Аналіз фективності електрозбереження

      1.3 Державне регулювання енергозабезпечення  в Україні 

      Інтеграція  української енергосистеми до європейської є складовою стратегічної мети України  про входження до ЄС. На відміну  від країн нової хвилі розширення ЄС Україна має достатньо потужні  та розвинуті газо-, нафтотранспортні та електричні мережі, поєднані з транспортними мережами ЄС і країн СНД, що дозволяє їй брати участь у формуванні Європейської енергетичної політики та спільного енергетичного ринку, відігравати важливу роль у енергетичній співпраці країн СНД і ЄС.

      Наша  держава приймає досить суттєві кроки для впровадження  нових програм, законів та стратегій щодо енергетики. Вже сьогодні пропонується сучасна  стратегія   розвитку паливно-енергетичного комплексу України на період до 2030 року. Про неї говорять не тільки науковці, урядовці, а й політики та пересічні громадяни. Адже енергозабезпечення торкається не тільки сталого функціонування промисловості і сільського господарства, але і нормальної життєдіяльності людей.

      Індустріальне суспільство потребує дедалі більше енергії. Від гарантованого забезпечення суспільних потреб в енергетичних ресурсах залежить функціонування усіх елементів життєзабезпечення країни. Саме тому енергетична безпека є однією з найважливіших складових економічної безпеки будь-якої держави.

      Енергетична безпека держави визначається її можливостями гарантовано забезпечувати  свої поточні і перспективні потреби  у якісній та економічно доступній  енергії з урахуванням імовірності  особливих режимів функціонування економіки у надзвичайних ситуаціях.

      Підґрунтям  енергетичної безпеки є сталий розвиток власного паливно-енергетичного комплексу (ПЕК) та ефективне використання енергії  на основі широкого застосування, енергозберігаючих, екобезпечних технологій у виробництві  та побуті.

      На  нинішньому етапі економічного розвитку України ступінь відповідності її паливно-енергетичного господарства вимогам енергетичної безпеки є неприпустимо низьким.

      Висока  енергомісткість продукції, особливо в умовах імпорту енергоносіїв, обумовлює її високу собівартість, а відтак – зменшує конкурентоспроможність української продукції не лише на зовнішніх ринках, а й на внутрішньому ринку, виступаючи додатковим чинником скорочення виробництва.

      Тому, і пропонується впровадження сучасної стратегії розвитку паливно-енергетичного комплексу України на період до 2030 року.

      Уряд  впевнений, що виконання поставлених  стратегією завдань повинен забезпечити  перетворення України у впливового і активного учасника міжнародних  відносин у сфері енергетики, тобто  активне залучення України в світовий енергетичний ринок,  зокрема через участь в міжнародних і міждержавних енергетичних проектах.

      Основним  замовником енергетичної стратегії  є суспільство – як найзначніший учасник енергетичного ринку  і найбільший споживач. Таким чином, головною метою є одержати згоду громадськості на представлену програму. Суспільство повинне дізнатися, наскільки запропонована стратегія гармонізує систему відносин між виробниками і споживачами енергії.

    Документ  розробило Міністерство палива і  енергетики спільно з НАН України. Основні завдання стратегії озвучив міністр палива і енергетики. Серед них:

    - інтеграція об'єднаної енергосистеми  України в європейську;

    - зміцнення позиції України як  держави – транзитера нафти  і газу;

    - створення умов для постійного  і високоякісного задоволення попиту на енергетичні продукти;

    - зниження рівня енергомісткості виробництва ;

    - зменшення техногенного навантаження  на навколишнє середовище [28]. 

      Реалізація  зазначених цілей дозволить створити умови для інтенсивного розвитку економіки і підвищення рівня життя населення країни.

      За базовим сценарієм стратегії до 2030 року обсяг ВВП України збільшиться майже втричі, при двохкратному зменшенні його енергомісткості приблизно до 0,41 кг у.п./$ США (рис 1.5). Це повинно бути досягнуто завдяки впровадженню енергозберігаючої моделі розвитку економіки [53].

