Основи екологічної політики розвинених зарубіжних країн

     Міжнародне  співробітництво у галузі охорони навколишнього природного середовища посідає одне з важливих місць у зовнішньополітичному курсі України. Україна підписала 44 двосторонні міжнародні угоди і договори, насамперед із сусідами Білоруссю, Грузією, Молдовою, Росією, Словаччиною та Польщею. Меморандуми про взаємопорозуміння щодо співробітництва в галузі охорони довкілля підписані з Австрією і Фінляндією. Угода про співробітництво в галузі охорони довкілля укладена урядом України з урядом Ізраїлю; про співробітництво в галузі ядерної безпеки і захисту від радіації — з урядами Фінляндії, Австрії та Росії. Динамічно розвивається співробітництво в галузі охорони довкілля, національних парків і біорізноманіття, раціонального використання природних ресурсів, управління водними ресурсами, токсичними відходами, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи — з Данією, Нідерландами, США.

     Міжнародне  співробітництво в галузі ядерної  та радіаційної безпеки здійснюється Україною з МАГАТЕ і Європейським Союзом у рамках програми ТАСIS, а  також на двосторонній основі — з США, ФРН, Канадою, Швецією та Японією.

     Україна підписала Меморандум про співробітництво урядів України та Канади з питань зміни клімату, а також Протокол про співробітництво з питань зміни клімату з Нідерландами і почала впровадження трьох спільних проектів.

     Україна є суверенною стороною 26 багатосторонніх  міжнародних договорів та 3 протоколів у галузі охорони довкілля. Готується підписання, ратифікації та приєднання ще до 20 міжнародних конвенцій, протоколів і угод. Україна (в особі Міністерства охорони навколишнього природного середовища України) брала активну участь у розробці Орхунської конвенції, Картахенського протоколу про біобезпеку до Конвенції про біологічне різноманіття 1992 р., Протоколу про воду і здоров’я до Конвенції про охорону і використання транскордонних водотоків і міжнародних озер 1992 р., Протоколу про скорочення викидів азоту, легких органічних сполук, Протоколу про важкі метали до Конвенції про транскордонне забруднення повітря на великі відстані.

     Україна є членом провідних міжнародних  організацій, діяльність яких пов’язана із вирішенням глобальних чи регіональних проблем, охорони довкілля (ЮНЕП, ЮНЕСКО, ВООЗ та ін.). Україна бере активну участь у діяльності Європейської Економічної Комісії, насамперед, її Комітету з екологічної політики.

     З 1995 року Україна, як відомо, є членом Ради Європи — однієї з найвпливовіших організацій, в діяльності яких питання охорони навколишнього середовища займають важливе місце. Входження України до європейських політичних і економічних структур є одним із пріоритетних напрямів зовнішньої політики України на сучасному етапі. Програма міжнародного співробітництва з ЄС у галузі охорони довкілля передбачає гармонізацію національного законодавства із законодавством ЄС і, зокрема, підходів до створення системи національних екологічних стандартів, впровадження екологічно чистих технологій, ресурсо- та енергозаощадження, гармонізацію системи аналітичних вимірів і оцінку стану навколишнього середовища.

     Україна була активним учасником Всесвітньої  зустрічі глав держав та урядів в Ріо-де-Жанейро (1992 р.) та Йоганнесбурзі (2002 р.), підписала  прийняті там програмні документи та реалізує їх на національному рівні.

     Важливою  подією, що стимулювала розвиток міжнародного права навколишнього середовища на європейському рівні, стало прийняття  Програми дій з охорони навколишнього  середовища для Центральної і Східної Європи на Конференції міністрів охорони навколишнього середовища (Люцерна, Швейцарія, 28—30 квітня 1993 р.). Такі конференції стали традиційними. Вони відбувалися у 1995 році в Софії (Болгарія), у 1998 році — в Орхусі (Данія). У 2003 році в Києві працювала конференція «Довкілля для Європи», що свідчить про високий міжнародний авторитет України в галузі охорони довкілля.

     Україна як член ООН є суверенною стороною багатьох міжнародних природоохоронних угод і разом з іншими країнами світу продовжує активно працювати над завданнями щодо врятування нашої планети від екологічного лиха.

