Моніторинг повітря та води в Україні

хвилину. Другий метод відбору проб атмосферного повітря – метод заповнення посудин обмеженої ємності – підрозділяють на:

- вакуумний, коли з герметично закритої посудини відкачують повітря, а потім, безпосередньо в місці відбору проби посудину відкривають;

- метод примусового продування посудини 10-кратним об’ємом повітря в місці відбору проби, після чого посудину герметизують;

- спосіб витіснення попередньо залитої в посудину інертної рідини повітрям на місці відбору проби, після чого посудину герметизують.

Як посудину використовують звичайні скляні ємності. Найчастіше ці методи використовують для визначення оксиду вуглецю або інших газоподібних домішок, тип і походження яких невідоме. Для зважених домішок застосують тільки аспіраційний метод відбору проб повітря, а для

газоподібних – обидва.

Відбір проб повітря здійснюється на стаціонарних чи пересувних постах, укомплектованих пристроями для відбору проб або автоматичними

газоаналізаторами для безперервного  визначення концентрації ЗР, а також

приладами для метеорологічних спостережень.

Висота  і тривалість відбору проб. При визначенні приземної концентрації домішки в атмосферному повітрі відбір проб проводиться на

висоті 1,5-3,5 м від поверхні землі. Проби підрозділяються, в залежності від режиму відбору, на:

– разові, при тривалості відбору 20-30 хвилин;

– середні добові, коли відбір здійснюється безперервно протягом 24 годин або дискретно через рівні інтервали часу протягом доби (відбирають не менше 4 разових проб).

Засоби  вимірювання. На стаціонарних постах засоби вимірювання

розміщуються в комплектних  лабораторіях «Пост-1» і «Пост-2»7, а на

маршрутних і підфакельних постах – у лабораторії «Атмосфера- II». Для відбору проб повітря використовують електроаспіратори ЕА-1, ЕА-2, ЕА-2С, ЕА-3 і відбірники повітря, тобто збудники прокачування повітря. ЕА-1 застосовують для відбору разових проб газоподібних ЗР; ЕА-2С – для добових проб пилу на 1 фільтр у циклічному чи безперервному режимі на «Пост-2»; ЕА-3 – для разових і добових проб великого обсягу (пилу і газових ЗР) на 1 фільтр і в один поглинальний прилад на станціях фонового моніторингу.

Умови відбору проб. При відборі разових проб повітря необхідно забезпечувати умови ізокінетичності – швидкість повітря, що пропускається через фільтр, повинна дорівнювати швидкості потоку, що

набігає. Вирівнювання швидкостей здійснюється за рахунок застосування

конусних насадок, вибір яких залежить від швидкості вітру. Фільтроутримувач повинен бути орієнтований назустріч вітровому потоку.

При добовому відборі проб повітря в умовах високої запиленості маса пилу на фільтрі може перевищити його пилоємність (5 мг/см2). При відборі проб при мінусових температурах повітря підігрівається до 200С. Один раз на місяць повітряні комунікації очищають від пилу, промивають теплою мильною водою, потім чистою водою зі спиртом і просушують. Сорбційні трубки встановлюють строго вертикально, шаром сорбенту вниз, щоб повітря проходило через шар сорбенту знизу вгору.

При відборі проб повітря на фторид водню як провідник повітря

використовують тільки фторопласт. Проби повітря на SO2, H2S і SC

повинні бути захищені від  світла.

 

РОЗДІЛ 3.  МОНІТОРИНГ ПОВЕРХНЕВИХ ВОД

Зростаючі темпи розвитку промисловості зумовлюють не лише збільшення об'ємів використання води, а й її забруднення. Якість і кількість загальних запасів води на планеті, особливо прісної, уже зараз є важливою проблемою, а в деяких регіонах ситуація переростає у екологічну катастрофу. Тому контролювання стану водних 
об'єктів є необхідною складовою моніторингу довкілля. Моніторинг поверхневих вод — система послідовних спостережень, збирання, оброблення даних про стан водних об’єктів, прогнозування їх змін та розроблення науково обгрунтованих рекомендацій для прийняття управлінських рішень, які можуть позначитися на стані вод.

До основних завдань моніторингу поверхневих вод належать контролювання, спостереження, оцінювання та прогнозування стану якості води. Система моніторингу виконує інформаційну роль і не охоплює елементів управління, оскільки є складовою загальної системи управління навколишнім середовищем і регулювання його якості.

