Циклічні кризи 70 – 90 років у країнах з розвинутою ринковою економікою

              Криза i тривала рецесiя в США 1990-1992 рр. виконали важливу функцiю розчистки шляхiв для нового економiчного зростання. Тривале утримання низької процентної ставки, яке дозволило рефiнансувати заборгованiсть, помiрне зростання заробiтної плати i рiвня цiн, досягнуте в попереднi роки зростання продуктивностi працi викликали стiйкий пiдйом iнвестицiйної активностi. Темпи зростання iнвестицiй в 1993-1994 р. виросли до 12 % на рiк [2, с. 64]. Прирiст iнвестицiй в устаткування забезпечив до    40 % приросту ВВП [2, с. 120]. Цей процес сприяв зростанню схильностi до споживання, пожвавились як особисте споживання, так i житлове будiвництво. Процес технологiчної модернiзацiї економiки сприяв значному пiдвищенню продуктивностi працi, яке склало майже 2 % щорічно i забезпечило до 90 % приросту ВВП у 1993-1994 рр. [2, с. 121]. Водночас реструктурування економiки орiєнтувалося на пiдвищення мiжнародної конкурентоспроможності виробництва i не привело до збiльшення кiлькостi робочих мiсць та полегшення проблеми зайнятостi.

              1994 рiк принiс значне поліпшення кон'юнктури [2]. Вперше з початку десятирiччя в усiх країнах ОЕСР, за винятком Туреччини, спостерiгалося зростання ВВП, яке коливалося вiд 0,6-1 % в Японiї до 2,8 % по Захiднiй Європi i 4,1 % - у США. Швецiї також вдалося подолати рецесiю. Рiзке зростання захiдноєвропейських економiк одразу на наступний пiсля крутого спаду рiк виявилося несподiваним для аналiтикiв. Причина такої несподiванки в тому, що, на вiдмiну вiд США, де за канонами капiталiстичного циклу зростання було викликане iнвестицiйним пiдйомом, чинником пожвавлення в Захiднiй Європi став попит на експорт з країн регiону з боку азiатських держав, Центральної та Схiдної Європи i США, якi були в станi пiдйому. Отже, асинхроннiсть циклу завадила проведенню структурних зсувiв у регiонi та вiдновленню споживацького попиту. Через це експортний попит перевищує можливостi економiки його задовольняти, що неминуче загрожує зростанням цiн. Водночас монетарнi рестрикцiї з метою запобiгання iнфляцiї гасять не лише попит, а й майбутнi iнвестицiї.

              З подiбними проблемами зiткнулась також Японiя, в якiй триває витiк капiталiв до країн з низькими трудовими витратами, високий курс йєни перешкоджає iнвестицiям i вдаряє в першу чергу по середнiх та дрiбних фiрмах. Реальнi приватнi iнвестицiї в 1994 р. скоротилися на 5-8 % [5, с. 110]. Проблема стимулювання внутрiшнього попиту залишається досить гострою, здiйснюються спроби розв'язати її засобами бюджетної полiтики. Зокрема, у вереснi 1995 р. в економiку вкладено вже шостий стимулюючий фiнансовий пакет за останнi три роки, який довiв загальний рахунок вкладених державних коштiв до 510 млрд дол. [6, с.6.].

Певнi специфiчнi риси має економiчне зростання в об'єднанiй Нiмеччинi, яке в 1994 р. складало 2,8 % ВВП у захiднiй частинi i 8,9 % - у схiднiй. Зростання в захiднiй частинi розпочалося з пiдвищення експорту, за яким пожвавилось i внутрiшнє iнвестування, темп росту якого склав у 1994 р. 5 % [2, с.65]. Принагідно зазначимо, що споживання населення тут також не вiдiгравало помiтної ролi в економiчному зростаннi через високу відсоткову ставку, повiльне пiдвищення заробiтної плати i припинення окремих податкових пiльг, а схильнiсть до iнвестування пiдтримувалась низькими витратами i перспективами прибутку, переважно завдяки реконструкцiї економiки колишньої НДР. В свою чергу, зростання у схiднiй Нiмеччинi спирається на фiнансовi трансферти із заходу країни, йде модернiзацiя i розширення iнфраструктури. Загалом виправдовуються прогнози експертiв щодо iстотного стимулюючого впливу об'єднання Нiмеччини, хоча процес вирiвнювання соцiально-економiчних умов є справою не одного десятирiччя. Гострою залишається проблема безробiття, оскiльки, як i в США, iнвестицiї в ФРН не ведуть до зростання зайнятостi i заробiтної плати.

