Циклічні кризи 70 – 90 років у країнах з розвинутою ринковою економікою

              Але Україна слідом за Росією намагається проводити реформи, взявши на озброєння монетаристську концепцію М. Фридмана, що виступає проти активного державного регулювання. Згідно даної концепції в регулюванні економіки вирішальна роль відводиться грошовому обігу і взаємозв'язку кількості грошей з величиною валового національного продукту. Такий взаємозв'язок стає провідним тільки в умовах розвиненої ринкової економіки, здатної виробляти високими темпами товари і послуги і вимагати забезпечення рівного розвитку платоспроможного попиту. Ідеї монетаризму гарні і правильні, але тільки без порушення логіки їхнього історичного виникнення і реалізації. Наприклад, спочатку треба здійснити приватизацію і роздержавлення, оснастити нові господарські структури передовою технікою і технологією, забезпечити приплив інвестицій в сферу матеріального виробництва нових товарів і послуг, створити стабілізаційний фонд для конвертованості національної грошової одиниці - гривні, а після цього здійснювати лібералізацію цін.

Характерною ознакою кризи є порушення рівноваги грошового обміну, тобто порушення основного закону макроекономіки – закону грошового обміну. Під час проведення беззастережної лібералізації зовнішньо-економічної діяльності склалася така ситуация, за якої банківська система

              України, що є відносно досконалою з позицції ринкової системи взагалі, в маштабах світової економіки стала головним гальмом побутови саме ринкової економічної системи в Україні. Цей висновок стає прозорим з урахуванням того, що фундаментом ринкової системи є власне виробництво.

Сьогодні основна мета товарів широкого вжитку – імпорт (близько 95%), тому це означає, що в межах України українські гроші ідуть не на виробництво, а на фінансування іноземного виробництва.

              За умов стабільної економіки, тобто за умов стабільного рівня виробництва та стабільної швидкості обороту грошей, в монетаристській економічній політиці панує твердження про те, що інфляція визначається як добуток відносного дефіциту бюджету на швидкість обороту грошей. Звідси позиція монетарної єкономічної політики – якомога більше зменшення дефіциту бюджету.

              А коли нестабільна економіка, зміна обсягу виробництва стає головним чинником інфляциї, чого не може врахувати монетарна економічна політика через обмеження її висхідних положень.

              Враховуючи, що інфляція залежить не тільки від дефіциту бюджету, а й передовсім від спаду чи приросту виробництва, від бартеру, кредитування комерційних банків національним банком , неконтрольованого приросту швидкості обороту грошей, ступеня лібералізації зовнішньоекономічної діяльності, пов'язана з затримкою зарплати, зберіганням коштів населенням та розрахунками в іноземній валюті, рівнем "втечі" капіталу за кордон, та ін., можна стверджувати, що для України емісія грошей була б другорядним чинником, якби банківська система була взаємопов`язаною з виробництвом України , а в межах держави не порушувала б закон макроекономіки – закону обміну грошей.

              Усе це підкреслює обмеженість та неефективність концепції і рекомендацій прибічників монетарної теорії у питаннях виявлення і, отже, усунення причин інфляції в умовах перехідної економіки .

              Зрештою. Потрібно врахувати, що подолати інфляцію без відродження власного виробництва неможливо.

Фінансова стабілізація тільки за рахунок кредитів, жорсткої монетарної політики, за умов спаду виробництва, незахищеності свого ринку та виробника, невтручання держави в економіку призводитиме тільки до зростання зовнішньоекономічного боргу, загострення проблеми неплатежів, напруження в суспільстві, сприяння економічним злочинам, зубожінню широких верств населення .

              В умовах сучасної економічної кризи держава не має права відмовлятися від активної антикризової політики, що спирається на апробовані в розвинутих країнах засоби, вироблені кейнсистами і реалізовані в них в ході реформування ринкової економіки в змішану, а після цього і в соціально орієнтовану економічну систему. Тільки тоді держава зможе в своїй політиці поклатися на ідеї монетаристської концепції, коли будуть створені передова база для економічного зростання високоякісних, конкурентноспроможних товарів і послуг, розвинена ринкова економіка, в якій інтереси виробників і споживачів, продавців і покупців знаходитимуться в рівновазі. В відповідності з цим по-іншому треба вирішувати проблему курсу валюти. Зараз доцільно говорити тільки про дві системи: фіксований і вільний курси валют. Історія знає 100 років існування фіксованого курсу валют, за допомогою якого держави змогли подолати кризу, інфляції, створити розвинену ринкову економіку. І тільки потім ввести вільний курс валют.

