Природно-заповідний фонд Українських Карпат

    Пралісами вкрито 84 % площі заповідника. Найбільшу цінність мають реліктові, дуже рідкісні в Карпатах смереково-кедрові та кедрово-смерекові ліси. Вище смуги лісів до висоти 1600-1700 м знаходяться субальпійське криволісся сосни гірської (жереп) та розлогі кам'яні розсипища. Флора наземних хребетних ссавців налічує 58 видів, 61 вид птахів, 6 видів плазунів та 10 видів земноводних.

    2.3 Об’єкти ПЗФ в  Закарпатській області

    В Закарпатській області знаходиться 450 об'єктів природно-заповідного фонду на площі 177 тис. га, серед яких Карпатський біосферний заповідник, Ужанський національний природний парк, Національні природні парки "Синевир" та "Зачарований край", регіональний ландшафтний парк "Притисянський", 19 заказників загальнодержавного значення тощо. До списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО відноситься українсько-словацький об'єкт „Букові праліси Карпат", площі якого розташовані на території Карпатського біосферного заповідника та Ужанського національного природного парку. Останній є складовою частиною трьохстороннього польсько-словацько-українського міжнародного біосферного заповідника "Східні Карпати"

    Карпатський біосферний заповідник створений у 1968 р., з 1992 р. входить до мережі біосферних резерватів ЮНЕСКО, з 2000 p.

    У складі Карпатського біосферного заповідника  налічується шість відокремлених масивів та ботанічні заказники державного значення "Чорна Гора" і "Юлівська Гора". Тут представлені найкраще збережені карпатські екосистеми, які є сховищами для багатьох рідкісних і зникаючих видів рослин і тварин.

    У заповіднику відмічено 64 види рослин і 72 види тварин, занесених до Червоної книги України та до Європейського Червоного списку. Майже 90 % його території вкрито лісами. Тут представлений весь комплекс висотної поясності Українських Карпат – від ділянок передгірних луків і дібров до альпійського поясу з лучними, скельно-лишайниковими ландшафтами.

    Кожен із заповідних масивів (Чорногірський, Марамороський, Свидовецький, Кузійський, Угольсько-Широколужанський і "Долина нарцисів"), що входять до складу Карпатського біосферного заповідника, вирізняється своїми характерними, неповторними природними об'єктами.

    Заповідний  масив "Долина нарцисів" знаходиться  у Хустсько-Солотвинській долині на терасі Тиси біля с Кіреші. Це унікальний ботанічний об'єкт, в якому охороняється останній в Європі рівнинний осередок нарцису вузьколистого.

    Вулканічні  Карпати представлені у Карпатському біосферному заповіднику двома невеликими за площею заказниками "Чорна гора" та "Юлівська гора". Рослинність цих масивів сформована унікальними для Українських Карпат деревостанами з дубів скельного, багатоплідного, бургундського. Лише у цих масивах заповідника поширений ряд рідкісних видів тварин середземноморського походження. Завдяки близькому розміщенню значних населених пунктів, зокрема Виноградова, ці осередки дикої природи мають велике рекреаційне значення.

    Організація охорони природи у Східних  Бескидах має давню історію. Ще у 1912 році за часів Австро-Угорщини у  цьому районі з метою охорони  пралісів було створено один із перших у Карпатах лісовий резерват "Стужиця" на площі 331 га. Через 20 років, уже у чехословацький період, його площа була збільшена до 553 га. У 1974 році на площі 2542 га було створено ландшафтний заказник загальнодержавного значення "Стужиця", а у 1995 році на площі 14665 га - регіональний ландшафтний парк "Стужиця", який межував з польсько-словацьким біосферним резерватом "Східні Карпати", що існував з 1992 року. У 1998 році МАБ ЮНЕСКО було прийнято рішення про створення польсько-словацько-українського міжнародного біосферного резервату. У наступному році на базі регіонального ландшафтного парку "Стужиця" Указом Президента України від 27 вересня 1999 р. № 1230 було створено національний природний парк "Ужанський". Таким чином, було організовано перший у світі трилатеральний біосферний резерват "Східні Карпати", який за площею є найбільшим серед аналогічних резерватів Центральної Європи. Він розташований у верхів'ях басейну р. Уж, його територія має велике водорегулююче значення для всієї Ужанської долини, оскільки значною мірою сповільнить антропогенні зміни у цьому районі.

    Національний  парк створено з метою збереження, відтворення та раціонального використання природних ландшафтів Східних Бескид.