Особливістю нинiшнього економiчного пожвавлення є низький рiвень iнфляцiї, яка по ОЕСР скоротилася в 1994 р. до 2,5 %. Цей феномен пояснюється зростанням конкуренцiї на внутрiшнiх ринках, повiльним зростанням заробiтної платні, отже - невисоким внутрiшнiм попитом, скороченням витрат, в тому числi трудових, в ходi реструктуризацiї ряду економiк. Таке становище сприяє ростові реальних прибуткiв, а значить - схильностi до iнвестування i дає пiдстави сподiватися на розгортання реструктуризацiї захiдноєвропейської економiки.

В новiй ситуацiї уряди вбачають головну небезпеку вже не в iнфляцiї, а в низьких темпах зростання та двозначних відсотках безробiття, яке лише у країнах ОЕСР становить близько 36 млн чоловік, в цiлому по Захiднiй Європi - 11 %, а Нiмеччина очiкувала в 1994 р. 6 млн, що бiльше, нiж тоді, коли Гiтлер прийшов до влади. Почала руйнуватися унiкальна японська система зайнятостi: практикуються передчасний вихiд на пенсiю, скорочення найму нових робiтникiв. Вважається, що лише в обробнiй промисловостi Японiї сьогоднi зайнято до 1 млн "зайвих" робiтникiв [5, с. 109]. Високе безробiття спричинює зниження доходiв, через що скорочується як внутрiшнє споживання, так i схильнiсть до заощадження, це, зрештою, пiдриває потенцiйнi iнвестицiї в структурну перебудову i розширення робочих мiсць.

Подолання проблеми безробiття видається утрудненим через значну перевантаженiсть державних фiнансiв, про що свiдчить сумарний дефiцит по країнах ОЕСР в 1993 р. у розмiрi 4,25 % ВВП [5, с. 106]. Це загрожувало виконанню соцiальних програм. У 1994 р. дещо скоротилися дефiцити, але вони залишились на рiвнi 2,0 % ВВП у США i Японiї, 2,7 - ФРН, 5,7 - Францiї, 6,8 - Великобританiї i 9,7 % - в Iталiї [2, p. 62]. Найближчими роками очiкується негативний вплив на економiчну кон'юнктуру бюджетних рестрикцiй у бiльшостi розвинених країн. Зокрема, уряд США планує скоротити дефiцит державного бюджету протягом 1994-1998 рр. на 500 млрд дол., що, в разi здiйснення намiченого зниження податкiв, зменшить внесок бюджету в зростання сукупного попиту i призведе до подальшого уповiльнення зростання.

              Пiсля стрiмкого росту в 1995 р. експерти ООН [2] прогнозують деяке уповiльнення темпiв в розвинених країнах. В 1995 р. темпи зростання економiки США прогнозуються на рiвнi 2,7-3 %. Очiкується пожвавлення сукупного попиту, продовження iнвестицiйної активностi, якiй, утiм, може перешкодити пiдвищення відсоткових ставок з метою зняття iнфляцiйних очiкувань. Сповiльнене пожвавлення, яке пояснюється структурною перебудовою економiки з падiнням зайнятостi, грошовими та бюджетними рестрикцiями i слабким попитом на американський експорт через асинхроннiсть циклу, залишається характерною рисою американської економiки середини 90-х рокiв. У США пiдвищення з 1994 р. відсоткових ставок слугує запобiжним заходом щодо "перегрiву" економiки, а синхронне зростання ставок, зокрема, у Великобританiї iстотно перешкоджає iнвестуванню. Через вiдкритiсть розвинених економiк, утримуючи короткостроковi ставки на низькому рiвнi, країнам Захiдної Європи доводиться пристосовуватися до зростання, слiдом за американським, довгострокового відсотку. Фахiвцi UNCTAD [2] рекомендують розвиненим країнам з огляду на потреби стимулювати економiчний ріст здiйснювати полiтику зниження відсоткових ставок, компенсуючи нестабiльнiсть за рахунок податкiв на валютнi i зовнішнi фiнансовi операцiї.

