Концепція сталого розвитку

3.      Природоохоронний напрям. Основною метою сталого розвитку є охорона і збереження природи. Індикаторами стійкості виступають якість повітря і води, продуктивність ґрунту, видова різноманітність і т.д. Через захоплення антропоцентризмом Ю. Одум назвав цей напрям «дрібною» екологією.

4.      Екологічний напрям. У основу покладено розуміння партнерства у взаємодії людини і природи. Кінцевою метою удосконалення природокористування є взаємодія з природою на рівні індивіда. Напрям обстоює «глибинну» екологію з акцентом на єдність всього існуючого, релігійних і традиційних цінностей. Як відмічає Р. Перельот, «концентрична» орієнтація не є пов’язаною з якими-небудь науковими дисциплінами, а являє собою суб’єктивні знання або філософію.

5.      Культурологічний напрям. Цей напрям не отримав значного поширення і орієнтується на аналіз соціальних і психологічних кордонів зростання.[8 с. 190-191]

Світова економіка в даний час знаходиться у несталій траєкторії розвитку. Це питання можна віднести до розряду емпіричних. Для відповіді на це питання нам потрібні будуть кількісні інформаційні інструменти, з допомогою яких ми зможемо «перевірити» сучасний розвиток на сталість. Якщо діагноз буде негативним, то індикатори повинні також нам показати, чи робимо ми успіхи у наших спробах встати на шлях сталого розвитку. Дискусія про ці індикатори особливо бурхливо ведеться у літературі. Більшість індикаторів зазнає сильного впливу концепції сталості.

1.Індикатори слабої сталості.

1.1.Від чистого національно продукту до екологічного національного продукту.

Основою для всіх індикаторів сталості, пов’язаних з традиційним обліком суспільного продукту, є поняття доходу, запропоноване Дж. Хіксом, та близькість цього поняття до поняття сталості. Згідно Хіксу, доход індивідуума визначається сумою реалізованих можливостей споживача, які здійснені без зменшення його початкового стану. Це визначення з окремого індивідуума легко переноситься на національну економіку. Звісно, величина національного доходу, по Хіксу, залежить від того, яке поняття початкового стану застосовується для його зміни. Якщо обмежити його тільки капіталом, створеним тільки людиною, то чистий національний продукт представляє собою важливий елемент індикатора сталості. Із визначення випливає, що цей індикатор відражає як раз ту частину загальноекономічного успіху, яка після покриття витрат даного періоду на витрачений капітал залишається на споживання. Економіка буде саме тоді працювати «стало», коли реальний рівень споживання періоду не буде перевищувати чистого національного продукту за цей період.

Хоча зіставлення чистого національного продукту зі споживанням періоду відображає основний принцип сталого розвитку в значенні збереження капіталу, воно все ж не підходить в якості індикатора сталості. Поясняється це тим, що тут в основу покладено занадто вузьке поняття капіталу. Саме турбота про збереження природних ресурсів затвердила суспільне значення поняття сталості в його сучасному виді. Індикатор сталості, який не виходить за рамки зіставлення чистого національного продукту і споживання періоду, абстрагуючи від «ядра» ідеї сталості; однак він все ж може служити стимулом для подальших пошуків у цьому напрямку.

  З цього випливає висновок, який полягає в тому, що необхідно розширити поняття вихідного стану, включивши в нього і стан природних ресурсів. Про розширеному підході розглядатися повинні як непоновлювальні , так і поновлювальні ресурси, а також якість навколишнього середовища. Маючи на увазі мету переходу від чистого національного продукту до екологічного національного продукту, вартість  природного капіталу необхідно виражати в монетарних величинах, аналогічно грошовому вираженню вартості антропогенного капіталу. Якщо екологічний національний продукт відрізняється від чистого національного продукту «лише» тим, що в поняття майна включаються природні компоненти, то його можна визначити як різницю між валовим національним продуктом і величиною амортизації капіталу, створеного людиною, та «амортизацією» природного капіталу. Про сталий розвиток можна говорити, коли споживання періоду на перевищує визначений таким чином екологічний соціальний продукт. У цьому випадку економіка компенсує інвестиціями зниження вартості, що настало у розглянутий період, і тим самим реалізується вимога сталості про збереження капіталу. В якості інвестицій можна розглядувати розширення капіталу, створеного людиною, а також природного капіталу . Якщо розширити перспективу, то можна прийняти до уваги також інвестиції в людський капітал.

