Економічні кризи

Таблиця 6.1.

Взаємозв'язок складових антикризового управління з видами реструктуризації[3]

Зрозуміло, що підприємства АПК мають певні  особливості здійснення антикризового  управління. Так, в сучасних умовах середовища, що динамічно змінюється, підприємство АПК є складною комплексною  системою, в якій з'являється нове розуміння кризи: при її розвитку більшість параметрів може не досягати критичних значень, але підприємство перебуватиме у стані кризи. Гострота кризових процесів в АПК посилюється  тим, що вони відбуваються на фоні галузевих  і макроекономічних криз.

Головною метою  здійснення заходів, спрямованих на запобігання кризовим явищам у сільськогосподарських  підприємствах, є забезпечення стабільного  стану розвитку підприємства, що виявляється  не тільки досягненням потрібних  показників платоспроможності і  прибутковості, але й підтриманням їх рівня, щоб попередити повторну кризу.

Таким чином, антикризове  управління - це управлінська діяльність, яка є запорукою успішного  розвитку підприємства. Тому застосування запропонованих заходів сприятиме  не лише запобіганню банкрутству  вітчизняних аграрних підприємств  та нераціональному використанню ресурсів, але і створюватиме умови для  підвищення економічної ефективності.

Механізми подолання світової фінансової кризи підприємств України

На сучасному  етапі розвитку економіки України  відбуваються глибокі зміни, обумовлені загальними процесами глобалізації та світовою фінансовою кризою, що потребує ефективних механізмів управління кожним суб'єктом підприємницької діяльності. Розвиток ринкових відносин в умовах глобалізації світогосподарських процесів, що проявляються нині у фінансовій кризі, потребують дослідження механізмів управління підприємствами, здатних  ефективно реагувати на об'єктивні  процеси структурної перебудови економіки, які супроводжуються  кризовими явищами. 

Незважаючи на позитивні  зрушення в економіці України  протягом останніх років, світова фінансова  криза негативно впливає на діяльність підприємств, що проявляється в їх неспроможності функціонувати, і викликає необхідність навіть припинення діяльності. Практика підтверджує, що все більша кількість  підприємницьких структур потребують термінової допомоги з боку органів  влади й науки, які повинні  обґрунтувати механізми запобігання  банкрутству, що забезпечать керованість  кризовими ситуаціями та процесами. Без наукового обґрунтування  механізмів антикризового управління діяльністю підприємств вийти переможцем із фінансової кризи, на наше переконання, неможливо. Тому дослідження механізмів подолання фінансової кризи підприємств  України безперечно є актуальним.

Питання функціонування підприємницьких структур України  в умовах світової фінансової кризи вже привернули увагу багатьох українських і зарубіжних вчених-економістів, серед яких слід виділити І.Т.Балабанова, С.Г.Бєляєва, А.П.Градова, А.Г. Грязнову, П.Друкера, В.А.Забродського,          Д.В. Леонова, Т.Г. Майбороду.

Але, незважаючи на активне дослідження проблем  фінансової кризи, теоретико-методологічні  підходи до формування механізмів антикризового  управління поки що не знайшли достатнього  висвітлення в науковій літературі. Це пояснює доцільність аналізу  діяльності підприємств в умовах фінансової кризи, визначення загроз кризових явищ і розробки стратегічних і тактичних  механізмів виведення підприємств  з кризового стану.

Вивчення практики розробки антикризових заходів показало, що сьогодні підприємства надають перевагу розробленню захисної стратегії, яка, за загальним визнанням, характеризується згортанням діяльності, а наступальні  стратегії діяльності підприємств (стратегії розвитку) знаходяться  в стадії вичікування, що характерризується  глибоким вивченням можливостей  скорочення витрат і пошуками інноваційних підходів до організації технологій виробництва та реалізації продукції  на засадах випередження попиту. Тільки за рахунок випуску продукції, яка  випереджає сучасний попит, підриємство  може залишитися "на плаву" і навіть розвиватися в кризових умовах. Зрозуміло, що такою продукцією є нова більш  ефективна у споживанні. 

На жаль, світова  фінансова криза призвела до збільшення кількості фінансово неспроможних підприємств в кожній галузі економіки  України, що пояснюється, по-перше, об'єктивною макроекономічною нестабільністю, а  по-друге, рядом суб'єктивних чинників, серед яких на перше місце виходить нездатність керівництва здійснювати  ефективне антикризове управління підприємством, своєчасно виявляти проблеми та вживати необхідних заходів [1].

Доказано, що фінансові  труднощі на підприємствах обумовлені синергічним поєднанням негативних наслідків світової фінансової кризи, певних дисбалансів у розвитку усіх видів діяльності підприємств в  Україні, а також рядом внутрішніх проблем, що характерні для більшості  вітчизняних підприємницьких структур [2, с. 18].

