Лісова промисловість

Вагому частку в деревообробній промисловості ПРУ становить  виробництво меблів, основні центри якого сформувались навколо підприємств лісопильної промисловості, фанерного та плитного виробництва. У меблевій промисловості основна частка припадає на виробництво побутових меблів – 60 %, частка офісних і торгових меблів сягає лише 35 % .

Динаміка виробництва побутових  дерев'яних меблів загалом по регіону протягом 2003-2007 рр. вказує на збільшення обсягів виробництва у 3,1раза. Це відбулося внаслідок стрімкого росту виробництва у Київській, Волинській (у 3,2) та Рівненській (в 1,1) областях, проте у Житомирській та Чернігівській областях спостерігається тенденція до зменшення показника у 3 та 1,4 рази відповідно. У 2008 р. проти 2007 р., на відміну від виробництва деревини, у меблевій промисловості спостерігається ріст виробництва. Так, у Чернігівській області темпи росту становлять 181,2 %, у Житомирській – 114,5 %, у Волинській – 111,8 %, і лише Київська область (93,7 %) відчула вплив кризи і знизила обсяги виробництва.

Протягом 2003-2008 рр. у виробництві офісних меблів спостерігається позитивна динаміка. Так, у 2007 р. деревообробними підприємствами ПРУ було вироблено меблів у 2,5 раза більше, ніж у 2003 р. Однак, найбільшими темпами розвивалось виробництв офісних меблів у Житомирській області, показники якої у 2007 році збільшились у 5,4 раза порівняно з 2003 р. У 2008 р. спостерігається спад виробництва у всіх областях ПРУ (Київська область на 11,3 %, Рівненська – 11,2 % Чернігівська – 4,4 %, Волинська – 3,7 %), окрім Житомирської області, як збільшила свої потужності на 13 %, порівняно з 2007 р.

Лідером у виробництві побутових  меблів Поліського регіону є Волинська область, яка забезпечує 86 % виробництва, а офісних – Київська, частка якої в загальному обсязі виробництва ПРУ становить близько 81 %. Ц пояснюється, насамперед, концентрацією в цих областях великої кількості підприємств, які є виробниками серійних офісних та побутових меблів, а саме: Волинська область – ТОВ "ГЕРБОР-холдинг" (частка ринку України 8 %) та ТОВ "Модерн-Експо" (5 %), Київська область – ТОВ "Меркс Груп (5 %), ТОВ "Модерн-Експо" (5 %) [9].

РОЗДІЛ 3

НАПРЯМКИ РОЗВИТКУ ЛІСОВОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ  УКРАЇНИ

3.1.Світовий досвід розвитку лісової промисловості в контексті сталого розвитку та його застосування в Україні

З огляду на важливість економічних  та екологічних функцій лісів, їх значення для збереження природного середовища, розробка політики сталого  розвитку лісового господарства України  і лісопромислового комплексу в цілому є не тільки життєво необхідною для економіки України, а й для забезпечення повноцінного життя майбутніх поколінь. Загалом вкінці двадцятого століття проблема використання, охорони та відтворення лісових ресурсів стала однією з найактуальніших. На це вказується в рішеннях відомих міжнародних форумів. Так, наприклад, Х Міжнародний лісовий конгрес (Париж, 1991) проголосив зміну концепції лісокористування з ресурсно-сировинної на стабілізуючу. У рамках ЮНЕП (Найробі, 1992) було передбачено до 2010 р. призупинити процес знеліснення у світі. Нарешті, на конференції ООН з проблем навколишнього середовища і сталого розвитку (Ріо-де-Жанейро, 1992) було зроблено висновок про необхідність дотримання принципу сталого розвитку лісового господарства, лісокористування та еволюції лісу у кожній країні окремо і на планеті в цілому. На цій конференції були прийняті такі документи як "Порядок денний на ХХІ століття" (AGENDA 21") та "Ліс – принципова заява", які стали основою формування національних концепцій сталого розвитку, в т. ч. концепції сталого розвитку лісового господарства та формування національної лісової політики.

