Економічні потреби та інтереси

     Наукове обгрунтування економічних потреб дозволяє обгрунтувати показники розвинутості соціальної сфери, рівня реальних доходів, умов праці та побуту, рівня професійної підготовки та освіти різних соціальних груп населення.

     Структура  економіки України на сучасному  етапі значною мірою зорієнтована  на низькі потреби. Рівень споживання  у більшості населення є настільки  низьким, що не забезпечує відтворення  навіть тих потреб, які були  сформульовані і задовольнялись  раніше. Все це завдає шкоди  і людині, і виробництву, і суспільству  в цілому.

   Будь-які потреби - це ставлення людей до умов їх життєдіяльності. В структурі потреб суспільства можна виділити потреби людей у спілку ванні з природою, потреби у засобах виробництва і предметах споживання, погреби у саморозвитку і соціальному спілкуванні, потреби у творчій праці і відпочинку.   Економічні потреби - це ставлення людей до економічних умов життєдіяльності, яке характеризується відчуттям нестачі певних благ і послуг та бажанням володіти ними, щоб подолати це відчуття. Потреби мають об'єктивно-суб'єктивний характер. їх походження визначається двома групами причин: фізіологічними, оскільки людина є живою істотою і потребує певних умов та засобів існування, суспільними, оскільки життєдіяльність людини відбувається в рамках суспільства. 
Потреби можна класифікувати передусім за суб'єктами та об'єктами.

За суб'єктами потреби поділяють на: індивідуальні (в їжі, одязі, житлі, у певних послугах); колективні (трудового колективу у кваліфікованому керівництві, сприятливому психологічному  кліматі, відповідних умовах праці); суспільні (у зниженні рівня інфляції та безробіття, конвертованості національної валюти); потреби домогосподарств, підприємств та держави як особливого суб'єкта економіки.

    Домогосподарства  мають потребу якнайвигідніше  розпоряджатися ресурсами (продати,  здати в оренду). Підприємства  мають потребу в підвищенні  конкурентноздатності своєї продукції, зниженні витрат виробництва, збільшенні прибутків. Держава має потребу в збільшенні надходжень до держбюджету, недоторканості дежкордонів тощо.

   Крім того, потреби  класифікують і за ступенем  їх реалізації:

     Абсолютні  (максимальні) потреби – це  ті, які відповідають останнім  досягненням науки і техніки  і які будуть задоволені в  перспективі. Вони є орієнтиром  економічного розвитку.

     Дійсні потреби - це ті, що склалися на основі досягнутого рівня виробництва і є суспільно нормальними для даного періоду. Вони показують можливість задоволення потреб людини при нинішньому рівні розвитку. 
      Платоспроможні - цс ті, які людина може задовольнити відповідно до власних доходів і рівня цін. Це фактичне народне споживання. Вони показують відставання задоволення потреб від дійсних. Співвідношення між дійсними і абсолютними потребами показує можливий ступінь задоволення потреб при даному рівні розвитку виробництва. Задоволення абсолютних потреб (ЗАП) можна виразити формулою:

ЗАП = ДП (дійсні потреби) / АП (абсолютні потреби)

Зростання дійсних потреб перебуває під впливом зростання  абсолютних потреб. 
     Важливе значення для розкриття кількісної визначеності задоволення потреб має співвідношення між рівнем платоспроможних потреб (ПСГТ) та рівнем дійсних потреб (ДП).

      Реалізація потреб суспільства відбувається таким чином, що платоспроможний попит наближається до дійсних потреб, а останні - до абсолютних. 
    Все це передбачає постійний розвиток виробництва та піднесення його ефективності. 
    Розвиток потреб знаходить відображення в дії закону зростання потреб. Він характеризує появу все нових і нових потреб та зміну їх структури, що відбиває просування людини і суспільства в цілому від біологічного до більш різнобічного життя. Водночас із законом зростання потреб діє закон економії праці. Його дія обумовлена обмеженістю ресурсів, необхідних для задоволення зростаючих потреб. Обидва названі закони відбивають дві сторони всезагального економічного закону зростання соціально-економічної ефективності. На рівні суспільства дія цього закону виявляється в тому, що в умовах безмежності потреб суспільство, щоб задовольнити їх, повинно прагнути до всебічної економії праці, тобто до ефективного використання економічних ресурсів і задоволення на цій основі таких потреб, які створювали б умови для просування до потреб ще вищого порядку. 
На індивідуальному рівні дія закону зростання соціально-економічної ефективності виявляється в тому, що кожна людина заінтересована, з одного боку, в максимальному задоволенні потреб, а з іншого - у збереженні своєї праці, раціональному її використанні, а тому й визначає певну черговість в задоволенні потреб. 
Закон зростання потреб є законом суспільного прогресу. Він характеризує не просто появу все нових і нових потреб, а зміну структури їх, що відбиває просування людини і суспільства в цілому від біологічного до більш різнобічного багатого життя. Прийнято розрізняти 3 етапи розвитку потреб:

