Економічні відносини реалізуються
як дійсні, коли набувають форми
взаємного зв'язку. Потреби та
інтереси не тільки відображають
існуючі відносини, а й самі
є першою "цеглиною" в структурі
соціально-економічних відносин.
Взаємозв'язок потреб і виробництва
характеризується насамперед впливом
виробництва на потреби, який
полягає в тому, що, по-перше, виробництво
разом з фантазією створює
нові потреби, перетворює їх
з одиничних (властивих окремим
людям) на масові, тобто забезпечує
розширене відтворення потреб; по-друге,
виробництво створює споживчі
блага, отже, забезпечує задоволення
потреб.
Вплив потреб на виробництво
полягає в тому, що, по-перше, задоволення
потреб характеризує природну
спрямованість виробництва в
будь-якому суспільстві; по-друге,
потреби стимулюють розвиток
виробництва. Саме поява нових
потреб приводить до появи
нових галузей, будівництва нових
підприємств, реконструкції існуючих;
по-третє, рівень розвитку потреб,
їх багатство, різноманітність
та місце тих чи інших потреб
у структурі людських цінностей
характеризують рівень розвитку
суспільства в цілому (його багатство,
ступінь цивілізованості) і кожної окремої
людини (розвинена людина має багаті, різноманітні
потреби).
Гуманізація виробництва, властива
постіндустріальному суспільству,
зумовлює підсилення взаємовпливу
потреб і виробництва, адже
вона передбачає безпосереднє
підпорядкування потребам людини
як процесу праці, так і його
результату.
Це означає, з одного боку, що
процес праці повинен забезпечити
задоволення потреб у творчій
праці, інтелектуальній, відповідальній,
змістовній діяльності. Задоволення
таких потреб вимагає адекватної
зміни змісту і характеру
праці, а досягнення відповідності
результату праці потребам людини
— визначення потреб ще до
початку процесу праці та забезпечення
виробництва лише тієї продукції,
яка цим потребам відповідає.
З другого боку, розвиток змісту
і характеру праці та виробництва
обумовлює розвиток, збагачення
потреб, створює людину, що здатна
працювати по-новому і сприймати
нові продукти виробництва.
Як вже зазначалося, потреби
є безмежними за своєю суттю.
Безмежність їх має різні форми
прояву. Вона полягає, по-перше,
в тому, що потреби постійно
відтворюються (не можна, поївши,
задовольнити потребу в їжі
раз і назавжди); по-друге, розвиток
суспільства і виробництва породжує
все нові й нові потреби;
потретє, не має меж процес
удосконалення структури потреб,
їх облагоро-дження, як не має
меж і процес удосконалення
людської особистості.
Безмежність потреб обумовлена
як безмежністю фантазії, продуктом
якої вони є, так і розвитком
виробництва, яке в умовах конкуренції
постійно удосконалюється, створює
нові споживчі блага, а отже,
і нові потреби. Широкому розповсюдженню
потреб сприяють і сучасні
комунікації, розвинена реклама,
яка намагається запевнити нас
в тому, що ми потребуємо нескінченну
кількість предметів, які без
цієї реклами ми купували.
Отже, якщо розглядати систему
потреб у цілому, досліджувати
зміни, що в ній відбуваються
протягом тривалого часу, тобто
досліджувати розвиток системи
потреб, то останні постають перед
нами, по-перше, як безмежні і,
по-друге, як підпорядковані дії
загального закону зростання
потреб. Якщо ж розглядати потребу
в конкретному споживчому блазі,
то в кожен певний момент
у міру її задоволення, що
відбувається в процесі споживання
цього блага, потреба насичується.
Тому кожна додаткова одиниця
цього споживчого блага приносить
людині менше задоволення, отже,
має меншу додаткову (граничну)
корисність, ніж попередня. Це
означає підпорядкування процесу
насичення конкретної потреби
в кожен певний момент часу
дії закону спадної граничної
корисності. Значення цього закону
полягає в тому, що він впливає
на попит, отже, на поведінку
споживача.