Спостереження за водними об’єктами тісно пов’язані з прогнозуванням їх стану. У процесі моніторингу необхідно отримати дані про джерела забруднення, склад і характер забруднень, реакції гідробіонтів (організмів, які живуть у водному середовищі) і зміни стану водних 
об’єктів. Інформацію, отриману внаслідок спостережень, порівнюють з даними про природний стан водних об’єктів до початку помітного антропогенного впливу, тобто з фоновими характеристиками якості і 
кількості водних об'єктів.[8]

Основною метою налагодження системи спостережень і контролю за забрудненням водних об’єктів є отримання інформації про природну якість води та оцінка мін якості води внаслідок дії антропогенних факторів.

Служба спостереження та контролювання (моніторингу) розв’язує такі завдання:

• спостереження і контролювання рівня забруднення 
  водного серидовища за хімічними, фізичними та гідробіологічними показниками;

— вивчення динаміки вмісту забруднюючих речовин і виявлення умов, за яких відбуваються коливання рівня забруднення;

— дослідження закономірностей процесів самоочищення та накопичення забруднюючих речовин у донних відкладеннях;

— вивчення закономірностей виносу речовин через гирлові створи річок у водойми.

Перші оцінки ступеня забрудненості вод були зроблені ще на початку XX ст. Вони ґрунтувалися на дослідженні гідробіологічних показників — так званій системі сапробності Кольквитця і Марсона (1909 р.) — встановленні вмісту у воді органічних речовин, що розкладаються, і фізико-хімічних (класифікація водних об'єктів розроблена Королівською комісією зі стічних вод в Англії у 1912 р.). Спостереження здійснювались 
тільки за впливом на водні об'єкти основного на той час джерела забруднення — господарсько-побутових стічних вод. Необхідність проведення систематичних спостережень за станом поверхневих вод, їх зміною внаслідок дії природних і особливо антропогенних факторів 
була усвідомлена тільки наприкінці 60-х років минулого століття. З цією метою почали створюватись національні системи моніторингу довкілля, складовою яких є система моніторингу поверхневих вод.

За головними структурними ознаками національні 
системи моніторингу вод в різних країнах належать до трьох типів: першого — якщо у країні діє єдина загальнонаціональна мережа гідрологічних і гідрохімічних станцій та постів; другого — коли паралельно діють кілька рівноцінних мереж збору інформації; третього — 
у разі, коли пріоритетними є одна-дві мережі контролю якості води, а їх доповнюють регіональні структури. Країнами з першим видом моніторингу вод є Велика Британія, Канада, Нідерланди, Японія; з другим Швеція; з третім — США, Україна та деякі інші постра- 
дянські країни. За кордоном у 1997 році розпочалися роботи за міжнародною програмою UNER / Water щодо спостережень за станом прісних вод.

тадлиця 3.1. Мережа пунктів контролю поверхневих вод у різних країнах світу

 

Починаючи з 1960 р. на території України в межах Держкомгідромету діють 11 басейнових управлінь з 27 спеціальними гідрохімічними лабораторіями, які регулюють використання та контролюють рівень забруднення поверхневих вод.

Основний обсяг робіт з моніторингу річок виконують пункти спостережень гідрометеослужби (табл.3.2), де проводяться дослідження гідрометричних і гідроло- гічних характеристик водотоків та водойм, а також визначаються гідрохімічні та гідробіологічні показники якості поверхневих вод. Ці пункти розподілені по 10 річкових басейнах України. Найбільше пунктів спостережень за кількісними і якісними показниками розташовано в басейні Дніпра, розвинена мережа спостере- 
жень в басейнах Дунаю та Дністра.

тадлиця 3.2. Розподіл пунктів спостережень гідрометеослужби на головних річкових басейнах станом на 1.01.2005 р.

 

 

 

3.1. Принципи організації спостереження і контролювання якості поверхневих вод

Моніторинг якості поверхневих вод передбачає організацію стаціонарної мережі пунктів спостережень природним складом і забрудненням поверхневих вод; спеціалізованої мережі пунктів спостережень за забрудненими водними об’єктами; тимчасової експедиційної мережі пунктів спостережень. Мережі спостережень 
створюють з дотриманням певних вимог:

— надання переваги вивченню і контролюванню антропогенної дії на поверхневі води;

— систематичність і комплексність спостережень за фізичними, хімічними та біологічними показниками та проведення відповідних гідрологічних вимірів;

— узгодження строків спостережень з характерними гідрологічними ситуаціями;

— визначення показників якості води єдиними методами;

— оперативність одержання інформації про якість води.

