Нормування показників накопичення відходів. Джерела утворення відходів та їх класифікація

Спеціалізовані (за призначенням) сховища функціонують лише в деяких областях України. Одне з найбільших звалищ в Україні знаходиться поблизу Києва, обслуговуючи майже 3 млн населення столиці та деякі інші прилеглі території. Цим звалищем управляє київське державне підприємство комунальних послуг. Звалище відокремлене тільки прокладеним під ним захисним шаром 2 мм поліетиленової плівки; відсутнє добування біогазу та існують значні проблеми, пов'язані з вилуговуванням, оскільки щоденно близько 80 м3 продуктів вилуговування проходять через пластикове покриття. Не проводиться щоденне укриття поверхні відходів та відсутній контроль за анаеробними процесами.

Чотири заводи для спалювання відходів було збудовано протягом другої половини 1980-х років у Києві, Дніпропетровську, Харкові та Севастополі з метою переробки комунальних (промислових та побутових) відходів.

Діючі підприємства для спалювання відходів (зокрема, у Дніпропетровську та Києві), мають недоліки та негативні наслідки для довкілля:

— не виробляють енергії;

— робоча температура становить 5000 — 6000°С, що є принаймні на 2500°С менше, ніж вимагається для зниження можливого впливу найбільш шкідливих забруднювачів повітря та утворення діоксинів;

— гази, що виділяються, становлять додаткове забруднення внаслідок низької температури згоряння і використання застарілих технологій вологого фільтрування;

— джерела викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря надто низькі, щоб розсіювати забруднення згідно з вимогами.

У Києві утворюється 160 тонн промислових відходів за день, тоді як утворення муніципальних відходів складає майже 2500 тонн за день.

Збудований у Дніпропетровську полігон для розміщення відходів передбачає проведення природоохоронних заходів, які можуть конкурувати із західноєвропейськими стандартами. Вони включають: ефективну систему захисту ґрунтових вод з використанням як ізоляційної глини, так і підстильної поліетиленової плівки, свердловини для контролю за вилуговуванням, забезпечення майбутнього використання біогазу, кожного тижня відходи покривають глиною та ґрунтом, щоб не приваблювати тварин.

Очевидний успіх в управлінні новим Дніпропетровським звалищем зумовлений рядом чинників. Іноземні інвестиції та творчий менеджмент були вирішальними. Серед інших факторів варто назвати: створення механізму самоокупності, що ґрунтується на відновленні матеріалів, розробку ефективних механізмів та способів накопичення і транспортування відходів, установлення реальних цін на обробку відходів та їх видалення, та пошук інших механізмів отримання прибутків.

Сьогодні, для вдосконалення управління у сфері поводження з відходами, Україна поступово вирішує складні проблеми, які зумовлені:

— застарілими технологіями та критично зношеними основними фондами;

— накопиченням величезних обсягів виробничих відходів, які перетворюються у техногенний ресурс;

— значними витратами мінеральної сировини (в надрах залишається до 70% запасів нафти, до 50% солей, до 28% вугілля, до 25% металів);

— великим антропогенним навантаженням на довкілля.

Пріоритетними питаннями у сфері поводження з відходами в регіонах України є проведення інвентаризації відходів виробництв, що утворюються або зберігаються на підприємствах, з метою вивчення складу та властивостей кожного виду відходу при утворенні та зберіганні; вивчення досвіду переробки відходів на підприємствах і впровадження його та ін.; створення економічно-правого механізму, який стимулює підприємства до переробки відходів; реалізація Постанови Кабінету Міністрів України № 1216 від 03.08.98 р. та № 1360 від 31.08.98. про ведення реєстрів місць видалення відходів і реєстрів об'єктів утворення, оброблення та утилізації відходів; розроблення на базі результатів паспортизації висновків і обґрунтувань можливостей поводження з відходами.

Основними напрямами державного управління у сфері поводження з твердими побутовими відходами є: впорядкування збирання відходів; часткова переробка із вилученням матеріалів для вторинного використання; організація полігонів для захоронення твердих побутових відходів, які відповідають санітарним вимогам. Для цього необхідно: оцінити об'єм утворення твердих побутових відходів та можливості і доцільність їх переробки або знешкодження спалюванням; розробити довгострокову програму створення заводів по переробці або полігонів для захоронення твердих побутових відходів, визначити можливі місця їх розташування; провести інвентаризацію випадкових звалищ і розробити заходи щодо їх знищення; здійснювати роз'яснювальну роботу серед населення.

