Циклічні кризи 70 – 90 років у країнах з розвинутою ринковою економікою

              Одним із перших кроків по виходу із кризового стану став курс на "прискорення соціально-економічного розвитку країни". Цей курс був спрямований на досягнення щорічного приросту національного прибутку не менше ніж на 4%. Для досягнення такого зростання національного прибутку необхідно було за п'ятирічку збільшити видобуток палива і сировини на 15%, збільшити інвестиції на 30-40%, додатково залучити у виробництво до двох мільйонів осіб. Але оскільки в країні таких ресурсів не було, то досягти мети можна було за рахунок збільшення темпів розвитку машинобудування в 1,5-2 рази.

              З метою підвищення якості продукції була створена ще одна контролююча інстанція — Держприймання, яка мала право не приймати неякісну продукцію, карати матеріально тих, хто ніс відповідальність за брак.

Було обрано "м'який" характер бюджетної політики, коли підприємство в будь-якому випадку отримувало державні кошти на покриття збитків і при цьому не прикладало зусиль для підвищення ефективності виробництва з урахуванням ринкового попиту. В результаті такої політики середній рівень заробітної плати зростав швидше, ніж ціни. За 1985-1991 роки реальна заробітна плата виросла на 51%, але купити на ці гроші було нічого, оскільки чим більшою була зарплата, тим гостріше відчувався товарний дефіцит.

              В середині 1988 року було прийнято закони, за якими дозволялось відкривати приватні підприємства більше ніж за 30-ма видами виробничої діяльності. У відповідності з цими законами фактично був легалізований великий сектор "тіньової економіки".

              На загальній хвилі відродження демократичних ідей по всій країні стало поширюватись робітниче самоврядування, але наприкінці 1980-х років воно пішло на спад, а влада знову перейшла в руки директорів, які пізніше, в 1990-х роках, стали великою економічною і політичною силою в країні.

3. Характер і особливості економічної криз в Україні у 90 роках ХХ століття.

3.1 Економічна криза в Україні і її особливості.

              Криза в Україні не має класичного циклічного характеру, а є здебільшого результатом руйнування економічної структури колишнього СРСР. Формування нової структури власності знаходиться на етапі первісного накопичування капіталу. Стабілізація економіки припускає подолання платіжної кризи, підсилення функції, що стимулює податки, і включення тіньового бізнесу в офіційну економіку.

              Економічний розвиток в Україні характеризується тим, що процес падіння вже давно перейшов той кордон, до якого можна говорити про наявність кризових явищ. Ще в 1993 році Л.Кучма, займаючи тоді посаду прем'єр-міністра, оцінював стан в економіці як крах. Після того єдине, що змінилося, це темпи падіння, що пов'язано з мінімізацією поля для розповсюдження руйнівних сил. З 1994 року ВВП України зменшився на 39%. Обсяг іноземних інвестицій в 1996 році складав всього $21 США (для порівняння: в Угорщині він дорівнював $1198, в Чехії - $586, в Естонії - $573). Зовнішній борг зріс від 400 млн. доларів до майже 10 млрд. і в розрахунку на кожну людини досяг майже 170 дол. США. В 1996 році на його обслуговування було потрібно $1.27 млрд., в 1997р. - майже $2.5 млрд. У випадку збільшення зовнішнього боргу такими ж темпами, як в попередні роки, він досягне в 2000 році $30 млрд. Рівень життя рядового громадянина України поступався рівню життя населення Древнього Риму і Вавілону, Індії і Греції, Хеттії і Фінікії.

              В Україні відсутня економічна криза в класичному розумінні, тобто така, що в економічній науці трактується як циклічна, пов'язана із перевиробництвом. Щодо української ситуації, можна говорити про наявність спеціальної форми кризи, зумовленої катаклізмами (землетрусами, повенями і т.д.). В Україні робиться свідома ставка на руйнування економічної структури як складника єдиного народногосподарського комплексу колишнього СРСР заради досягнення політичної незалежності від східних сусідів, передусім від Росії. Однак ця стратегія поки що не принесла адекватної компенсації в формі повноцінного структурного включення в світову економіку і входження в Європейський Союз. Отже, економічна криза в Україні є специфічною формою спеціальної кризи, яка є наслідком свого роду самопожертви. Ця криза розгортається на тлі “великої депресії” більшості населення країни через бідність і відсутність соціальної захищеності.

              Особливістю економічної кризи в Україні є також те, що офіційна економіка не є єдиним визначальним чинником трасформації. Паралельно до неї функціонує і набирає силу тіньова економіка, що складає 50-60% офіційної і за оцінками Світового банку є найсильнішою серед інших постсоціалістичних країн. В тіньовій економіці обертається майже 47% загальнодержавної грошової маси, не враховується банківсько-фінансовий оборот [8]. Ця величезна сума готівки майже не включається в інвестування розвитку національного товаровиробника. Взагалі інтереси тіньовиків перебувають за межами відтворення в сфері товаровиробника, обмежуючись здебільшого сферою спекулятивного товарообороту.

