Моніторинг повітря та води в Україні

Моніторинг довкілля здійснюється рядом центральних виконавчих органів  держави та їх органами на місцях, а  також підприємствами, установами та організаціями, що належать до сфери  їх управління, які є суб’єктами системи моніторингу за загальнодержавною  і регіональними програмами реалізації відповідних природоохоронних заходів.

Координацію діяльності суб’єктів  системи моніторингу, розгляд поточних питань, пов’язаних з проведенням  моніторингу довкілля, здійснює міжвідомча комісія з питань моніторингу  довкілля із секціями за відповідними напрямами, склад та положення про  яку затверджуються Кабінетом Міністрів  України.

Фінансування робіт із створення  і функціонування системи моніторингу  та її складових частин здійснюється відповідно до порядку фінансування природоохоронних заходів за рахунок  коштів, передбачених у державному та місцевих бюджетах згідно із законодавством.

Покриття певної частини витрат на створення і функціонування складових  частин і компонентів системи  моніторингу може здійснюватися  за рахунок інноваційних фондів у  межах коштів, передбачених на природоохоронні  заходи, міжнародних грантів та інших  джерел фінансування.

Основними завданнями суб’єктів системи  моніторингу є:

• довгострокові систематичні спостереження за станом довкілля;
• аналіз екологічного стану довкілля та прогнозування його змін;
• інформаційно-аналітична підтримка прийняття рішень у галузі охорони довкілля, раціонального використання природних ресурсів та екологічної безпеки;
• інформаційне обслуговування органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, а також забезпечення екологічною інформацією населення країни і міжнародних організацій.

Моніторинг довкілля в Україні здійснюють:

 

Міністерство із надзвичайних ситуацій (на територіях, підпорядкованих Адміністрації зони відчуження і зони безумовного (обов’язкового) відселення, а також в інших зонах радіоактивного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС) – атмосферного повітря (вміст ЗР, у тому числі радіонуклідів); поверхневих і підземних вод (вміст ЗР, у тому числі радіонуклідів); наземних і водних екосистем (біоіндикаторні визначення); ґрунтів і ландшафтів (вміст ЗР, радіонуклідів, просторове поширення); джерел викидів в атмосферу (вміст ЗЗР, обсяги викидів); джерел скидів стічних вод (вміст ЗР, обсяги скидів); об’єктів поховання радіоактивних відходів (вміст радіонуклідів, радіаційна обстановка);

Міністерство охорони  здоров’я (у місцях проживання і відпочинку населення, у тому числі на природних територіях курортів) – атмосферного повітря (вміст шкідливих хімічних речовин); поверхневих вод суші і питної води (хімічні, бактеріологічні, радіологічні, вірусологічні визначення); морських вод, мінеральних і термальних вод, лікувальних грязей, озокериту, ропи лиманів та озер (хімічні, бактеріологічні, радіологічні, вірусологічні визначення; ґрунтів (вміст пестицидів, важких металів, бактеріологічні, вірусологічні визначення, наявність яєць геогельмінтів); фізичних факторів (шум, електромагнітні поля, радіація, вібрація тощо);

Держжитлокомунгосп – питної води централізованих систем водопостачання (вміст ЗР, обсяги споживання); стічних вод міської каналізаційної мережі та очисних споруд (вміст ЗР, обсяги надходження); зелених насаджень у містах і селищах міського типу (ступінь пошкодження ентомошкідниками, фітозахворюваннями тощо); підтоплення міст і селищ міського типу (небезпечне підняття рівня ґрунтових вод).

Суб’єкти системи моніторингу  забезпечують вдосконалення підпорядкованих  їм мереж спостережень за станом довкілля, уніфікацію методик спостережень і  лабораторних  аналізів, приладів і  систем контролю, створення банків даних для їх багатоцільового  колективного використання з допомогою  єдиної комп’ютерної мережі, яка забезпечує автономне і спільне функціонування складових цієї системи та взаємозв’язок  з іншими інформаційними системами, які діють в Україні і за кордоном.

4. Особливості проведення екологічного моніторингу міського середовища

Екологічний моніторинг - це система спостережень, збору, обробки, передачі, зберігання та аналізу інформації про стан навколишнього при- родного середовища, прогнозування його змін та розробки науково- обгрунтованих  рекомендацій для прийняття ефективних управлінських рішень.

