Концепція сталого розвитку

2

РЕФЕРАТ

Розрахунково – пояснювальна записка: 35 с., 2 частини,11 джерел.

Об’єкт та предмет роботи – сучасна концепція сталого розвитку.

Мета роботи: показати необхідність переходу до сталого розвитку та дослідити особливості концепції.

У курсовій роботі я відобразила основні ідеї сталого розвитку, особливості їх впровадження у різних країнах, а також з’ясувала, що, в порівнянні з іншими країнами, Україна тільки починає впроваджувати цю концепцію.

Екологізація економічного розвитку, перехід від техногенного типу розвитку до сталого дозволяє заощадити та висвободити з виробничого процесу велику кількість природних ресурсів, зменшити забруднення та відходи при збільшенні кінцевих результатів.

СТАЛИЙ РОЗВИТОК, ПРИРОДНЕ СЕРЕДОВИЩЕ, ЕКОЛОГІЧНІ ОБМЕЖЕННЯ, ІНДИКАТОР СТАЛОСТІ,  РЕСУРСИ, ЕКОНОМІЧНИЙ ЕФЕКТ

План:

Вступ.

1.                 Теоретична частина.

1.1.          Необхідність переходу від техногенного до сталого розвитку. Поняття сталого розвитку.

1.2.          Основні концептуальні напрями концепції сталого розвитку. Індикатори та принципи сталого розвитку.

1.3.          Проект сталого розвитку в Україні.

2.                 Практична частина.

2.1.           Оцінка збитку від забруднення навколишнього середовища та оцінка ефективності природоохоронних заходів.

2.2.           Визначення платежів за використання природних ресурсів та забруднення навколишнього середовища.

Висновок.

Вступ.

XX століття увійшло в історію не тільки як атомне, але й як індустріальне. Завдяки науково-технічному прогресу народонаселення планети збільшилось майже у чотири рази, проте ціною цьому стало спустошення природних ресурсів і забруднення навколишнього середовища.

Усвідомивши це, людство почало шукати шляхи переходу до цивілізації нового типу – цивілізації рівноважного природокористування, де антропогенний вплив на природу буде приведено у відповідність зі здатністю природних систем нести це навантаження.

Початок широким міжнародним обговорюванням проблем розвитку та збереження при цьому середовища проживання поклала Канференція по охороні навколишнього середовища, скликана в 1972 р. ЮНЕСКО в м. Стокгольмі. У 1987 р. Комісія ООН по навколишньому середовищу та розвитку у своєму докладі «Наше спільне майбутнє» поставила питання про необхідність пошуку нової моделі розвитку цивілізації, виробітку нових орієнтирів, заснованих на концепції переходу до сталого розвитку.

Подальший розвиток ідеї сталого розвитку отримали на Конференції ООН по навколишньому середовищу та розвитку на рівні глав держав та урядів у Ріо-де-Жанейро в 1992 р., яка закликала до якнайшвидшого прийняття усіма країнами стратегії, яка базується на концепції сталого розвитку. Такий розвиток потребує структурної, технологічної, інституціональної перебудови, яка відповідала б перегляду ціннісних установок суспільства для виконання вимог конференції.

Мета цієї роботи показати необхідність переходу до концепції сталого розвитку, більш детально ознайомитися з сучасною концепцією сталого розвитку та з мірами, які було прийнято для впровадження сталого розвитку. Показати актуальність концепції для України, а також охарактеризувати ті заходи, які вже були запроваджені для переходу до сталого розвитку.

1.1. Необхідність переходу від техногенного до сталого розвитку.

Як відомо, двигуном людського розвитку є економічне зростання, без якого не може бути поступального зростання вживання, капіталу, підвищення добробуту і соціальної захищеності. Проте, економічне зростання не може бути самоціллю, воно повинно забезпечувати покращення якості життя, повну занятість, вдосконалення характеру розподілу доходів, збереження місця існування. Джерелом ресурсів для розвитку служить природне середовище. Його стан є важливим критерієм процесу розвитку. [1, с. 290]  Багато років ми використовували принцип підкорення природи, тобто техногенний тип розвитку.