Звісно, у проекті під назвою «екологічний національний продукт шлях від намірів до ії реалізації особливо довгий. Задача монетаної оцінки всього природного капіталу представляється геркулесовим подвигом. Розрахунок і оцінка всіх даних зажадала б значних витрат і біла б справжньою головоломкою. Ситуація ускладнюється ще й тим, що для вияснення «траєкторії» сталого розвитку капітал повинен бути вираженим у вартостях, які характеризують відносну обмеженість ресурсів на цьому шляху. Якщо ми знаходимось на траєкторії сталого розвитку, то представляється важким робити правдоподібні висновки відносно «коректних вартостей». Якщо, наприклад, панують відношення, при яких непоновлювальний ресурс внаслідок різних недосконалостей ринкового механізму розробляється і споживається занадто швидко, то це відіб’ється на вартості даного ресурсу. Якщо ж ми будемо застосовувати дійсну вартість, щоб розрахувати величину інвестицій , необхідних для компенсації споживання ресурсу за період, то ці інвестиції будуть надто малі. Індикатор буде показувати постійний запас капіталу і тим самим – сталість розвитку, в той час як «справжня» агрегована вартість капіталу буде зменшуватись. Точніше кажучи, спроба отримати індикатор сталого розвитку, задіявши національний продукт, перетворюється в замкнуте коло: даний індикатор передбачає наявність інформації, яку можна отримати тільки в одній ситуації, і слід «розпізнати» як раз за допомогою цього індикатора.

1.2. Аналіз агрегованих змін у кількості капіталу.

Метод, дещо відрізняється від того, який заснований на понятті доходу в роботах Хікса, застосовують Д. Пірс і Г. Аткінсон. Замість порівняння сталого доходу періоду з споживанням цього періоду вони розглядають сальдо змін составу капіталу. «Відтоком» є витрати цього капіталу, «приток» відповідає економічним збереженням. Цей спосіб призводить до тих самих результатів, що й метод, який мі розглядали вище. Якщо споживання періоду не перевищує сталого доходу, то величина збережень не може бути меншою, ніж величина витрат на капітал. Величина капіталу залишається принаймні не змінною , і розвиток буде сталим.

Д. Пірс і Г. Аткінсон спочатку розраховують індикатор на базі загального капіталу, що представляє суму капіталу, створеного людиною, і природного капіталу. Проблеми, що виникають при оцінці природного капіталу, ці автори вирішують прагматично. З допомогою даного індикатора вони оцінюють сталість розвитку в 18 каїнах і приходять до висновку, що 8 з них витримують цей тест на сталість.

2. Індикатори строгої сталості.

2.1. Аналіз частково агрегованих складових капіталу.

Розглядані вище індикатори прямують концепції слабої сталості: капітал, створений людиною, та природний капітал розглядаються як субститути. Це дозволяє інтегрувати природні та антропогенні складові в одне гомогенне поняття капіталу. Капітал при цьому становить собою вартісну величину та виміряється в грошових одиницях.

Д. Пірс і Г. Аткінсон у своїх дослідженнях при інтеграції природного та антропогенного капіталів приймають до уваги виникаючі невизначеності. А саме: в якості альтернативи вони пропонують індикатор сталості, що базується на строгому понятті сталості. при такому підході капітал розкладається на дві складові, які не можна порівняти між собою на основі монетарних категорій. кожна компонента капіталу в такому випадку представляє собою особливу цінність, яку необхідно підтримувати хоча б у незмінному стані, щоб задовольнити потребам сталості. Автори «сальдирують» зміні у вартості для кожної складової частин капіталу і приходять до результату, що ні одна з розглянутих ними країн не виконує умов сталості, що відповідають цьому другому індикатору.

Утрудняє застосування цього індикатора окрім вже відмічених проблем принципу строгої сталості ще й та спеціальна форма, яку обрали автори для його «операціоналізації». Представлений тут індикатор передбачає, що всі компоненти природного капіталу можуть розглядатися як субститути, але, з іншого боку, ні одна компонента природного капіталу не може бути «замінена» капіталом, створеним людиною. Це положення представляється не дуже переконливим.

А. Ендрес та В. Радкє у цьому зьязку відзначають: «З одного боку, чому нафта та газ як енергоносій повинна бути замінна рапсовою олією, а не сонячними колекторами або людськими досягненнями в області знань по енергозберігаючі технології. З іншого боку, чи існують для озонового випромінювання, яке навряд можна замінити виробничим капіталом або капіталом людським, який-небудь природний замінник?»

2.2. Фізичні індикатори.

Представлені вище індикатори потребують оцінки природного майна аюо його змін. Альтернативою цьому є індикатори, що обмежуються розгляденям фізичних величин, які є значимими для системи підтримки життєдіяльності людини та їх змін. Прикладом тому може бути підхід «вплив – стан – реакція», розроблений Організацією економічного співробітництва та розвитку. В рамках цього підходу  шкідливий вплив на навколишнє середовище, наприклад, оцінюється за допомогою індикаторів впливу, рівень якості навколишнього середовища – за допомогою індикаторів стану та ресурсозберігаючі – за допомогою індикаторів реагування.