Аналіз взаємодії потреб і
попиту здійснили представники
теоретичної течії, що має назву
маржиналізм (граничний). Зародилась
вона в другій половині XIX ст. і
залишила глибокий глід у світовій
економічній науці (К. Менгер,
... Ф. Візер, Е. Бем-Баверк, А. Маршалл, В.
Парето, Д. Хікс).
Маржиналісти розробили теорію
споживацької поведінки, сутність
якої полягає ось у чому:
1. В умовах стабільної
економіки кожна людина прагне
поводити себе раціонально, тобто
оптимізувати свій добробут —
максимально задовольнити особисті
потреби.
2. Щоб досягти цієї мети,
покупець виключно суб'єктивно
оцінює нагальність тієї чи
іншої потреби, інтенсивність
її. Відповідно до цих оцінок
він розподіляє свій доход
між різними споживчими благами.
Чим вища інтенсивність потреби,
тим вищі суб'єктивні оцінки, а
тому й більший попит на
це благо.
3. Для визначення суб'єктивних
оцінок використовують явище
спадної граничної корисності
споживчого блага, тобто суб'єктивна
оцінка того блага, яке купують,
формується на рівні його граничної
корисності.
Правило, за яким можна оптимізувати
задоволення потреб, полягає в
такому розподілі грошового доходу
споживача, при якому останній,
наприклад, долар, витрачений
на придбання кожного виду
продукту, приносив би однакову
додаткову (граничну) корисність, або
(другий закон Госсена)
3.2
Економічні суперечності
та шляхи їх
розв'язання.
Кожна людина одночасно є носієм
різних інтересів, оскільки вона
виступає в різних іпостасях:
по-перше, як індивід; по-друге,
як представник певної верстви
суспільства; по-третє, як член
певного трудового колективу.
Суспільний і колективний інтереси
персоніфікуються тільки в індивіді.
Отже, має місце складне переплетіння,
взаємодія економічних інтересів.
Значною мірою інтереси виступають
як соціальні протилежності.
Взаємодію інтересів можна простежити
на прикладі їх прояву в
сферах виробництва і обміну.
У сфері виробництва підприємці
та робітники є протилежними
сторонами економічних стосунків,
проте вони мають спільні інтереси
щодо ринку, виступаючи як виробники
або споживачі. Не задовольнивши
інтереси споживача, виробник
не може забезпечити і власні
інтереси. Взаємозалежність цих
груп об'єктивно зумовлює їх
співробітництво.
Механізм узгодження інтересів
визначається насамперед сутністю
існуючої економічної системи.
Державна політика в сфері
економічних інтересів виходить
з того, що, по-перше, за різних
умов суспільного розвитку на
перший план можуть виходити
ті чи інші інтереси. Якщо вчасно
не зробити в економічній політиці
акцент на певну групу інтересів,
то результатом буде відсутність
узгодженості інтересів, що гальмує
соціально-економічний розвиток. При
цьому важливо досягти якомога
повнішої внутрішньої узгодженості
інтересів.
По-друге, державна політика також
може мати різні засоби впливу
на інтереси людей: а) неекономічний
примус; б) економічний примус; в)
моральний і соціальний мотиви трудової
активності. В останньому випадку має
місце підміна впливу на інтереси спонукальними
мотивами до праці.
Реалізація економічних інтересів
здійснюється через досягнення
їхніми суб'єктами конкретних
економічних цілей. Так, . реалізація
індивідуальних інтересів забезпечується
через зростання індивідуальних доходів.
Засобом реалізації колективних інтересів
є максимізація прибутку та фонду заробітної
плати (наприклад, для підприємств державного
сектора, що знаходяться на комерційних
засадах господарювання). Нарешті, засіб
реалізації суспільного інтересу — максимізація
національного доходу та мінімізація
фонду відшкодування створюваного суспільного
продукту. Отже, проблема поєднання інтересів
знаходить своє вираження у формуванні
певних пропорцій у розподілі доходів.
Механізм реалізації корпоративних інтересів
полягає у взаємодії з політичними інститутами.
