Вищий господарський суд: теоретико-практичні засади функціонування

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ І СПОРТУ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙУНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ В. ГЕТЬМАНА

Кафедра правового регулювання економіки 
 
 
 
 

Курсова робота з господарського процесуального права

на  тему:

" Вищий господарський суд: теоретико-практичні засади функціонування " 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Виконала:

студентка 4 курсу, 4групи, юридичного факультету

денної  форми навчання

Шаталова  А.О.     

Науковий  керівник:

Ас. Лясківська Л.А. 
 
 
 
 

Київ-2011

 

ЗМІСТ 
 

     Вступ…………………………………………………...…………………...3

     Розділ 1: Історія становлення та розвитку господарських

     судів в країні…………………..………………………………………..….5

     1.1.Утворення  та діяльність органів господарського

       судочинства у 19- на початку  20 століття в Україні…………….………5

     1.2.Діяльність  господарських судів у радянський період……………….8

     1.3.Розвиток  господарських судів у незалежній  Україні……………….11

     Розділ 2: Загальна характеристика Вищого господарського суду

     України ………………………...……………………………………...….14

     2.1. Склад та повноваження Вищого  господарського суду 

     України…………………………………………………………...………..14

     2.2. Статус суддів Вищого господарського суду

     України …………………………………………………………….…..….17

     Розділ 3: Проблеми вдосконалення  законодавства з  питань

     діяльності  господарських судів  в Україні……………………...….…21

     3.1.Загальні  питання реалізації судової реформи в Україні………..….21

     3.2. Проблеми статусу судді України………………………………...….24

     Висновки…………………………...……………………………………..27

     Список  використаних джерел………………………………...………..29

 

Вступ 

     Конституція України, прийнята 28 червня 1996 р., закріпила  визнаний світом демократичний принцип поділу державної влади на законодавчу, виконавчу і судову. Всі три гілки влади є самостійними, кожна діє лише в межах своєї компетенції, визначеної Конституцією та законами.

     Сьогодні  в Україні відбуваються надзвичайно  важливі зміни  правової системи, що охоплюють зміни у профілюючих галузях системи права, реформування судової системи, виникнення нових галузей права, завершення формування і виникнення єдиних кодифікованих галузей законодавства. Надзвичайно важливе місце серед цих глобальних змін посідають зміни ,що відбуваються в галузі господарського процесуального права. Внесення Верховною Радою великої кількості змін до Господарського процесуального кодексу, прийняття Закону «Про судоустрій та статус суддів» (24.12.09р.), викликало велику кількість суперечок, роздумів та нерозвязаних питань щодо статусу, структури та діяльності господарських судів в Україні.

     З багатогранності і складності сучасних господарсько-економічних відносин випливає актуальна потреба в  чіткій і ясній правовій базі, на основі якої було б можливо повно і всебічно вирішувати господарські спори і відновлювати порушені економічні права.

     На  відміну від судів загальної  юрисдикції і третейських судів, господарські суди України здійснюють судову владу при вирішенні спорів, що виникають у процесі підприємницької діяльності, що випливають з цивільних правовідносин (маються на увазі господарські спори).

     Аналiз  показникiв судово-господарської  статистики висвiтлює стiйку тенденцiю  до стрiмкого збiльшення кiлькостi господарських спорiв, що вирішувались господарськими судами впродовж останнiх п'яти років, а також кількості справ, що надходять до Вищого господарського суду. Вона зумовлена не лише активiзацiєю господарської дiяльностi в Українi, а й посиленням авторитету господарських судiв у пiдприємницького загалу, який прагне вирiшувати господарськi конфлiкти цивiлiзованим способом.

     Метою курсової роботи є розглянути та проаналізувати судову реформу в Україні, окреслити  та охарактеризувати правовий статус господарських судів в історичному і сучасному аспекті, визначити та дослідити проблемні питання правового статусу та діяльності Вищого господарського суду, проаналізувати та оцінити основні (характерні) аспекти його діяльності; зібрати та узагальнити   пропозиції   та спробувати запропонувати альтернативні підходи до вирішення таких проблем.

     Завданням дослідження є оволодіти правовою базою, знати основи, на яких базується  діяльність господарських судів  та господарського судочинства взагалі, на підставі зроблених висновків визначити власні та узагальнити існуючі пропозиції щодо вирішення основних проблемних питань діяльності господарських судів в Україні.

       Об’єктом дослідження виступатимуть суспільно-правові відносини щодо організації та діяльності Вищого господарського суду в системі господарських судів Україні, а предметом дослідження є вивчення правових засад його діяльності.

     Для виконання поставлених завдань  в даній роботі будуть використовуватись  загальні (діалектичний, індуктивний, дедуктивний) та спеціальні (методи: порівняльного аналізу, історичний тощо) наукові методи дослідження.  
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ 1. Історія розвитку та становлення  господарських судів в Україні 

1. Утворення та діяльність  органів  господарського судочинства  у 19 - на початку 20 століття в Україні.

 

     Початком створення на теренах України господарських судів, у сучасному розумінні, можна вважати заснування комерційного суду у  м. Одеса у 1807 році. Пізніше такі суди були створені у Феодосії (1819 р.) та в Ізмаїлі (1824 р.). 14 травня 1832 року імператором Російської імперії Миколою I був виданий іменний указ про створення Комерційних судів та затвердження Статуту про судочинство. Так було створено систему комерційних судів Російської імперії – попередників сучасних арбітражних судів.