Основним принципом організації  спостережень є їх 
комплексність, яка передбачає узгоджену програму робіт з гідрохімії, гідрології, гідробіології та забезпечує моніторинг якості води за фізичними, хімічними, гідро- біологічними показниками.

Найважливішим етапом організації робіт є вибір місця розташування пункту спостереження.

Моніторинг забруднення вод проводиться на постійних та  тимчасових пунктах спостереження, які розміщують у місцях, де наявний або відсутній вплив господарської діяльності.

Пункт спостереження за якістю поверхневих вод — місце на водоймищі або водотоці, де проводять комплекс робіт для одержання даних про якісні й кількісні характеристики води.

Основними об’єктами, які потребують моніторингу, є: місця скиду стічних і дощових вод міст, селищ, сільськогосподарських комплексів; місця скиду стічних вод окремих підприємств, ТЕС, АЕС; місця скиду колекторно-дренажних вод, які відводяться зі зрошуваних 
або осушуваних земель.[8]

Пункти спостереження розташовують з урахуванням стану та перспектив використання водних об’єктів на підставі попередніх досліджень, які передбачають:

— збирання та аналізування відомостей про водокористувачів, джерела забруднення вод, аварійні скиди забруднюючих речовин, що відбувалися раніше, даних про режимні, фізико-географічні морфометричні ознаки водойми або водотоку;

— обстеження водойми або водотоку та прибережних водоохоронних смуг з метою визначення їх стану, виявлення додаткових джерел забруднення, визначення зон забрудненості та переліку специфічних забруднюючих речовин, виокремлення характерних біотопів.

На пунктах спостереження  досліджують один або кілька створів.

Створ пункту спостереження  — умовний поперечний переріз водоймища або водотоку де проводиться комплекс робіт для одержання інформації про якість води.[4]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 4. Нормативно-правова та методологічна база моніторингу  Правове забезпечення

Екологічна безпека довкілля забезпечується організаційними, правовими, економічними та соціальними заходами. Основою організаційного управління екологічною безпекою довкілля є надійний правовий механізм, який повинен забезпечити реалізацію науково обґрунтованих принципів охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів та екологічну безпеку людського суспільства зокрема і біосфери загалом.

“Закон України  про охорону атмосферного повітря”. Цим законом встановлено єдині для України нормативи екологічної безпеки атмосферного повітря, до яких відносяться гранично допустимі концентрації (ГДК) забруднюючих речовин в атмосферному повітрі і гранично допустимі рівні акустичного, електромагнітного іонізуючого і інших видів шкідливої фізичної і біологічної дії на атмосферне повітря. Передбачається можливість встановлення більш жорстких екологічних нормативів для атмосферного повітря курортних, лікувально-оздоровчих, рекреаційних та інших районів, до яких висуваються підвищені вимоги до якості повітряного середовища.

З метою обмеження впливу на атмосферне повітря підприємств та інших об’єктів для кожного стаціонарного джерела викидів або шкідливої дії повинні встановлюватись нормативи гранично допустимих викидів (ГДВ) забруднюючих речовин у повітряний басейн та гранично допустимих шкідливих фізичних і біологічних дій. Визначений порядок розробки і утвердження цих нормативів.

Для транспортних засобів  установлюються нормативи вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах і шкідливих фізичних дій (шум, вібрація тощо).

Встановлені також гранично технологічні нормативи утворення  забруднюючих речовин, які відводяться  в атмосферне повітря. Визначений порядок  розробки і затвердження цих нормативів.

Підприємства та інші об’єкти, які впливають на атмосферу можуть виконувати свою діяльність тільки на основі дозволу, в якому вказуються допустимі об’єми викидів забруднюючих речовин (г/с або т/год) для кожного стаціонарного джерела, а також рівні шкідливих впливів.

Передбачаються заходи по зниженню токсичності і знезараження відпрацьованих газів автомобілів  та інших транспортних засобів, переводу транспорту на менш шкідливі види енергії  і палива, обмеженню в’їзду автотранспорту в жилі зони, місця відпочинку і туризму.