     Рисунок 1.5 Прогноз енергомісткості ВВП України на 2030рік, кг у.п./$ США (ПКС). 

      Також детально розглядається розвиток теплової енергетики впродовж    3-х періодів — 2010г., 2020г. і 2030г.

      Прогнозування розвитку української економіки  проводилось в умовах великої невизначеності основних факторів, тому був розрахований цілий сектор можливих траєкторій її розвитку. Цей сектор був обмежений найбільш сприятливими (оптимістичний сценарій) та найменш сприятливими (песимістичний сценарій) умовами розвитку економіки України. В середині цього сектору виділений найбільш вірогідний (базовий) сценарій (рис 1.6).

      Рисунок 1.6 Прогноз обсягів виробництва ВВП млрд. грн. (ціни 2004 р.) 

      Основними завданнями та напрямами реалізації Енергетичної стратегії є:

      1. Формування цілісної та дієвої системи управління і регулювання в паливно-енергетичному секторі.

      2. Створення передумов для докорінного зменшення енергомісткості вітчизняної продукції за рахунок впровадження нових технологій, прогресивних стандартів, сучасних систем контролю, управління та обліку на всіх етапах виробництва, транспортування та споживання енергетичних продуктів, розвиток ринкових механізмів стимулювання енергозбереження в усіх галузях економіки.

      3. Розвиток експортного потенціалу енергетики, в основному, за рахунок електроенергії, шляхом модернізації та оновлення генеруючих потужностей, ліній електропередач, в тому числі міждержавних.

      4. Розвиток вітчизняного енергетичного машинобудування та приладобудування, як передумови конкурентоспроможності підприємств України в енергетичних проектах, в т.ч. за кордоном.

      5. Оптимізація видобутку власних енергоресурсів з урахуванням їх пропозиції на зовнішніх ринках, цінової та геополітичної ситуації, збільшення обсягів енергії та енергопродуктів, видобутих із альтернативних та відновлюваних джерел.

      6. Диверсифікація зовнішніх джерел постачання енергетичних продуктів, а також диверсифікація маршрутів їх транспортування.

      7. Створення єдиної державної системи статистики, стратегічного планування, моніторингу виробництва і споживання енергетичних продуктів, формування балансів їх попиту та пропозицій.

      8. Збалансування цінової політики на енергетичні продукти, яка має забезпечити покриття витрат на їх виробництво, та створення відповідних умов для надійного функціонування і сталого розвитку підприємств ПЕК.

      9. Нормативно-правове забезпечення реалізації цілей Енергетичної стратегії, відповідно до існуючих міжнародних зобов’язань, передбачених Договором до Енергетичної Хартії, Кіотським протоколом, численними двосторонніми міжнародними договорами, а також вимогами європейського енергетичного законодавства [54].

      Реалізація  Енергетичної стратегії має забезпечити перетворення України на впливового та активного учасника міжнародних відносин у сфері енергетики, зокрема, через участь у міжнародних та міждержавних утвореннях та енергетичних проектах. Для цього уряд має створювати умови для діяльності відповідних суб‘єктів у таких напрямах: імпорт-експорт енергопродуктів; реалізація та розвиток транзитного потенціалу; участь у розробленні енергетичних ресурсів та спорудженні енергетичних об‘єктів за межами України тощо.

      У прогнозі розвитку економіки до 2030 року визначено три періоди: до 2010 р. – період структурної перебудови інноваційного напряму; 2011-2020 рр. – період випереджаючого розвитку традиційних галузей сфери послуг в економіці України. У ці періоди формуються підвалини постіндустріального способу виробництва. У період 2021-2030 рр. прогнозується завершення переходу до постіндустріального суспільства з характерною зміною структури економіки.

      Перший  період (до 2010 рр.) – передбачає відродження  та перебудову промисловості і формування гарантованої основи для фундаментальних змін і формування раціонального промислового комплексу у подальшій перспективі. У цьому періоді передбачається досягнення стійкої стабілізації та економічного зростання на основі випереджаючого розвитку наукоємних галузей, стимулювання виробництв, орієнтованих на внутрішній ринок споживчих товарів тощо. Цей період поєднує в собі оздоровлення та відродження виробництва зі структурною перебудовою, стале зростання обсягів виробництва.