В межах міської території  ведуться спостереження за: 
• якістю атмосферного повітря і джерелами його забруднення; 
• рівнем впливу шкідливих фізичних і біологічних факторів; 
• гідрологічними і гідрохімічними характеристиками водних об'єктів; 
•  якістю води джерел централізованого та нецентралізованого питного водопостачання; 
• за скиданням стічних вод у міську каналізацію і поверхневі водні об'єкти, впливом скиду стічних вод на стан водних об'єктів; 
•   рівнем грунтових вод;

• станом зелених насаджень в місті і в зеленій зоні навколо місто-ської риси; 
• санітарним станом дворів, вулиць, площ та інших міських територій. 
          В результаті спостережень за забрудненням повітряного басейну контролюютьється дотримання нормативів ГДВ промисловими підприємствами, а також відповідність складу атмосферного повітря на зовнішній межі санітарно-захисних зон і в житлових кварталах нормативам ГДК. 

Контроль  за вмістом токсичних речовин у відпрацьованих газах авто-транспорту та інших транспортних засобів здійснюють спеціально створені організації, що мають відповідну ліцензію. Організаційну та правову допомогу цим організаціям надає державтоінспекція. 
         Спостереження за джерелами шкідливих фізичних і біологічних впливів-наслідком здійснюють міські та районні санепідемстанції з використанням маршрутних постів. Вимірюються рівні шуму, радіації, напруженість електромагнітних полів, інтенсивність вібрації та інших видів фізичних дій. Результати вимірювань порівнюються з нормативами допустимих рівнів впливу фізичних факторів.

Контроль впливу біологічних  факторів на міське середовище, яке пов'язане в основному з роботою підприємств з виробництва білково-вітамінних препаратів, лікарських засобів, дріжджів та інших продуктів біотехнологій, здійснюють міські та районні санепідемстанції. Контролюється дотримання нормативів граничних викидів в атмосферне повітря біологічно активних речовин і штамів мікроорганізмів.

Вимірювання гідрологічних  і гідрохімічних параметрів міських  річок 
проводять гідрометричні пости, розташовані в районі верхнього і нижнього за течією створів міської межі.

Аналіз запасів і складу підземних вод, спостереження за джерелами їх можливого забруднення  здійснюють місцеві органи геологічного моніторингу. З цією метою створюється мережа спостережних свердловин для відбору проб на гідрохімічний аналіз. Контроль якості підземних вод, використовуючих- для питного водопостачання, здійснюють санепідемстанції.

Контроль якості води міських  річок і водойм у місцях їх рекреаційнонного використання населенням здійснюють міські та районні сан-епідемстанції. Санітарні служби контролюють також якість води в джерелах централізованого та нецентралізованого питного водопостачанняня, а також відповідність якості води у водопровідній мережі стандарту на питну воду. Ці ж параметри в порядку самоконтролю постійно вимірюють підприємства, що забезпечують централізоване господарсько-питєєве водопостачання міста. В межах міської територій всі стічні води, а також поверхневий стік (талі, дощові і поливально-мийні води) повинні направлятися в міську каналізаційну мережу і після очищення відводитися в поверхневі водні об'єкти за межі міста.

Контроль за скиданням  виробничих стічних вод в каналізацію  веде міська служба водовідведення відповідно до встановлених ліміту. Ця ж служба в порядку самоконтролю визначає ефективність роботи загальноміських  очисних споруд та дотримання встановлених ПДС очищених стічних вод.

Промислові підприємства ведуть самоконтроль за роботою власних локальних очисних споруд та визначають склад стічних вод, скиданими в міську каналізацію або у водні об'єкти.

Екологічні інспекції, санепідемстанції в порядку державноного контролю здійснюють перевірку роботи очисних споруд, складу скидуючих у водні об'єкти стічних вод і визначають вплив скидів на стан водних об'єктів - приймачів стічних вод. Спостереження за виникненням і рівнем підтоплення міської території організовує місцева служба комунального господарства. Вона ж організовує роботи із запобігання і ліквідації наслідків цього явища. [6]

 

 

 

РОЗДІЛ 2  МОНІТОРИНГ ПОВІТРЯ

2.1. Особливості здійснення моніторингу повітря

У життєдіяльності людини повітря є ocнoвнoю yмoвoю існування. Без їжi людина може обходитись більше 4-х тижнів, бeз води – не більше 3-5 днiв, а бeз повітря – не більше 5 хвилин. Окpiм тoгo, нopмaльнa життєдiяльнicть людини потребує повітря вiдпoвiднoї чиcтoти, а перевищення допустимого рівня забруднень нeгaтивно впливає на її opгaнiзм. Тому oxopoнa aтмocфepнoгo повітря є важливою складовою проблеми збереження і оздоровлення навколишнього природного середовища загалом. Пoвiтpянa oбoлoнкa Землі фopмyє атмосферу товщиною до 20 км (приблизно 80% маси повітря зосереджено в тропосфері – 9-12 км), до складу якої входять: азот – 78,08%, кисень – 20,95%, аргон – 0,93%, діоксид вуглецю – 0,03%, нeoн – 0,01%, а також гелій, метан, paдoн та 31 деякі інші (табл. 2.1). Усі ці гази та їх концентрації дуже важливі як для людини, так і для біосфери в цілому, зокрема, для формування клімату.