              В Україні сформувалися і активно розвиваються практично всі види неофіційної економічної діяльності [9, с.400]. Наведені вище оцінки стосуються тільки тієї її частини, яка зв'язана із створенням нової вартості, що не враховується офіційною статистикою. Отже, сюди не входить, наприклад, створення вартості в домашніх господарствах (так звані “послуги домогосподарок”, виробництво сільськогосподарських продуктів для власного споживання) і корупції. З іншого боку, сюди належить частина виглядів злочинної діяльності, яку можна розглядати яка створення вартості (наприклад, підробка і копіювання товарів з фірменними знаками, нелегальне копіювання програмних продуктів, відео- і аудіозаписів, нелегальне виробництво зброї).

              Із набуттям масового характеру тіньової економіки в країні сформувалися особливий соціально-економічний клімат і специфічна суспільна думка, що врешті-решт з'явився могутній соціальний прошарок ділових людей, здатних започаткувати економічноме зростання. Достатньо тільки легалізувати тіньову економіку, продати її носіям за безцінь залишок ще не розпроданої державної власності, включаючи землю, надра, підприємства, інфраструктуру.

              Дійсно, в тіньовій економіці сконцентрований своєрідний прошарок населення України, який здатний швидко присвоїти і накопичити грошовий капітал, однак зовсім не за рахунок його вкладення в ефективний господарський оборот - виробництво, масовий випуск товарів, насичення ними внутрішнього ринку і завоювання зовнішнього ринку. Якраз навпаки, так званим “новим українцям” вигідніше тримати вітчизняний ринок в дефіциті. І чим останній більший, тим більша їх нажива і гірший стан рядових споживачів. А це далеко до справжнього підприємництва, побудованого на міцній економічній основі, конкурентоспроможних технологіях, чіткому налагодженні виробництва і збуту товарів, яке орієнтується на закони попиту і пропозиції.

              “Нові українці” вкладають гроші здебільшого в поточний оборот (хабарі, скупки, перевезення і перепродаж дефіцитних товарів, обходячи неможливі в наших умовах труднощі із здійсненням інвестицій, придбанням дефіцитних і дорогих технічних засобів, сировини, матеріалів, енергоресурсів).

              В нинішніх своїх формах і розмірах тіньова економіка стала джерелом деградації економіки і падіння суспільної моралі. Власники тіньового капіталу ухиляються від сплати податків і платежів, власне незаконно, зменшуючи надходження засобів в державний і місцеві бюджети.

              Незважючи на величезний розмах, який придбала тіньова економіка, в країні не розроблено правового механізму, який міг би надійно захистити економічні інтереси держави. Мало того, криміногенні елементи мають, як правило, підтримку в державних структурах і нехтують навіть діючим недосконалим законодавством, безкарно розгортаючи національне багатство.               В результаті держава перетворилася в економічні хворий організм, не здатний вирішувати проблеми якісного і структурного поновлення національної економіки, стабільних і високих темпів соціально-економічного розвитку і зростання.

              Ситуація в ті часи складається з двох альтернатив. Одна з них передбачає, що органи державної влади повинні зуміти направити сукупний капітал країни, її ресурсний потенціал на розширене відтворення, кардинально технологічне і організаційне управлінське поновлення національного товаровиробництва на базі ресурсо- і енергозбереження, нових наукових відкриттів. Протилежна альтернатива полягає в тому, що Україні загрожує остаточний економічний занепад, втрата її самостійного існування, включення в сировинний придаток економічно розвинених країн з усіма негативними наслідками для нинішнього і майбутнього українського народу.

Найбільшою помилкою, що відрізняє реформування української економіки від інших постсоціалістичних країн є здійснення економічних перетворень без зв'язку з соціальними. В результаті соціальні проблеми вирішуються за остаточним принципом, який часто полягає в тому, що на соціальний розвиток взагалі не залишається засобів. Це призвело до того, що Україна стала країною найбільшої бідності в Європі.

Показники заробітної плати в Україні. Таблиця 2 (Додаток А)

              Як видно з таблиці 2, в 1994-1997 рр. реальна заробітна плата коливалася між 33.5% і 35% від рівня 1990 року. Якщо в дореформений період Україна мала вищий рівень реальної заробітної плати у порівнянні з Росією, то з 1993 року вона почала значно відставати від Росії. Що ж стосується абсолютного рівня заробітної плати, то його місячний розмір в 1996г. $76.1 або $2.5 в день свідчить про реальне збідніння населення, 74% якого проживає за межею бідності (в 1992 році цей показник складав 11%). При цьому на 1 січня 1998 року заборгованість із заробітної плати тільки робітникам бюджетних організацій сягнула 5 млрд. гривень.