     Необхідно зауважити, що мотивуючи необхідність створення комерційних судів в преамбулі Указу імператора, наголошувалось, що ще у 1727 р. було визнано корисним видати для розгляду спірних торгових справ особливу постанову про введення в дію Уставу Суда Таможенного. В подальшому, дія цього Указу припинилась, і розгляд конфліктів по торгових справах було віднесено до компетенції Магістратів, а частково до Надвірних Судів. Замість спеціального провадження визнано за необхідне застосування правил загального судочинства [26, с.77].

     Щоб уникнути ускладнень із розглядом торгових справ у багатьох містах були створені Комерційні суди. Тому узагальнивши практику вирішення торгових спорів, зважаючи на багаточисельні звернення купців і інших представників торгівельного  класу та, як підкреслюється в Указі, з метою "всемерно способствовать успешному движению сей важной части Государственного благоустройства, представили необходимым учредить Коммерческие Суды везде…" [13, с.25].

     Одночасно цим же Указом був затверджений і  Статут судочинства в комерційних судах, який складався з таких глав: підсудність спорів, виклик та явка до суду; про відвід судді та членів суду; порядок слухання сторін; розгляд спору через посередників (тут офіційно передбачається можливість передачі спору на розгляд Третейського суду); про загальні докази по справі; про особливого роду письмові докази; про рішення комерційного суду та його виконання тощо.

     Отже, можна без перебільшення сказати, що історичні корені сьогоднішніх господарських  судів сягають глибини століть – до 1727 року [26, с.78].

     Проведена у 1864 році в Російській імперії судова реформа комерційних судів майже  не стосувалася. Були деякі зміни  в судочинстві – спори розглядалися не тільки на підставі Статуту торгового  судочинства, але і у відповідності  зі Статутом Цивільного судочинства від 20 листопада 1864 року. Головною особливістю судочинства у комерційних судах було прагнення до швидкого розгляду справ. Комерційні суди діяли до 1917 року.

       У дореволюційній Росії і лівобережній  Україні також існували арбітражні комісії або, як їх називали, біржові суди. У 1901 році Кабінет Міністрів надав право заснування цих судів, якщо того бажали біржі, міністру фінансів.

     Декретом  про суд № 1 Радянська влада  ліквідувала всі без винятку  судові установи.

     Діалектика  розвитку владних органів радянської держави призвела до зміни юрисдикційних форм вирішення господарських спорів. У період військової інтервенції та Громадянської війни керування господарством здійснювалося військово-адміністративними методами, було суворо централізованим і зосереджувалося у головкомах, що вели облік усіх наявних ресурсів і розподіляли сировину, матеріали і готову продукцію за нарядами. Підприємства ж, не маючи господарської самостійності, не тільки не укладали господарські договори, не здійснювали навіть грошові розрахунки між собою. Спори, що виникали між ними, вирішувалися головкомами, що керували їхньою роботою [20, с. 45].

     Після закінчення Громадянської війни  й переходу до нової економічної  політики умови діяльності господарських  організацій докорінно змінилися. Господарською реформою, що почалася з кінця 1921 року, впроваджується комерційний розрахунок, підприємствам надається певна оперативна й майнова самостійність, взаємовідносини між підприємствами та іншими господарськими організаціями починають базуватися на договірних засадах. Таким чином, на зміну майже повній натуралізації приходять товарно-грошові відносини та інші категорії, пов’язані з чинністю закону вартості. За цих умов назріває необхідність у створенні спеціальних органів для врегулювання всіх непорозумінь і протиріч, що виникають у взаємовідносинах підприємств і організацій, оскільки кількість спірних питань зростає і їх вирішення відвертає вищі органи державного управління від вирішення інших питань. Такими органами стали арбітражні комісії [21, с.11].

     Постановою  від 3 квітня 1922 р. Президія Вищої Ради Народного господарства утворила Арбітражну комісію при ВРНГ і арбітражні комісії при її місцевих органах (промбюро, губраднаргоспах) і затвердила Положення про арбітражну комісію, ст. 7 якого забороняла установам і органам, що входять у систему ВРНГ, передавати виникаючі між ними спори на вирішення суду або інших адміністративних інстанцій. Виникла необхідність у створенні органів для вирішення господарських спорів між організаціями і підприємствами різних відомств. Це питання було врегульовано Положенням про порядок вирішення майнових спорів між державними установами й організаціями, затвердженим постановою ЦВК і РНК РСФСР від 21 вересня 1922 р., відповідно до якої були створені Вища арбітражна комісія при РПіО, арбітражні комісії при обласних економічних радах, а згодом – і при губернських економічних нарадах. У зв’язку з утворенням Союзу РСР арбітражна комісія була створена при Раді Праці й Оборони СРСР 6 червня 1924 р.).

     Поряд із державними арбітражними комісіями в той час діяли: Арбітражна комісія при Вищій Раді Народного господарства й арбітражні комісії при її місцевих органах (промбюро, губраднаргоспах).

     За  характером діяльності арбітражні комісії  нагадували суди. Провадження в них велося за правилами цивільно-процесуальних кодексів союзних республік із деякими відхиленнями, що обумовлювалися особливостями підвідомчих арбітражним комісіям справ. Останні розглядалися колегіально головуючим і двома членами арбітражної комісії. Один із арбітрів мав бути юристом, другий – господарником. Рішення місцевих арбітражних комісій можна було оскаржити у Вищу арбітражну комісію при Економічній Раді союзної республіки.