Сьогодні підприємства стикаються як із зовнішніми, так із внутрішніми факторами виникнення фінансової кризи. Вплив зовнішніх  факторів має, переважно, загальноекономічний, об'єктивний, стратегічний характер та ще й  підсилюється впливом цілого ряду ринкових та політичних факторів. Внутрішні фактори, що впливають на результати діяльності підприємства, тісно пов'язані з його операційною, інвестиційною та фінансовою діяльністю.

Виходячи зі статистичних даних, слід зазначити, що сучасний стан підприємницьких структур України  характеризуеться, по-перше, швидким  вимиванням оборотних коштів через  неможливість отримання короткострокових кредитів на оптимізацію поточної діяльності, а також замороженням програм  розвитку; по-друге, масовими порушеннями платіжних зоб'овязань; по-третє, скороченням обсягів виробництва через зменшення попиту зовнішніх та внутрішніх ринків; по-четверте, масовими звільненнями або відпустками за власний рахунок працівників, скороченням робочих змін з 2-3 до однієї, переходом на неповний робочий день та ін. [3, с. 8].

За даними експертів, найуразливішими до світової фінансової кризи виявилися підприємства, які  працюють на експорт (металургія, транспортне  й аграрне машинобудування), а  також на споживчий сектор (виробництво  автомобілів). Вже в серпні 2008 року вони  зменшили виробництво прокату більш як на 20% (унаслідок зниження попиту та падіння цін). Темпи падіння в будівництві сягнули 15%. Також зазнала значного падіння купівельна спроможність населення. У серпні 2008 року, за даними Держкомстату скоротилась реальна зарплата на 2,8% порівняно з липнем цього року. Такого зниження рівня доходів громадян (місяць до місяця) не було вже багато років [3, с. 9].

За таких умов  керівництво  підприємствами має забезпечити розробку антикризових заходів як мінімум на рік. Їх розробка повинна бути комплексною, спрямованою на формування оптимального портфеля антикризових заходів, реалізація яких допоможе вивести підприємство з кризового стану, відновити його платоспроможність та ліквідність.

Оскільки основні  напрями подолання світової фінансової кризи не можуть фінансуватися тільки за рахунок внутрішніх джерел, то виникає  необхідність залучення позикових  коштів, що сьогодні є найгострішою проблемою. Тому, як бачимо, дуже важливо  визначити оптимальне співвідношення та послідовність всіх дій механізму  антикризового управління суб'єктом  господарювання, необхідних для того, щоб підприємство спочатку мало змогу  вижити, не збанкрутіти, для чого потрібна захисна стратегія, а потім уже  відновити свою платоспроможність  та почати новий більш ефективний етап в своїй діяльності, тобто  перейти до стратегії розвитку. 

Серед методів подолання  наслідків світової фінансової кризи  на підприємствах визнано такі: зменшення  витрат; збільшення надходження коштів; проведення реструктуризації кредиторської  заборгованості; проведення реорганізації  або реструктуризації підприємства, вдосконалення його організаційної структури та корпоративного управління, формування портфеля технологій виробництва  відповідно до умов кризового стану  ринку, коригування збутової політики і менеджменту персоналу [4, с. 26]. Варто доповнити перелік цих  методів різними видами диверсифікації, а саме, диверсифікації продукції, ринків збуту і всієї діяльності підприємства. Основою коригування збутової політики і менеджменту персоналу мають  стати необхідні напрями диверсифікації.

Таким чином, розглянувши  функціонування підприємств України  в умовах світової фінансової кризи, легко зрозуміти, що,  незважаючи на позитивні зрушення останніх трьох років, на багатьох підприємствах проявляються кризові явища, починаючи з кінця 2008 року. Це підтверджує необхідність упровадження таких механізмів управління, які б забезпечили вихід із кризового стану і сприяли запобіганню банкрутсва. Головним механізмом виходу із кризи підприємств є стратегічне й тактичне управління підприємствами на основі отримання цільового прибутку, який є головним фінансовим інструментом позбавлення і запобігання кризовим явищам в діяльності підприємств. Використання механізмів  антикризового управління  як  альтернативи банкрутству дозволить забезпечити перехід підприємств від захисної до наступальної стратегії діяльності.  

Поточна фінансова криза  спровокувала виникнення багатьох політичних ініціатив, спрямованих на зниження ризиків та наслідків можливих у майбутньому криз у фінансовому секторі. Провідні економічні об'єднання, організації та асоціації почали інтенсивно працювати над питаннями зміцнення фінансової стабільності. Важливим з погляду на це є регулювання фінансових груп, роль яких на світовому ринку сьогодні важко переоцінити.