              Проведення економічних реформ в підсумку призвело до неухильного і загрозливого знищенн генофонду нації. За останні п'ять років в Україні смертність перевищувала народжуваність. За період з 1991г. по 1996 померло на 1.2 млн. людей більше, ніж народилося. Країна займає перше місце в Європі за рівнем смертності і останнє - за рівнем народжуваності.

3.2 Шляхи виходу економіки України з кризи та створення умов

для забезпечення економічного зростання.

              Пошуком шляхів виведення економіки України з кризового стану зайняті Президент і Верховна Рад а України, Кабінет Міністрів Україні, вчені-економісти, спеціалісти-практики. В основі цих пошуків є прагнення

покращити соціально - економічну ситуацію в Україні, відновити вітчиз-няне виробництво, щоб створити базу для підвищення життевого рівня населення України.

              Різні автори по різному бачать шляхи виведення економіки Украіни з кризового стану, в основі їх пошуків лежать різні підходи. Тому їх пропозиції дещо розходяться між собою. Одні автори пропонують повернутись назад в режим жорсткої планової економіки. Інші навпаки пропонують дати повну свободу підприємствам, надіючись, що ринок сам відрегулює стан економіки. Але на мій погляд обидва такі підходи не мають підстав бути повністю прийнятими за базові.

              Період господарського життя, коли платоспроможний попит населення постійно стимулював підприємства дефіцитної економіки до пошуку резервів для розширення виробництва товарів і послуг, забезпечення повної зайнятості працездатного населення, минув. Однак тоталітарна держава, рахуючись тільки зі своїми інтересами, неправильно використала цей сприятливий шанс і спрямовувала величезні ресурси не в мирну економіку, а на мілітарізацію, деформючи всю структуру народного господарства. Безумовно, таку затратну економіку необхідно було кардинально реформувати, але на користь головного суб'єкта суспільства - людини. Але наші "реформаторы" не врахували, що криза в Україні і країнах СНД специфічна і вимагає скорішого зупинення спаду виробництва, що викликається державною політикою, більш швидких темпів росту цін у порівнянні з зростанням доходів, що посилює специфіку - дефіцит товару і послуг. Держава цілеспрямовано стримує платоспроможний попит населення засобом зростання цін. Починаючи з 1992 року, реалізується ця політика, наступний її етап розпочатий в жовтні-грудні 1994 року. Який сенс нарощувати виробництво товарів, коли попит настільки низький, що підприємства змушені зупинятися, заздалегідь ідучи на скорочення виробництва і втрату ринків збуту і прибутків?

              Виникла ситуація замкнутого кола: щоб вийти з кризового невиробництва, державі і всім суб'єктам ринкових відносин належить цілеспрямовано забезпечити зростання виробництва товарів та послуг і обсягу їхньої реалізації. Для цього необхідно збільшити інвестиції в розвиток галузей обох підрозділів, впровадити нові технології, підвищити кваліфікацію робітників і їхні доходи. Без зростання доходів втрачається мотивація робітників до якісної праці і неможливо досягнути економічного зростання в умовах ринку. Але з іншого боку, інфляція, побивши всі світові рекорди, диктує політику зростання податків і цін, банківського відсотка за кредити і зниження державних затрат, що сприяють спаду виробництва, дефіциту державного бюджету. Як розірвати це коло протиріч, призупинити економічний хаос і забезпечити реформування економіки шляхом становлення економічного порядку, що забезпечується синтезом державного регулювання ринкової економіки? ХХ сторіччя знає ефективність і результативність двох альтернативних напрямків: кейнсіанського і монетарного. Кейнсианство і його прибічники розробили теорію державного регулювання макроекономіки з метою її оздоровлення і стабілізації.               Особливе місце відводиться державній антикризовій політиці, регулюванню інвестицій, рівня зайнятості, нагромадженню капіталу, економічному зростанню і соціалізації економіки. Реалізація ідей кейнсианства в країнах ринкової економіки сприяла розвитку державного регулювання економіки, хворій на кризу надвиробництва і монополізмом, її видужанню і поступовому реформуванню в нову соціально-економічну систему - ринкову. Така політика послідовно реалізувала стратегічну задачу - економічний розвиток і зростання добробуту народу, а також забезпечувала досягнення тактичної мети - стабілізації економіки і суспільство. В наших умовах швидкого загострення кризи державі слід взяти на озброєння ідеї даного економічного направлення.