Так, до кінця ХХ ст. всі компоненти біосфери зазнали тією чи іншою мірою впливу людини. Сталися помітні зміни в рельєфі, спричинені гірничорудною промисловістю, містобудівництвом, інтенсифікацією сільськогосподарського виробництва. Геоморфологи нерідко вирізняють поряд із природними антропогенні форми рельєфу: кар’єри, відвали, затоки, канали тощо. У ХХ ст. значно посилився вплив людини на клімат. [2, с. 44]

Проте, зараз часто зустрічається позиція, згідно з якою спочатку треба вирішити поточні економічні проблеми, а потім, після покращення економічного стану займатися природою. Чи можлива така послідовність: спочатку економіка, а потім природа? Для відповіді на ці запитання розглянемо більш детально основні характеристики техногенного типу економічного розвитку. Можна виділити принаймні три обмеження, «тупика» техногенного типу розвитку: екологічне, економічне (інвестиційне) та соціальне. [3 с. 149]

Екологічне обмеження все більш лімітує екстенсивне економічне зростання. Деградація природного фундаменту економіки може статися у самий найближчий час, якщо не прийняти термінових заходів. Наприклад, по оцінкам спеціалістів у найближчі два десятиліття у багатьох сільськогосподарських регіонах можна очкувати екологічну кризу, викликану деградацією земельних ресурсів. Вже зараз очевидні кризові наслідки промислового та аграрного розвитку для водних ресурсів у багатьох ріках та морях. Вони понад допустимі норми забруднені органікою, важкими металами, фенолом, нафтопродуктами та іншими речовинами, і в найближчій перспективі можна очікувати посилювання цього. Гострою проблемою стає широке розповсюдження забруднення підземних вод. Це приводить к загостренню дефіциту питної води і супроводжується кризою в забезпеченні водою населення урбанізованих регіонів.

Зростає число відходів, у тому числі токсичних. Процеси їх захоронення та утилізації проходять вкрай незадовільно.

Багато видів природних ресурсів близькі до вичерпання.

У найближчі роки різко зростає небезпека виникнення великих техногенних аварій та екологічних катастроф, що пов’язано з колосальним зносом промислового, транспортного та очисного обладнання.

Другим обмеженням техногенного типу розвитку є економічне, або інвестиційне. Для підтримки техногенного, природоємного розвитку з кожним роком необхідно виділяти все більше коштів у природоексплуатуючих народногосподарські комплекси та галузі. Деградація та виснаження природних ресурсів вимагають величезних капітальних вкладень для розробки нових ресурсів або посилення експлуатації тих, що є. Тільки на два найбільших в економіці природоексплуатуючих комплекса – паливно-енергетичний ті агропромисловий – виділяється значна частина всіх інвестицій в економіку.

Проте ефективність цих затрат неперервно спадає. Збільшується диспропорція між виходом продукції та витраченими для цього коштами. Особливо це можна показати на прикладі розвитку найбільшого агропромислового комплексу у колишньому СРСР. З 20-х років парк тракторів у колишньому СРСР збільшився до 1990 р. у 100 разів, кількість зернових комбайнів – с 2 шт. у 1928 р. до 700 тис. шт., парк вантажних авто – приблизно у 2500 разів, поставки мінеральних добрив – у 350 разів и т.д.

Таке колосальне нарощування виробничого потенціалу дало мінімальний ефект. Особливо показово зіставлення зросту у середньому за 80-ті роки виходу зерна з одиниці площини (у 2 рази) та об’єму річних капітальних вкладень у сільське господарство (більш ніж у 4000 разів) у зрівнянні з їх середньорічним рівнем у 20-ті роки. Площина посівів зернових культур зросла за цей час не менш ніж у 2 рази. Таким чином, для того, щоб отримати одиницю зерна к початку 90-х років потрібно було у 1100 разів більше капітальних вкладень у зрівнянні з 20-ми роками.

Наведені цифри наглядно демонструють, що якщо зараз знадобиться збільшити врожай з аналогічними затратами матеріально-технічних засобів, енергії, то для цього в економіці просто не вистачить ресурсів.

Аналогічні тенденції склалися при видобутку паливно-енергетичних ресурсів, заготівки дерева і т.д.

Очевидно, що при такому типі економічного розвитку потрібно все більше коштів навіть для підтримки на колишньому рівні об’ємів експлуатації та видобутку природних ресурсів і отриманою на їх основі готової продукції. Необхідні інші, ресурсозберігаючі шляхи формування ефективного народногосподарського комплексу, заснованого на обліку екологічних факторів.

Соціальні обмеження. Сформований техногенний, природоємний тип економічного розвитку є у перспективі тупиковим не тольки у зв’язку з екологічними та економічними обмеженнями, але і в силу чисто соціальних причин. Серед них на першому місці – погіршення у глобальних масштабах здоров’я населення. Одного цього вже достатньо для перегляду концепції соціально-економічного розвитку країни.

В багатьох регіонах спостерігається погіршення якості сільськогосподарської продукції, збільшення змісту у ній різних шкідливих речовин, тяжких металів та ін. Аналогічні процеси відбуваються з питною водою.

Загострюються екологічні умови проживання, особливо у великих містах, де багатократне перевищення нормативів забруднення повітряного басейну стало звичним.