Управління у сфері поводження з відходами веде до покращення якості навколишнього середовища, росту об'ємів виробництва. У сучасний період у десятках міст України концентрація токсичних речовин у повітрі, воді, ґрунті перевищує гранично допустиму концентрацію (ГДК) у десятки і більше разів. Стан 2/3 водних джерел не відповідає нормам, іде сильне забруднення підземних джерел води. Забруднення довкілля відходами складає ряд негативних наслідків: порушення кругообігу речовин у біосфері, деградацію фауни й флори, зміну клімату, збільшення захворюваності населення та інше. Проблеми поводження з відходами особливо гостро проявляються в містах.

Необхідність виділення коштів на переробку і раціональне використання відходів доводиться впливом навколишнього середовища на здоров'я населення. Основними джерелами забруднення довкілля є недосконалість більшості технологічних процесів, які застосовуються в різних галузях промисловості, а також видів транспорту, в результаті експлуатації котрих утворюються газові викиди. Тому використання маловідходних та безвідходних технологій, замкнутих циклів водо-, енергопостачання виробництв дозволяють значно зменшити шкідливий вплив виробництва на навколишнє середовище.

Громадяни України повинні брати приклад із населення більш цивілізованих країн, де сортування сміття за складом є безкорисний борг і обов'язок кожного мешканця. Вивчення проблеми відходів примушує відмовитись ще від однієї ілюзії: створити промислове підприємство з абсолютно замкненим безвідходним принципом виробництва неможливо. Відходи виробництва будуть існувати завжди, хоча їх кількість буде знижуватися з ростом рівня технологічних процесів та їх вдосконаленням.

В сучасний період є актуальним питання сталого розвитку України, який включає ідеологію розумної й обґрунтованої діяльності людини, що живе у злагоді з природою і створює умови для кращого життя собі і наступним поколінням. Переробка відходів та їх раціональне використання є одним із напрямів «сталого розвитку» України [2].

2. Система стандартів із захисту довкілля від забруднення відходами

Відходи - речовини, матеріали і предмети, які утворюються в процесі людської діяльності, не мають подальшого використання за місцем утворення чи виявлення та яких їхній власник позбувається, має намір або повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення. Відходи – це забруднювачі біосфери, з якими пов'язана екологічна безпека тобто такий стан довкілля, за якого сукупність природних причин наслідків людської діяльності (виробничої, військової, комунікаційної, будівельної, наукової, інформаційної, рекреаційної медико-біологічної та будь-яких інших видів, зокрема дії щодо попередження наслідків природних і антропогенних катастроф надзвичайних ситуацій) унеможливлює або мінімізує безпосередні і подальші деградаційні зміни екосистем у довкіллі та негативні впливи на стан здоров'я населення. Процес упорядкування даних про відходи, ідентифікацію виду відходів відповідно до їх стану, складу і властивостей через номенклатурну назву, співвіднесення з певним процесом утворення та видом економічної діяльності, визначених видів перероблення, утилізації та видалення відходів регламентується системою стандартів.

Система стандартів у сфері поводження з відходами включає такі державні стандарти:

            ДСТУ 2195-99 (ГОСТ 17.9.0.2-99). Охорона природи. Поводження з відходами. Технічний паспорт відходу. Склад, вміст, виклад і правила внесення змін.

            ДСТУ 3910-99 (ГОСТ 17.9.1.1-99). Охорона природи. Поводження з відходами. Класифікація відходів. Порядок найменування відходів за генетичним принципом і віднесення їх до класифікаційних категорій.

            ДСТУ 3911-99 (ГОСТ 17.9.0.1-99). Охорона природи. Поводження з відходами. Виявлення відходів і подання інформаційних даних про відходи. Загальні вимоги.

            ДСТУ 2102-92 Ресурси матеріальні вторинні. Терміни та визначення.

            ДСТУ 2731-94 Порядок збирання, зберігання і перероблення відходів

            ДСТУ Б А. 1.1-26-94 Відходи промисловості для будівельних виробів. Терміни та визначення.

До міждержавних стандартів належать:

            ГОСТ 17.0.0.04-90 Охрана природы. Экологический паспорт промышленного предприятия. Основные положения.

            ГОСТ 1803-91 Правила оформления документов на технологические процессы сбора и сдачи технологических отходов.

