Лісова промисловість

3.2. Напрямки розвитку економічної  політики в лісовій промисловості

Глобальні зміни клімату є однією з найактуальніших проблем сьогодення. Значні зусилля світової спільноти  спрямовані на подолання та запобігання їхніх негативних наслідків. Безумовно, головну роль у цьому процесі повинне відігравати лісове господарство, адже ліс як екосистема, має здатність поглинати парникові гази та стабілізувати клімат Землі. Розширене відтворення лісових ресурсів та заліснення є важливими шляхами подолання глобальних екологічних загроз. На державному та регіональному рівнях вони повинні бути пріоритетними завданнями лісової політики усіх країн світу. Для України відтворення лісових ресурсів є особливо актуальним завданням, адже лісистість нашої території далека від оптимальної. Спрямованість національної лісової політики на вирішення цієї проблеми сприятиме розвитку лісового господарства та дасть змогу запобігти негативним наслідкам глобальних змін клімату.

Варто зазначити, що аналіз політичних, екологічних, економічних та соціальних аспектів національної лісової політики України свідчить про її недостатню ефективність та недосконалість. Теоретичні та правові основи сучасної лісової політики України ще базуються на засадах лісокористування радянського періоду. Українська лісова політика спрямована на підтримку державних лісів [5, 6]. Незважаючи на введення приватної і комунальної форм власності на ліси, згідно з Законом України "Про внесення змін до Лісового кодексу України" від 8 лютого 2006 р., ще не розроблено дієві механізми набуття приватної чи комунальної власності на ліси. Позитивним аспектом цього закону є право приватної власності громадян і юридичних осіб на ліси, "створені ними на набутих у власність у встановленому порядку земельних ділянках деградованих і малопродуктивних угідь, без обмеження їх площі" [11, c. 12]. Цим положенням надається можливість заліснення близько 15 млн земель, які на сьогодні є еродованими і непридатними для сільськогосподарського виробництва [6]. Однак потрібно мати на увазі, що без додаткової законодавчої і нормативної бази, яка встановлювала б процедури передачі таких земель для їхнього заліснення, а також достатнього державного втручання у вигляді фінансових і стимуляційних інструментів лісової політики, дія цього положення буде обмежена і неефективна. Заліснення непродуктивних еродованих земель має бути пріоритетом і головним завданням спеціально створеної державної програми, яка забезпечила б необхідне фінансування шляхом дотацій і субсидій приватним власникам [3]. Як свідчить досвід Франції, непридатні для сільського господарства землі заліснили приватні власники завдяки наданню прямих дотацій з державного лісового фонду, створеного за рахунок надходжень від оподаткування продажу круглого лісу [10].

Однією з найважливіших проблем  лісового господарства України є  багатовідомча структура управління лісами. Як зазначено у Концепції  реформування та розвитку лісового господарства, однією з основних причин виникнення проблем у лісовому господарстві є надання лісів у постійне користування підприємствам, установам та організаціям, які належать до сфери управління різних міністерств та інших органів виконавчої влади [2]. Така ситуація призводить до неефективного господарювання та організації ведення лісового господарства. Окрім цього, поєднання функцій державного управління і контролю у сфері використання, охорони, захисту і відтворення лісових ресурсів із підприємницькою діяльністю призводить до зростання витрат і відсутності інвестицій [8]. Реформування системи управління лісовим господарством має бути одним із головних напрямів національної лісової політики.

У контексті сучасних світових тенденцій  формулювання лісової політики значне місце посідає участь громадськості  у цьому процесі. Стаття 96 "Лісового кодексу України" регламентує участь громадських природоохоронних організацій у сфері лісових відносин, а саме: їхня участь у розробленні планів та програм, пов'язаних з охороною, захистом, використанням і відтворенням лісів, внесення пропозицій щодо розроблення і внесення змін до відповідних нормативно-правових актів у сфері лісокористування та вільного доступу до інформації про стан лісів та ведення лісового господарства [1].

Виконання цього положення дасть  змогу реалізувати на практиці принципи відкритості та врахування інтересів усіх зацікавлених сторін у процесі формування лісової політики. Однак реальна ситуація на сьогодні полягає у тому, що громадські природоохоронні організації, місцеве населення та споживачі продукції лісового господарства практично не впливають на лісову політику України, не беруть участі у плануванні лісокористування і не забезпечені достатньою мірою інформацією про стан охорони, відтворення і використання лісових ресурсів [6].

