Економіко-правові аспекти відповідальності бізнесу

Страховик несе відповідальність тільки за прямі та ненавмисні збитки, що виникли протягом дії договору страхування, у зв'язку з продукцією, що покривається договором. При цьому  продукція повинна перебувати поза контролем страхувальника, у тому числі, поза приміщеннями, що належать або займаються страхувальником.

Страхувальник повинен знати, що страхове покриття надається тільки за збитки, спричинені неякісними, дефектними товарами. Шкода, якої завдано самим  товарам, не компенсується. Страховики у своїх договорах конкретно  визначають номенклатуру продукції  та ризики, що страхуються. Як правило, визначається тара, маркування та упаковка продукції, оскільки вони можуть стати причиною пошкодження. (наприклад, шкода, заподіяна фарбою, яка витікає з банки.) Деякі обмежуються тільки ризиками, пов'язаними з дефектом виробничого характеру.

Винятки з договору страхування. Виключається відповідальність за шкоду  споживачеві (третій особі), викликану  продукцією, у зв'язку:

• з радіацією, радіоактивним зараженням, ядерними вибухами;
• з страйками, політичними актами, військовими діями та розпорядженням військових та громадянських влад;
• з дефектами, які були відомі страхувальнику до реалізації продукції;
• з неправильним зберіганням на складі страхувальника;
• з транспортуванням продукції (цей ризик вноситься до інших полісів, наприклад, за відповідальністю перевізника);
• зі шкодою нематеріальним активам: патентам, знакам для товарів, ліцензіям і т. ін.

Як правило, виключається відповідальність, якщо дефект настав внаслідок природних властивостей або якщо шкода здоров'ю та майну  вважається неминучою. Це можливо при  навмисних діях або грубій необережності  страхувальника.

Нині в Україні страхування відповідальності за якість продукції починає стрімко розвиватися. Так, імпортерам фармацевтичних, косметичних препаратів та засобів особистої гігієни для отримання ліцензії на ввезення необхідно надати фінансові гарантії з відшкодування збитків внаслідок дефектів продукції. Такою гарантією може бути страховий поліс відповідальності за якість продукції. Окремі виробники, що просувають свою продукцію на зовнішній ринок, мають інтерес до такого виду страхування. Це цікавий та перспективний напрямок розвитку страхового ринку.

Результатом стрімкого розвитку промисловості, ускладнення технологічних  процесів стало збільшення кількості  нещасних випадків та професійних захворювань  серед працівників. Із середини ХІХ ст. постала гостра потреба в законодавчих актах, що регулюють взаємини роботодавця та його службовців у процесі виробництва. Перші законодавчі норми забезпечували слабкий правовий захист працівника. Службовець повинен був довести не лише сам факт шкоди своєму здоров'ю під час роботи на роботодавця, й те, що ця шкода стала наслідком грубої необережності роботодавця або порушення ним вимог охорони праці. Розвиток законодавства європейських країн привів до встановлення строгої відповідальності роботодавця за шкоду життю та здоров'ю працівника. Якщо нещасний випадок стався не внаслідок грубої помилки, якої припустився службовець, та навмисного невиконання ним своїх зобов'язань, йому має бути виплачена компенсація. Наприкінці 60-х років багато європейських країн ввели закон про обов'язкове страхування відповідальності роботодавця.

Якщо працівникові було завдано  шкоди під час виконання роботи у будь-якому місці, не пов'язаному  з діяльністю роботодавця, останній жодної відповідальності за це не несе і компенсація не виплачується.

За договором страхування  відповідальності роботодавця страховики відшкодовують збитки страхувальникові в разі притягнення його до відповідальності за шкоду, якої було заподіяно життю  та здоров'ю службовця, і сталося  це в період дії договору страхування, коли службовець працював на страхувальника, виконуючи службові обов'язки. Додатково  страховики сплатять витрати страхувальника, понесені ним за згодою страхової  компанії і пов'язані з розслідуванням, медичними та технічними звітами  про обставини пригоди, а також  із захистом у суді [26, 27, 49].

Компенсація за рішенням суду виплачується страхувальникові або  за дорученням останнього - потерпілому  працівникові, якщо це передбачено  договором страхування. Проте в  українській судовій практиці позови щодо відшкодування збитків працівникові трапляються поки що рідко. Роботодавець сам відшкодовує постраждалому  збитки, не доводячи до суду. Тому в  договорі страхування страховим  випадком може визнаватися не тільки рішення суду, а й претензія  службовця.

Слід зауважити, що страховий захист надається тільки стосовно відповідальності роботодавця за тілесні пошкодження, смерть та професійні захворювання. Майнова шкода, якої завдано службовцям, покривається полісом цивільної відповідальності.