              Єкономіст Грищук В.В. пропонує механiзм законодавчого регулювання вiносин суб’ектiв господарювання i держави, впровадження яких дозволило:

              1. Спонукати пiдприємства та господарськi органiзацiї, незалежно вiд форм власностi та господарювання, до збiльшення випуску та реалiзацiї продукцiї в натурi при одночасному зниженнi її собiвартостi та цiни, в першу чергу виключно за рахунок наведення елементарного порядку на пiдприємствах, пошуку та швидкому впровадженню у виробництво ресурсо – зберiгаючих, наукоємких та високоефективних технологiй тому, що це буде економічно вигідно.

              2. Економiко - податковим методом сприяти зниженню витрат виробництва (обiгу), i, як наслiдок, створення передумов для зниження цiн та зростання попиту, в тому числi виробничого.

              3. Створити бiльш просту систему державного регулювання фондами споживання господарюючих суб’ектiв, що дасть можливiсть Уряду вiдiйти вiд встановлення верхньої межi витрат пiдприємств на заробiтну плату, та прийти до встановлення мiнiмальної зарплати на рiвнi реального споживчого кошика, i тим самим перекласти вiдповiдальнiсть перед найманими працiвниками за виплату зарплати на рiвнi прожиткового мiнiмуму на роботодавцiв, а державним органам здійснювати дiєвий контроль за його дотриманням. При цьому зросте питома вага витрат на оплату працi, а, значить, зростуть i суми вiдрахувань в пенсiйний та iншi фонди, що базуються на фондi оплати працi, що дасть можливiсть зменшити навантаження на бюджет в частинi компенсацiйних виплат населенню у виглядi субсидiй та дотацiй. При збiльшеннi загального фонду оплати працi збiльшиться маса подоходного податку iз заробiтної плати. Інші можливостi та переваги, що дає такий пiдхiд, можна розглянути окремо.

              4. Повернути 50% , а, можливо, бiльше тiньового торговельного обороту до легального, а, значить, оподатковуваного та керованого, що значно зменшить вплив тiньових грошей на цiни, iнфляцiю, фiнанси i приведе до їх стабiлiзацiї.

              5. Спростити систему збирання податкiв, що дасть змогу повнiше їх збирати, дiєвiше контролювати ухилення вiд сплати.

              6. Пiдприємствам поповнити власнi оборотнi кошти, нестача яких пiд час бурхливих iнфляцiйних процесiв привела до кризи платежiв в державi, включаючи заборгованiсть по заробiтнiй платi , в тому числi бюджетну. Сьогоднішня ситуація з національними грошима посилить кризу платежів саме через нестачу власних оборотних коштів у господарюючих суб’єктів.

              7. Залучити до легального обороту значну частину готiвкової вiльноконвертованої валюти, що знаходиться на руках у населення, i обслуговує в тому числi тiньовий обiг.

              8. Дозволить стимулювати банки на участь в довгстроковому кредитуванні підприємств, що пожвавить інвестиційну діяльність, а в цілому покращить інвестиційний клімат і, зрештою, підштовхне до зростання виробництва.

Що пропонується, зробити?

              Перше. Перейти вiд спроб регулювання (читай обмеження та стримування росту) верхньої межi фонду оплати працi (споживання) в товарнiй (реалiзованнiй) продукцiї чи iншому аналогiчному показниковi до встановлення (з поетапним збiльшенням), нижньої межi (рiвня) витрат підприємств на олату працi (споживання). Рівень таких меж для різних галузей встановлюється на підставі аналітичних та статистичних розрахунків.

Що це дасть? Це дасть змогу підняти платоспроможність працюючого населення за рахунок зростання їх доходів в результаті поступового збільшення рiвня витрат на оплату працi на господарюючих суб’ектах незалежно вiд форм власностi, а значить i вартiсть робочої сили. Якщо цi рiшення приймаються, тодi стає ймовірним створення умов для пiдвищення продуктивностi працi на пiдприємствах, збiльшення випуску продукцiї, товарообороту i таке iнше.

              Друге. В складi витрат виробництва (обiгу) стає можливим встановлювати не верхню, а нижню межу витрат на охорону та безпеку працi, а також на охорону навколишнього середовища, що є також дуже важливим для суспiльства. При встановленні жорсткого контролю з боку держави за повним і правильним використання цих коштів на промислових підприємствах, можливо буде менше техногенних катастроф та виробничих аварій з важкими наслідками.З iнших витрат можна було б нормувати верхню межу хiба - що витрат на виплату добових при вiдрядженнях за кордон.

              Решту витрат можна було б не регламентувати взагалі. В ситуаціі, коли створені умови, при яких пiдприємства “захотiли б” економити на витратах, держава одержала б значне збiльшення надходжень до бюджету за рахунок збiльшення легального обороту, пожвавлення економiки та зростання виробництва.

