Державне регулювання зайнятості та відтворення робочої сили

Створення в 1919р. Міжнародної організації праці і перша прийнята нею конвенція, присвячена обмеженню робочого часу на промислових підприємствах до 8-ми годин на день ,і друга – про безробіття, по праву вважаються початком нового типу відносин між державою, роботодавцями та працівниками. Світова економічна криза 1920-1930 років, поширення новаторських ідей Дж. М. Кейнса про роль трудового фактора в макроекономічному регулюванні призвели до різкої зміни політики багатьох держав щодо зайнятості. Навіть ті уряди, що проводили політику невтручання в сферу зайнятості, не змогли з часом визнати позитивних результатів цього втручання в інших країнах[8, 305].

Міжнародна організація  праці має величезний досвід у  регулюванні соціально-трудових відносин на основі різноманітних методів, що забезпечило їй міжнародний авторитет і визнання. Серед усього різноманіття прийомів і методів регулювання соціально-трудових відносин можна виділити три основних:

1.Розробка і прийняття  міжнародних трудових норм ;Конвенція  і рекомендації та контроль за їх виконанням.

2. Надання країнам  допомоги у вирішенні соціально–трудових  проблем (у МОП це називають  технічним співробітництвом ).

3.Проведення досліджень  і здійснення публікацій з  соціально-трудових  проблем.

У процесі здійснення своєї діяльності з регулювання соціально-трудових відносин МОП розробляє міжнародні трудові норми , спрямовані на поліпшення умов праці і життя трудящих, підвищення можливостей зайнятості і підтримку основних прав людини, удосконалення загальної і професійної освіти.

Основними сферами діяльності МОП є поліпшення умов праці , виробничого  і навколишнього середовища; заробітна  плата; соціальне забезпечення; сприяння найбільш уразливим групам трудящих, надання допомоги в зміцненні  соціальних груп.

Одна з найважливіших сфер діяльності МОП- це сприяння забезпеченню повної зайнятості, попередження і скорочення безробіття і допомога безробітнім.

Керуючись міжнародними трудовими нормами і нерідко  при практичній допомозі Організації, багато країн вжили заходів щодо поліпшення функціонування ринків праці шляхом створення системи органів з працевлаштування і розвитку можливостей професійної підготовки і перепідготовки трудящих, а також щодо матеріальної підготовки безробітнім.

Всесвітня програма зайнятості була розроблена і проголошена на   ювілейній сесії Міжнародної конференції праці в 1969 р. Вона стала відправним пунктом зусиль Організації в наданні допомоги в боротьбі з безробіттям і неповною зайнятістю.

Проблема зайнятості нерозривно пов’язана з професійною  підготовкою і перепідготовкою кадрів як задачею розвитку людських ресурсів, включаючи питання розвитку управління, професійної орієнтації і професійної реабілітації.

Також однією з важливих сфер діяльності МОП є права людини. Уся діяльність МОП має відношення до прав людини, захисту прав на працю від дискримінації, за свободу об’єднання в профспілки і т. п.

У сфері вирішення  питань заробітної плати МОП проголошує досягнення “гарантії заробітної плати, що забезпечує задовільні умови життя  … визначення принципу рівної оплати за рівну працю…”.

Однією з важливих сфер діяльності МОП є соціальне  забезпечення. Конвенція про мінімальні норми соціального забезпечення затверджує принцип універсальності  соціального забезпечення, що охоплює  всі верстви населення і всі  види соціального страхування і забезпечення , і визначає мінімальні норми різних допомог  у відсотках від загальної суми колишніх доходів чи заробітної плати.

Значну увагу МОП  приділяє соціальному забезпеченню трудящих – мігрантів.

У сфері соціального  забезпечення співробітничає з Всесвітньою організацією охорони здоров’я  (ВОЗ) і Міжнародною асоціацією соціального забезпечення (МАСЗ).

Таким чином, за роки діяльності МОП створені конвенції і рекомендації практично з усіх основних соціально  –трудових  проблем. На ювілейній сесії МОП 1994 р. була зроблена спроба визначити нові задачі і нові аспекти традиційних сфер діяльності МОП. Вони набувають у сучасному швидко мінливому світі важливого значення для подальшої діяльності для Організації і навіть для її існування.