            ГОСТ 17.9.0.1-99 Выявление отходов и представление информационных данных об отходах.

            Общие требования ГОСТ 17.9.0.3-2001 Биосферозагрязнители. Термины и определения.

            ГОСТ 17.9.0.4-2001 Этапы технологического цикла отходов.

            ГОСТ 17.9.0.5-2001 Паспорт опасности отходов.

            ГОСТ 17.9.1.1-99 Классификация отходов.

            ГОСТ 17.9.1.2-2001 Идентификация и кодирование. Основные положения.

Короткий зміст найбільш важливих стандартів цієї групи надається далі.

Екологічна паспортизація згідно із ГОСТ 17.0.0.04-90 враховує особливості впливу кожного промислового та енергетичного об'єкта на довкілля. Зміст стандарту, кількісні та якісні характеристики природокористування (сировини, палива, енергії), а також кількісні та якісні характеристики забруднення природного середовища викидами, стоками, відходами, випромінюванням; питомі показники природокористування та забруднення довкілля підприємством, які дозволяють аналізувати використовувані підприємством технології та обладнання порівняно з кращими вітчизняними і зарубіжними взірцями, а також відомості про шкоду, що завдається підприємством.

Технічний паспорт відходу згідно із ДСТУ 2195-99 і ГОСТ 17.9.0.2-99 установлює вимоги до складу, вмісту, правил та послідовності заповнення технічного паспорту відходів (ТПВ). Вимоги цього стандарту поширюються на будь-які виявлення відходів виробництва і споживання (в тому числі, на відходи, які раніше накопичені на території України), а також на ті, які прогнозуються за технологіями, що вводяться, виробництвами та іншими видами взаємодії людини з довкіллям.

Терміни й визначення, класифікація відходів згідно із ДСТУ 2102-92; ДСТУ 2195-99 і ГОСТ 17.9.0.2-99; ДСТУ 3910-99 і ГОСТ 17.9.1.1-99; ГОСТ 17.9.0.3-2001, ГОСТ 17.9.1.2-2001. Зміст стандартів: порядок найменування відходів за генетичним принципом, віднесення їх до класифікаційних категорій, ідентифікація й кодування.

Поводження з відходами згідно із ДСТУ 2731-94, ГОСТ 17.9.0.1-99, ГОСТ 17.9.0.4-2001, ГОСТ 1803-91. Зміст стандартів: утворення відходів, виявлення відходів, порядок збирання, зберігання і перероблення відходів; наявні і можливі технології перероблення, зберігання, транспортування, утилізації або видалення відходу; подання інформаційних даних про відходи, етапи технологічного циклу відходів [6].

3. Нормування показників накопичення відходів

У відповідності до природоохоронного законодавства України нормування антропогенного навантаження на природне середовище виконується з метою встановлення гранично допустимих норм антропогенних впливів, які гарантують екологічну безпеку населення, збереження генофонду, забезпечують раціональне використання і відтворення природних ресурсів в умовах постійного розвитку господарської діяльності. При цьому під впливом розуміють антропогенну діяльність, пов'язану з реалізацією економічних, рекреаційних, культурних інтересів і таку антропогенну діяльність, яка вносить фізичні, хімічні, біологічні зміни в природне середовище.

Найпоширенішим видом негативного впливу є забруднення, яке наносить шкоду життю і здоров'ю людини, рослинному і тваринному світу та екосистемам. Зрозуміло, що вплив людини ширший від забруднення: вироблення ресурсів, знищення природних екосистем, порушення стандартів на якість продукції в результаті перевищення навантажень на навколишнє природне середовище.

Принцип антропоцентризму був вирішальним щодо історії розвитку нормування, тобто: значно раніше за решту були встановлені нормативи допустимих для людини умов середовища (в першу чергу - виробничого середовища). Однак, людина не є найчутливішою ланкою біосфери, а тому принцип "Захищена людина - захищена біосфера" загалом, кажучи, невірний. Нормативи якості складових навколишнього середовища повинні відображати вимоги до нього різних споживачів і забезпечувати збереження екологічної рівноваги в природних екосистемах у межах їх саморегуляції.

У сфері поводження з відходами відповідно до ст. 7 Закону «Про відходи» встановлюються такі нормативи: граничні показники утворення відходів у технологічних процесах; питомі показники утворення відходів, використання та втрат сировини у технологічних процесах; інші нормативи, передбачені законодавством.