В адміністративно-командній економіці
існує жорстка ієрархія інтересів:
інтереси держави мають пріоритет
перед регіональними, ... регіональні
— перед колективними, колективні — перед
особистими. Засобом забезпечення субординації
інтересів було централізоване директивне
планування економіки.
Підпорядкування особистих інтересів
колективним та державним запроваджувалось
у масовій свідомості пропагандою,
яка проголошувала, що людина
має передусім дбати про суспільство
та своїх товаришів, тобто колектив,
у якому працює. Чим краще всі
будуть працювати один на одного
і на суспільство в цілому,
тим більшим буде суспільний
продукт, а отже, і частка кожного
в ньому, тим повніше можна
буде реалізувати особистий інтерес.
Недостатньо розвинені потреби
стримували розвиток виробництва,
негативно впливали на можливості
економічного зростання: знецінювали
працю; низька вартість робочої
сили обмежувала можливості для
нагромадження національного багатства,
хоч і забезпечувала необхідні
мінімальні потреби.
Наслідком низького рівня потреб
було також відтворення нецивілізованого
способу споживання (надмірне вживання
алкогольних напоїв у ряді
регіонів та серед певних прошарків
суспільства), що стало великою
соціальною проблемою суспільства.
Низькі потреби спустошують побут,
зводять до мінімуму добровільну
працю в сім'ї, сімейне дозвілля.
Отже, нерозвинуті потреби є результатом
і причиною гальмування суспільного
розвитку.
Структура економіки України
на сучасному етапі значною
мірою орієнтована на низькі
потреби. Суттєво впливає на
потреби глибока економічна криза,
що продовжується в Україні.
Низький рівень споживання більшості
населення в цих умовах не
забезпечує відтворення потреб,
що вже були сформовані раніше.
Наприклад, вже сформувалась потреба
в творчій самостійній праці,
а існуючий рівень споживання
низький. Тим самим деформується,
не відтворюється на належному
рівні й потреба в праці
такого змісту.
Продуктивні сили, безперервно розвиваючись,
не лише створюють умови
для задоволення потреб, які
склалися, а й стають грунтом
для виникнення нових потреб.
Зростання маси і різноманітності
споживних вартостей у результаті
зростання продуктивних сил призводить
до зміни структури виробництва
і витіснення старих потреб
новими. Цей процес, як і сам
процес суспільного виробництва,
відбувається безперервно. Розвиток
продуктивних сил, міжнародний
поділ праці, спеціалізація сприяють
економічному зближенню народів
різних країн, що зумовлює розширення
складу продуктів праці, а
отже, до появи нових
потреб. Це свідчить, що в суспільстві
діє об'єктивний закон зростання
потреб. Поява нових споживних
вартостей спочатку має обмежений
характер і повністю задовольнити
попит на них неможливо. Не
зважаючи на обмеженість, нові
споживні вартості стають суспільною
потребою. Оскільки відразу всіх
членів суспільства забезпечити
новоствореними споживними вартостями
неможливо, то між попитом на
них і пропозицією виникає
суперечність. Вона може бути
використана для розвитку виробництва
через економічне стимулювання, тому що
потреби не лише є результатом виробництва,
а й впливають на нього. Виробництво завжди
в кінцевому підсумку пов'язано з потребами,
що склалися. Поза потребами неможливе
і саме виробництво. Особливо динамічно
зростають потреби, змінюється їхня структура
в умовах науково-технічного прогресу.
Під її впливом економіка набула такого
розвитку, що може задовольняти не тільки
такі важливі життєві потреби, за які боролося
людство багато століть — їжа, одяг, житло,
охорона здоров'я (первинні потреби), а
й потреби, які дістали назву другої групи,
породженої розвитком особистості, й у
буденному житті виступають як «потреби
вільного часу».
Як породження науково-технічного
прогресу, «потреби вільного часу»
стають революціонізуючим фактором
розвитку людини і виробництва.
Розвиваючи людину, вони удосконалюють
її як інтелектуальну силу, перетворюють
виробництво, змінюють його структуру
так, щоб випускати все нові
й нові види продукції, послуг,
які б задовольняли їх виробників.
У цьому полягає особливість
вияву-закону зростання потреб
в умовах розвитку економіки,
що ґрунтується на досягненнях науково-технічного
прогресу. Сучасне суспільство має забезпечити
умови для безперервного розвитку потреб.
У цьому рушійні сили його розвитку.