Слід сказати, що всі країни, які ми на називаємо економічно розвинутими і їх міжнародні організації приділяють першочергову увагу проблемам зайнятості як таким, без вирішення яких не можна забезпечити соціально-економічну стабільність. У цих країнах регулярно розробляються, фінансуються і виконуються програми зайнятості, що враховують специфіку конкретної соціально-економічної ситуації. Загалом програми зайнятості можна поділити на дві групи активних підпрограм (сприяння зайнятості) і пасивних підпрограм (підтримання доходів).

Вплив податкової політики держави на стимулювання зайнятості в розвинутих країнах здійснюється шляхом надання пільг із звільнення від виплат у соціальні фонди , компенсації витрат на професійну підготовку і підвищення кваліфікації працівників і безпосередньо зі зменшення податків за створення нових робочих місць, розвиток людських ресурсів, за працевлаштування неконкурентноспроможних категорій громадян .

Фінансові штрафи застосовуються в розвинутих країнах в основному  при використані такого адміністративного заходу, як квотування робочих місць для інвалідів та інших конкурентноспроможних категорій працівників. У таких випадках держава зобов’язує підприємців, що не створюють спеціальні робочі місця, сплачувати штрафи. Штрафи застосовуються також при порушенні соціально-трудового законодавства.

Таким чином, розглянуті заходи регулювання зайнятості в  економічно розвинутих країнах показують  значні масштаби втручання держави  в трудові відносини, яке, з одного боку, є виваженим і програмно-планованим та ґрунтується на наукових прогнозах і довгостроковій політиці, враховуючи загальноекономічну кон’юнктуру, а з іншого – не втручається у власне підприємницьку діяльність, яка до того ж стає ефективнішою за рахунок державних програм.

 

 

Висновок

Офіційний процент безробіття в Україні (6-7 %), де на протязі 70 років панувала ідеологія повної зайнятості, сприймається болісно. Становище погіршується у зв`язку з практичною не відпрацьованістю механізмів допомоги безробітним та убогістю коштів, які держава може надати на ці цілі. Але за міжнародними стандартами подібна норма безробіття не є катастрофічною. Крім того, питання міститься не в самому рівні безробіття , а в тому, які процеси та тенденції воно відображає. За однаковим офіційним показником може приховуватися принципово різна ситуація у сфері зайнятості. Мова їде про середній проміжок часу на протязі якого людина не має оплачуваної роботи а також про характерне для України явище “довгострокової неоплачуваної відпустки”. Однак, у всякому випадку політика зайнятості повинна бути підпорядкована головній стратегічній задачі – надання кожному працездатному члену суспільства не роботи взагалі, а можливості в найбільший мірі розвинути і реалізувати свій потенціал, отримуючи при цьому гідну винагороду за свою працю. Політика допомоги безробітним є органічною частиною цієї стратегії і це визначає її основні напрями. Особлива увага повинна приділятися, по-перше, довгостроково безробітним, оскільки мова їде про можливу втрату накопиченого людського капіталу (головної складової національного багатства будь-якої країни), по-друге, молоді, тому що у неї потенціал набуття і ефективного використання людського може бути не реалізований, по-третє, кваліфікованим спеціалістам як найбільш дорогоцінної категорії працівників.

На цих проблемах і повинна, на мій погляд, зосередиться державна політика зайнятості, яка по суті на сьогодні являє собою пасивні заходи по виплаті мізерної допомоги по безробіттю. Уявляється, що можна запозичити окремі міри та програми, що використовуються в державах з розвинутою економікою. Більшість з них (виключаючи Швецію) більшу частину коштів, відпущених на програми зайнятості, витрачають на заходи пасивного характеру – виплату допомоги по безробіттю. Разом з тим спостерігається тенденція до посилення ролі активних мір. Однак, не всі з них можуть бути використані в Україні.

Так, активні міри, спрямовані на регулювання попиту на працю, вимагають  величезних фінансових витрат, тому їх застосування на Україні можливе  лише в районах осередкового безробіття.

Мова зокрема йде  про виплату підприємствам, що надають  роботу визначеним контингентам робочої  сили, на обмеженому проміжку часу субсидій, що покривають частину заробітної платні цих працівників. Як звичай, подібні  заходи використовуються щодо найму  довгостроково безробітних та молоді. Як результат поліпшується відповідність структури попиту і пропозиції праці, що знижує природну норму безробіття.