     Перший етап характеризується домінуванням матеріально-речових потреб (в продуктах харчування, одязі, житлі, речах довготривалого вжитку -телевізорах, автомобілях, холодильниках і ін.). 
    Другий етап характеризується переходом до економіки споживання, мається на увазі формування таких потреб, як побутове обслуговування, освіта, медицина, спорт, відпочинок, розваги і ін. 
     Третій етап розвитку потреб характеризується появою і розвитком гуманітарних потреб, пов'язаних з творчістю, духовним розвитком людини. На цьому етапі має відбутись зміна характеру праці і зростання вільного часу 
Кожна країна проходить ці етапи в різний час, в залежності від рівня розвитку продуктивних сил та існуючого економічного ладу. 
Потреби реалізуються в процесі споживання. Однак потреби і споживання не співпадають, бо, як вже говорилося, споживання завжди обмежене платоспроможністю населення та суб'єктів виробництва і самим виробництвом. Для забезпечення оптимального співвідношення між споживанням і потребами необхідно зіставляти фактичний рівень споживання з науково-обгрунтованими економічними потребами. Це дасть можливість судити про ступінь розвитку соціальної сфери, рівень реальних доходів, умови праці та побуту, ступінь професійної підготовки та освіти різних соціальних груп населення, а отже виявити "вузькі" місця і відповідно діяти.

РОЗДІЛ 3

ШЛЯХИ РАЦІОНАЛЬНОГО ЗАДОВОЛЕННЯ  ПОТРЕБ

3.1 Взаємозв'язок потреб, виробництва і попиту

      Взаємозв'язок потреб і виробництва характеризується насамперед впливом виробництва на потреби, який полягає в тому, що, по-перше, виробництво разом з фантазією створює нові потреби, перетворює їх з одиничних (властивих окремим людям) на масові, тобто забезпечує розширене відтворення потреб; по-друге, виробництво створює споживчі блага, отже, забезпечує задоволення потреб.

    Вплив потреб на виробництво полягає в тому, що, по-перше, задоволення потреб характеризує природну спрямованість виробництва в будь-якому суспільстві; по-друге, потреби стимулюють розвиток виробництва. Саме поява нових потреб приводить до появи нових галузей, будівництва нових підприємств, реконструкції існуючих; по-третє, рівень розвитку потреб, їх багатство, різноманітність та місце тих чи інших потреб у структурі людських цінностей характеризують рівень розвитку суспільства в цілому (його багатство, ступінь цивілізованості) і кожної окремої людини (роз-винена людина має багаті, різноманітні потреби).

    Гуманізація виробництва, властива постіндустріальному суспільству, зумовлює підсилення взаємовпливу потреб і виробництва, адже вона передбачає безпосереднє підпорядкування потребам людини як процесу праці, так і його результату.

    Це означає, з одного боку, що процес праці повинен забезпечити задоволення потреб у творчій праці, інтелектуальній, відповідальній, змістовній діяльності. Задоволення таких потреб вимагає адекватної зміни змісту і характеру праці, а досягнення відповідності результату (продукту) праці потребам людини - визначення потреб ще до початку процесу праці та забезпечення виробництва лише тієї продукції, яка цим потребам відповідає.

З другого боку, розвиток змісту і характеру праці та виробництва обумовлює розвиток, збагачення потреб, створює людину, що здатна працювати по-новому і сприймати нові продукти виробництва. Як вже зазначалося, потреби є безмежними за своєю суттю. Безмежність їх має різні форми прояву. Вона полягає, по-перше, в тому, що потреби постійно відтворюються (не можна, поївши, задовольнити потребу в їжі раз і назавжди); по-друге, розвиток сус-пільства і виробництва породжує все нові й нові потреби; по-третє, не має меж процес удосконалення структури потреб, їх облагородження, як не має меж і процес удосконалення людської особистості.

    Безмежність потреб обумовлена як безмежністю фантазії, продуктом якої вони є, так і розвитком виробництва, яке в умовах конкуренції постійно удосконалюється, створює нові споживчі блага, а отже, і нові потреби. Широкому розповсюдженню потреб сприяють і сучасні комунікації, розвинена реклама, яка намагається запевнити нас в тому, що ми потребуємо нескінченну кількість предметів, які без реклами ми купували.

    Отже, якщо розглядати систему потреб у цілому, досліджувати зміни, що в ній відбуваються протягом тривалого часу, тобто досліджувати розвиток системи потреб, то останні постають перед нами, по-перше, як безмежні і, по-друге, як підпорядковані дії загального закону зростання потреб. Якщо ж розглядати потребу в конкретному споживчому блазі, то в кожен певний момент у міру її задоволення, що відбувається в процесі споживання цього блага, потреба насичується. Тому кожна додаткова одиниця цього споживчого блага при-носить людині менше задоволення, отже, має меншу додаткову (граничну) корисність, ніж попередня. Це означає підпорядкування процесу насичення конкретної потреби в кожен певний момент часу дії закону спадної граничної корисності. Значення цього закону полягає в тому, що він впливає на попит, отже, на поведінку споживача.