Для дослідження проблем розвитку лісопромислового комплексу і пошуку шляхів їх вирішення важливим є досвід зарубіжних країн, який стосується відтворення і використання лісових ресурсів, зменшення негативних екологічних наслідків. Особливий інтерес становить досвід країн Європи. Уваги заслуговує діюча в цих країнах державна підтримка лісового господарства за рахунок спеціальних податків із споживачів деревини або лісовласників. Так, наприклад, у Франції формується Національний лісовий фонд, кошти якого витрачаються на охорону і відтворення лісових ресурсів і сприяння продажу лісової продукції на ринку. В Італії спеціальний фонд підтримки лісового господарства утворюється за рахунок оподаткування спеціальним податком продукції з паперової маси і паперу. У Норвегії такий фонд утворюється обов'язковим відрахуванням коштів від продажу лісу, лісоматеріалів і виробів з деревини. У багатьох країнах Європи передбачені податкові пільги для лісового господарства, державна допомога в разі використання їхніх лісів для суспільних потреб. Так, лісова політика Німеччини передбачає надання державної допомоги лісовласникам в обсязі, що забезпечує рентабельну роботу лісового господарства впродовж тривалого часу. Деякі європейські країни надають дотації з державного бюджету, які мають цільове призначення. Зокрема, в Бельгії встановлена винагорода за заліснення низькопродуктивних сільськогосподарських земель, а у Франції з держбюджету видають дотації на закупівлю саджанців, на захист лісів від тварин, на проведення доглядових рубань в новостворених насадженнях, на будівництво і поліпшення лісових доріг. Крім згаданого вище у країнах Європи дуже поширеними є безкоштовні консультації спеціальних державних служб щодо організації лісового менеджменту [8]. У капіталістичних країнах ліс є вигідним вкладанням грошей заради прибутку в майбутньому. При цьому власність на ліси має тенденцію до переважання приватновласницького сектора (у Великобританії він становить 57 %, у Франції – 73 %, в Австрії – 82 %, у Португалії – 84 %, у Фінляндії – 65 %, в Норвегії – 80 % [7]).

В Україні проблема сталого лісокористування, яке розглядається в нерозривній  єдності з сталим розвитком самого лісу і лісопромислового комплексу в цілому як важлива передумова для сталого соціально-економічного розвитку України, потребує всебічних досліджень. Необхідність поглиблення теоретичних засад лісокористування зумовлюється специфікою лісового господарства – тривалим циклом вирощування лісових насаджень. Оскільки виконання функцій лісу створюваними нині лісонасадженнями буде повноцінним тільки у середині ХХІ ст., то заходи щодо використання і відтворення лісів уже сьогодні повинні відповідати принципам сталого розвитку.

На конференції в Ріо-де-Жанейро  у 1992 р. було сформульовано принцип  сталого лісокористування, як таке ведення лісового господарства, при  якому зберігалися б біологічне різноманіття, рівень продуктивності лісових насаджень ї їх здатність  до відновлення, а лісові угіддя сьогодні та в майбутньому виконували екологічні, господарсько-економічні та соціальні завдання на національному та загальносвітовому рівнях [2]. Цей принцип означає, що держави світу повинні використовувати національні лісові ресурси згідно вимог ООН і не завдавати шкоди іншим державам світу.

Становище лісового господарства України  відображає ситуацію, яка склалася у державі. Скорочення фінансування лісового господарства, яке зумовлене  економічною кризою у державі, а  також зростання вартості техніки, механізмів, пального та використання застарілої матеріально-технічної бази стали причинами істотного зменшення лісозаготівель у 90-і роки. Це призвело до значного погіршення санітарного стану лісів, захаращення їх вітровальною сировиною, до збільшення обсягів самовільних рубань, зниження продуктивності праці, нераціонального використання лісових ресурсів. Ліквідація цих наслідків є проблематичною через невизначеність перспектив галузі. Крім того, відсутність розробленої на перспективу досконалої національної лісової політики, яка б передбачала вирішення проблем лісокористування на основі комплексного реформування лісового господарства, ускладнює вирішення невідкладних завдань лісового господарства перехідного періоду (таких, як приватизація, інвестування, створення нормативно-законодавчої бази тощо).

Для забезпечення сталого розвитку лісового господарства України необхідно  проводити лісову політику щодо реформування лісового господарства і розвиток лісокористування, яка базувалася б на таких принципах [7]:

• державна підтримка лісокористувачів всіх форм власності в галузі відтворення та охорони лісів;
• пріоритетність державної форми власності на ліси та землі лісового фонду;
• дієвий державний контроль за станом природних об'єктів на території лісового фонду з метою збереження їх стану відповідно з вимогами екологічних стандартів та міжнародно визнаних норм;
• правове забезпечення економічних реформ в лісовому господарстві;
• державне сприяння формуванню ринку послуг в галузі відтворення та охорони лісів;
• організація виробничо-господарської діяльності на підприємствах лісового господарства на засадах самоокупності;
• матеріальна відповідальність лісокористувачів за незадовільний стан природних об'єктів на території лісового фонду та погане використання лісових ресурсів;
• врахування принципів інтернаціональної лісової політики. Важливе економічне і соціальне значення для України мають ресурси недеревної рослинності та лісової фауни, з яких лісові підприємства виготовляють цінні харчові продукти. Термін "недеревні продукти лісу" включає у себе все розмаїття тваринних і рослинних ресурсів біологічного походження, які не є деревиною (горіхи, гриби, ягоди, мед, соснова живиця, березовий сік та ін.) [6]. Найбільш перспективними для використання недеревних ресурсів лісу є Карпатський, Західнополіський, Лісостеповий та Кримський регіони. Вони цілком відповідають екологічним вимогам, економічним і соціальним пріоритетам розвитку нашої країни.

