Вищий господарський суд: теоретико-практичні засади функціонування

     З вищесказаного можна зробити  один цікавий висновок - арбітраж з  моменту свого утворення існував у двох видах - державний і відомчий. У державному арбітражі дозволялися суперечки підприємств і організацій різного підпорядкування, а у відомчому - суперечки підприємств і організацій, підлеглих одному відомству (міністерству, комітету і т.д.). Необхідно відзначити, що арбітраж складався в системі органів державного                 управління [26, с.78]. 

     1.2. Діяльність господарських  судів у радянський  період 

     Подальший розвиток арбітражу був пов’язаний з переходом на госпрозрахункові методи господарювання й організацією зв’язків на основі договорів. Застосування методів узгодження в регулюванні господарських відносин, природно, збільшило кількість спорів між організаціями, змінило їхній основний предмет. У ході вирішення спорів став необхідним швидкий і оперативний розгляд справ при суворому державному контролі за дотриманням планової і договірної дисципліни, а також активне втручання в господарські відносини [20].

     Державою  починалися спроби модернізації системи  устрою арбітражу і його пристосування до економічних умов, що змінюються.

     З цією метою 3 травня 1931 р. постановою ЦВК  і РНК СРСР було затверджене "Положення  про державні арбітражі". У ньому  підкреслювалося, що державний арбітраж засновується для вирішення майнових спорів між організаціями усуспільненого сектора в напрямку, що забезпечує зміцнення договірної і планової дисципліни і господарського розрахунку. Оскільки робота органів державного арбітражу була безпосередньо пов’язана з управлінням економікою, він був включений в систему загальносоюзних, республіканських і місцевих органів державного управління і підпорядковувався безпосередньо Уряду СРСР, союзних республік, а на місцях – виконкомам Рад.

     До  компетенції державного арбітражу  були віднесені всі спори по укладених договорах, спори про якість продукції, а також інші майнові спори між установами, підприємствами й організаціями усуспільненого сектора, крім винятків, установлених законом. У 1933 р. на розгляд державного арбітражу були передані спори, що виникали в зв’язку з укладенням господарських договорів по постачаннях продукції, що одержали назву переддоговірних спорів.

     Держарбітраж  став єдиною союзно-республіканською системою органів на чолі з Держарбітражем при РМ СРСР, що дало можливість більш  надійно забезпечити єдність практики у вирішенні господарських спорів, оскільки вищі органи Держарбітражу одержали право відміняти рішення нижчестоящих.

     Новий етап у розвитку радянського арбітражу  пов’язаний із прийняттям Конституції  СРСР у 1977 р. Органи Державного арбітражу були перетворені в конституційні. Ст. 163 (у ст. редакції) Конституції СРСР передбачала, що вирішення господарських спорів між підприємствами, установами й організаціями здійснюється органами державного арбітражу в межах їхньої компетенції. Організація і порядок діяльності цих органів визначаються Законом про державний арбітраж в СРСР.

     Так, із переходом до ринкової економіки, виникла необхідність кардинально  перебудувати систему органів, що вирішують  господарські спори, тим самим забезпечити  однаковий захист прав і законних інтересів усіх суб’єктів господарського життя [23, с.12].

     З приводу правової природи арбітражу  не було досягнуто єдності поглядів. Висловлені точки зору зводилися  до визнання арбітражу:

     · господарським спеціальним судом;

     · спеціальним органом подвійної (суд і управління) природи;

     · органом державного управління, господарського керівництва;

     · особливим органом, який не можна прирівняти ні до судових органів, ні до органів державного управління.

     Але, відповідно до чинного в той час Закону ”Про Державний арбітраж в СРСР“ основною функцією Держарбітражу визнавалася функція вирішення господарських спорів. Проте, поряд із вирішенням спорів арбітраж здійснював також контрольну, запобіжну функції, що властиві органам господарського управління.

     Але в такому випадку виникало питання: чи є для нього місце у визнаній сьогодні теорії поділу влади. Як відомо, ця теорія, висунута французьким філософом  Монтеск’є, передбачає поділ влади  на законодавчу, виконавчу, судову.

     У принципі, як частина судової системи новий орган, що міг бути створений на базі Держарбітражу, на думку багатьох, повинен називатися судом, хоча можливі були й інші рішення, але усе ж, за твердженням частини вчених юристів, назва "суд" могла логічно вписатися в чинну на той час судову систему. Передбачалася й інша назва – "господарський суд" і "арбітражний суд". З цього приводу також велися дискусії. Прихильники першої назви на її захист наводили аргументи про те, що така назва чітко визначить предмет юрисдикційної діяльності, тим самим відмежовуючи новий суд від інших елементів судової системи. Проте, логічним, на наш погляд, були і заперечення прихильників іншої позиції. "Що стосується ідеї господарського суду, то, на наш погляд, вона не може бути орієнтиром, оскільки при цьому принижується значення специфіки арбітражних методів врегулювання спорів, які, на відмінність від суду, забезпечують оперативне відновлення порушених прав підприємств”. Важливість арбітражного процесу відзначав також М.Клеандров, говорячи, "що арбітражний процес – не синонім цивільного з усіма наслідками, що звідси випливають" [26, с.78].

     Як  уже відзначалося раніше, перед законодавцем постали проблеми: питання про  місце в судовій системі і  питання про специфічне арбітражне провадження. Їх передбачалося розв’язати таким чином: ст. 18 Проекту Договору про Союз сувенірних республік передбачала таку систему судових органів заново утвореного Союзу і суверенних республік, що входять в цей Союз: союзні суди – Верховний суд  СРСР, Вищий арбітражний суд СРСР, суди в Збройних Силах СРСР . У свою чергу, концепція Конституції УРСР встановлювала, що: "Для вирішення господарських спорів у республіці діє Вищий арбітражний суд України, обласні арбітражні суди, статус яких визначається законом" [22, с.110].