Страховик не відшкодовує  витрати:

• За будь-якими видами штрафів та неустойок;
• Викликані навмисними діями страхувальника;
• Особі, що не є страхувальником або партнером страхувальника, на якого поширюється страховий захист.

Страховики обов'язково застосовують франшизу по одному страховому випадку, а також по збитках стосовно одного службовця.

Для певних видів діяльності страховик може вводити обмеження. Наприклад, щодо роботи з деякими  механізмами. Такі роботи, як підривні, виключаються, але можуть прийматись на страхування за додаткову платню.

Поліси страхування відповідальності роботодавця виключають ризик шкоди  службовцям під час використання транспортних засобів (покривається транспортними  страховиками) та ризик під час  роботи на морських бурових установках та платформах (із 1993 року).

Якщо службовець дістав травму при виконанні робіт, не пов'язаних із його безпосередніми обов'язками (визначеними  контрактом) та кваліфікацією, то компенсація  за полісом не відшкодовується. Так, травма, отримана токарем під час  виконання слюсарних робіт, або  некваліфікованим робітником, котрий виконує роботу, яка вимагає певної кваліфікації, страхуванням не покриваються. При укладанні договору страхування  обов'язково обумовлюється вид робіт, що їх можуть виконувати ті або інші групи працівників.

Таким чином, страхування  відповідальності підприємств перед  працівниками забезпечить надійну  основу їх взаємовідносин, визначення меж відповідальності та розміру  відшкодування, надійно регламентує  механізм його підрахунку та виплати.

Ще одним підвидом соціальної відповідальності суб’єктів господарювання, що все більше актуалізується в сучасних умовах, є екологічна відповідальність. Невід'ємним правом людини є право мешкати поза забрудненим навколишнім середовищем. Уже сьогодні відчутно зросла захворюваність, спричинена різними забрудненнями, неможливістю використовувати певні водні та земельні ресурси, що великою мірою викликано діяльність підприємств різних галузей і масштабу. Уряди багатьох країн ухвалили закони, що регулюють питання відповідальності та компенсацій за забруднення. Було встановлено жорсткий контроль за додержанням превентивних заходів виробниками, постачальниками, перевізниками, власниками місць зберігання забруднювальних речовин. Національні законодавства та міжнародні угоди покладають безумовну відповідальність за викиди небезпечних речовин у навколишнє середовище за принципом «платить той, хто шкодить». При цьому заподіювач шкоди повинен компенсувати не лише прямі втрати, а й витрати на очищення забруднених водойм та ґрунту. Ряд директив ЄС порушують питання, що стосуються забруднення, примушують здійснювати обов'язкове страхування підприємств - джерел небезпеки.

Початковий ризик забруднення вводився багатьма страховиками у поліс страхування цивільної та господарської відповідальності. Страхове покриття поширювалося тільки на раптове та випадкове забруднення. Великі суми позовів, складності у виявленні характеру та винуватця забруднення призвели до виділення такого страхування у окремий вид.

Одночасно з формуванням  ринку екологічного страхування  починається розвиток перестрахувального ринку по таких ризиках. Для надання більш розширеного покриття та забезпечення високих лімітів, достатніх для компенсації збитків, почали утворюватись спеціальні страхові пули. В україні у 1997 році створений пул зі страхування ядерних ризиків.

Складність у визначенні умов страхування та ризиків, що страхуються, у сфері екологічної відповідальності викликана тим, що ризики, які призводять до забруднення навколишнього середовища, нині ніхто не в змозі оцінити. Страхування відповідальності за шкоду, що заподіюється навколишньому середовищу, базується сьогодні на таких умовах [29, 43, 47]:

• компенсувати страхувальникові усі суми, присуджені за законом постраждалим третім особам у зв'язку з настанням страхового випадку. До суми компенсацій вносяться також судові витрати;
• страхуванням покриваються лише випадкові забруднення. Навмисні дії або помилки, які можуть збільшити ймовірність шкоди третім особам, страхуванням виключаються;
• суми штрафів не включаються у страхове покриття. Винятки з договору страхування. Формулювання винятків можуть варіюватись у кожному конкретному випадку. Поліси страхування відповідальності за екологічні забруднення не покривають шкоди внаслідок навмисного порушення страхувальником законодавчих актів, постанов, розпоряджень та інших нормативних документів, що регулюють питання екології.

Страховики обмежують  максимальну відповідальність грошовою сумою та періодом часу. Ліміти компенсацій, що надаються, не влаштовують підприємства-забруднювачі, оскільки вони є нижчими від реально  необхідних. Проте висока вартість страхування не дозволяє придбати страхування  з великими лімітами. Водночас навіть наявність пулів не вирішує проблему місткості національних та міжнародних  ринків.