В Україні ще у 70-80-ті рр. були збудовані  потужні промислові об'єкти з перероблення харчових і технічних лісових продуктів. Економічний аналіз цього сектора лісопромислового комплексу на сьогоднішній день довів, що галузь все ж таки розвивається. Збільшуються обсяги експорту, покращується якість і асортимент продукції, яка представлена на споживчому ринку. За даними Мінстатистики України експорт та імпорт продуктів лісу або товарів, вироблених з них, у 1999 р. складав відповідно 58,7 та 6,3 млн. доларів [6].

Велика частка недеревної лісової  продукції (гриби, дикорослі плоди  та ягоди) заготовляється приватними підприємствами, які експортують її за кордон, через що держава втрачає чималі кошти. Також заготівля цього виду продукції є засобом заробітку для жителів сільської місцевості.

У даний час вітчизняні підприємства не можуть налагодити випуск продукції на основі переробки сировини з флори і фауни лісу через заплутану систему оподаткування, надмірний податковий прес, відсутність сучасних технологій виробництва, пакування та оформлення готової продукції, складна процедура отримання підприємцями кредитів. Необхідно розробити і впровадити раціональне, невиснажливе користування недеревною продукцією, вдосконалити систему збирання статистичної інформації про ресурси, обсяги заготівлі, перероблення і реалізації їх на ринках збуту, встановити тарифи за спеціальне користування недеревними ресурсами. За належного державного регулювання цей сектор лісопромислового комплексу є привабливим для підприємств.

Деревообробна промисловість України, незважаючи на значні досягнення у  сфері техніки, технології, організації та управління виробництвом, усе ще відстає від передових галузей за своїм технічним рівнем, організацією та ефективністю. Деревообробні виробництва, на відміну від лісозаготівель, є багатопродуктовими, і практично пов'язані з усіма галузями матеріального виробництва.

Перед деревообробним виробництвом на сьогоднішній день постають такі важливі  завдання [3]:

• підвищення продуктивності праці та економічної ефективності виробництва за рахунок підвищення рівня автоматизації, раціоналізації обладнання і технологічних процесів, впровадження нових форм організації та управління виробництвом;
• оптимізація технологічних процесів для отримання найбільшої ефективності;
• впровадження гнучкого автоматизованого виробництва на базі використання робототехнічних пристроїв та обчислювальної техніки;
• оптимізація організації та управління на різних рівнях виробництва на базі сучасних економіко-математичних методів і комп'ютерних засобів. Целюлозно-паперова промисловість поєднує виробництва целюлози,

паперу, картону, деревинної маси, а також виробів з паперу і картону. До важливих проблем цієї галузі лісопромислового комплексу України можна віднести покращання якості готової продукції та розширення асортименту продукції з метою найбільш повного задоволення потреб населення [7]. Прискорений розвиток целюлозно-паперової промисловості дасть змогу економити ресурси деревини, сприяти поліпшенню структури споживання деревини та збереженню лісів.

Істотним резервом сировини є лісосічні  відходи, які у нас практично  не використовуються (пні, кора, гілки). Їх обсяги можуть визначатися при таксації розрахункових лісосік, але встановлюються не повністю і при лісозаготівлях не враховуються. При щорічних заготівлях деревини залишається на лісосіці велика кількість відходів у вигляді кори, гілок, коріння і пнів. Ці втрати становлять 1/3 біомаси деревостанів, які вирубуються, тоді як з такої сировини можна виробляти добрива, хімічні препарати тощо [4].

Особливу увагу необхідно звернути на вивільнення паливних дров. Дослідження  ефективності вивільнення деревини за рахунок застосування замінників показало, що з урахуванням собівартості і теплотворності різних видів палива позитивні результати можуть одержуватися при використанні природного газу і топкового мазуту. У цілому по країні з паливного балансу доцільно вивільнити до 50 % деревини і скерувати на хіміко-механічну обробку [4].

Низька лісистість території України, невисока продуктивність лісів, незначні запаси стиглого і перестиглого лісу зумовлюють труднощі у забезпеченні лісопромислового комплексу місцевою сировиною, а, відповідно, економіку України – готовою продукцією з деревини. Для вирішення цієї проблеми необхідно розробити довгострокову програму підвищення ефективності відтворення і раціонального використання лісових ресурсів, зменшити залежність лісопромислового комплексу від імпорту деревини, більш ефективно використовувати ресурси деревини та її замінники. До заходів по вдосконаленню управління розвитку лісопромислового комплексу можна також віднести підвищення ефективності економічного потенціалу за рахунок реконструкції і переозброєння діючих підприємств, впровадження прогресивних технологій на базі світових досягнень науки і техніки, розширення застосування прогресивних технологічних процесів хімічної та хіміко-механічної обробки деревини, впровадження у практику підприємств безвідходних технологій.

Таким чином, негайній реорганізації  підлягає цілісна система управління відтворенням, користуванням і переробкою лісових ресурсів. Від її ефективності залежить і розв'язання найбільш актуальних проблем економіки нашої країни в цілому.