    Загальна  площа парку становить 39159,3 га, з  яких 14904,6 га надані йому в постійне користування. У парку працюють 100 чоловік, з них у науковому підрозділі - 5, у службі охорони - 70 осіб.

    За  схемою фізико-географічного районування  України його територія знаходиться  у межах двох областей - Водороздільно-Верховинської  та Полонинсько-Чорногірської. За характером рельєфу це гірський район з невисокими хребтами. Складена ця територія осадовими породами крейдового та палеогенового віків, представленими переважно вапнистим пісковиковим флішем. На схилах цих та інших гір щороку спостерігаються зсуви і селі.

    Природні  умови парку сприяють формуванню своєрідної і багатої флори, фауни  і рослинності, краса величі і  первинності яких вражає. Її не побачиш  на сусідніх довколишній землях, навіть на словацькій і польській стороні. Ці скарби природи є нашою національною гордістю.

    На  території національного парку  до висоти 1200 м над рівнем моря переважають  букові, буково-ялицеві й інші ліси за участю бука. Лісостани букових  лісів у добре збережених угрупованнях звичайно різновікові й мають 2-3 яруси. Бук у віці 60-70 років досягає висоти 18-20 м. В деяких урочищах, здебільшого грубощебенистих осипищах на схилах південної експозиції, формуються яворово-букові ліси. Тут висота бука може досягати 25 м. На незначних площах збереглися ялицево-букові ліси. Особливий інтерес становлять ділянки цих лісів в урочищах Явірник та Стужиця. Остання була заповідана ще у 1912 року для охорони букових та ялицево-букових пралісів на верхній межі лісу, а в 1932 році чеськими вченими у цих лісах були закладені лісові моніторингові ділянки.

    Ялицево-букові праліси є оригінальними за ценотичною та фітогеографічною структурою, рідкісними в цілому для Центральної Європи. Серед стиглих і перестиглих  деревостанів букових лісів наявні рідкісні угруповання бучин з  домінуванням живокоста серцевидного, які тут знаходяться на східній межі свого поширення, лісів з домінуванням у наземному трав'яному покриві черемші. Рідкісними лісами для Карпат також є яворові бучини та букові яворини, які далі на захід трапляються фрагментарно. У нижніх частинах схилів гір Равка, Кременець та Черемха формуються малопоширені бучини з домінуванням у трав'яно-чагарничковому ярусі костриці найвищої. До Зеленої книги України віднесено близько 20 лісових асоціацій.

    Загалом флора території національного  парку налічує близько1500 видів рослин: 782 види судинних рослин, 312 лишайників, 146 мохоподібних, 165 водоростей. Тут зростає також 66 грибів.

    Із  них 43 види рослин, в тому числі, близько 20 видів орхідних, занесено до Червоної книги України. На особливу увагу  заслуговують південно-східнокарпатські ендемічні види, які зростають лише в Південних і Східних Карпатах і далі на захід не поширюються. Це, зокрема, такі види, як смілка сумнівна, жовтець карпатський, бузок східнокарпатський, фітеума Вагнера. На території парку має поширення також західнокарпатський ендем - грястиця словацька. Це єдине місцезростання виду в Українських Карпатах. Загалом тут відмічено зростання 22 ендемічних видів рослин. У флорі парку зберігся і ряд третинних видів. Це - лунарія оживаюча, листовик сколопендровий, цибуля ведмежа, астранція велика та інші.

    Тваринний світ території національного парку  є типовим для Східних Карпат. Для його лісових екосистем характерними є такі види як олень карпатський, козуля, кабан дикий, борсук, ласка, куниця лісова, заєць-русак, лисиця та ін. Рідкісними стали бурозубка альпійська, підковоніс малий, борсук, кіт лісовий, рись звичайна, ведмідь бурий. До рідкісних видів земноводних відносяться тритони гірський та карпатський, ропуха сіра, жаба гостроморда, балканська. Рідкісними видами рептилій є полоз лісовий, гадюка звичайна, саламандра.

    Багатою є орнітофауна національного  парку, яка налічує 85 видів. Тут поширені сокіл-сапсан, сова сіра, довгохвоста, бородата, дятли, крутоголівка та багато інших. Із рідкісних видів птахів слід відмітити лелеку чорного, беркута, сову довгохвосту.

    У річці Уж та гірських потоках парку  водяться форель та харіус.

    Загалом на території парку мешкають 30 видів  тварин, занесених до Червоної книги  України, 12 видів, занесених до Європейського  червоного списку та 71 вид, що підлягають особливій охороні згідно з Бернською конвенцією.