              Але для того, щоб у всiх господарюючих суб’ектiв не було бажання покрити витрати (що дійсно можуть зрости внаслiдок запропонованих заходiв) за рахунок пiдвищення цiн i тарифiв на продукцiю та послуги, як це робилося в 1992-1996 роках і робиться зараз, (керiвники добре навчилися аргументувати необхiднiсть пiвищення цiн на продукцiю своїх пiдприємств за рахунок так званих об’єктивних факторiв, приховуючи при цьому неефективнiсть внутрiгосподарського управлiння пiдприємством, а також спекулятивну вигоду), пропонується такий механiзм оподаткування, що економiчно не дозволив би це зробити, тобто прагнення досягнути прибутку, або покрити безгосподарність, виключно за рахунок збiльшення цiн та зменшення обсягiв виробництва було б заблоковано взагалi, але не силовим методом, (як це практикується навіть тепер - наприклад рішення про обмеження цін на деякі товари та рівнів торговельних надбавок), а стало б економiчно невигiдним для буль-якого пiдприємства чи органiзацiї, і в першу чергу монополістів.

              Навiть навпаки, такий механiзм стимулював би зниження цiн пiдприємствами-виробниками, рiвнiв торговельних надбавок торговельними органiзацiями, рiвнiв процентних ставок за банкiвськi кредити, спонукав би збiльшувати обсяги виробництва, обiгу, оборотiв з кредитування підприємств-виробників, в тому числі довгострокового i т.д., що в кінцевому рахунку приведе до зростання виробництва та підвищення його ефективності.

              I якщо цi рiшення допоможуть зрушити з мiсця виробництво, то країна виживе i стане на шлях розвитку, поступового, але впевненого руху вперед. Потрiбно лише шукати цi новi рiшення та механiзми , а не повертатись до старих, що призвели до занепаду, такого ганебного стану народу та держави.

На мій погляд пропозиції цього економіста є найбішь сприйнятні в умовах нинішнього стану української економіки, так як вони поєднують в собі елементи державного регулювання відносин суб'єктів господарювання і бюджету з ринковими механізмами, що регулюють економіку в ринкових умовах вільної конкуренції.

Висновоки

              Отже, жодна економічна теорія не спроможна перебороти об'єктивну суперечність економічного розвитку. Однак, усвідомивши об'єктивність таких явищ, як спад виробництва, безробіття, інфляція, нація має боротися з ними. Уряд, виражаючи і захищаючи інтереси всього народу, використовуючи рецепти економічних теорій, може пом'якшити ці процеси.                                     Багато країн перейшли до соціально-ринкової економіки, тобто до такого типу економічного розвитку, коли свобода ринку і підприємництва тісно поєднується з демократичністю і соціальним захистом усіх членів суспільства.

              Розум невластивий природi. Людина, яка володiє розумом i створила матерiальнi та суспiльнi механiзми своєї могутностi, виявилася чужою законам природної еволюцiї i стала головним дестабiлiзуючим чинником життя на планетi. Суперечнiсть, таким чином, корениться в суспiльнiй сутi людинi, в конфлiктi мiж її потребами i можливостями. Отже, вихiд з неї - у свiдомому вирiшеннi цієї проблеми. Таке вирiшення нам бачиться в утвердженнi загальноцивiлiзацiйного пiдходу як єдностi iнтересiв пiд впливом базового iнтересу - до виживання, визначеннi стратегiчних шляхiв прогресу людства - i окремих країн, виходячи з тверезого врахування дiї об'єктивних суспiльних законiв i її наслiдкiв.

Література:

1.      Савченко А. Г. Макроекономіка 1998 р. – 190 с.

2.      Доклад про торгівлю і розвиток, 1995 р. – Нью-Йорк; Женева: ООН, 1995 р. – 86 с.

3.      Богачева О. Особенности подъема 90-х годов в США. Мир. экон. и международ. отношения. - 1995. – 124 с.

4.      Положение и перспективы мировой и венгерской экономикой весной 1995 г. – Будапешт. – 39 с.

5.      Студенцов В. Мировая экономика в 1993-1994 гг.: Мир. экон. и международ. отношения. - 1995. - № 1. – 98-110 с.

6.      Давкинс В. Япония пакет приближения государственных расходов.  Файнэншл таймс". - 1995. - Сентябрь, 18 - 6 с.

7.      Нашем меняющемся мире, 1993 год (безопасности, политики, экономики), М. Дерер. - Будапешт: Центр по политике безопасности и оборонных исследований, Институт мировой экономики Венгерской академии наук; Венгерский институт иностранных дел.

8.       Сороко І. Тіньова економіка України: сутність, витоки, шляхи подолання. - Схід, 1997, № 6. – 12 ст.

9.      Лукінов І. Економічні трансформації. - Київ: Інститут економіки Національної академії наук України, 1997. – 253 с.

додатки

Додаток А

Мал. 1. Фази економічного циклу