На жаль, ситуація, що склалася
в нашій країні, свідчить про
суперечності між потребами населення,
які сформувалися з урахуванням
таких високорозвинених напрямів,
як обчислювальна та лазерна
техніка, сучасні засоби зв'язку,
... передові досягнення світового виробництва,
науково-технічного прогресу та можливостями
їх задоволення, обмеженими як загальним
рівнем розвитку економіки, так і структурою
її, орієнтованою в основному на задоволення
виробничих потреб. Розв'язати цю суперечність
можна завдяки піднесенню економіки на
якісно новий рівень, зміні її структури
з метою формування потреб, спрямованих
на розвиток людини.
Особливостями вияву закону зростання
потреб в економіці розвинених
країн в нинішніх умовах є
те, що, з одного боку, відбувається
перехід від масового виробництва
і споживання до індивідуалізованого
виробництва та споживання. Наприклад,
люди хочуть різноманітніше одягатись,
враховуючи особливості своєї зовнішності,
віку, професії тощо. А з іншого боку, індивідуальні
потреби, які динамічно розвиваються (творчі
види праці, фізична культура і спорт,
забезпечення чистоти навколишнього середовища,
збереження миру), можуть бути реалізовані
лише на колективній основи спільною діяльністю
колективів, людей певного регіону, всієї
планети. Отже, відбувається одночасний
процес індивідуалізації та колективізації
потреб.
З одного боку, становлення ринкової
економіки в Україні створює
певні умови для активізації
економічних інтересів особистості.
Проте такі інтереси далеко
не завжди співпадають з інтересами
розвитку суспільства. Економічний
монополізм, недосконалість законодавства,
ігнорування вже діючих законів
створюють умови для задоволення
особистих інтересів незначної
частини суспільства методами, що
суперечать інтересам більшості,
насамперед це розкрадання державного
майна, залучення до незаконних
видів бізнесу (рекету, торгівлі
наркотиками), монопольне підвищення
цін у поєднанні із скороченням
обсягів виробництва.
З другого боку, держава (передусім
завдяки надмірному оподаткуванню)
стримує розвиток особистого
інтересу, перетворення його на
головний стимул економічної
діяльності. Внаслідок цього, а
також гонитви торгово-фінансового
компрадорського капіталу, що народжується,
за надприбутками особисті інтереси
часто реалізуються в сфері
"тіньової економіки". У системі
економічних інтересів на кожному
конкретному історичному етапі
економічного розвитку, крім основного,
можна виділити головний інтерес,
який має такі особливості:
а) відбиває специфіку та економічні
проблеми певного етапу;
б) є квінтесенцією реальних
особистих інтересів і суспільного
інтересу в цілому;
в) трансформується в певну
економічну політику, спонукаючи
до діяльності, спрямованої на
вирішення проблем, властивих
певному етапу економічного розвитку.
Наприклад, в Україні головний
інтерес суспільства полягає
в здійсненні ринкових реформ,
що є передумовою подальшого
економічного і соціального прогресу
суспільства. В умовах відновлення
української державності головним
стає також національний інтерес.
Проведення ринкових реформ і
трансформація суспільства як
головний інтерес властиві в
цілому всім країнам колишньої
командно-адміністративної системи.
Такі загальні теоретичні основи
розгляду економічних потреб
та інтересів як головної рушійної
сили соціально-економічного прогресу.
Висновок
Варто
усвідомлювати, що існують різні
способи впливу на інтереси людей, за
допомогою яких забезпечується їх участь
у виробництві. Ці способи - різноманітні.
Проте головними з них є
такі: 1) позаекономічний примус; 2) економічний
вплив на інтереси людини; 3) моральне
і матеріальне заохочення трудової
активності. В останньому разі велике
значення мають особиста свідомість,
трудова активність і бажання
будь-що піднести свій престиж на підприємстві
і в суспільстві. На практиці всі
ці способи впливу на інтереси людей
співіснують і так чи інакше поєднуються.
I проте найбільш активно використовується
система економічного примусу на
інтереси людей: продаж робочої сили
робітниками під загрозою голоду,
інтенсивна праця завдяки наявності
безробіття, збиткова робота підприємства,
щоб уникнути банкрутства і розорення
тощо. Перехід України до ринкових
відносин посилює вплив на інтереси
людей важелів саме економічного
примусу.
Суспільству
дуже важливо знати тенденції
та перспективи розвитку потреб —
індивідуальних, сімейних, колективних,
суспільних, а також структурні зміни.
Це не тільки впливатиме на напрями
розвитку виробництва, а й сприятиме
тому, щоб людина стала суб'єктом
формування потреб, а не лише пасивним
виробником.