    Територія парку відзначається чарівними  ландшафтами, багата на пам'ятки культурної спадщини. Населені пункти розташовані  переважно у мальовничих гірських долинах і добре сполучені автошляхами та залізницею. Ці чинники, як і комфортний клімат регіону, а також те, що в багатьох тутешніх селах збереглися традиційний побут, ремесла, звичаї, визначають значний рекреаційно-туристичний потенціал національного парку. Зараз в ньому облаштовані 17 науково-пізнавальних туристичних маршрутів і декілька екологічних стежок.

    НПП "Синевир" знаходиться у верхів'ях долини Тереблі з унікальними середньогірними ландшафтами Ґорґан, смерековими масивами, численними потічками та озерами на чолі з найкоштовнішою "перлиною" Українських Карпат - озером Синевир. Недалеко знаходиться Синевирська Поляна – найвище розміщений населений пункт України.

    Не  менш мальовничими заповідними урочищами  парку є гірське озеро з  назвою Озірце на північно-східному макросхилі Гропи, а також олігогрофні (з випукло-сферичною поверхнею) болота "Глуханя" та "Замшатка".

    Рослинний і тваринний світ парку вражають своїм багатством - тут охороняється понад десять тисяч вищих судинних рослин, а також 43 види ссавців, 91 - птахів, 7 - плазунів, 12 - земноводних, 24 - риб, більше 10 000 видів безхребетних організмів.

    Народження  національного природного парку "Синевир" пов'язане з унікальним за своєю  красою гірським озером під небесами із співзвучною назвою Синевир. Для  збереження цього чарівного творіння природи у 1974 році було організовано ландшафтний заказник державного значення "Синевирське озеро", а у 1989 році створено НПП "Синевир", який взяв під охорону й ряд інших цінних природних об'єктів верхів'я Тереблянської долини Міжгірського району Закарпатської області: болота Глуханя і Замшатка, Дике озеро. Загальна площа парку становить 40400,0 га, з них 32294,0 га надано парку у постійне користування. Парк призначений для збереження особливо цінних природних комплексів Східних Карпат, організації туризму та відпочинку, проведення наукових досліджень і пропаганди екологічних знань. Згідно з функціональним зонуванням територія парку розподілена на заповідну зону площею 5818,0 га, зону регульованої рекреації – 21059,0 га, зону стаціонарної рекреації - 19,0 га та господарську зону площею 13504,0 га. Національний парк знаходиться у межах Вододільно-Верховинської області Карпат (Горганах). Територія парку займає верхню частину водозбору р. Тереблі з її численними притоками, озерами Синевир (4,2 га) та Озірце, штучними водосховищами (клаузами).

    Основні площі національного природного парку „Синевир" зайняті хвойними, здебільшого ялиновими лісами. Вони відзначаються досить високою флористичною насиченістю. Значним флористичним багатством відзначаються полонини, висячі трав'яні болота, а також рідкісні екосистеми на вапнякових відслоненнях. До Червоної книги України віднесено 53 види рослин і 43 види тварин. Загалом флора парку нараховує 1726 видів, а фауна 543. Усе це різноманіття світу природи покликані зберігати, примножувати і відтворювати співробітники служби державної охорони, яка у НПП "Синевир" нараховує 117 чоловік. Посадка лісу, боротьба з браконьєрством, недопущення самовільних рубок, оперативні рейди, ревізії лісових ділянок, природоохоронні операції "Ялинка", "Первоцвіт", цілодобові чергування під час реву оленів, токування глухарів – і це неповний перелік діяльності охоронців природи.

    НПП "Синевир" – це ще й провідна науково-дослідна установа, що займається вивченням унікальної природи парку. З часу створення установи, науковими співробітниками здійснено величезний обсяг роботи, результати якої відображені у щорічних виданнях "Літопису природи", висвітлені на сторінках авторитетних наукових та інформаційно – аналітичних періодичних видань."Літопис природи" є головною науковою темою НПП "Синевир", яка ведеться постійно, а результати досліджень щорічно оформляються у вигляді окремих томів. На даний час в НПП "Синевир" видано ХХ томів "Літопису природи". Крім того, наукові співробітники НПП "Синевир" працюють за науковими темами у відповідності до затвердженого індивідуального календарного плану, розробляють методичні рекомендації щодо поліпшення стану, структури видового розмаїття флори і фауни на території національного парку. У НПП "Синевир" активно ведеться вивчення біологічного та ландшафтного розмаїття парку, абіотичних умов, здійснюється моніторинг за станом лісових насаджень, досліджуються цінні території для подальшого заповідання.