Вищий господарський суд: теоретико-практичні засади функціонування

     У прикінцевих положеннях Закону містяться  суттєві зміни до процесуального законодавства, більшість з яких не має безпосереднього зв’язку  із самим Законом. Відповідні зміни  не вирішують усіх проблем судового процесу, а деякі навіть ставлять більше запитань, аніж дають відповідей. Нижче виділяються і аналізуються основні зміни, які приніс Закон.

     Вищий і найвищий. У продовження згаданого вище Рішення КСУ від 11 березня 2010 року № 8-рп/2010 Закон передбачає створення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі – ВССУ), який відтепер нарівні з Вищим господарським судом України (далі – ВГСУ) і ВАСУ функціонуватиме як суд касаційної інстанції. Водночас повноваження ВСУ обмежуються переглядом справ з двох підстав: неоднакового застосування судами (судом) касаційної інстанції однієї і тієї ж норми матеріального права у подібних правовідносинах; та у разі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом. У світлі березневого рішення КСУ створення ВССУ вважаємо виправданим, бо нарешті чіткіше і логічніше постає образ судової системи України, в системі судів загальної юрисдикції у котрій чітко окреслена спеціалізація судів, на чолі кожної з якої стоїть відповідний вищий спеціалізований суд: ВГСУ, ВАСУ і ВССУ. Над ними мав би стояти ВСУ як найвищий суд загальної юрисдикції. Однак тепер ВСУ є лише де-юре найвищим, бо його повноваження суттєво і невиправдано зменшені. Так, звернімо увагу, що питання про допуск справи до провадження ВСУ вирішується відповідними вищими спеціалізованими судами. Таким чином, фактично ВГСУ, ВАСУ і ВССУ будуть самі вирішувати необхідність перегляду їх же рішень ВСУ. Вважаємо, що це порушує принцип nemo esse debet judex (ніхто не може бути суддею у власній справі) [29].

     Невиправданим є позбавлення права ВСУ на проведення узагальнення судової практики і прийняття рішень з цього  питання. Віднині відповідними  повноваженнями наділені лише вищі спеціалізовані суди.

     Водночас, позитивним є визначення обов’язковості рішень ВСУ, прийнятих за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих само норм матеріального права у подібних правовідносинах, для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правові акти, що містять зазначену норму права, та для всіх судів України. Відповідна норма, за умови надання вищими спеціалізованими судами можливості ВСУ реально здійснювати правосуддя, забезпечить однакове застосування норм права не лише судами, а й органами державної влади. Однак вважаємо за необхідне передбачити в повноваженнях ВСУ забезпечення однакового застосування норм матеріального, а також процесуального права.

     Таким чином, вважаємо, що у своїх намірах  скорочення повноважень ВСУ законодавець пішов надто далеко, і тепер  ВСУ можна назвати найвищим судом  загальної юрисдикції лише умовно, бо судова влада і повноваження сконцентровані навколо вищих спеціалізованих судів, які в деяких аспектах є “вищими” за ВСУ. 

     3.2. Проблеми  статусу   судді України 

     Закон змінив процедуру призначення на посаду судді вперше. Для того щоб  стати суддею, кандидату потрібно пройти дванадцять стадій. При цьому законодавець зажадав за необхідне посадити кандидатів у судді за парти, передбачивши необхідність направлення кандидата на посаду судді на спеціальну підготовку в спеціалізованому вищому юридичному навчальному закладі, а також у Національній школі суддів України. Безпосередній добір кандидатів на посаду суддів проводитиме ВККА, а остаточне рішення про внесення подання Президентові України про призначення на посаду суддів приймається ВРЮ. Що ж стосується обрання судді на посаду безстроково, то тут саме ВККА може рекомендувати Верховній Раді України прийняти відповідне рішення. При цьому розгляд такого питання у Верховній Раді України відбувається за спрощеною процедурою без висновку комітету парламенту. Суперечливим є положення пункту 5 статті 79 Закону, згідно з яким у разі не одержання кандидатом на посаду судді безстроково необхідної кількості голосів знову проводиться голосування. Невже законодавець мав на увазі, що депутати повинні голосувати, поки не погодяться з запропонованою кандидатурою?