Привабливим, але дорогим  засобом є прямі державні вкладення  у створення нових робочих  місць. Безумовна її перевага – адресний характер. При наявності хоча б мінімальних коштів  такі програми найбільш раціонально використовувати на фінансування інфраструктурних проектів (доріг, мостів), у тому числі у сільській місцевості. Це не тільки дозволяє надати роботу населенню, але й дає імпульс розвитку господарчої діяльності регіону, що в свою чергу може дати додаткові можливості зайнятості. Прямі державні вкладення у створення робочих місць корисно спрямувати також на цільові програми сприяння зайнятості осіб з обмеженою працездатністю.

Значно кращу перспективу  в українських умовах, на мій погляд, можуть мати заходи, спрямовані на комплексне регулювання попиту і пропозиції праці. Центральне місце серед них  займає раціональне використання гнучких  форм зайнятості. На заході в останні десятиріччя така форма зайнятості розвивається дуже швидко. З`явилися нові категорії працівників, що традиційно працюють у визначеній фірмі, але зайняті неповний робочий час або, що працюють тимчасово на різних роботодавців. Цей процес, одначе, неоднозначний і нерідко походить достатньо болісно. Тому необхідно проаналізувати наслідки гнучких форм зайнятості в Україні та відпрацювати адекватні заходи регулювання цієї сфери.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаних джерел

1. Ачкасов А.Є. Основи стратегії регулювання зайнятості населення  України. : 08.01.02.-Економічна теорія: Автореферат канд. д . - Харків , 04.-20с.
2. Базилевич В.Д. Економічна теорія :Політекономія :Підручник.-7-ме вид., стер. - К .: Знання – Перс , 2008.- 719 с.
3. Бандур С.І. , Кубинська О.О. Механізм регулювання ринку праці та зайнятості населення : проблеми, формування , складові/Економіка і держава.-2005.- №4.- с.56-61.
4. Білецька Л.В., Білецький О.В., Савич В.І. Економічна теорія: Політекономія :Навчальний посібник. -К.: Центр навчальної літератури, 2005.-652.с.
5. Броварна Г.І. Становлення ринку праці та формування механізму його функціонування  : 08.01.01.-Економічна теорія: Автореферат канд.д.-К.,03.-3 с.
6. Буряк П.Ю. Зайнятість населення і безробіття//Економіка праці та соціально-трудові відносини .- К.: ред. ж-лу .-2004.-с.50-65.
7. Грішнова О.А. Економіка праці та соціально-трудові відносини :-Київ, Знання, 2006 .- 359с.
8. Єсінова Н.І. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Навчальний посібник - К.: Кондор, 2004.- 432с.
9. За загальною редакцією Ю.В. Ніколенка Політекономія: Підручник .- Київ: ЦУЛ, 2003.- 412с.
10. За редакцією Рибалкіна В.О., Бодрова В.Г.  Політична економія: навчальний посібник.-К.: Академвидав ,2007.-672с.(Альма-матер )
11. Завіновська Г.Г. Економіка праці : Навчальний посібник .-К.:КНЕУ, 2003.- 300с.
12. Злупко С.М Демографічний розвиток, зайнятість і ринок праці// Перехідна економіка: сучасна Україна : Навч . посіб. – К.: Знання, 2006. –с.32-36.
13. Конституція України //Час –Time.- 1996.- №27.- с.4-6.
14. Лисенко О.М.   Соціальні проблеми зайнятості в експериментальних умовах : 22.00.04.- Економічна соціологія : Автореферат канд.д.- К.,04.-5с.
15. Лібанова С.В. Людина на ринку праці//Урядовий кур’єр. -2004.- №20.-с.7.
16. Мочерний В.Ю. Державне регулювання зайнятості /Політекономія : Підручник.-2-ге вид. , випр.-К .:Вікар , 2005.-386с.
17. Нгуєн К.Т. Розробка стратегії регулювання зайнятості трудових ресурсів : 08.09.01.-Демографія : Автореферат канд.д. - К.,03.-19с.
18. Руженський М.М. Служба зайнятості як інститут ринкової інфраструктури//Економіка та держава .- 2005.- №5.- с. 73.
19. Талан М., Берлінський В. Позитивні зрушення в економіці сприяють зайнятості громадян// Людина і праця. -2005.-№5.-с.23-25.
20. Чорна І.О. Планування зайнятості//Економіка та держава. - К.: ред. ж-лу - 2005.-№11.-с.62-65.

 

 

 

            ¹ Див.: Кодекси України.-“Юрінком-Інтер”.,К.,1997.,Кн.3.

            ² Див.: Відомості Верховної Ради України. 2000.,№22, ст.171.