    Аналіз взаємодії потреб і попиту здійснили представники теоретичної течії, що має назву маржиналізм [marginal - граничний). Зародилась вона в другій половині XIX ст. і залишила глибокий слід у світовій економічній науці (К. Менгер, Ф. Візер, Е. Бем-Ба-верк, А. Маршалл, В. Парето, Д. Хікс).

Маржиналісти розробили теорію споживацької поведінки, сутність якої полягає ось у чому:

1. В умовах стабільної економіки кожна людина прагне поводити себе раціонально, тобто оптимізувати свій добробут - максимально задовольнити особисті потреби.

2. Щоб досягти цієї мети, покупець виключно суб'єктивно оцінює нагальність тієї чи іншої потреби, інтенсивність її. Відповідно до цих оцінок він розподіляє свій доход між різними споживчими благами. Чим вища інтенсивність потреби, тим вищі суб'єктивні оцінки, а тому й більший попит на це благо.

3. Для визначення суб'єктивних  оцінок використовують явище  спадної граничної корисності  споживчого блага, тобто суб'єктивна  оцінка того блага, яке купують,  формується на рівні його граничної корисності.

    Правило, за яким можна оптимізувати задоволення потреб, полягає в такому розподілі грошового доходу споживача, при якому останній, наприклад, долар, витрачений на придбання кожного виду продукту, приносив би однакову додаткову (граничну) корисність. Або (другий закон Госсена). Проілюструвати його дію можна за допомогою такого абстракт-ного прикладу. Споживач з обмеженим доходом (5 г. о.) приходить в магазин, щоб купити молоко та хліб. Звичайно, кожна додаткова пляшка молока та буханка хліба мають для нього меншу граничну корисність, ніж попередні, виходячи з його доходу. Тому споживач придбає першу пляшку молока, що має для нього найбільшу граничну корисність, а також другу пляшку молока і буханку хліба, що мають однакову граничну корисність. При цьому він витратив весь свій доход і оптимізував добробут згідно з доходом.

     Отже, через виведення закону спадної граничної корисності намагаються пояснити, чому споживачі купують одні і не купують інші товари, чому різні товари вони купують у різній кількості, При цьому дійсно важливим є те, що на підставі зв'язку між суб'єктивною оцінкою певного споживчого блага та ступенем задоволення потреби в ньому можна передбачити момент насичення ринку певним споживчим благом і прогнозувати переключення попиту на інші споживчі блага.

3.2 Практичне значення вивчення  потреб

    Практичне значення вивчення потреб полягає в:

    1. Глибоке дослідження потреб, визначення ієрархії їх широко використовується в менеджменті, при розробці теорій мотивації. Згідно з цими теоріями, менеджер має вивчати потреби різних категорій робітників і застосовувати такі стимули до праці, які відповідають найбільш нагальним потребам кожної категорії: робітник А буде добре працювати, якщо йому підвищити заробітну платню (бо на першому плані в нього фізіологічні потреби); Б - якщо йому запропонувати вищу посаду (у нього на першому плані потреба у визнанні, повазі); В - якщо йому запропонувати відпові-дальнішу творчу роботу, де він міг би розвинути свої здібності.

2. Вивчення потреб набуває великого значення в сучасній маркетинговій діяльності, адже концепція маркетингу передбачає визначення потреб як передумови виробничого процесу. Згідно з нею виробляти слід лише такі товари, які необхідні споживачам, тоді не треба докладати великих зусиль для реалізації їх.

3. Потреби є вихідним пунктом розробки національної економічної, соціальної і науково-технічної політики розвинутих країн. Так, суспільні потреби є основою для прийняття рішень у найважливішій для розвитку виробництва структурно-інвестиційній сфері. 3/4 комерційних нововведень у США були впроваджені вже в 70-х роках за результатами вивчення потреб ринку і тільки 1/4 - породжені стихійним інноваційним процесом. Великі фірми враховують перспективні потреби та орієнтуються на технічні й продуктові зміни, що доступні та вигідні споживачу. В арсеналі фірм США є приблизно 20 базових методів моделювання технічних процесів з орієнтацією на споживача. В країнах з розвинутою ринковою економікою існує система соціальних технологій і визначення суспільної оцінки нових потреб. Починаючи з 60-х років промислове виробництво в США орієнтується на широку індивідуалізацію потреб. Отже, в умовах сучасного ринкового господарства потреба є і вихідним пунктом, і кінцевою метою виробництва.

    Виробництво в умовах адміністративно-командної системи грунтувалося на плані і спрямовувалося на виконання плану (адже головним було не те, задовольняє чи не задовольняє вироблена продукція потреби людей, а те, виконало чи не виконало підприємство план). Хоч формально планування повинно було грунтуватися на визначенні потреб, але фактично воно здійснювалося методом від досягнутого, бо ринковий механізм визначення потреб був відсутній (внаслідок державного ціноутворення). Безпосередньо ж визначити всю гаму суспільних потреб в рамках єдиного центру на пев-ному етапі економічного розвитку стає практично неможливим.