     Запропонована система добору суддів є надто  складною і значно уповільнить формування суддівського корпусу. Законодавець не набрав сміливості для передбачення можливості обрання суддів народом. Не набув розвитку й інститут народних засідателів і присяжних, про який, як і раніше, лише згадується в Законі.

     Дисциплінарна відповідальність суддів. Законом змінено порядок дисциплінарної відповідальності суддів. Позитивним є те, що Закон наділяє правом на звернення зі скаргою на поведінку судді, яка може мати наслідком дисциплінарну відповідальність, кожного, кому відомо такі факти. Відповідні заяви розглядатимуться у ВККС. Територіальні кваліфікаційні комісії суддів ліквідовано. Членам ВККС попередньо аналізувати скарги на поведінку суддів допомагатиме новостворена служба дисциплінарних інспекторів. За наслідками дисциплінарного провадження ВККС може рекомендувати ВРЮ винести подання про звільнення судді. При цьому, знову ж таки, складається враження, що законодавець має на меті змусити депутатів Верховної Ради України проголосувати за подання ВРЮ про звільнення судді, бо передбачає, що при недостатній кількості голосів депутатів так само проводитиметься повторне голосування.

     Очевидно, що однією із цілей Закону є збільшення контролю над суддями. Законом спрощено порядок надання згоди на затримання чи арешт судді, обраного безстроково. Відповідне питання вноситься на засідання Верховної Ради України позачергово без голосування та розглядається без висновків комітетів на її найближчому пленарному засіданні. Водночас, кримінальну справу щодо судді може порушити тільки Генеральний Прокурор. Пункт 2 статті 47 Закону передбачає, що суддя не зобов’язаний давати жодних пояснень щодо суті справ, які перебувають у його проваджені, крім випадків, установлених законом. Доцільно було би такі випадки (як от дисциплінарне провадження щодо судді) прямо передбачити в цьому положенні. А так – будь-яким законом у майбутньому може бути піддана небезпеці незалежність судді [29].

     Призначення суддів на адміністративні посади. Закон вирішив проб-лему призначення суддів на адміністративні посади, однак шлях, яким пішов законодавець, є сумнівний. Передбачається, що ВРЮ, за пропозицією відповідної ради суддів, призначатиме голову і заступника голови місцевих, апеляційних і вищих спеціалізованих судів. Однак в Конституції України, яка містить вичерпний перелік повноважень ВРЮ, не передбачено   повноважень ВРЮ на призначення суддів на адміністративні посади. Щодо цього питання неодноразово висловлювався КСУ. Так, у Рішенні від 16 травня 2007 року № 1-рп/2007 (справа про звільнення судді з адміністративної посади) КСУ визнав неконституційною норму Закону України “Про судоустрій України”, яка уповноважувала Президента України на здійснення відповідних функцій, так як це прямо не випливає з його повноважень, передбачених Конституцією України. Ще раніше у Рішенні від 16 жовтня 2001 року № 14-рп/2001 (справа про призначення суддів) КСУ зазначив, що зі змісту положення Конституції України не випливає належність до віддання ВРЮ внесення подання як про призначення суддів на адміністративні посади, так і про звільнення з цих посад. І нарешті, в рішенні від 22 грудня 2009 року № 34-рп/2009 (справа про призначення суддів на адміністративні посади) КСУ зазначив, що Рада суддів не має права призначати суддів на адміністративні посади, а лише дає рекомендації щодо цього питання певному органу, який має такі повноваження. При цьому зазначалося, що такий орган досі не визначений і Верховна Рада повинна законодавчо врегулювати це питання.

     Те, чи КСУ буде і надалі послідовний  у своїх рішеннях, покаже час, адже питання конституційності повноважень  ВРЮ на призначення суддів на адміністративні  посади неодмінно постане перед  ним, бо вже зараз активно обговорюється.