      Стратегічна мета другого періоду (2011–2015–2020 рр.) - формування єдиної промислової системи країни, як органічної частини європейського простору, що використовує всі переваги своєї ресурсної бази, високорозвиненого інтелектуального потенціалу нації. Цей період визначається як інвестиційно-інноваційний і характеризується переходом на капіталомісткий шлях розвитку зі значними обсягами капіталовкладень у докорінну реконструкцію всіх галузей промисловості. При цьому передбачається широко використовувати накопичений потенціал ресурсів для інвестування.

      Третій  період (2021–2030 рр.) може бути окреслено як переважно інноваційний. Стратегічною метою розвитку промислового комплексу України в цей період передбачено еволюційний перехід до сталого розвитку в постіндустріальному світовому суспільстві на підґрунті збереження та безпеки життєвого простору людини, здійснення промислової діяльності з найменшими витратами з високоефективним використанням матеріального та інтелектуального потенціалу. Ймовірно, наприкінці третього періоду промисловість сформується як цілісна виробничо-економічна система екзогенного типу (тобто, не замкнена лише на себе). Така система забезпечує економічну незалежність держави та реалізацію стратегічної мети – входження України на паритетних умовах до числа провідних, технологічно розвинених країн світу.

      Особливості економічного розвитку країни до 2030 р. враховано в прогнозах споживання паливно-енергетичних ресурсів, зокрема, через прогнозні макропоказники енергомісткості.

      Таким чином, згідно базового сценарію до 2030 року прогнозується збільшення обсягу виробництва ВВП майже в 3 рази, а споживання первинних енергоресурсів – тільки на 47,5%, тобто з 205,2 млн. т у.п. у 2005 р. до 302,7 млн. т у.п. – у 2030 р (рис. 1.7). [54].

      Рисунок 1.7 Прогноз динаміки споживання первинних ресурсів, рівнів структурного та технологічного енергозбереження до 2030 року, млн.т. у.п. (базовий сценарій) 

      Випереджання  темпів економічного зростання порівняно  з темпами споживання первинних  енергоресурсів має забезпечуватися  шляхом реалізації стратегічної мети, спрямованої на досягнення до 2030 року світового рівня показників енергетичної ефективності. Досягнення такого рівня планується здійснити за рахунок двох основних факторів:

• технічного (технологічного) енергозбереження, що передбачає модернізацію або заміну енергомістких наявних технологій, підвищення енергоефективності промисловості і соціально-комунального сектору економіки та зменшення втрат енергоресурсів;
• структурного енергозбереження, що передбачає докорінні структурні зміни для створення малоенергомісткої та малоресурсної економіки шляхом впровадження новітніх технологій.

            Впровадження енергозберігаючих  технологій можливе тільки за умови  переходу на ринкове формування цін  на енергетичні ресурси, що передбачається здійснити переважно у 2006 - 2007 роках.

      Також прогнозується, що до 2030г. теплова енергетика буде основним типом генеруючих джерел електроенергетики. До цього періоду приріст потужності забезпечуватиметься за рахунок нового будівництва на сучасних вугільних технологіях. При прогнозуванні розвитку галузі враховувалися можливості енергозбереження, а також управління електроспоживанням.

      Об'єктом  дослідження повинне бути прогнозування  довгострокового розвитку паливно-енергетичного  комплексу країни, а метою —  розробка основних напрямів взаємоузгодженого розвитку електроенергетичного, ядерно-енергетичного, нафтогазового комплексу, вугільної промисловості, а також енергетичного і вугільного машинобудування. Планується створити цілісну систему із загальнодержавної, галузевої і регіональної енергетичних стратегій. Обов'язковою умовою для розвитку галузі повинне бути створення спеціалізованих фондів, а однією з найголовніших умов розвитку комплексу — його наукове обґрунтування. В той же час на сьогодні відсутній належний науковий супровід роботи енергетичного комплексу. Проте без відповідної фінансової основи неможливе створення належної науково-технічної бази енергетики.