Економіко-правові аспекти відповідальності бізнесу

У разі невиконання своїх  зобов’язань перед державою, а  саме несплати податків, підприємства несуть фінансову відповідальність за скоєне фінансове правопорушення. Фінансове правопорушення – це порушення  врегульованого фінансово-правовою нормою порядку мобілізації, розподілу  та використання централізованих та децентралізованих фондів коштів, за яке законодавством передбачено  юридичну відповідальність. Склад фінансового правопорушення має в собі об’єкт правопорушення (відносини, на які направлена протиправна і суспільно-небезпечна поведінка суб’єкту правопорушення), суб’єкт правопорушення (це особа, яка скоює фінансове правопорушення), об’єктивну сторону (вона полягає в діях або бездіяльності, заборонених фінансовим правом) та суб’єктивну сторону (виражається у психічному відношенні суб’єкта до протиправних дій або бездіяльності та їх наслідків, що проявляються у формі умислу або необережності) [28, 31].

Існує декілька видів фінансових правопорушень, а саме бюджетні, податкові, правопорушення у сфері банківської діяльності, правопорушення у сфері валютного регулювання та правопорушення у сфері грошового обігу й розрахунків. Особливої уваги заслуговують податкові правопорушення, так як вони зустрічаються в практиці діяльності бізнес-одиниць найчастіше та є основним порушенням відповідальності підприємств перед державою. Податкове правопорушення – це протиправне, винне діяння, яке виражається в невиконанні або неналежному виконанні податкових зобов’язань, і за яке законодавством передбачено застосування фінансово-правової відповідальності [31].

Податкові правопорушення в  першу чергу класифікуються залежно  від об’єкта, на який вони спрямовані, та залежно від характерних рис  об’єктів. Отже, в залежності від  об’єкта спрямування податкові  правопорушення підрозділяються на [21, 31, 44]:

1. Приховування (заниження) об’єкта, що включає в себе приховування прибутку, умисне заниження прибутку та заниження або приховування іншого об’єкту оподаткування (наприклад, власності);
2. Порушення встановленого порядку обліку об’єктів оподаткування. Сюди відноситься відсутність обліку об’єктів оподаткування, що спричинило приховування або заниження об’єкту оподаткування за період, що перевіряється, а також ведення обліку об’єктів оподаткування з порушенням встановленого порядку, що спричинило приховування або заниження об’єкту за період, що перевіряється;
3. Порушення порядку подання документів до податкової служби, а саме неподання до податкового органу документів, необхідних для вирахування та сплати податків, та несвоєчасне подання в податковий орган документів, необхідних для вирахування та сплати податків;
4. Порушення порядку сплати податку, до яких включаються затримка сплати податку та несвоєчасне утримання, утримання неповністю або неперерахування в бюджет суми податків зобов’язаним підприємством;
5. Інші види податкових правопорушень. До них відносяться: а) невиконання банком рішення державного органу державної податкової служби про призупинення операцій платника податку та безспірне стягнення сум податків, недоїмок. Фінансових санкцій та інших платежів; б) ненадання або порушення порядку надання національним банком України, комерційними банками та їх установами інформації органу державної податкової служби; в) порушення установами банків та іншими кредитно-фінансовими установами встановленого порядку відкриття рахунків та порядку подання інформації про відкриті рахунки в банках.

В залежності від характерних  рис об’єктів розрізняють [44]:

• порушення суб’єктом оподаткування встановленого порядку постановки на облік в органах державної податкової служби;
• порушення встановленого порядку подання інформації про відкриття банківських рахунків;
• порушення встановленого порядку ведення податкового обліку;
• порушення установами банків встановленого порядку подання інформації про відкриті рахунки в банках;
• порушення встановленого порядку збереження документів, пов’язаних з оподаткуванням;
• порушення установами банків та іншими кредитно-фінансовими установами встановленого порядку відкриття рахунків;
• порушення встановленого порядку виконання доручень на перерахування податку;
• порушення суб’єктами підприємницької діяльності встановленого порядку патентування деяких видів підприємницької діяльності;
• невиконання банком рішення органу державної податкової служби про призупинення операцій платника податку;
• дії, спрямовані на неправомірний залік або повернення податків;
• неподання, несвоєчасне подання, подання за невстановленою формою звітності та інших документів, пов’язаних з оподаткуванням;
• невиконання або несвоєчасне виконання податкових зобов’язань;
• ненадання або несвоєчасне надання національним банком України, комерційними баками та їх установами інформації до органу державної податкової служби;
• невиконання своїх обов’язків особами, які уповноважені здійснювати утримання та перерахування податків до бюджетів всіх рівнів.

