Концепція сталого розвитку

      Правило 1. Непоновлювальні ресурси.

Непоновлювальні ресурси можна розробляти лише у тій мірі, в якій обумовлене цим їх скорочення буде компенсоване для майбутніх поколінь. Така компенсація може здійснюватися за рахунок збільшення антропогенного капіталу, людського капіталу або поновлювальних ресурсів.

У застосованім тут правилі субституції відображається концепція слабої сталості. Запас непоновлювального ресурсу розглядається як частина капіталу, що включає в себе й інші складові. Метою є сталість загального капіталу як вартісної величини. Аналогічно тому, як це було представлено вище для індикаторів слабої сталості, тут також необхідно встановити границі субституції між різними компонентами спільного капіталу.

Для дотримання цього правила треба знати рівень споживання непоновлювального ресурсу за період і його цінність. Цю цінність потім потрібно порівняти з цінністю вартості чистих інвестицій в антропогенний капітал, людський капітал та/або поновлювальні ресурси. Якщо цінність споживання непоновлювальних ресурсів перевищує розмір інвестицій, то розробка ресурсу повинна бути скорочена та/або повинен бути підвищений рівень інвестицій.

      Правило 2. Поновлювальні ресурси.

Даним правилом менеджменту передбачається, що рівень видобутку ресурсу не повинен бути більше рівня природного приросту ресурсу. Це правило залишає свободу вибору в вирішенні питання про те, чи повинне воно дотримуватися для кожного поновлювального ресурсу окремо, для групи поновлювальних ресурсів або ж для спільного запасу цих ресурсів. В залежності від того, як розуміють це правило, воно є вираженням більш чи менш строгої сталості всередині категорії поновлювальних ресурсів. Для розрахунку індикатора необхідно знати рівень регенерації та видобутку окремого ресурсу або, в залежності від інтерпретації правила, для ресурсної групи. Якщо рівень видобутку ресурсу перевищує рівень його природного приросту, то, згідно з правилом, потребується скорочення споживання ресурсу та/або проведення мір по збільшенню регенерированості ресурсу.

Хоча представлене тут правило менеджменту для поновлювальних ресурсів сумісно з широким спектром оптимістичних та песимістичних оцінок відносно взаємозамінності всередині цієї категорії, для оцінки можливостей субституції між різними категоріями складу капіталу воно відображає песимістичну позицію в змісті строгої сталості. Вочевидь, що споживання ресурсу, перевищуючого його природний приріст, не може бути урівноважене накопленням капіталу.

      Правило 3. Асимілююча спосібність навколишнього середовища.

Згідно з цим правилом, емісії повинні завжди бути меншими за рівень асиміляції навколишнього середовища. Як спеціальний випадок тут виступає вказівка не виробляти ті емісії, які не можуть бути асимільовані навколишнім середовищем. Це правило не припускає субституцій ні всередині категорії навколишнього середовища, ні між навколишнім середовищем та іншою складовою загального капіталу. Перевищення асиміляційних можливостей навколишнього середовища для визначення шкідливої речовини не може бути врівноваженим ні тим, що ще не вичерпані можливості асиміляції по іншій шкідливій речовини, ні нарощенням запасу регенеруючих ресурсів. Для застосування цього правила необхідно знати специфічні можливості асиміляції навколишнього середовища по певним речовинам та об’єми вибросів цих речовин. Якщо емісія перевищує асиміляційні резерви, то емісію, як правило, слід знижати. Іноді, правда, може існувати і можливість збільшення асиміляційної «потужності» навколишнього середовища. Можливість асиміляції певної шкідливої речовини може залежити від об’єму викідів іншої речовини. У цьому можна побачити опосередковані можливістю субституції всередині категорії навколишнього середовища.

Представлені тут правила дають приблизний орієнтир для відповіді на питання як повинна вести себе економіка щоб прямувати закону сталості. Це, безумовно, дуже важливо. Правда, слід також вказати на проблеми та питання, що залишилися відкритими.

-         Деякі елементи правил менеджменту допускають різні тлумачення існуючих у рамках концепції сталого розвитку можливостей субституції. Різні трактовки призводять до різних напрямків дії. В цьому сенсі правила представляються декілька загадковими. Навіть якщо нема поля для різних інтерпретацій цих правил, неявне фіксоване все ж не завжди буде виправданим.