     Світовий  банк і його складовий Інститут Міжнародний  банк реконструкції і розвитку (МБРР) звернувся до фінансування природоохоронних заходів в 1969 р. Тоді ж був створений спеціальний відділ з охорони природи. З того часу банк відігравав важливу роль у цій сфері, а до середини 1990-х років він уже фінансував багато проектів, які мають природоохоронну компоненту з суто природоохоронними цілями: відновлення лісових масивів, управління водними ресурсами, боротьбу з забрудненням.

     Велика  організація, якою є МБРР, спочатку створена для забезпечення економічного зростання, логічно дійшла до того, що охорона навколишнього середовища як на рівні регіону, так і в глобальному аспекті стала одним із пріоритетних напрямів його діяльності.

     На  верхньому рівні формування інвестиційної  політики МБРР визначає пріоритетні  проблеми в галузі охорони навколишнього  середовища. До них належать: руйнування природного середовища проживання; деградація земель; деградація і вичерпання ресурсів свіжої води; міське, промислове і сільськогосподарське забруднення; глобальні проблеми (скорочення різноманіття біологічних видів, виснаження озонового шару, інші форми змін в атмосфері, які створюють умови для глобального потепління та ін.).

     Інтеграція  України в систему світового  господарства дозволяє сподіватися, що вона попадає в орбіту діяльності МБРР. У зв’язку з цим потребує удосконалення технологія виділення  коштів під конкретний проект. Самі по собі пріоритети сформульовані досить абстрактно і являють собою вершину піраміди. Кожному пріоритету відповідає деякий набір проблем. Цей етап вибору зветься ідентифікацією пріоритетної проблеми.

     На  наступному етапі виявляються прямі  і побічні причини, які породжують розглянуті проблеми. Потім розглядаються можливі напрями втручання і загальна проблема інвестицій. На заключному етапі аналізу виявляються норми і джерела фінансової допомоги.

     Конкретні приклади найбільш важливих програм: організація  управління захистом навколишнього середовища і використання природних ресурсів на Філіппінах, охорона природи Середземноморського регіону, захист тропічних лісів та ін.

     Природоохоронна спрямованість так чи інакше торкається кожного проекту, який фінансується банком. Перш ніж виділяти кошти, МБРР в обов’язковому порядку проводить оцінку шкідливого впливу на навколишнє середовище щодо кожного проекту. Це необхідний елемент прийняття рішень з проектів, і від їх результатів залежить рішення банку. В недалекому майбутньому можливо МБРР вийде і на наш ринок.

     Екологічне  законодавство України формується за необхідності забезпечення сталого  соціально-економічного розвитку країни, що має супроводжуватися створенням безпечного стану довкілля для життєдіяльності суспільства і кожної людини. Базуючись на гуманістичних і демократичних ідеалах та принципах міжнародного права, екологічне законодавство України виходить з того, що сучасний стан розвитку держави характеризується різким погіршенням екологічної ситуації на всіх рівнях. Тому більшість норм екологічного законодавства спрямована на попередження проявів екологічного ризику і небезпеки від стихійних явищ та негативного техногенного впливу.

     Система екологічного законодавства України  включає такі основні блоки законодавчого  регулювання.

     1. Конституційне регулювання екологічних правовідносин.

     Конституція України закріплює екологічні права  і свободи людини як найвищу соціальну цінність, закріплює найбільш важливі принципи та форми використання природних ресурсів на різних юридичних титулах, вимоги щодо охорони довкілля і забезпечення екологічної безпеки у процесі реалізації функцій різних державно-правових структур державної влади.

     Конституція України від 28.06.1986р. із посл. змінами  проголошує право власності на природні ресурси українського народу, який має право володіння, користування і розпорядження природними багатствами країни (ст. 13).

     У ст. 16 Конституція України визначає обов’язком держави збереження генофонду Українського народу, забезпечення екологічної безпеки для людини і всього тваринного світу, подолання особливо тяжких для України наслідків Чорнобильської катастрофи.

     Ст. 50 Конституції України гарантує кожному громадянину право на безпечне для життя і здоров’я довкілля, на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди, а також кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена.

     Ст. 66 Конституції України закріплює  обов’язок кожного не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.

     2. Еколого-правове  регулювання екологічних  правовідносин.

     Цей блок законодавчого регулювання може бути представлений

     у вигляді:

     - природоресурсового (по використанню природних ресурсів);

     - природоохоронного (по охороні навколишнього середовища).

