Моніторинг повітря та води в Україні

Заборонено виробництво  і експлуатація транспортних засобів, у яких перевищені встановлені нормативи  вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах і рівні шкідливого фізичного впливу.

З метою запобігання і зниженні шуму і вібрації передбачається покращання конструкцій транспортних засобів та умов їх експлуатації, утримання в належному стані трамвайних, автомобільних і залізничних шляхів, організація в межах міст раціональних схем і режимів руху залізничного, повітряного, водного і автомобільного транспорту.

У відповідності з законом  громадяни зобов’язані дотримуватися  вимог по запобіганню шуму в дворах, на вулицях, в зонах відпочинку та інших громадських містах.

Розміщення і розвиток міст та інших населених пунктів повинно здійснюватись з обліком екологічної ємності територій і дотримання вимог по охороні атмосферного повітря. Першим кроком до реалізації цього положення є розробка для всього міста зведених нормативів ПДВ.

Проектування і введення в експлуатацію нових або реконструйованих підприємств, вдосконалення існуючих чи запровадження нових технологічних процесів і устаткувань може відбуватися тільки при обов’язковому дотриманні норм екологічної безпеки, обліку сумарного впливу викидів забруднюючих речовин на атмосферне повітря і шкідливого впливу фізичних і біологічних факторів від усіх діючих і запланованих до будівництва об’єктів. При цьому враховується накопичення забруднення в повітрі, трансграничне перенесення забруднюючих речовин і природно-кліматичні особливості місцевості.

У відповідності з класом екологічної безпеки підприємства навколо нього встановлюється санітарно-захисна зона. З меж санітарно-захисної зони повинні бути відселені жителі і виведені об’єкти соціального призначення.

До правопорушень в області охорони атмосферного повітря в міському середовищі відносять:

• порушення прав громадян на екологічно безпечний стан атмосферного повітря;
• перевищення лімітів викидів забруднюючих речовин і нормативів ПДВ;
• перевищення нормативів гранично допустимих рівнів шкідливої дії фізичних і біологічних факторів;
• здійснення протизаконної діяльності, яка негативно впливає на погоду і клімат;
• експлуатація транспортних засобів, технологічного устаткування та інших об’єктів, які не відповідають встановленим вимогам з охорони атмосферного повітря;
• відмова від видачі сучасної, повної і достовірної інформації про стан атмосферного повітря, джерел забруднення, а також приховування чи перекручування відомостей про екологічну обстановку, що склалася в результаті забруднення атмосферного повітря.

У відповідності з міжнародними угодами, до яких приєдналася Україна, підприємства та інші об’єкти повинні скоротити і в подальшому повністю припинити виробництво і використання хімічних речовин, які шкідливо впливають на озоновий шар атмосфери, скоротити викиди діоксиду вуглецю та інших речовин, накопичення яких в атмосфері може призвести до негативної зміни клімату, скоротити викиди сірчистих і інших кислотоутворювальних газів, наявність яких в атмосферному повітрі призводить до випадання кислих дощів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

Екологічний моніторинг є комплексним моніторингом біосфери. Він включає спостереження, оцінку і прогноз антропогенних змін стану абіотичним складової біосфери (у тому числі і забруднення природних середовищ), у відповідь реакції екосистем для цієї зміни і антропогенних змінах в екосистемах (використання земель, вирубування лісу, урбанізація 
і т. д.).

Під моніторингом атмосферного повітря мають на увазі інформаційно-технічну систему спостережень, оцінювання і прогнозування рівня забруднення атмосферного повітря та надання на цій основі рекомендацій щодо заходів з охорони атмосферного повітря.

До основних завдань моніторингу поверхневих вод належать контролювання, спостереження, оцінювання та прогнозування стану якості води. Система моніторингу виконує інформаційну роль і не охоплює елементів управління, оскільки є складовою загальної системи управління навколишнім середовищем і регулювання його якості.

Становлення екологічного моніторингу як спеціалізованної інформаційної системи та наукового напрямку нараховує більше 30 років. За цей час були сформульовані визначення, цілі і завдання моніторингу, структура і взаємозв'язки його основних частин. Розроблено методологію оцінки пріоритетів моніторингу, виконана його класифікація, активно удосконалювалися методи спостережень, оцінки та прогнозів стану природних середовищ (екосистем, геосистем). Пророблена велика робота щодо організаційної досконалості системи екологічного моніторингу. Тут виділяються три етапи.

Перший - з 1972 по 1993 рр., коли були закладені організаційні основи системи екологічного моніторингу. Створена необхідна теоретична і методична бази.

Другий етап 1993-2003 рр. - Це спроба реалізації єдиної 
державної системи екологічного моніторингу (ЕГСЕМ).

Третій етап пов'язаний з виходом постанови уряду від 31.03.2003. Воно поклало кінець «романтичним» іллюзіям про досконалу систему екологічного моніторингу. Цей етап характеризується активним 
технічним переозброєнням усієї мережі спостережень різних рівнів 
моніторингу з акцентом на автоматизацію і можливими організаційними корекціями відповідно до нових технічних засобів.

Система екологічного моніторингу - складний багатокомпонентний комплекс, тому методи спостережень за станом навколишнього природного середовища надзвичайно різноманітні. Однак 
можна виділити одну загальну властивість - тенденцію до автоматизації 
спостережень.