний фактори (для одних цінна баранина, для інших - свинина; в один час цінувалися одні вироби, в інший - інші) 
Суб'єктивні оцінки тих благ, які купують, формуються на рівні їх граничної, тобто найменшої корисності. Вчення про граничну корисність продукту розробили представники маржиналізму (від слова марджінал - граничний) К.Мснгер, Ф.Візср. Е.Бем-Баверк, А.Маршал, В.Парето і інші. Згідно з їх теорією, в умовах стабільної економіки кожна людина прагне поводити себе раціонально, тобто прагне оптимізувати свій добробут, максимально задовольняючи свої потреби. Для цього покупець виключно суб'єктивно оцінює першорядність тієї чи іншої потреби. Відповідно до цього і розподіляє свій доход. Чим потрібніше благо, тим вища його суб'єктивна оцінка і тим більший попит на нього. Для визначення суб'єктивних оцінок використовують закон спадної граничної корисності, за яким колена додаткова одиниця одного і того ж блага приносить людині менше задоволення, а отже, має нижчу суб'єктивну оцінку, нижчу суб'єктивну корисність. Скажімо, якщо з цих позицій оцінювати мішок зерна для себе, мішок зерна для коня, мішок зерна для насіння, мішок зерна для папуг, то останній мішок зерна матиме граничну корисність. Після нього користь відсутня. 
     За допомогою закону спадної граничної корисності є можливість пояснити: 1) чому споживачі купують одні і не купують інші товари; 2) різні товари вони купують в різній кількості; 3) передбачити момент наповнення ринку певним благом і прогнозувати переключення попиту споживачів; 4) розробляти національну економічну, соціальну та науково-технічну політику. Особливо велике значення всі ці моменти і мають в умовах планової економіки, яка об'єктивно зорієнтована на більш повне задоволення все зростаючих потреб суспільства.