     Також це питання вирішувалося і при прийнятті вже в першому читанні Закону Союзу СРСР "Про Вищий арбітражний суд СРСР" і Закону Української РСР "Про арбітражний суд".  

    

3. Розвиток  господарських судів  у  незалежній Україні

 

     В особі арбітражних судів судова влада одержала спеціалізовані судові органи, що мають прерогативи вирішувати господарські спори, які раніше розглядалися загальними судами (що не зовсім відповідало природі їхньої компетенції), а також органами виконавчої влади (що зовсім не відповідало природі їхньої компетенції). Наприклад, спори щодо податків і неоподаткованих платежів, що виникали між підприємствами (організаціями) – платниками і фінансовими органами, були підвідомчі також фінансовим органам. В той же час ще стародавні римські юристи стверджували: "Ніхто не може бути суддею у своїй власній справі" [20].

     Прийнята  Верховною України 28 червня 1996 р. нова Конституція України створила фундаментальну правову базу. покликану забезпечити подальший розвиток судово-правової реформи в Україні. Конституція у розділі VIII “Правосуддя" встановила, що:

      · правосуддя в Україні здійснюється виключно судами,

     · делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається;

     · юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі;

     · судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції;

     · народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних;

     · судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими для виконання на всій території України (ст. 124).

     Згідно зі ст. 20 Закону України «Про судоустрій України» в редакції Закону від 21 червня 2001 р. систему судів загальної юрисдикції, відповідно до Конституції України, становили «місцеві суди, апеляційні суди, вищі спеціалізовані суди, Верховний Суд України». У зв'язку із внесенням змін 21 червня 2001 р. до Закону України «Про арбітражний суд» (від 04.06.91р.) правосуддя у господарських відносинах почали здійснювати господарські суди. Система цих судів була закріплена у статті 5 Закону України «Про господарські суди»(від 04.06.91р.), в якій зазначалося, що «господарські суди є спеціалізованими судами в системі судів загальної юрисдикції [26,с.79].

     Новацією було те, що запроваджувались апеляційні господарські суди з визначенням території, на яку поширювались їх повноваження. Перші сім судів було створено у липні 2001 р. за Указом Президента України “Про утворення апеляційних господарських судів України” [20].

     Вищим судовим органом господарських судів України у здійсненні правосуддя в господарських відносинах є Виший господарський суд України.

     Закон України «Про судоустрій України», прийнятий 7 лютого 2002 року, став логічним продовженням «малої судової реформи». Цим Законом визначені правові основи організації судової влади, система судів загальної юрисдикції, головні вимоги по формуванню корпуса суддів, а також установлені загальні підстави організаційного забезпечення діяльності судів. Таким чином, можна говорити про становлення національної системи правосуддя і закріпленні її основ на конституційному і законодавчому         рівнях [20].

     У 2009 році був прийнятий Закон України «Про судоустрій та статус суддів». Цей Закон визначає правові засади функціонування судової влади в Україні: організацію судової влади та здійснення правосуддя, систему судів загальної юрисдикції, систему органів, відповідальних за належний рівень суддівського корпусу, систему та порядок здійснення суддівського самоврядування, а також статус професійного судді, народного засідателя, присяжного і регулює відносини, пов’язані із забезпеченням незалежності судді, встановлює порядок призначення (обрання) судді, кваліфікаційної атестації, притягнення судді до дисциплінарної відповідальності та звільнення його з посади, а також встановлює загальний порядок забезпечення діяльності судів та суддів, регулює інші питання судоустрою та статусу суддів.

     Сьогодні  вже можна підводити деякі  підсумки — чого удалося досягти  в ході судової реформи, а що виявилося нездійсненним.

 

РОЗДІЛ 2. Загальна характеристика та система господарських судів в Україні 

2.1. Склад та повноваження Вищого господарського суду   України. 

                 Вищий господарський суд України  є вищим судовим органом господарських судів України у здійсненні правосуддя в господарських відносинах.

     Вищий господарський суд складається  з обраних до нього Верховною  Радою України суддів, зі складу яких загальними зборами суду обираються Голова суду та його заступники.

     Кількісний  склад суддів у Вищому господарському суді визначається Президентом України за поданням Голови Вищого господарського Суду України.                            

     Повноваження  Вищого господарського суду України:

     — переглядає у касаційному порядку  рішення апеляційних і місцевих господарських судів;

     — вивчає й узагальнює практику застосування законодавства, забезпечує однаковість  практики, аналізує статистику вирішення  господарських спорів; дає роз'яснення  господарським судам з питань практики застосування законодавства України, яке регулює відносини в господарській сфері та порядок вирішення господарських спорів;

     — веде роботу, спрямовану на запобігання  правопорушенням у сфері господарських  відносин;

     — здійснює організаційне керівництво  апеляційними господарськими судами, а також господарським судом Автономної Республіки Крим, господарськими судами областей, міст Києва і Севастополя, несе відповідальність за організацію, стан і вдосконалення Їх діяльності, перевіряє і поширює позитивний досвід роботи господарських судів республіки;

     — забезпечує добір і підготовку кандидатів у судді, підвищення кваліфікації працівників господарських судів, організовує роботу з матеріально-технічного забезпечення господарських судів і створення належних умов для їх діяльності, нормативного забезпечення, ведення статистичного обліку;

     — забезпечує діяльність кваліфікаційної  комісії суддів господарських судів;                          ^:

       — здійснює інші повноваження, надані йому законодавством. Очолює  Вищий господарський суд України  Голова, який має першого заступника та заступників [25, с.38].