Формування потреб, у тому числі
економічних, має контролюватися
суспільством, щоб не допустити
розвитку потреб, що деформують
психологію людини, шкодять її
здоров'ю, загрожують життю на
землі. Слід свідомо і цілеспрямовано
через органи державного регулювання,
вартісні, правові важелі, а також
виховні заходи впливати на
об'єктивні умови життя людей,
розвивати виробничу і соціальну
інфраструктуру, які б спонукали
кожного працівника відтворювати
потреби, спрямовані на всебічний
розвиток людини.
Життя довело, що якщо виробництво
перебуває на низькому рівні,
деформована його структура, відсутні
нормальне торговельне, побутове,
культурне обслуговування, немає сучасних
засобів зв'язку, комунікацій, люди прагнуть
придбати дефіцитні та престижні товари.
Регулювати потреби в таких умовах неможливо,
більше того, це призводить до розширення
тіньової економіки та спекуляції, а отже,
до диференціації доходів, утвердження
споживацької психології. Це свідчить
про те, що залежно від того, як розвивається
і спрямовується виробництво, в суспільстві
формуються і регулюються потреби.
Наукове обгрунтування економічних
потреб має велике практичне
значення, оскільки дає можливість
виробити соціальні нормативи,
тобто науково обгрунтовані показники,
що характеризують ступінь розвиненості
соціальної сфери, рівень реальних
доходів, умови праці та побуту,
ступінь професійної підготовки
і освіти різних соціальних
груп населення. Особливо важливе
значення для регулювання розвитку
соціальної сфери має обгрунтування
оптимального споживчого бюджету—:
кількісне вираження життєвих
засобів, розраховане за нормами
і нормативами раціонального
споживання. Його застосовують для
оцінки досягнутого рівня життя
населення і вибору найбільш
ефективних шляхів його підвищення.
Зіставлення фактичного рівня
споживання з нормами оптимального
споживчого бюджету дає змогу
пізнати ступінь задоволення
потреб, виявити найбільш «вузькі»
місця у споживанні та вжити
необхідних заходів щодо розвитку
виробництва і сфери послуг.
Соціальні нормативи мають
постійно оновлюватися. Разом
з науково обгрунтованими нормативами
можуть розроблятися і нормативи,
розраховані на мінімальний споживчий
бюджет, за яким визначають мінімальні
рівні заробітної плати, допомоги
на дітей, стипендії тощо.
Розробка і застосування науково
обґрунтованих соціальних нормативів
є об'єктивною основою для прискореного
розвитку соціальної сфери. Ефективне
їх використання є важливим
фактором якісних перетворень
економіки, змін рівня життя
населення.
Використана
література
1.Посилання президента України до Верховної
Ради України “Поступ у ХХІ століття:
стратегія економічного і соціального
розвитку України до 2011 року.
2. Беляєв О. О., Бебело А. С. Політична економія:
Навч. посіб. — К.: Вид-во КНЕУ, 2001.
3. Гальчинський А. С., Єщенко П. С., Палкін
Ю. І. Основи економічної теорії:
Підручник.— К: Вища шк., 1995.
4. Економічна теорія. Посібник вищої і
школи (Воробйов Є.М., Гриценко А.А., Лісовицький
В.М., Соболєв В.М. ) /Під загальною редакцією
Воробйова Є.М-Харків-Київ, 2001.
5. Комяков О., Диба М. Економічна політика
держави як механізм узгодження суспільних
інтересів //Економіст, №1 січень 2000
6. Макконнелл К. Р., Брю С. Л. Экономика:
Принципи, проблеми и политика: В 2 т.: Пер.
с англ. 11-го изд. — М, 1992. — Т. 1.
7. Основи економічної теорії: політекономічний
аспект: Підручник / Г. Н. Климко, В. П. Нестеренко,
Л. О. Каніщенко та ін.; За ред. Г. Н. Климка,
В. П. Нестеренка.— К. : Вища шк., 1994.
8. Экономическая теория (политэкономия):
Учебник / Под ред. В. И. Видянникова, Г.
П. Журавлевой. — М., 1997.
9.
Дзюбик С., Ривак О. Основи економічної
теорії. – К.: Основи, 2001.
10.
Економічна енциклопедія: У 3-х т. / Відп.
ред. С.В. Мочерний. – Т.2. – К.: ВЦ “Академія”,
2001. – 848 с.
11.
Економічна теорія: Політекономія: Підручник/
За ред. В.Д. Базилевича. – К.: Знання-Прес,2001.
– 581 с.
12.
Основи економічної теорії: Політекономічний
аспект: Підручник/ Відп. ред. Г.Н. Климко.
– 4-те вид., перероб. і доп. – К.: Знання-прес,
2002. – 615 с.