-         Правила не дають вказівок на те, на якому рівні споживання вони повинні дотримуватися. Це зауваження є особливо суттєвим у відношенні поновлювальних ресурсів й асиміляційних потужностей навколишнього середовища. З долею цинізму можна відзначити, що стале споживання поновлювальних ресурсів дотримується також і у відношенні повністю винищених видів. Адже тут нічого не «приростає» і нічого не споживається. 

-         Правилами ігноруються важливі для сталого розвитку залежності між трьома сферами регулювання і всередині кожної з цих сфер. [9 с. 218-230]

         Ключові принципи екологічно сталого розвитку: 

- принцип обмеженості  (збереження сучасного стану навколишнього природного середовища як перешкоди безповоротним и небезпечним змінам)

- принцип «передбачити та уникнути» (менш ризиковий,що дозволяє уникнути ліквідації втрат навколишнього середовища);

- принцип збереження природного багатства на сучасному рівні (недопущення втрат або зменшення природно ресурсного потенціалу або екологічної різноманітності);

- принцип консервативного землекористування (уникати, наскільки можна, переходу від мало інтенсивного землекористування до більш інтенсивного);

- принцип балансу між ресурсом і забруднювачем (використання ресурсі в масштабах регенеративної здатності екологічного середовища);

- принцип «платить той, хто забруднює» (повна вартість екологічних збитків повинна бути компенсована користувачем, промисловістю або споживачем). [8 с. 193]

1.3. Проект сталого розвитку в Україні.

У старих і нових індустріальних регіонах України нині відбувається тотальна інтоксикація природи і населення. В останні два-три десятиліття в багатьох областях, особливо у південних і на Донбасі, а також у Карпатському регіоні, активізувалися негативні процеси і явища, зокрема водна і вітрова ерозія ґрунтів, зсуви, селі, руйнуються береги річок, зростає кількість техногенних аварій і катастроф. Поряд з цим прискорилася дегуміфікація ґрунтів, падає їх родючість і, як наслідок — знижується продуктивність сільськогосподарських і лісових угідь. Посилилася ймовірність виникнення катастрофічних паводків та вітровалів. Гострою екологічною й соціально-економічною проблемою стали замулювання і зникнення малих річок, забруднення і зниження якості природних вод, руйнування і деградація водних екосистем, зменшення рибопродуктивності, втрата рекреаційного потенціалу та естетичної цінності ландшафтів.

Надзвичайно загострилася проблема забезпечення високоякісними та чистими водними ресурсами потреб комунального і сільського господарства, промисловості та інших галузей людської діяльності. Нині у переважній більшості областей України погіршується водозабезпечення, а якість питної води продовжує залишатися досить низькою. Разом з тим водні ресурси використовуються дуже нераціонально, неекономно. Охорона поверхневих і підземних водних джерел організована вкрай незадовільно. Тому концентрація деяких забруднюючих речовин у багатьох річках, озерах та інших водоймах нерідко перевищує гранично допустимі норми у десятки і сотні разів. Кількість забруднюючих речовин, які надходять в атмосферне повітря від стаціонарних джерел, нині має тенденцію до зменшення, водночас обсяги забруднень від автомобільного транспорту швидкими темпами зростають. За останні 5—6 років він став найбільшим забруднювачем довкілля у м. Києві, в Закарпатській та деяких інших областях. Причому його внесок у загальні викиди в атмосферу невпинно зростає.

Головними причинами забруднення довкілля, насамперед атмосферного повітря, слід вважати ресурсо- та енергоємне, морально і фізично застаріле технологічне і природоохоронне обладнання, а в окремих випадках — відсутність очисних споруд та ефективного контролю за діяльністю екологонебезпечних підприємств, низьку технологічну дисципліну, гострий дефіцит коштів для забезпечення нормальної експлуатації очисного устаткування і споруд. Вкрай негативно позначається на реалізації природоохоронних заходів в Україні й те, що досі належним чином не діють економічні інструменти та важелі, покликані спонукати підприємства, об'єднання й фірми до впровадження екологобезпечних, ресурсо- та енергозберігаючих технологій, очисного обладнання нових поколінь, налагодження нормального функціонування очисних споруд тощо.

Вивчення динаміки захворюваності населення України, найважливіших демографічних показників за останні 20—25 років дає підстави стверджувати: негативний вплив різних чинників навколишнього природного середовища на здоров'я людини в усіх випадках є комплексним. Причому цей вплив має тенденцію до посилення та урізноманітнення, що необхідно обов'язково враховувати, коли йдеться про негативні еколого-соціальні наслідки забруднення та деградації природи в цілому, зокрема ґрунтів, водойм, атмосферного повітря, а через них — і продуктів харчування.

