Державне регулювання зайнятості та відтворення робочої сили

       _{Правове регулювання  зайнятості населення  можна поділити  за певними видами :}

За територіальним статусом правотворчого суб’єкта регулювання :

• централізоване;
• децентралізоване.

2.За обсягом суспільних відносин , на які поширюється правове регулювання: 

• загальне або нормативне ;
• індивідуальне.

    Механізм  правового регулювання зайнятості  населення – це система всіх державно-правових (юридичних ) засобів , за допомогою яких  держава здійснює владний вплив на суспільні відносини у сфері зайнятості населення .[14, 51] Він складається з таких елементів :

– норми права ( наприклад , ст.ст. 36,37,38 КЗпП України¹);

–нормативно-правові  акти (наприклад , Закон України “Про загальнообов’язкове державне соціальне  страхування на випадок безробіття ²) ;

–юридичні факти (наприклад, настання вимушеного тимчасового скорочення нормальної або встановленої законодавством України тривалості робочого часу без  припинення трудових відносин з причин економічного, технологічного , структурного характеру ) .

В умовах сучасного реформування системи соціального забезпечення лише досконалий  правовий механізм може забезпечити ефективний вплив  на суспільні відносини  в сфері  зайнятості населення .

Сьогодні проводиться реформування системи соціального страхування в Україні . Реформування має на меті , з однієї сторони , встановлення єдиної системи загальнообов’язкового державного   соціального  страхування ,  з другої сторони ,  розмежування окремих видів страхування  залежно від страхових випадків і введення п’яти видів страхування :

- пенсійного ;

- у зв’язку з тимчасовою  втратою працездатності та витратами  , зумовленими народженням та  похованням;

- медичного страхування  ;

- страхування від нещасного  випадку на виробництві та професійного захворювання , які спричинили втрату працездатності ;

- страхування на випадок  безробіття .

3.Класифікація  нормативних актів  , що регулюють  зайнятість населення .

    В Україні  нормативно-правове регулювання  зайнятості населення здійснюється цілим рядом  нормативних актів , що мають різну юридичну силу.

      За юридичною силою їх можна поділити на :

• Закони України , які в свою чергу поділяються на такі види :
• Конституція України ( основний закон );
• конституційні закони ( з питань , безпосередньо врегульованих Конституцією України );
• звичайні або біжучі закони ( з інших питань суспільного і державного життя ) ;
• надзвичайні закони ( приймаються у певних , передбачених Конституцією, ситуаціях ).
• Підзаконні нормативно-правові акти (накази , розпорядження , інструкції виконавчої влади).

Очолює  ієрархічну структуру  нормативних актів , що регулюють  зайнятість населення ,  без сумніву , Конституція України . Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю , гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності , реалізовує програми професійно-технічного навчання , підготовки й перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб . Ст.46. надає громадянам право на соціальний захист , що включає забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності , втрати годувальника , безробіття з незалежних від них обставин . Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян , підприємств, установ і організацій ,  а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення .

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4. Механізм державного регулювання зайнятості населення .

 

Державне регулювання  зайнятості є різноплановим за своїми наслідками, процесом. Його об’єктом є людина, яка завжди і безпосередньо перебуває в ролі суб’єкта всього спектра суспільних відносин. Тому цільові орієнтири механізму регулювання зайнятості повинні виходити з багатьох засад, основними з яких є:

- економічна доцільність досягнення певного рівня зайнятості та вибору відповідних заходів;

          -   достатня і стабільна  ефективність розподілу ресурсів  праці;

-   утвердження  гуманістичних і демократичних  рис суспільства.

Цільові орієнтири зумовлюють відповідний  вибір принципів державного регулювання зайнятості

 

Державне регулювання  зайнятості потребує відповідних інфраструктурних елементів, конкретного набору заходів, певної послідовності й узгодженості впровадження їх, що у своїй сукупності визначає механізм впливу держави на систему зайнятості.

Механізм державного регулювання зайнятості має такі складові :

• система вивчення і прогнозування стану загальнонаціонального та локального ринків ;
• розробка загальної стратегії та конкретних науково обґрунтованих програм регулювання зайнятості ;
• система професійної підготовки та перепідготовки;
• розгалужена система органів працевлаштування;
• централізовані й місцеві банки даних попиту на робочу силу та її пропозиція;
• спеціальні програми стимулювання зайнятості у праценадлишкових регіонах.

Ефективність державного регулювання зайнятості в значній  мірі залежить від співвідношення активних та пасивних методів впливу на рівень зайнятості (рис.6 ) .

 

Під механізмом державного регулювання ми розуміємо систему адміністративних, організаційно-економічних, соціальних, правових форм, методів і засобів впливу на дану сферу з метою активізації процесу відтворення та продуктивного використання трудового потенціалу економічно активного населення у сфері легальної трудової діяльності. Проте досягнення поставленої мети вимагає приведення в режим активної взаємодії науково-методичного та нормативно-правового, соціально-економічного, фінансово-вартісного, організаційно-інституційного структурних елементів (складових) вказаного механізму. Ці складові формують своєрідні блоки даного механізму, які повинні бути тісно взаємопов'язані між собою. Лише за цієї умови можна очікувати на досягнення і позитивного результату.