Як видно з обох наведених  класифікацій, для господарюючих  бізнес-одиниць основними податковими  правопорушеннями є приховування або  заниження об’єктів оподаткування, порушення порядку обліку та сплати податку, а також порушення, пов’язані  з поданням податкових документів. Інші види порушень стосуються головним чином банківських та державних  установ.

У разі настання податкової відповідальності суб’єктів господарювання, її відшкодування відбувається шляхом застосування фінансово-правових санкцій. Фінансово-правова санкція –  це міра державного примусу, що міститься  в нормативному акті, виражена у  грошовій формі та застосовується уповноваженими державними органами до осіб, за скоєння  фінансового правопорушення з метою  охорони та забезпечення фінансових правовідносин, а також покарання правопорушників. Ознаками фінансово-правових санкцій є наступні [22]:

• вони застосовуються за скоєння фінансового правопорушення;
• вони мають виключно майновий (грошовий) характер;
• грошові кошти, що вилучені у правопорушника в якості санкцій, зараховуються в бюджет або в державний позабюджетний фонд;
• вони часто носять відновлювальний та штрафний характер.

Фінансово-правові санкції  застосовуються у випадках всіх вищеназваних фінансових правопорушень, а саме за бюджетні правопорушення, за правопорушення у сфері бюджетних операцій, за порушення податкового законодавства, за правопорушення у сфері банківської діяльності, за порушення платіжної та розрахункової дисципліни.

Фінансово-правові санкції  розділяють на правовідновлювальні  та каральні (штрафні) [35]. Правовідновлювальні санкції направлені на відшкодування шкоди, заподіяної державі або органам місцевого самоврядування фінансовим правопорушенням. Такою санкцією є пеня – грошова сума, яку платник податку (збору) повинен виплатити у випадку сплати сум податку або збору в більш пізній порівняно з встановленим законодавством строк. Каральні або штрафні фінансово-правові санкції встановлюються за фінансові правопорушення з метою покарання правопорушника. Вони встановлюються у вигляді штрафу, розмір якого в конкретних випадках встановлюється законодавством.

Прикладами фінансово-правових санкцій, що застосовувалися (були передбачені п. 7 ст. 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» [9], однак ця стаття була виключена з його складу) в разі податкових правопорушень, можуть бути такі:

1. Стягнення однократного розміру до нарахованої за результатами перевірки суми податку або іншого платежу, а у разі повторного порушення встановленого попередньою перевіркою, - у двократному розмірі до нарахованої за результатами перевірки суми податку або іншого платежу;
2. Стягнення десяти відсотків належних до сплати сум податків, інших платежів за неподання або несвоєчасне подання органам державної податкової служби податкових декларацій, розрахунків, аудиторських висновків та інших документів, необхідних для обчислення податків, а також за неподання та несвоєчасне подання установам банків платіжних доручень на сплату податків, інших платежів;
3. Для установ банків або юридичних осіб, фізичних осіб-суб’єктів підприємницької діяльності, які в установлений законом строк не повідомили про відкриття або закриття рахунків у банках, застосовуються фінансові санкції у вигляді стягнення від 20 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Отже, можна стверджувати, що основними формами відшкодування  відповідальності підприємств перед  державою, що є по суті податковою відповідальністю, є стягнення всієї суми укритого або заниженого платежу в бюджет у формі податку, штраф, що накладається податковими органами та пеня, що стягується з платника за затримку внесення податку [21].