У широкому розумінні фінансова  група являє собою об'єднання юридичних осіб, пов'язаних між собою через механізм контролю або впливу. Фінансові групи здійснюють діяльність у сфері банківських, страхових послуг та на ринку цінних паперів. Вони часто діють у декількох юрисдикціях і можуть поєднувати кілька відносно незалежних юридичних осіб. Для досягнення синергізму та економії коштів фінансові групи використовують ряд юридичних осіб і структур і користуються відмінностями в їхньому оподаткуванні, контролі й регулюванні у різних секторах фінансового ринку та в різних країнах.

і хоча існують міжнародні стандарти з нагляду та регулювання діяльності фінансових груп, проте наявність таких чинників як різні підходи до нагляду, розмивання чітких меж між різними ланками фінансового ринку, наявність нерегульова-них організацій та недостатня кількість інформації створює серйозні проблеми для регулюючих органів. Тому регулятори страхового ринку і ринку цінних паперів, а також центральні банки Франції, Німеччини, Італії, Іспанії, Нідерландів, Великобританії, Японії та США разом із такими міжнародними організаціями як МВФ, Рада фінансової стабільності (РіпапсіаІ ЗІаЬІІІІу Воаго¹), Міжнародна асоціація органів страхового нагляду (ІАІЗ) та Міжнародна організація комісій з цінних паперів (ІОЗСО) у рамках спільного форуму створили робочу групу, результати діяльності якої були оприлюднені в січні поточного року.

Одним із завдань форуму була оцінка ризиків, пов'язаних із функціонуванням фінансових груп. Усі учасники форуму намагаються знайти оптимальний варіант регулювання діяльності фінансових груп задля пом'якшення їхнього потенційного впливу на стабільність національних і глобального ринків. Наочними прикладами потенціалу і масштабів такого впливу є нещодавня криза в Атегісап Іпіегпаїіопаї Сгоир (АІО) і крах Іегітап Вгоігіегз у Сполучених Штатах, а також виведення з кризи Рогііз уі Нідерландах та інших фінансових груп за допомогою держави.

Основні відмінності в  регулюванні та нагляді за фінансовими групами стосуються таких питань, як: розрахунок достатності капіталу групи за наявності в ній нерегульованих структур; внутрішньогрупові угоди; нерєгульовані утворення, зокрема наявність нерегульо-ваної материнської компанії. Слід зазначити, що наявність у структурі фінансової групи нерегульованих організацій сьогодні є найбільшим головним болем регуляторів, і на думку багатьох стала одним з факторів, що посилили глибину поточної кризи. Одним із видів нерегульованих компаній є компанії спеціального призначення (зресіа! ригрозеелШІез, ЗРЕ). 5РЕ можуть створюватися з різних причин, нзйочевидніши-ими з яких с оптимізація оподаткування та зменшення вартості ведення бізнесу. Менш очевидними причинами с виведення частини операцій групи з консолідованої звітності та маніпуляції з показниками балансу га звіту про прибутки і збитки, зокрема .? допомогою офшорних юрисдикцій.

Найчасіішо консолідація окремих  структур в єдину групу, або концерн, згідно з міжнародними стандартами бухгал терського обліку, відбувається шляхом встановлення контролю материнської компанії над дочірньою: у разі якщо одна компанія прямо або опосередковано володіє більш ніж половиною голосуючих прав іншої компанії. Механізм зв'язку між компаніями за відсутності значного пакета прав у власності пов'язаний із встановленням того, чи має компанія в правлінні або спостережній раді іншої компанії переважну кількість своїх представників і чи може вона таким чином впливати на діяльність останньої. Проте за наявності ЗРЕ, особливо якщо вони створені в офшорних юрисдикціях, встановити наявність зв'язку між фінансовою групою і такими компаніями складно, і тому їхні активи не підлягають консолідації.

Питання консолідації ЗРЕ, контроль над якими базується  не на володінні голосуючими правами, набуло особливої актуальності на Заході після банкрутства ЕМВОМ, приклад якого є свідченням потенційної небезпечності ситуації. Так, згідно з правилами ЗЕС, консолідація при підготовці фінансової звітності відбувається, якщо головна організація володіє більш ніж 3% ЗРЕ. В ЕМРЮМ два ТОП-менеджери створили власні підприємства, які були єдиними власниками акцій трьох інших компаній, а ті, в свою чергу, мали незначну частку (менше 3%) у самому ЕМПОМ і його найбільшому дочірньому підприємстві СНЕ\Л/СО Іпуезітепіз І_.Р. Бізнес був побудований так, що всі угоди з низькою або від'ємною рентабельністю проводилися в концерні ЕМРіОМ через фірми згаданих менеджерів, які не входили до кола консолідованих. Таким чином, негативні індивідуальні фінансові результати трьох компаній на підставі незначності їхньої участі не враховувалися у консолідованому результаті ЕМВОМ, і саме тому його звітність не відповідала справжньому становищу - концерн вже був неплатоспроможним.