Серед соціальних аспектів лісової  політики України вагоме місце посідає використання рекреаційних можливостей лісів, особливо Карпатського регіону. Надання рекреаційних послуг може замінити промислове лісокористування, зокрема у гірських лісах, приносячи більше прибутків від туристичних візитів. Однак необхідно враховувати, що без достатнього розвитку туристичної інфраструктури не варто сподіватися на значні прибутки від рекреаційних функцій лісу. У цьому контексті головними напрямами лісової політики мають бути сприяння залучення інвестиційних ресурсів для розвитку туристичної інфраструктури, відмова від суцільних рубань з метою збереження ландшафтів і природних лісів, а також ефективний контроль за дотриманням правил перебування у лісі (запобігання пожежам, охорона лісів від підвищеного антропогенного навантаження тощо).

Лісова політика має бути спрямована на посилення відповідальності лісової  охорони та органів місцевої влади  за дотриманням лісового законодавства, а також на стимулювання місцевого  населення до дотримання норм законів. Ефективна соціальна політика у лісовому господарстві повинна забезпечити можливості працевлаштування сільського населення у лісовому господарстві на місцевому рівні, залучаючи працівників не тільки на заготівлю деревини, але й недеревних продуктів лісу та в туристичній галузі [6].

Екологічні аспекти сучасної лісової  політики України пов'язані насамперед із негативними наслідками політики, що проводилася у ХХ ст. Зокрема  були створені нестійкі монокультури, погіршилася вікова і породна  структура лісів, переважали суцільні рубання головного користування, знизився рівень біологічного різноманіття флори і фауни українських лісів. До позитивних зрушень можна віднести зростання кількості заповідників і національних парків, запровадження системи моніторингу лісів, посилення міжнародного співробітництва у галузі збереження і охорони лісів. Національна лісова політика повинна спрямовуватися на удосконалення системи лісокористування, обмеження суцільних рубань, покращання системи вживання лісогосподарських заходів, збереження біологічного різноманіття лісів України [2, 6, 8].

Недосконалість порядку визначення і справляння плати за спеціальне користування лісовими ресурсами, і  як наслідок, значне заниження рівня  корневої плати, є головною економічною  проблемою лісового господарства України. Низький рівень корневих платежів та їхній неефективний розподіл через місцеві та державні бюджети спричинює недофінансування лісового господарства. Покращання механізму платного лісокористування на засадах ринкової економіки, створення конкурентного ринку деревини через запровадження порядку реалізації заготовленої деревини на конкурсних засадах через торги, відмова від затратної концепції та запровадження нового механізму встановлення рівня корневих платежів на основі ринкових цін на лісову продукцію мають бути основними завданнями лісової політики України у сфері економічних відносин у лісовому господарстві [2, 11].

Як зазначалося вище, однією з  головних цілей національної лісової  політики України є збільшення лісистості. Досягнення цієї мети можливе за рахунок створення Державного фонду охорони і відтворення лісових ресурсів, кошти з якого використовувалися б лише на фінансування відтворення лісу, передусім на еродованих сільськогосподарських землях.

Варто зазначити, що запропоновані  заходи щодо вдосконалення лісової політики повинні запроваджуватися на основі комплексного підходу, оскільки між ними наявний тісний взаємозв'язок. Так, першочерговим завданням є зміна механізму визначення і справляння корневих платежів. За умови ефективного запровадження рентного підходу для розрахунку їхнього рівня варто очікувати зростання кореневих цін. Це дасть змогу отримати додаткові надходження, які можуть спрямовуватися на розширене відтворення лісу державними підприємствами та приватними власниками.

Такий підхід до створення приватного сектору в лісовому господарстві є більш раціональним, ніж здійснення приватизації лісових угідь. З одного боку, створюються нові насадження і зростає показник лісистості країни, а з іншого – природним еволюційним шляхом формується приватна форма власності на лісові ресурси. Безперечно, цей процес буде тривати не одне десятиліття і потребуватиме постійної підтримки національною лісовою політикою. У довготерміновій перспективі нові приватні власники лісу стануть учасниками ринку лісової продукції одноосібно або ж як об'єднання чи кооперативи власників лісу. Це, своєю чергою, буде створювати подальші передумови для демонополізації ринку лісової продукції, а отже, формуванню ефективної системи ціноутворення.

Для вдосконалення системи ціноутворення необхідно змінити процедуру проведення лісових торгів, запровадивши біржові торги. Біржові торги лісовою продукцією можуть стати дієвим інструментом лісової політики за умови відповідної адміністративної та регуляторної підтримки з боку держави. Основним завданням лісової політики у цьому напрямі є створення прозорого конкурентного ринку лісової продукції. За основу стартових цін продажу деревини повинні братися кореневі ціни, розраховані за рентним підходом. Такий механізм дасть змогу вилучати ренту у вигляді лісового доходу, оподаткування якого буде ще одним джерелом фінансування Державного фонду охорони і відтворення лісових ресурсів. Необхідне дослідження можливостей та ефективності запровадження податку на лісовий дохід.