Інструментом реалізації цього інтересу
є відомчо-номенклатурний симбіоз за участю
законодавчої влади.
Одним з аспектів класифікації
економічних інтересів є виділення
інтересів власника, підприємця
та робітника.
Інтерес власника полягає в
зростанні власності та в одержанні
від неї гарантованого доходу.
Реалізація цього інтересу передбачає
вибір правильної ринкової стратегії,
забезпечення конкуренто-здатності,
а при необхідності — переміщення
капіталу в інші об'єкти власності,
де він може принести більший
доход. Інтерес власника передбачає
також ефективне поточне використання
капіталу з метою отримання
задовільної норми прибутку в
кожен певний момент. Головне,
що характеризує власника, — його
турбота про перспективу, адже
саме цього вимагає зростання
власності. Він може погодитися
навіть на скорочення поточних
доходів, наприклад під час
реконструкції, якщо це необхідно
для зростання доходів у майбутньому.
Інтереси менеджера полягають
насамперед у забезпеченні поточної
ефективності використання капіталу,
максимізації доходу в кожний
певний момент. У той самий
час менеджери високого класу
здатні забезпечити високу ефективність
і на перспективу. В цьому відношенні інтереси
менеджера збігаються з інтересами власника.
Однак професійна діяльність менеджера
пов'язана з конкретним об'єктом власності,
тому він заінтересований у стабілізації
свого становища і орієнтується на зміцнення
конкретного підприємства. Внаслідок
цього його інтерес потенційно може суперечити
інтересу власника, який заінтересований
у своєчасному переливі капіталу в ефективніші
сфери.
Ще більш незацікавленими в
переливі капіталу виявляються
наймані робітники, інтереси яких
пов'язані з конкретним підприємством
як джерелом доходу і місцем
роботи. Інтереси найманих робітників
спрямовані на максимізацію поточних
доходів, тому на підприємствах,
де наймані робітники є власниками,
а також залучаються до прийняття
стратегічних рішень, спостерігається
"проїдання" прибутків замість
їх спрямування на розвиток
виробництва.
У системі економічних інтересів
можна виділити основний інтерес
суспільства, який повинен відповідати
таким критеріям: а) віддзеркалювати
сутність економічної системи,
найхарактерніші риси її; б) бути
рушійною силою економічного
розвитку певної системи.
Відповідно до цих критеріїв
основним інтересом сучасної
ринкової економіки є особистий
інтерес, а саме — особистий
інтерес споживача. Він характеризує
найважливішу особливість сучасної
ринкової економіки — її спрямованість
на задоволення споживчих потреб
відповідно до платоспроможного
попиту, яке відбувається на основі
не масового, а все більш індивідуалізованого
виробництва, що дає змогу задовольнити
саме індивідуальні потреби; особливе
становище споживача, який визначає,
що виробляти, і тим самим
обмежує свободу вибору виробника.
Інтерес споживача спонукає виробника
до певних дій — до виробництва
необхідної продукції належної
якості і з прийнятною ціною.
Щоб задовольнити цей інтерес,
виробник змушений впроваджувати
нові технології, засоби виробництва,
наймати кваліфіковану робочу
силу, шукати шляхи скорочення
витрат тощо. Це забезпечує реалізацію
не лише особистого інтересу споживача,
а й особистого інтересу виробника (максимізація
прибутків) і суспільного інтересу в цілому
(розвиток продуктивних сил суспільства).
Отже, інтерес споживача є рушійною силою
економічного розвитку в сучасній ринковій
економіці.
Основним інтересом планової
форми економіки є суспільний
інтерес, або інтерес суспільства
як асоціації власників засобів
виробництва і асоціації робітників.
Цей інтерес відбиває такі
істотні риси соціалізованої
економічної системи, як суспільна
власність на засоби виробництва
і співробітництво. Трансформація
суспільної власності в державну
в умовах адміністративно-командної
системи обумовлює перетворення
державного інтересу на основний
інтерес. Саме реалізація державного
інтересу як основного забезпечує
відтворення цієї системи.