Як уже зазначалось, оцінка ризику дуже ускладнена. Проблема екології досить нова для людства та складна. Практично неможливо отримати достовірний  сценарій її розвитку. Недостатньо  вивчені природа та характер ризиків. Унаслідок тривалої кумуляції мало статистичних даних про можливі  розміри збитків, їх залежність від  впливу різних факторів. Надзвичайно  важливим фактором є історія збитків  підприємства через забруднення  навколишнього середовища, а також  на інших підприємствах аналогічного профілю. Слід враховувати, що страхувальник  підвладний великим, але нечастим збиткам. Корисно також вивчити екосистему місцезнаходження підприємства страхувальника, виявити інших можливих потенційних  забруднювачів у минулому та сучасному, що впливають на цю екосистему. Оцінюючи ризик та розробляючи умови, слід пам'ятати про розвиток та постійне посилення законодавства у галузі охорони навколишнього середовища, про кумулятивний характер забруднень, вплив якого зростає з кожним роком. Враховуються фінансові можливості страхової компанії, наявність програм  перестрахування, загальна місткість  ринку. Конкретний поліс страхування  може покривати не тільки випадкові  забруднення, але й ризик поступового  забруднення. Складність полягає у  визначенні характеру забруднення. Якщо страхувальник змінив кількох  страховиків, важко визначити, хто  та в якому розмірі повинен  відшкодовувати збитки у зв'язку з  поступовим забрудненням. При ризику поступового забруднення гостро встає питання про ступінь відповідальності інших можливих забруднювачів. Витрати з очищення наслідків забруднення. Страхове покриття надається для відшкодування збитку третім особам. Тому страховик не відшкодовує витрати страхувальникові на превентивні заходи або на очищення його власного майна. Проте компенсуються витрати третіх осіб щодо мінімізації збитку, прийняті після настання нещасного випадку. І навіть якщо забруднення сталось у приміщеннях страхувальника, воно може бути джерелом небезпеки навколишньому середовищу та третім особам. Наприклад, забруднення ґрунтових вод з причини зараження шкідливими речовинами земельної ділянки страхувальника. У цьому випадку превентивні заходи та заходи з очищення служать не лише інтересам страхувальника, а значить, ці втрати не є його власним збитком. Тому, у деяких країнах такі витрати, згідно з законами, повинні покриватися договором. Страховики не охоче йдуть на розширення страхового покриття. Додаткові складності виникають у разі довгочасних викидів або викидів, що повторюються. Страховики воліють здійснювати окреме страхування таких витрат.

.

ВИСНОВКИ

Кожний господарюючий бізнес-суб’єкт в процесі свого господарювання несе відповідальність за свої дії. Ця відповідальність є господарсько-правовою і базується на таких підставах: нормативні підстави, тобто сукупність норм права про відповідальність суб'єктів господарських відносин; господарська правосуб'єктність правопорушника (боржника) і потерпілого (кредитора); юридично-фактична підстава, а саме протиправні дії або бездіяльність особи - господарського правопорушника, що порушують права і законні інтереси потерпілої особи (кредитора) чи заважають їх реалізації. З юридично-фактичної підстави випливають необхідні умови (обставини) для настання відповідальності господарюючих суб’єктів, такі як факт правопорушення, протиправність дій порушника, зв’язок між діями порушника та збитками та вина господарського правопорушника. Господарсько-правова відповідальність виконує певні функції, а саме стимулюючу, штрафну, компенсаційну, інформаційну та функцію попередження правопорушення.

Господарсько-правовій відповідальності властиві особливі ознаки. З точки  зору форми ця відповідальність є  юридичною, тобто являє собою  дію кредитора на правопорушника безпосередньо або за допомогою  арбітражного суду (суду, третейського суду). Щодо змісту господарсько-правова  відповідальність носить економічний  характер та є матеріальною і застосовується у формі певної системи майнових (економічних) санкцій, передбачених або  дозволених нормами господарського законодавства.

В роботі розглядається наступне розмежування відповідальності за видами: відповідальність перед державою та відповідальність перед суспільством або соціальна відповідальність.

Основним проявом відповідальності перед державою є сплата бізнес-суб’єктами податків. Податкова відповідальність також підрозділяється на види, і включає адміністративну, фінансову та кримінальну. Поряд із характерними для юридичної відповідальності рисами. Податкова відповідальність має такі, що властиві тільки їй, а саме підставою податкової відповідальності є вчинення діяння, що містить усі ознаки складу податкового правопорушення; настання відповідальності врегульовано нормами податкового права; відповідальність полягає у застосуванні до правопорушника податкових санкцій фінансового характеру (штрафів); законодавство передбачає особливий порядок притягнення до податкової відповідальності;  суб'єктами цієї відповідальності є платники податків та інші фіскально-зобов'язані особи.