Що стосується нарахованої  пені за несплачені своєчасно нараховані податки, вона може бути сплачена платником податків у добровільному або примусовому порядку. Спочатку податковий орган, що прийняв рішення за результатами перевірки,  направляє платнику податків відповідне рішення-вимогу про сплату податків і відповідної пені, також вказує строк сплати. У разі виконання платником податку вимоги податкового органу щодо сплати податку і пені у встановлений строк має місце добровільна сплата ним фінансово-правової санкції у вигляді пені. Такого роду стягнення можливе у випадку несплати платником податку у добровільному порядку. Податковий орган здійснює примусове стягнення пені за рахунок грошових коштів, що знаходяться на рахунках організацій, а також при недостатності або відсутності – за рахунок іншого майна організації-платника податку. Примусове стягнення пені з організацій проходить шляхом направлення податковим органом в банк фінансового доручення на списання і перерахування у відповідні бюджети грошових коштів з рахунків цих організацій, тобто в безспірному порядку. Стягнення пені може проводитись з поточних і валютних рахунків організацій і не може проводитись з депозитного рахунка організації. Якщо не закінчився строк депозитного договору. При стягненні коштів з валютних рахунків організації керівник податкового органу одночасно з касовим дорученням направляє доручення банку на продаж не пізніше наступного дня валюти цієї організації.

Іншим видом відшкодування  фінансової (податкової) відповідальності суб’єктами підприємницької діяльності є штраф [44]. Фінансовий штраф передбачається законодавством і не може бути змінений іншим стягненням і накладається разом із стягненням недоїмки по податках і пені. Уповноважений орган не може за своїм розсудом звільнити від накладання штрафу. Він сплачується платником податків, одержувачем бюджетних асигнувань за рахунок прибутку, що залишився у організації після сплати податків.

Аналогічно до пені штраф  може бути сплачений у добровільному  або судовому порядку. Податковий орган  направляє платнику податку вимогу про сплату недоїмки з податку, пені, а також штрафу з вказанням строку сплати. Добровільна сплата платником податку фінансово-правової санкції у вигляді штрафу має місце за умови виконання ним вимоги податкового органу в установлений строк. Якщо платник податку відмовився добровільно сплатити суму штрафу або пропустив строки сплати, які вказані у вимозі, податковим органом подається позовна заява про стягнення штрафу з організації або індивідуального підприємця в арбітражний суд.

Окрім методів відшкодування  податкової відповідальності та стягнення  фінансових санкцій з бізнес-одиниць, податкові органи застосовують також  і попереджувальні заходи у сфері  оподаткування, тим самим реалізуючи певні свої права, а саме [31, 44]:

• право податкових органів здійснювати перевірки документів, пов’язаних з обчисленням та сплатою податків, інших платежів;
• право податкових органів отримувати від господарюючих суб’єктів документи, що стосуються господарської діяльності та необхідні для правильного обчислення розміру передбаченого до сплати податку;
• право податкових органів обстежувати будь-які приміщення, якщо вони використовуються як юридична адреса суб’єкта підприємницької діяльності, а також для отримання доходів;
• право податкових органів вимагати усунення обставин, що сприяють скоєнню податкових правопорушень;
• право податкових органів застосувати такий запобіжний захід, як податкова застава.

Поряд із обставинами виникнення податкової відповідальності підприємств  передбачені також обставини, що виключають вину особи у скоєнні  податкового правопорушення, а також  обставини, що пом’якшують дану відповідальність. До тих, що виключають вину платника податків відносяться [22, 35]:

1. Скоєння податкового правопорушення внаслідок стихійного лиха або інших надзвичайних і непереборних обставин;
2. Скоєння податкового правопорушення фізичною особою, що знаходилась у момент його скоєння в стані, при якому ця особа не могла розуміти значення своїх дій або керувати ними внаслідок хворобливого стану;
3. Виконання платником податків письмових вказівок і роз’яснень, що дані податковим органом чи іншим уповноваженим державою органом або посадовими особами в межах їх компетенції.

До пом’якшуючих податкову  відповідальність обставин відносяться [44]:

1. Скоєння правопорушення внаслідок збігу тяжких особистих або сімейних обставин;
2. Вчинення правопорушення під впливом погрози або примусу, чи в силу матеріальної, службової або іншої залежності;
3. Інші обставини, які податковим органом, або судом можуть бути визнані як пом’якшуючі.