              Гальмiвний ефект в економiцi США також має випереджаюче зростання iмпорту, в тому числi по внутрiшньофiрмових каналах, вiдносно експорту. Це вiдволiкає частину внутрiшнього попиту, погiршує платiжний баланс i призводить до падiння курсу долара, яке можна розглядати як перманентне, враховуючи заяву Б. Клiнтона про неефективнiсть iнтервенцiй на валютному ринку як засобу пiдтримання курсу валют.

              Через уповiльнене циклiчне пожвавлення рiвень виробництва в розвинених країнах залишається нижчим за потенцiйну величину, причому в 1994 р. вiдставання варiювало вiд 4,2 % в Японiї до 0,5 % в Нiмеччинi, хоч у США очiкувалося навiть перевищення на 0,2 %. Загалом, на думку експертiв, втрати за нинiшнього циклу перевищать масштаби 1975 та 1980-1983 рр. [5, с. 100]. Пiдтримка внутрiшнього виробництва в Європi з боку чистого експорту в США, якi на той час були на стадiї пожвавлення, значно зменшила спад 1993 р. i в 1994 р. зробила iстотний внесок в економiчне зростання. Однак, з точки зору аналiтикiв, симптоми "перегрiву", що з'явилися в американськiй економiцi, свiдчать про ненадiйнiсть i крихкiсть такого чинника пожвавлення у Захiднiй Європi та Японiї i не дають змогу виключити рiзний розвиток подiй [5, с. 110].

              Таким чином, економiчна криза розкрила зростаючий взаємозв'язок мiж країнами рiзних економiчних систем, який виявився досить сильним, щоб порушити усталенi мiжнароднi економiчнi пропорцiї. Кращий доказ цьому - асинхроннiсть економiчного циклу, на яку вплинули процеси у перехiдних економiках та азiатських країнах. Така асинхроннiсть призвела до порушення звичної динамiки iнвестицiйних процесiв у межах циклу i започаткувала загострення суперечностей мiж центрами економiчного розвитку.

              Криза показала також обмеженість монетаристської полiтики, яка при послабленнi уваги до iнших складових державного регулювання веде до зростання заборгованостi, падiння сукупного попиту, iнвестицiй, наростання диспропорцiй. Можна зробити висновок про наявнiсть свiтової "кризи моделi" [7], рисами якої стали структурнi проблеми в економiцi, викликанi вiдмовою вiд стратегiчного регулювання, поразка як кейнсiанства, так i монетаризму в економiчнiй полiтицi, порушення полiтичного балансу, криза iдеї побудови "держави добробуту".

              Незважаючи на досить швидке пожвавлення, криза початку 90-х не принесла вирiшення "кризи моделi", оскiльки проблеми зайнятостi, ефективного попиту, соцiального забезпечення залишаються. Стає бiльш очевидним, що нова парадигма свiтового економiчного розвитку має передбачати рiвноправну участь в ньому країн з рiзним соцiально-економiчним устроєм, отже, однiєю iз складових розв'язання названої кризи є побудова адекватних економiчній стратегiї i тактиці перехiдних економiк

2. Соціально – економічні наслідки циклічних криз 70 – 90 роківю

              Незважаючи на всі розбіжності відносно першопричини економічних циклів, беззаперечним є визнання того, що в кінцевому підсумку циклічні коливання в економіці обумовлюються суттєвим відхиленням сукупного попиту від сукупної пропозиції, сукупних витрат від потенційних можливостей виробництва. Головними індикаторами цих відхилень є коливання рівня безробіття, продуктивності праці, виробництва, інфляції, реальних доходів населення тощо.