Формування інформаційного, суспільного та підвищення інтелектуального змісту праці зумовлюють зростання вимог до якості робочої сили. Тому в державному регулюванні зайнятості розвинутих країн набирають ваги заходи довготривалого характеру, спрямовані на розвиток якісних параметрів трудових ресурсів.

Реалізацію прав громадян на вільний  вибір зайнятості й захисту від  безробіття здійснює Державна служба зайнятості населення країни та її органи на місцях. Вона здійснює:

• оцінювання стану і прогноз розвитку зайнятості населення;
• розробку й реалізацію державної, обласної, районної( міської ) та інших цільових програм сприяння зайнятості населення;
• сприяння громадянам у пошуку підходящої роботи;
• професійну орієнтацію, підготовку та перепідготовку безробітних громадян ;
• соціальні допомоги з безробіття. Усі послуги надають громадянам безкоштовно.

Служби зайнятості вирішують такі питання:

• сприяння пошуку придатного робочого місця;
• квотують робочі місця для інвалідів, молоді , демобілізованих та інших громадян, які потребують захисту;
• інформують населення, роботодавців про стан ринку праці;
• надають допомогу в розвитку підприємництва й самозайнятості населення .

Фінансування заходів  здійснюється за рахунок Державного фонду сприяння зайнятості населення, який формується за рахунок обов’язкових страхових внесків роботодавців, із заробітку працівників, місцевих бюджетів і т.д. 

Діяльність держави через свої органи по забезпеченню зайнятості населення  є соціальною діяльністю. Але органи державної служби зайнятості не могли  б вирішувати поставлені перед ними завдання без участі підприємств. Тому створення підприємствами робочих місць і надання їх бажаючим здійснювати трудову діяльність громадянам також носить соціальний характер.

Підприємство на добровільній договірній основі бере участь в роботі по комплексному економічному і соціальному розвитку території, що проводиться місцевою Радою. Підприємство зобов'язане за рішенням місцевої Ради створювати за рахунок її коштів спеціальні робочі місця для осіб з обмеженою правоздатністю та організовувати їх професійну підготовку. Рада народних депутатів має право залучати підприємства на непрофільні роботи в разі стихійного лиха, а також на підставі постанов Кабінету Міністрів, пов'язаних з надзвичайними ситуаціями.

Підприємства, незалежно  від форм власності, їх службові особи сприяють: проведенню державної політики зайнятості на основі додержання законодавства про працю, а також прийнятих відповідно до нього умов, договорів та угод; організації професійної підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації працівників, професійного перенавчання тих, хто підлягає вивільненню з виробництва; працевлаштуванню визначеної місцевою державною адміністрацією кількості осіб, які потребують соціального захисту і нездатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці.

Підприємства, що активно  сприяють розв'язанню проблем зайнятості населення в регіоні, одержують  певні пільги щодо податків та інших  платежів до бюджету, які частково або  повністю компенсують витрати, пов'язані  з прийняттям на роботу додаткової кількості працівників. Проблеми зайнятості підприємства можуть розв'язувати шляхом створення додаткових робочих місць для працевлаштування чи організації оплачуваних громадських робіт або використання понад встановлену квоту праці осіб, які потребують соціального захисту і нездатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці.

Органи державної служби зайнятості за дорученням підприємств  укладають договори з громадянами  про їх працевлаштування з попереднім, якщо це необхідно, професійним навчанням, оплативши вартість проїзду, добові, а також надають допомогу при переїзді на нове місце проживання та роботи за рахунок коштів підприємств.

Підприємства, розташовані  на території регіону, незалежно  від відомчої підпорядкованості, щомісячно  в повному обсязі подають державній  службі зайнятості інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) і у десятиденний строк — про всіх прийнятих працівників.

При вивільненні працівників  у зв'язку із змінами в організації  виробництва і праці, в тому числі  ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, незалежно від форм власності, повідомляють про це не пізніше як за два місяці в письмовій формі державній службі зайнятості, вказуючи підстави і строки вивільнення, найменування професій, спеціальностей, кваліфікації, розмір оплати праці. У разі неподання або порушення строків подання цих даних стягується штраф у розмірі річної заробітної плати за кожного вивільненого працівника. Ці кошти зараховуються у державний фонд сприяння зайнятості і використовуються для фінансування заходів по працевлаштуванню та соціальному захисту вивільнюваних працівників.

Активна роль у розробці державної політики зайнятості, реалізації і контролі за заходами по її забезпеченню належить також профспілкам. В усіх країнах профспілки вважають безробіття соціальним злом.

Права і повноваження професійних спілок щодо забезпечення захисту громадян від безробіття та його наслідків визначаються колективним  договором, державною та територіальними угодами профспілок з органами державного управління та об'єднаннями підприємств (роботодавців) відповідно до чинного законодавства. Передбачалась також підготовка узгоджених з профспілками змін до чинного законодавства щодо врегулювання проблеми часткового безробіття і соціального захисту частково безробітних.

З метою забезпечення продуктивної зайнятості населення  та соціальних гарантій у разі безробіття за участю профспілкових об'єднань розробити довгострокову програму зайнятості населення України та концепцію розвитку ринку праці з урахуванням проведення структурної перебудови економіки, приватизації, інвестиційної та податкової політики.

Розвиток ринкових відносин визначив створення недержавних структур зайнятості приватного характеру, це: