Економічні кризи

Види  економічних криз

Економічні  кризи можна поділити на дві основні  групи. До першої групи ставляться традиційні циклічні рецесії, і цінові кризи, пов'язані  із зовнішніми факторами (ріст цін на нафту, ріст цін на окремі види продовольства  у зв'язку з неврожаєм і т.д.). Це галузеві кризи, зв'язані або з  банкрутствами великих учасників  окремих ринків, або із загальним  занепадом окремих галузей. Це регіональні  кризи, зв'язані зі слабістю національних валют. Як приклад можна привести криза серпня 1998 року в Росії. Головною його причиною став завищений курс рубля стосовно долара, одним з  механізмів підтримки якого були позамежні прибутковості на ринку  ГКО. Відповідний борг увесь час  наростав і в деякий момент перевищив  можливості бюджету по його обслуговуванню й рефінансуванню. Відзначимо, що всі  ці кризи відрізняються чудовою  властивістю: вони можуть бути дозволені  в рамках існуючих економічних механізмів, без зміни економіки в цілому.

Друга група  – це кризи, які руйнують один або кілька базових економічних інститутів, властивих тієї країні (або групі країн), у якій вони відбуваються. Наприклад, вихід зі складу СРСР повністю зруйнував усі інвестиційні процеси на територіях прибалтійських республік, вони живуть тільки за рахунок усі зменшуваного транзиту з території Росії й на політичні подачки західних країн (у першу чергу США), які припиняться, як тільки світова економічна криза вступить у повну силу. Життєвий рівень населення різко впав, і немає ніяких шансів повернути його на колишній, соціалістичний рівень. Дуже часто такі кризи пов'язані з поразками у війнах і з революціями.

Але це не єдина класифікація економічних  криз. В залежності від різних критерієв

Перша підстава – по масштабах порушення рівноваги в господарських системах.

Загальні  кризи охоплюють все національне господарство.

Часткові  – поширюються на яку-небудь одну сферу або галузь економіки.

Так, фінансова  криза – глибокий розлад державних фінансів. Вона проявляється в постійних бюджетних дефіцитах. Крайнім проявом фінансової кризи е неплатоспроможність держави по іноземних позиках (під час світової економічної кризи 1929-1933 р. припинили платежі по зовнішніх позиках Великобританія, Франція, Німеччина, Італія. B 1931 p. США на рік відстрочили всі платежі по зовнішніх боргах).

Грошово-кредитна криза – потрясіння грошово-кредитної системи. Відбувається різке скорочення комерційного й банківського кредиту, масове вилучення внесків і крах банків, погоня населення й підприємців за готівкою, падіння курсів акцій і облігацій, a також норми банківського відсотка.

Валютна криза виражається в ліквідації золотого стандарту в обігу на світовому ринку й знеціненні валюти окремих країн (недостача іноземних «твердих» валют, виснаження валютних резервів у банках, падіння валютних курсів).

Біржова криза – різке зниження курсів цінних паперів, значне скорочення їхніх емісій, глибокі спади в діяльності фондової біржі.

Друга підстава класифікації криз – по регулярності порушення рівноваги в економіці.

Періодичні  кризи повторюються регулярно через якісь проміжки часу (інша назва – циклічні кризи).

Проміжні  не дають початку повного ділового циклу й перериваються на якійсь фазі; є менш глибокими й менш тривалими.

Нерегулярні кризи мають свої особливі причини виникнення.

Галузева  криза охоплює одну з галузей  народного господарства й викликається зміною структури виробництва, порушенням нормальних господарських зв'язків і ін. Прикладами можуть служити криза морського судноплавства 1958-1962 р., криза в текстильній промисловості 1977 p.

Аграрна криза – це різке припинення збуту сільськогосподарської продукції (падіння цін на сільськогосподарську продукцію).

Структурна  криза обумовлена порушенням нормальних співвідношень між галузями виробництва (однобоким і виродливим розвитком одних галузей на шкоду іншим, погіршенням положення в окремих видах виробництва). Наприклад, у середині 70-х років виникла сировинна й енергетична криза.

Третя підстава класифікації криз – по характеру порушення пропорцій відтворення. Тут виділяють 2 види криз.

Криза надвиробництва товарів – випуск зайвої кількості корисних речей, що не знаходять збуту.

Криза недовироблення товарів – гостра їхня недостача для задоволення платоспроможного попиту населення.

Структурні  кризи й структурна перебудова в економіці

Іншим різновидом економічних криз є структурні кризи. Фаза спаду й кризи в більших  циклах історично супроводжується  глибокими циклічними кризами. Для  них характерна тривала стагнація B традиційно важливих галузях секторах виробництва, затяжні порушення B кредитно-грошовій і валютній сферах, фінансах, міжнародній  торгівлі, що існують формах організації  й регулювання економіки.

Перераховані  явища прийнято вважати складовими частинами однієї загальної структурної  кризи економіки. Подібна криза  свідчить про те, що подальше розширення ділової активності темпами, що перевищують  історично сформовані середні темпи росту, неможливо без корінного ламання галузевої структури виробництва, міжгалузевих і технологічних зв'язків, що панують форм організації економіки й методів ринкового й державного регулювання. Таким чином, структурні кризи викликаються тим, що можливості старої економічної структури B цілому не відповідають запитам нової техніки й технології, вона не готова до змін. Інертність старої структури затягує перебудову, роблячи вихід із кризи більше тривалим і хворобливим. У цей час загальні темпи росту різко падають, ведучи до застою суспільного виробництва, порушується нормальне функціонування грошової сфери, погіршуються загальні умови господарювання.

Структурна  криза переборюється, коли колишня  структура економіка починає  поступатися місцем новим галузям, формам організації й регулювання.

За свою історію капіталізм пережив кілька структурних криз, при цьому кожний з них викликав корінну перебудову відповідно до досягнутого рівня  продуктивних чинностей.

Прикладом сучасних структурних криз можуть служити  кризи в 70-х pp. ХХ в. Вони охопили, насамперед, групу галузей паливно-енергетичного комплексу (енергетична криза) і енергоємних галузей (автомобільна, сталеливарна й ін.). У найглибшому кризовому стані виявилися вугільна, металургійна (чорна металургія), суднобудівної, автомобільної, гумової, текстильна й деякої іншої галузі. Структурні кризи розширювалися від базових, добувних галузей до галузей оборонної промисловості. Так, паливно-енергетична криза 1973-1975 р., що супроводжувався різким ростом цін на енергоносії, вплинув насамперед на енергоємну автомобільну промисловість, змусив неї перейти на енергозберігаючі технології. Одночасно різко скоротилося виробництво B інших енергоємних галузях, відбулося значне знецінювання основного капіталу. У США під час кризи 1980-1982 р. _у цілому по промисловості використалося. близько 65 виробничих потужностей, a в сталеливарній промисловості – менш 30 %. У таких же межах B 1974-1975 р. у країнах Заходу використалися виробничі потужності чорної металургії, що було , обумовлено значним скорочення попиту на метал з боки ряду споживаючих його галузей, заміною його пластмасами и іншими більш ресурсозберігаючими матеріалами.

Структурні  кризи супроводжуються перенагромадженням основного капіталу, різким тривалим скороченням виробництва й відповідним технологічним і структурним безробіттям, посиленням міграції робочої сили, знецінюванням її попередньої кваліфікації, порушенням відповідності між основними елементами продуктивних чинностей (коштами й предметами праці, засобами виробництва й працівниками й ін.), a також між складовими частинами технологічного способу виробництва. Ці тривалі порушення, у свою чергу, обумовлюють структурні зрушення B рамках окремих форм власності й між ними, зміна співвідношення між ринковими важелями саморегулювання економіки й державним регулюванням, усередині кожного 3 типів регулювання. Якщо структурні кризи охоплюють трохи або багато країн одночасно, то необхідно використати або підсилити наддержавне регулювання в окремих сферах.

Зокрема, енергетична криза початку 70-х  рр. змусила нафтовидобувні країни ОПЕК підвищити ціни на енергоносії  в 4 рази тільки протягом 1973 p. Це викликало  тривалу енергетичну кризу B багатьох розвинених країнах і змусило  їх підсилити координацію своїх  дій. При цьому кожна із країн  розробила комплекс заходів щодо подолання структурних криз. Так, у Японії в 1978 р. був прийнятий надзвичайний соціальний закон строком на 5 років про розвиток 14 галузей, які торкнув структурної кризи. У цих галузях було демонтовано близько 20% устаткування. Держава стимулювала процес структурної перебудови через надання податкових пільг, пільгових кредитів, прямі бюджетні асигнування, політику протекціонізму й т.п. B 1983 р. у Японії був прийнятий новий варіант закону на наступні 5 років, що передбачав комплекс заходів для структурної перебудови багатьох галузей економіки. У ФРН державна політика подолання структурної кризи у вугільній промисловості включала заходу щодо стимулювання процесу концентрації виробництва, наданню премій за закриття шахт, оплаті змушених відпусток працівників, виділенню пільгових кредитів, здійсненню перепідготовки кадрів, створенню нових робочих місць і т.п. Енергетична криза в розвинених країнах миру був переборений тільки в середині 80-х pp.

Подолання структурних криз ускладнюється  процесом поглиблення економічної  кризи, необхідністю збільшення видатків різних суб’єктів господарювання на природоохоронні цілі. Так, у чорній металургії, нафтопереробної й деяких інших галузях промисловості  від 10 до 0 % капіталовкладень іде на охорону навколишнього середовища.

Структурна  перебудова економіки в розвинених країнах світу сприяла переходу до енерго-, матеріало- і працезберігаючих технологій.

У цілому структурна перебудова означала перехід  до автоматизованого виробництва. В  основі його лежить широке використання ЕОМ, верстатів із числовим програмним керуванням, промислових роботів, гнучких  виробничих систем, формування працівника нового типу, модифікація пріоритетних цілей розвитку суспільства й  ін. У США, наприклад, у першій половині 80-х рр. в 2,3 рази зріс обсяг продажу  комп'ютерів, в 2 рази - чисельність верстатів  зі ЧПУ, з 22 до 170 тис. збільшилася кількість  промислових роботів.