Зниження національного виробництва; таблиця 1. (див. додаток А)

              Ефективне функціонування економіки пов'язане із забезпеченням повної зайнятості наявних ресурсів. Повна зайнятість економічних ресурсів означає залучення до економічного обороту всіх ресурсів придатних для виробництва товарів та послуг, включаючи й такий ресурс як робоча сила.               При повній зайнятості обсяг виробництва є максимально можливим. Тому він називається потенційним і вимірюється за допомогою потенційного валового внутрішнього продукту (ВВПп) в умовах неповної зайнятості фактичний обсяг виробництва менший від потенційного, тобто ВВПф < ВВПп. За цих умов певна частка працездатного населення змушена не працювати, тому що виникає вимушене безробіття. Зайнятість і безробіття -головні індикатори макроекономічної нестабільності. 

              Для немеханізованих виробництв були характерними низький рівень організації праці, порушення трудової дисципліни, пов'язані з пияцтвом, високий рівень плинності кадрів.

              Для приросту кожного додаткового відсотка валового внутрішнього продукту доводилось затрачувати все більші кошти. Так, якщо в роки четвертої п'ятирічки на потреби народного господарства виділялось трохи більше третини всіх бюджетних асигнувань, то в одинадцятій п'ятирічці - уже 56%. Постійно скорочувались асигнування на соціально-культурні програми: з 37,4% в 1970 р. до 32,5% в 1985 році. Великого напруження зазнавала економіка через нестачу людських ресурсів. Постійне зниження народжуваності призводило до помітного зменшення частки населення, яка включалась в суспільне виробництво: з 12 млн. осіб в 1971-1975 роках до З млн. осіб в 1981-1985 роках.

Вартість незайнятих робочих місць на підприємствах країни досягла 12% від загальної вартості основних виробничих фондів, що являло небезпеку для нормального функціонування економіки. Причому гостра нестача робочої сили в одних регіонах країни поєднувалась з її надлишком в інших.

              В країні посилилась масова міграція населення із села в місто. Якщо в 1959 році населення міст становило 47,9%, то в 1981 році — вже 63,4%. Переміщення сільської молоді у великі міста, на грандіозні "будови століття" посилило формування великого прошарку людей з маргінальною субкультурою "гуртожитку". Для цих нових міських жителів не створювалась нормальна соціальна інфраструктура, що породжувало у них почуття обділеності, неповноцінності і призводило до різноманітних антисуспільних вчинків. Молодь дуже часто потрапляла в жорстокі умови напівкріпосної залежності від начальства через прописку, черги на житло і т.д., погоджувалась на некваліфіковану працю в шкідливих умовах. Але для керівництва підприємств це було дешевше, ніж впроваджувати у виробництво нову техніку. В даному випадку бюрократія від імені держави виступала в ролі монопольного роботодавця, тому що в її руках були зосереджені всі соціальні блага.

              Слід підкреслити, що наприкінці 1960-х — на початку 1970-х років відбулось деяке підвищення життєвого рівня трудящих, в тому числі і на селі, де колгоспники почали отримувати заробітну плату. Поступово середня заробітна плата сільських працівників наблизилась до середньої по країні і складала 90% від цього рівня.

              Але поступово, до початку 1980-х років, цей процес почав гальмуватись. Скоротились обсяги житлового будівництва. Витрати на охорону здоров'я складали 4% від національного прибутку (в розвинутих країнах - 10-12%). За рівнем споживання на душу населення Радянський Союз займав 77-е місце в світі.

До середини 1980-х років валовий випуск продукції в роз¬рахунку на душу населення складав близько 37% рівня США. Приріст продуктивності праці впритул наблизився до нульової позначки. На одиницю національного прибутку в радянській економіці витрачалось в 1,5-2 рази більше електроенергії, палива, металу і інших ресурсів, ніж у промисловості розвинутих країн. По суті, тільки у військово-стратегічній сфері великими зусиллями підтримувався паритет із США.

Слід нагадати, що на перших етапах "перебудови" в країні була поширена ілюзія відносно можливого удосконалення соціалістичної системи. Перш за все, у більшості політиків переважала стійка думка про існування соціально-економічних переваг соціалізму над іншими формами організації суспільного життя. Вважалось, що в радянській системі немає і не може бути антагоністичних суперечностей, крім "пережитків консервативного мислення". Отримала поширення також ілюзія про те, що майбутні реформи можна провести швидко і без особливих труднощів. Класичним прикладом реалізації таких ілюзій стала антиалкогольна кампанія, яка проходила в дусі відомої "червоногвардійської атаки на капітал".