Таблиця 2.1

Ocнoвні складові cyxoгo чистого повітря в пpизeмнoмy шapi

 

Під моніторингом атмосферного повітря мають на увазі інформаційно-технічну систему спостережень, оцінювання і прогнозування рівня забруднення атмосферного повітря та надання на цій основі рекомендацій щодо заходів з охорони атмосферного повітря. Спостереження за станом атмосферного повітря та вмістом забруднювальних речовин, у тому числі радіонуклідів, здійснюють суб’єкти державної системи моніторингу довкілля: МНС (зокрема, Державна гідрометеорологічна служба), Мінприроди (Державна екологічна інспекція), МОЗ (санітарно-епідеміологічна служба).

Термін забруднення атмосфери означає, що в повітрі присутні

різноманітні гази, частинки твердих або рідких речовин, які  шкідливо впливають на живі організми, погіршують умови їх проживання або наносять матеріальні збитки.

Окреме місце в системі  державного моніторингу стану атмосфери  та викидів займає моніторинг парникових газів, на викиди яких Кіотським

протоколом до Рамкової конвенції ООН про зміну  клімату встановлюються спеціальні квоти для кожної країни, що підписала та ратифікувала цей протокол, включаючи Україну: діоксид вуглецю (CO2),

метан (CH4), закис азоту (N2O), гідрофторвуглеводні, перфторвуглеводні,

гексафторид сірки (SF6). Характер тимчасової і просторової мінливості концентрації шкідливих домішок зумовлений рядом обставин, знання яких потрібне для забезпечення необхідної чистоти атмосферного повітря (АП). Основою для виявлення всіх факторів і закономірностей є спостереження за станом забруднення повітряного басейну. Від можливостей і якості спостережень, що проводяться, залежить ефективність всіх заходів з охорони повітря.

Необхідність організації  системи спостережень за забрудненням повітряного басейну в містах й інших промислово розвинених населених пунктах зумовлена тим, що на локальному і регіональному рівнях міра забруднення атмосфери може перевищувати санітарно-гігієнічні нормативи. [4]

Спостереження за забрудненням атмосфери (ЗА) здійснюються в країнах СНД з початку 60-х років 20-го сторіччя. Для отримання об'єктивної інформації про рівень забруднення атмосфери на базі гідрометеорологічної мережі спостережень, підрозділів МОЗ СРСР і інших відомств у 1972 р. під керівництвом Головного управління гідрометеослужби (ГУГМС, далі Держкомгідромету) була створена Загальнодержавна служба спостережень і контролю за станом атмосфери (ЗДССКА), що займалась також організацією системи моніторингу забруднення природного середовища. Пізніше Держкомгідромет був реорганізований у Державну гідрометеорологічну

службу (Держгідрометслужбу) МНС України.

Основна мета моніторингу  за станом атмосферного повітря полягає у

забезпеченні зацікавлених державних і громадських органів, підприємств, установ й інших організацій систематичною інформацією про рівень забруднення атмосфери і про прогнози його змін під впливом господарської діяльності і метеорологічних умов.

Стандартна мережа моніторингу  повинна забезпечити надходження інформації про стан атмосферного повітря, на основі якої можна вирішувати такі задачі:

• оцінювати рівень забруднення атмосфери (РЗА);

• вивчати вплив забруднення повітряного басейну на захворюваність

населення;

• оцінювати збитки, що наносяться сільському господарству, лісам,

тваринництву, будівлям і  спорудам;

• планувати розміщення промислових підприємств та визначати

санітарно-захисні зони (СЗЗ);

• уточнювати і перевіряти розрахункові методи розсіювання домішок від

 джерел забруднення АП;

• оцінювати фонове забруднення атмосфери.

Для успішного вирішення  всіх цих задач необхідно грамотно визначити методи вимірювань, оптимальні значення періодичності спостережень і кількості постів, а також сформувати програму роботи

стандартної мережі моніторингу.

 

2.2. Категорії, розміщення і кількість постів спостережень

Існуюча мережа спостережень за забрудненням атмосферного повітря включає стаціонарні, маршрутні і пересувні (підфакельні) пости спостережень. На постах спостережень може здійснюватись відбір проб повітря для аналізу як ручним способом, так і автоматизованим (типу