Усе це призводить до росту різного роду захворювань, послабленню імунітету, генетичних змін. Особливо негативне погіршання екологічної ситуації позначається на дітях. За даними медичних установ тільки 12% випускників шкіл можуть вважатися абсолютно здоровими.

Серед інших соціальних проблем, слід також згадати національні ті міграційні проблеми. [4 с. 165-168]

Існування екологічних обмежень на шляху техногенного розвитку економіки потребує пошуку шляхів зміни «тупикового» типу розвитку, екологізації економіки, переходу до сталого типу розвитку.[3 с. 157]

Концепція сталого розвитку є логічним переходом від екологізації наукових знань і соціально-економічного розвитку, що бурхливо почався у 1970-ті роки. Питаннями обмеженості природних ресурсів, а також забруднення навколишнього середовища – основи життя, економічної та будь якої іншої діяльності людини, у 70-ті роки було присвячено багато наукових робіт. Реакцією на таку стурбованість було створення міжнародних неурядових наукових організацій по вивченню глобальних процесів на Землі, таких як Міжнародна федерація інститутів перспективних досліджень, Римський клуб з його видатним докладом «Границі росту», Міжнародний інститут системного аналізу і Всесоюзний інститут системних досліджень у СРСР. [5]

Протягом травню 1990 р. представники багатьох країн зібралися у Бергені (Норвегія), щоб прояснити задачу навколишнього середовища. По цій проблемі відбулися ще чотири зустрічі у Великобританії, Польщі, Германії та США. Ці зустрічі відкрили процес, позначений як курс сталого розвитку та рішення глобальних екологічних цілей. У результаті цих обговорень був даний старт великому процесу та була визначена повістка для Конференції ООН по навколишньому середовищу та розвитку у 1992 р. [6 с. 544]

На Конференції у червні 1992 р. у Ріо-де-Жанейро була прийнята Декларація, в якій проголошені зобов’язання країн по основним принципам досягнення нашою цивілізацією сталого розвитку [7]

Термін «sustainable development» - сталий розвиток, був запропонований в 1987 р. Міжнародною комісією ООН з навколишнього середовища і розвитку. Наприкінці 1980-х років в науковій літературі значно поширився цей термін. Зараз є більш за 60 визначень сталого розвитку, серед яких найбільш поширене визначення, дане в доповіді «Наше майбутнє» комісії ООН під керівництвом Гру Харлем Брутланд:

Сталий розвиток – це такий розвиток, за якого задоволення потреби теперішніх поколінь не має ставити під загрозу можливості майбутніх поколінь задовольняти свої потреби. [8 с. 189]

1.2. Основні концептуальні напрями концепції сталого розвитку. Індикатори та принципи сталого розвитку.

Концепція сталого розвитку – це модель розвитку цивілізації, яка виходить з необхідності забезпечити світовий баланс між рішенням соціально-економічних проблем і збереженням навколишнього середовища. [7]

Сталий розвиток – це процес гармонізації продуктивних сил, забезпечення задоволення необхідних потреб усіх членів суспільства за умови збереження й поетапного відтворення цілісності навколишнього природного середовища, створення можливостей для рівноваги між його потенціалом і потребами людей усіх поколінь. Основою сталого розвитку є паритетність відносин у тріаді людина-господарство-природа, що забезпечує прехід до такого способу взаємодії природи і суспільства, який характеризується як епоха ноосфери.

Суть сталого розвитку може бути представлена двома ключовими моментами:

1)     Принципом справедливості для майбутніх поколінь;

2)     Комплексним прийняттям рішень.

У інтерпретації концепції сталого розвитку сформувалося декілька концептуальних напрямів:

1.      Технократичний напрям. Техніка створює проблеми, але вона ж їх і вирішує. Проголошується автотрофність розвитку. Наприклад, робиться висновок про можливу стійкість глобального екологічного середовища.

2.      Ресурсно-технократичний напрям. Основний постулат: стійке майбутнє є проблемою управління. Природа підвладна цілям людства. Так, згідно з концепцією «кордонів зростання» (Д. Медоуз і ін.. 1972р.), щоб досягнути «глобальної рівноваги» необхідно: стабілізувати численність населення на рівні 1975 р.; продовжити збільшення капіталу до 1990р. з подальшою його стабілізацією; скоротити використання ресурсів на душу населення до 1/8 рівня 1970 р; зменшити інтенсивність забруднення навколишнього середовища в 4 рази в порівнянні з 1970 р. Зараз в рамках цієї концепції і усього ресурсно-технологічного напряму загалом розширюють використання і удосконалення енергетичного аналізу. Це пов’язує сталий розвиток з фізичними обмеженнями на розширення виробництва енергії або продуктивність земель