ВИСНОВКИ 

     Господарські  суди виникли на фундаменті, закладеному  органами державного арбітражу, і, збагачені  досвідом багатьох поколінь арбітрів, вони викристалізувалися сьогодні у  ефективну спеціалізовану судову систему, яка забезпечує не лише захист економічних  інтересів кожного господарюючого суб'єкта та народного господарства в цілому, а й активно впливає на формування нових економічних відносин у державі. За роки існування органами господарського судочинства як спеціалізованою системою органів судової влади розглянуто близько одного мільйона справ, переважна більшість яких пов'язана з майновими вимогами. “До господарського обороту суб'єктів економічних відносин повернуто кошти, сума яких еквівалентна більше 24 млрд. грн. Лише за 1999-2001 рр. за розгляд судових справ сплачено заявниками та присуджено до стягнення в державний бюджет мита в сумі 660 млн. грн., понад 15 млн. доларів США, 346 тис. німецьких марок та чимало іншої іноземної валюти. Окрім цього, в доход державного бюджету стягнуто понад 20 млн. грн. штрафних санкцій за порушення вимог чинного законодавства”.[24, с.4]

       Місцевими господарськими судами, які вважаються судами першої  інстанції, є господарський суд  Автономної Республіки Крим, господарські  суди областей, міст Києва і  Севастополя. 

     Апеляційні господарські суди є судами апеляційної інстанції й утворюються Президентом України за поданням голови Вищого господарського суду з визначенням території, на яку поширюються їх повноваження.

     Вищий господарський суд України є  вищим судовим органом господарських судів України у здійсненні правосуддя в господарських відносинах. Для безпосереднього розгляду справ у Вищому господарському суді України утворюються колегії суддів Вищого господарського суду України. Президія Вищого господарського суду України тепер виконує функцію лише консультативно-дорадчого органу при голові Вищого господарського суду України. 

     Останні роки діяльності господарських судів  позначені не лише постійним зростанням числа господарських спорів, що передаються  на вирішення господарським судам, а й їх складністю, резонансністю, а також соціальною вагомістю справ, які доводиться розглядати.

     Протягом  усього часу свого існування господарські суди постійно перебували в епіцентрі  усіх соціальних проблем нашого суспільства, їх діяльність завжди сприяла реалізації перспективної програми розвитку державності та забезпеченню прогресивного соціально-економічного розвитку країни.

     Сьогодні  діяльність господарських судів не обмежується лише вирішенням конкретних спорів. Господарське судочинство дозволяє виявити як проблеми застосування законодавства, так і шляхи його вдосконалення. Одним з найважливіших напрямів діяльності господарських судів є вдосконалення правового регулювання економічних правовідносин. У цьому аспекті першочергового значення набуває аналіз і узагальнення судової практики вирішення спорів та застосування законодавства в процесі розгляду справ. Особливо підвищується актуальність цього напряму роботи в умовах колізійності законодавства. Ще Шарль Монтеск'є у своїй праці «Про дух законів» писав, що діяльність судів не повинна обумовлюватись протиріччям та невизначеністю законодавства. Саме в процесі вирішення спорів найяскравіше виявляються недоліки законів, які не завжди помічаються на підготовчій стадії розробки та під час прийняття нормативних актів. Пропозиції стосовно вдосконалення законодавства, що вносились Вищим господарським судом України за весь час існування системи господарського судочинства, охопили всі найважливіші аспекти економічної діяльності; приватизаційні процеси, оренду, зовнішньоекономічну та сумісну діяльність, кредитування, банкрутство суб'єктів підприємництва, укладання міждержавних економічних угод та багато інших.