     Основу  екологічного законодавства України  складає Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища”, прийнятий 25 червня 1991р. із послідуючими змінами. Цей закон визначає правові, економічні та соціальні основи організації охорони навколишнього природного середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь.

     Законом закріплюється право власності  на природні ресурси, об’єкти правової охорони навколишнього природного середовища, екологічні права і обов’язки громадян України, повноваження рад та органів управління у галузі охорони навколишнього природного середовища, ведення спостереження, прогнозування, обліку та інформування в галузі навколишнього природного середовища, проведення екологічної експертизи, проведення стандартизації і нормування в галузі охорони навколишнього природного середовища, здійснення контролю і нагляду в галузі охорони навколишнього природного середовища, порядок використання природних ресурсів, економічні заходи забезпечення охорони навколишнього природного середовища, заходи щодо забезпечення екологічної безпеки, зазначаються природні території та об’єкти, що підлягають особливій охороні, зони надзвичайних екологічних ситуацій, вирішення спорів у галузі охорони навколишнього природного середовища, відповідальність за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

     Виконання положень Закону України “Про охорону  навколишнього природного середовища” враховано при прийняті актів природоресурсового законодавства, такі як Земельний кодекс України, прийнятий 25 жовтня 2001р. із відповідними змінами, Водний кодекс України, прийнятий 6 червня 1995р. із відповідними змінами, Лісовий кодекс України, прийнятий 21 січня 1994р. із відповідними змінами, Кодекс України про надра, прийнятий 27 липня 1994р. із відповідними змінами, Закон України “Про тваринний світ”, прийнятий 13 грудня 2001р., Закон України “Про рослинний світ”, прийнятий 9 квітня 1999р., Закон України “Про охорону атмосферного повітря”, прийнятий 16 жовтня 1992р. із відповідними змінами тощо.

     Земельний кодекс України, прийнятий 25 жовтня 2001р. із відповідними змінами своїм завданням має регулювання земельних відносин з метою створення умов для раціонального використання й охорони земель, рівноправного розвитку всіх форм власності на землю і господарювання, збереження та відтворення родючості ґрунтів, поліпшення природного середовища, охорони прав громадян, підприємств, установ і організацій на землю.

     Земельний кодекс передбачає контроль за використанням і охороною земель та їх моніторинг, призначення державного земельного кадастру та землеустрою, порядок вирішення земельних спорів, відповідальність за порушення земельного законодавства.

     Водний  кодекс України, прийнятий 6 червня 1995р. із відповідними змінами сприяє формуванню водно-екологічного правопорядку і забезпеченню екологічної безпеки населення України, а також більш ефективному, науково обґрунтованому використанню вод та їх охороні від забруднення, засмічення та вичерпання.

     Завданням водного законодавства є регулювання  правових відносин з метою забезпечення збереження, науково обґрунтованого, раціонального використання вод  для потреб населення і галузей економіки, відтворення водних ресурсів, охорони вод від забруднення, засмічення та вичерпання, запобігання шкідливим діям вод та ліквідації їх наслідків, поліпшення стану водних об’єктів, а також охорони прав підприємств, установ, організацій і громадян на водокористування.

     Водний  кодекс передбачає державне управління і контроль у галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів, водокористування, права і обов’язки водокористувачів, охорону вод, а також порядок вирішення спорів з питань використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів.

     Завданням Лісового кодексу України, прийнятого 21 січня 1994р. із відповідними змінами є регулювання правових відносин з метою забезпечення підвищення продуктивності, охорони та відтворення лісів, посилення їх корисних властивостей, задоволення потреб суспільства у лісових ресурсах на основі їх науково обґрунтованого раціонального використання.

     Лісовий кодекс визначає функції і значення лісів України, право власності, користування земельними ділянками  лісового фонду, права та обов’язки  лісокористувачів, захист прав лісокористувачів.

     Лісовий кодекс передбачає державне управління і контроль у галузі використання і охорони лісів та відтворення лісових ресурсів, закріплює завдання організації лісового господарства, порядок використання лісових ресурсів, надання права користування земельними ділянками лісового фонду для потреб мисливського господарства, використання лісових ресурсів і користування земельними ділянками лісового фонду на природно-заповідних територіях і об’єктах, відтворення лісів і підвищення їх продуктивності, охорону та захист лісів, порядок ведення державного обліку лісів і державного лісового кадастру, порядок вирішення спорів, відповідальність за порушення лісового законодавства.