Варто відзначити, що запропоновані заходи повинні вживати за наявності ефективного контролю. Так, заліснення еродованих сільськогосподарських земель мають здійснювати державні підприємства або приватні підрядники, які мають досвід виконання лісокультурних робіт, та відповідати вимогам і принципам сталого ведення лісового господарства. За умови наявності різних форм власності на ліси в Україні доцільно запровадити таку систему господарювання, за якою незалежно від форми власності всі лісокультурні та лісогосподарські роботи виконують державні лісогосподарські підприємства або приватні підприємства, які мають відповідний досвід та дозвіл на здійснення цих видів діяльності. Це дасть змогу контролювати якість виконання лісокультурних та лісогосподарських робіт, що прямо впливатиме на якісні та кількісні показники деревостанів. За умови подальшого проведення екологічної сертифікації лісів та ведення екологічно-спрямованої національної лісової політики, українське лісове господарство буде відповідати вимогам сталого розвитку.

Таким чином, національна лісова політика України повинна забезпечити вдосконалення чинного економічного механізму платного користування лісовими ресурсами та ціноутворення. З цією метою необхідно змінити порядок справляння та встановлення корневих платежів, які повинні бути основою для визначення стартових цін на аукціонних торгах, та вдосконалити процедуру проведення лісових торгів для створення конкурентного ринку лісової продукції. Для забезпечення збалансованого поєднання інтенсивного лісокористування та соціально-орієнтованого лісового господарства лісова політика повинна бути спрямована на ведення сталого лісового господарства, збільшення лісистості за допомогою розширеного лісовідтворення приватними власниками та їх фінансування з Державного фонду охорони і відтворення лісових ресурсів, подальше проведення екологічної сертифікації лісів, вдосконалення чинного лісового законодавства, організаційної структури і системи управління лісовим господарством України.

ВИСНОВКИ І ПРОПОЗИЦІЇ

 Отже, аналіз основних тенденцій розвитку деревообробної промисловості дає змогу зробити такі висновки.

Деревообробна промисловість Поліського регіону відіграє важливу роль у формуванні деревообробної промисловості України та підвищенні рівня забезпеченості держави і населення її продукцією. Частка регіону в обсягах реалізованої промислової продукції деревообробки України становить в середньому 32,3 %.

Розвиток підприємств деревообробної промисловості має загальні українські тенденції і залежить від економічної ситуації у державі, що відобразилося на показниках 2008-2009 рр.

Ефективне функціонування деревообробної промисловості неможливе без збалансованого розвитку лісового господарства.

До основних проблем розвитку галузі можна віднести:

• зменшення обсягів виробництва продукції внаслідок економічної кризи;
• недостатнє забезпечення галузі лісовими ресурсами через виснаження сировинної бази та зменшення імпорту необробленої деревини з Росії;
• високий рівень цін на лісосировину для українських деревообробних підприємств;
• Україна, ставши членом СОТ, скасувала тарифні обмеження на імпорт, що призвело до збільшення імпорту продукції деревооброблення. Внаслідок цього зменшились обсяги реалізації українських виробників;
• збільшення частки необробленої деревини у структурі експорту за високого попиту на неї на внутрішньому ринку.

Пришвидшення розвитку підприємств  деревообробної, а, як наслідок, і лісової промисловості стримується через відсутність виробничо-економічних зв'язків між підприємствами лісопромислового комплексу.

Тому, виходячи з отриманих результатів дослідження, потрібно розробити організаційно-економічні заходи, спрямовані на підвищення ефективності роботи підприємств деревообробної промисловості в нових економічних умовах:

З метою підвищення ефективності використання лісових ресурсів, здійснити кооперування й інтегрування лісового господарства із підприємствами деревообробної та целюлозно-паперової промисловості, що є вирішальною передумовою надійної стабілізації й ефективного розвитку галузей лісопромислового комплексу.

Впровадити модель кластерної організації промисловості у системі територіального устрою, що дасть змогу підприємствам лісопромислового комплексу набути потужнішого виробничо-ринкового потенціалу, здійснити перехід галузі від експортно-сировинного до інноваційного типу розвитку, а кооперація і співробітництво дадуть змогу підвищити рівень інноваційних підприємницьких ідей, що в підсумку буде поштовхом до загальної стратегії розвитку регіону та держави загалом.