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 

1. Конституція України вiд 23.07.1996 // Відомості Верховної Ради України, 1996 р., № 30, стаття 141
2. Господарський процесуальний кодекс України  вiд 06.11.1991// Відомості Верховної Ради України , 1992 р., № 6, стаття 56
3. Закон України “Про судоустрій та статус суддів” від 24.12.2009 // Відомості Верховної Ради України, 2010 р., № 41, стаття 529
4. Закон України “Про судоустрій” вiд 12.07.2002 // Відомості Верховної Ради України, 2002 р., № 27, стаття 180 (втратив чинність)
5. Закон України “Про статус суддів” від 15.12.1992 // Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 8, стаття 56. (Втрата чинності вiдбудеться 01.01.2012)
6. Закон України “Про органи суддівського самоврядування” від 02.02.1994 // Відомості Верховної Ради України, 1994 р., № 22, стаття 138 (втратив чинність)
7. Закон України “Про Конституційний Суд України” від 16.10.1996 // Відомості Верховної Ради України, 1996 р., № 49, стаття 272
8. Рішення Конституційного суду України "Офіційне тлумачення             положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України" від             30.04.99 Р. №3-рп/99 // Офіційний вісник України, 1999 р., № 15, стор. 35
9. Декрет Кабміну України «Про державне мито» від 21.01.93 Р. №7-93 // Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 13, стаття 113
10. Указ Президента України "Про утворення апеляційних господарських            судів та затвердження мережі господарських судів України" від             11.07.2001 р. №511/2001 // Офіційний вісник України, 2001 р., № 28, стор. 24, стаття 1243, (втратив чинність)
11. Науково-практичний коментар Закону України "Про судоустрій і статус суддів"/ Теліпко В. Е. ; За ред. МОЛДОВАНА В. В. - К.: Центр учбової літератури, 2011. - 528 с.
12. Безуглов О. Cправляння державного мита  в господарських судах // Вісник податкоквої служби України.-2003.-№45.-С.23-25.
13. Васильев С. История становления арбитражных судов в Украине // Предпринимательство хозяйство и право.-1999.- №3.- С.40-41.
14. Горицвет Ю. Судоустрій // Юридическая практика.-2009.-№15(277).-С.9.
15. Добронравова О. Арбітражі померли, хай живуть господарські суди //  Галицькі Контракти.-2001.-№26.-С.5-10.
16. Історія держави і права України. У двох частинах. Ч. 2 / За ред. А.Й.Рогожина. – К., 1996. – 448 с.
17. Москвич Л.М. Проблеми стаусу судді України // Судова реформа в Україні: Матеріали наук.-практ. конф. 2010 р. К., 2010.-С.-178-181.
18. Омельяненко Г. Правове регулювання та законодавче забезпечення судово-правової реформи в Україні // Право України. – 2009. - №1. – С. 73-78.
19. Пасенюк О.М. Реформування процесуального законодавства та проблеми реалізації нового Закону України “Про судоустрій України”// Судова реформа в Україні: Матеріали наук.-практ. конф. 18-19 квітня 2002 р. К., 2002.-С.-22-28.
20. Притика Д.М. Арбітражні суди України: історико-правовий нарис, портрети, події. Київ.2001 р. С.46-55.
21. Притика Д.М. Арбітражні суди України: 10 років на сторожі законності в господарських відносинах // Право України.-2001.-№6.-С.12-16.
22. Притика Д.М. Діяльність господарських судів України в умовах судової реформи // Право Україрни.-2002.-№12.-С.4-9.
23. Притыка Д.М. Ровесники независимой Украны В кн. Одесский арбитражный суд: два века истории. Одесса.2001.-С. 11.
24. Притика Д.М. Сучасні правові засади організації і діяльності органів господарської юрисдикцйії України // Право України.-2003.-№2.-С.3-7.
25. Селіванов А.О., Фесенко Є.В., Рудюк Н.С. та ін. Організація судової влади в Україні: перший аналіз нормат. Змісту Закону України «Про судоустрій України».-К.:Юрінком Інтер, 2002.- 200 с.
26. Тимченко Г.П. Развитие хозяйственно-судебной юрисдикции // Митна справа.-2002.-№2.-С. 67-76.
27. Критика нового Закону Про судоустрій та статус суддів // ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ. ЛИСТ Президентові України В.Ф.ЯНУКОВИЧУ, 12.07.2010р.                                     
28. Офіційний сайт Вищої Ради Юстиції http://www.vru.gov.ua/
29. LEX. Право і Закон. Всеукраїнський юридичний інформаційно-довідковий проект http://legal-help.com.ua/?p=636