Надзвичайно великий негативний вплив на здоров'я матерів і дітей, а отже, і майбутніх поколінь справляють промислові викиди підприємств хімічної, нафтохімічної, нафтопереробної та металургійної промисловості, радіаційно і пестицидно забруднені території. У районах функціонування хімічних виробництв надзвичайно складною є демографічна ситуація. Тут рівень захворюваності населення надто високий, як і кількість ускладнень під час вагітності та пологів, уроджених каліцтв, мертвонароджених тощо. Серед мешканців радіаційно і хімічно забруднених територій постійно зростає захворюваність на злоякісні новоутворення.

Внаслідок погіршення демографічних показників, насамперед зменшення приросту та підвищення рівня захворюваності населення, відбувається його постаріння і тимчасово втрачається працездатність, зростають витрати на медичне обслуговування. А це значною мірою послаблює трудовий потенціал держави. Все це негативно позначається на відтворювальних процесах як в економіці, так і в суспільстві.

Концепція сталого розвитку економіки визнана світовою спільнотою народів домінантною ідеологією розвитку людської цивілізації у ХХІ ст., стратегічним напрямом забезпечення матеріального, соціального і духовного прогресу суспільства. [10]

Важливою проблемою на шляху втілення концепції сталого розвитку є формування системи вимірів (індексів та індикаторів) для кількісного і якісного оцінювання цього дуже складного процесу. Головні вимоги до зазначеної системи вимірів – її інформаційна повнота та адекватність представлення взаємопов’язаної тріади складових сталого розвитку. На цьому напрямі зараз працюють як відомі міжнародні організації, так і численні наукові колективи, але однозначного узгодження цієї системи вимірів поки що не досягнуто.

Наведемо систему вимірів сталого розвитку, запропоновану Інститутом прикладного системного аналізу НАН України та МОН України.

Рівень сталого розвитку будемо оцінювати з допомогою відповідного індексу Іср, що вираховується як сума індексів для трьох вимірів: економічного (Іекв), екологічного (Іев) та соціального (Ісв) з відповідними ваговими коефіцієнтами. У свою чергу, кожен з індексів Іекв, Іев та Ісв обчислюватимемо з використанням відомих у міжнародній практиці індексів та індикаторів.

1. Індекс економічного виміру (Іекв) сформуємо з двох глобальних індексів:

- індексу конкурентоспроможного розвитку (Ік), розробленого організаторами Світового економічного форуму. Цей індекс щорічно обчислюється для 117 економік світу і публікується у формі так званого «Глобального звіту про конкурентоспроможність». Індекс конкурентоспроможності формується з таких трьох індикаторів: індикатора технологічного розвитку країни; індикатора громадянських інститутів та індикатора макроекономічного середовища. У свою чергу, ці три індикатори обчислюються на основі використання 47 наборів даних про стан трансферу технологій та інноваційного розвитку країни, рівень розвитку інформаційних та комунікаційних технологій, рівень видатків країни на дослідження і розвиток, рівень іноземних інвестицій, рівень незалежності бізнесу від уряду, рівень корупції в країні та інше;

- індексу економічної свободи (Іес), який розроблений інтелектуальним центром фундації. Він щорічно друкується у Wall Street Journal. Індекс економічної свободи формується з таких десяти індикаторів: торгової політики країни; фіскального навантаження з боку уряду; урядової інтервенції в економіку; монетарної політики; потоків капіталів та іноземних інвестицій; банківської та фінансової діяльності; політики формування цін та оплати праці; прав на приватну власність; політики регулювання; неформальної активності ринку. Ці десять індикаторів обчислюються на основі використання 50 наборів різноманітних даних економічного, фінансового, законодавчого та адміністративного характеру.

2. Індекс екологічного виміру (Іев) оцінюватимемо з допомогою відомого індексу ESI (Environmental Sustainability Index), вирахуваного Центром з екологічного законодавства та політики Єльського університету  для 146 країн світу станом на 2005 рік. Індекс ESI сформований з 21 екологічного індикатора, які, у свою чергу, розраховувалися на основі використання 76 наборів екологічних даних про стан природних ресурсів у країні, рівень забруднення навколишнього середовища в минулому і сьогодні, зусилля країни на ниві управління екологічним станом, здатність країни покращити екологічні характеристики та інше.