Форми прояву структурних криз – регіональні кризи, тобто тривале відставання в розвитку окремих територій, їхня низька інтегрованість у національну економічну систему, недостатній розвиток соціальної сфери й ін.

Проблема  подолання Україною сучасної кризи

Проблеми впровадження антикризового управління підприємств  агропромислового комплексу

Незважаючи на позитивні  зрушення в економіці протягом останніх років, унаслідок світової фінансової кризи багато підприємств України  вже знаходяться або у найближчому  майбутньому будуть охоплені кризовими  явищами, а отже вони потребують термінової допомоги з боку органів влади, науковців. При цьому постає проблема обґрунтування  таких моделей запобігання банкрутству, що дозволили б зробити ці процеси  керованими.

Антикризове управління є визначальним фактором економічного розвитку не лише окремого підприємства, а й регіону, країни в цілому. Даний  вид управління створює необхідні  умови для стабілізації, подальшого розвитку та активізації діяльності підприємства не лише на вітчизняному ринку, але й при виході на зарубіжні  ринки. Таким чином, дана тема є досить актуальною, особливо за умов сучасного  стану економіки, і тому потребує детальнішого вивчення і обґрунтування.

Теоретичним, методологічним і практичним аспектам антикризового  управління присвятили праці такі науковці, як І.Т. Балабанова, Н.Е. Брюховецька, В.О. Василенко,  П.Друкер, Р. Келлер, Л.О. Лігоненко, Д. Морріс, М. Хаммер та ін. Аналіз представлених у літературі концепцій дозволив оцінити проблеми впровадження антикризового управління підприємством, зокрема у галузях АПК, та зробити висновок, що існують актуальні  задачі в цій сфері менеджменту, які  потребують вирішення та вдосконалення.

Метою даної публікації є аргументація доцільності здійснення антикризового управління, аналіз особливостей та проблем впровадження даного виду управління в підприємства АПК, а  також  вибір оптимальних заходів попередження і подолання кризових явищ.

Виходячи із поставленого завдання дослідження, слід зазначити, що антикризове управління дає можливість одержати надійні відомості про  проблеми підприємства та забезпечити  керівників рекомендаціями, які дозволять  регулювати та контролювати кризовий стан організації, а також застосувати  необхідні саме в даному випадку  методи запобігання банкрутству.

Доведено, що фінансові  труднощі на підприємствах обумовлені синергічним поєднанням негативних наслідків світової фінансової кризи, певних дисбалансів у розвитку усіх видів діяльності підприємств в  Україні, а також рядом внутрішніх проблем, що характерні для більшості  вітчизняних підприємницьких структур[1].

На даний момент немає єдиного розуміння мети та завдань антикризового управління як важливого важеля підприємницької  активності, що стимулює господарські суб'єкти до постійного пошуку нових  ідей, покращення виробничого та фінансового  стану підприємства. Так, частина  фахівців зводить антикризове управління до суто фінансового процесу, пов'язаного  з ліквідацією заборгованості підприємства. Інша група науковців вбачає у  ньому діяльність менеджерів підприємства в умовах банкрутства.

На наш погляд, доцільно розглядати антикризове управління як спеціальне, постійно організоване управління, націлене на найбільш оперативне виявлення ознак кризового стану  та створення відповідних передумов  для його своєчасного подолання  з метою забезпечення відновлення  життєздатності окремого підприємства, недопущення виникнення ситуації його банкрутства. Тобто дане управління необхідно розглядати як комплексний, багатоплановий процес, включаючи спеціальні фінансові процедури, відповідний  маркетинговий план і також надзвичайні  заходи щодо мобілізації ресурсів підприємства[2].

У зв'язку з тим, що майбутнє суб'єктів господарювання в Україні значною мірою залежить від стану національної економіки, аналіз існуючих в країні проблем, а  також  урахування особливостей функціонування аграрних підприємств, повинні стати невід'ємною  частиною антикризового управління відповідного суб'єкта господарювання.

Для підприємств  АПК необхідно застосовувати  відповідні засоби запобігання кризовим явищам та подолання вже наявних  на підприємствах криз у процесі  їх трансформації. До таких способів належать реструктуризація (табл. 6.1), спеціалізація, диверсифікація, трансформація організаційних форм управління, банкрутство, санація, впровадження антикризових інновацій, кадрова антикризова політика та агроконсалтинг (залежно від конкретних умов функціонування). Такі способи як диверсифікація, впровадження інновацій, спеціалізація, бенчмаркінг є особливо дієвими та доцільними, якщо підприємство планує розширювати свою діяльність за рахунок освоєння зарубіжних ринків або вже активно здійснює зовнішньоекономічну діяльність. Критерієм ефективності антикризових заходів можуть бути не припинення їх діяльності, а лише збереження й розвиток підприємств АПК.