Без сумніву, система підходу «вплив – стан – реакція» упорядковує важливу частину екологічної та ресурсної інформації. Але можливість застосовувати її в якості індикатора сталості представляється  досить сумлінною. Особливо недостатньо розвинений систематичний зв’язок цього підходу з концепцією сталості. Збір фактичної інформації не дозволяє зробити не яких висновків про те, чи може бути підтриманий на постійному рівні той спосіб хазяйнування, який призвіл до таких результатів. Для індикаторів, що входять в каталог, характерно все ж відображення реальних даних, а не втілення якоїсь уявної концепції сталості. Оскільки залишається неясним, яка картина сталості покладена в основу цього підходу, то представляється скрутним прив’язати цей метод до якого-небудь з понять сталості. Але так як прийнята в підході відмова від агрегацій різних компонент капіталу можна зіставити тільки з підходом «строгої сталості», то мі віднесли підхід «вплив – стан – реакція» до цієї категорії.

3. Індикатори критичної сталості.

Зауваження, зроблені з приводу описаних вище індикаторів, та особливо відносно індикатору, запропонованого Пірсом та Анткінсоном, приводять нас до необхідності приділити більше уваги інформаційному «освоєнню» концепції критичної сталості.

Перш за все необхідно визначити мінімальний рівень забезпечення системи людської життєдіяльності. В цьому випадку мова йде про фізичні величини. Вони представляють собою кількісні обмежувачі економічного процесу. відповідні індикатори виконують функцію контролю над відхиленнями між дійсним та мінімально допустимим рівнем певного ресурсу. Головна задача політики сталості в цьому контексті полягала б у контролі того, щоб це відхилення не перевищило деякої границі безпеки. При цьому підході мінімальні рівневі значення не підвергаються зважуванню, яке є характерним елементом економічної оцінки. Скорочення ресурсу нижче рівня мінімального запасу з точки зору критерію сталості не може бути компенсовано «перезабеспеченністю» іншим ресурсом. Звісно, означення такої «ресурсної істотності» людського буття у фізичних одиницях зовсім не просто. Але так як людство, без сумніву, має сьогодні техніко-економічні можливості для руйнування основ власного існування, то воно повинно дивитися в обличчя проблемі визначення обмежень і вирішувати її так добре, як тільки зможе. При цьому, звісно, неможна відмовлятися від природньонаукового та технічного осмислення проблеми, але воно не може замінити суспільну дискусію. Питання, на які також потрібно шукати відповідь, такі: «Що треба розуміти під життям, гідним людини?», «Яка впевненість у тому, що можна зберегти у нашому світі, повному невизначеності?», «Як багато людей зможуть насолодитися нею?» Ці питання, без усякого сумніву, не можуть бути вирішені виключно технократичним способом.

Тільки при умові, що згадані тут фізичні границі будуть витримані, індикатор критичної сталості покаже, чи залишається вартість агрегованого капіталу принаймні не змінною. При цьому можуть бути застосовані методи економічної оцінки природних ресурсів. «Уявлюваний» тут індикатор зв’язав би елементи слабої сталості та строгої сталості при особливій трактовці строгої сталості. Тим самим індикатор був би, з одного боку, більш строгим, ніж індикатор Пірса та Аткінсона з частино агрегованою складовою капіталу. З одного боку, визначені компоненти природного капіталу у відомій ступені могли б були замінені виробленим капіталом або капіталом людським, що заперечується Пірсом та Аткінсоном». З іншого боку, у цьому індикаторі критичної сталості визначені компоненти природного капіталу взагалі не могли б замінятися, у тому числі і через інші компоненти природного ж капіталу, що у Пірса та Аткінсона є принципово можливим. Індикатор критичної сталості, таким чином, відкривав би можливості для субституції одних складових природного капіталу. Для інших елементів природного капіталу, на які накладено «табу», у відмінність від Пірса та Аткінсона він виявив би повну неможливість їх субституції.

В користь особливо уважним відношення до індикаторів критичної сталості говорить також і те, що саме на таке розуміння сталості гостріше за все реагує суспільно-політична дискусія по проблемам сталості. По оцінці автора, тільки в другу чергу мова йде про те, чи буде добробут або вартість капіталу знижуватися у майбутньому. Якщо б нас дійсно займав конфлікт перерозподілу ресурсів між поколіннями, то по логіці речей нас більш турбувало б екстремально асиметричний розподіл ресурсів усередині сучасного покоління, чим це можна судити по нашим учинкам. «Совість» сучасного покоління, здається, набагато більше обтяжена уявленням, що їх спосіб хазяйнування може загрожувати продовженню людського роду взагалі. При конструюванні індикаторів критичної сталості наука, суспільство та політика покликані розробити конкретні представлення про те, в чому полягають такі системи підтримки життєдіяльності людини.

4. «Правила менеджменту»

Практичний орієнтир для хазяйнування, сумісного з вимогами сталого розвитку, намагаються дати так звані правила менеджменту. Власне кажучи, вони представляють собою відображення певного поняття про індикатори сталості. «Зазначення дій», що втримуються в такому правилі, безпосередньо і з необхідністю слідкують із зіставлення бажаємої та дійсної величини певного індикатора. Звичайно установлюють по одному правилу для непоновлювальних ресурсів, поновлювальних ресурсів і здатності навколишнього середовища асимілювати шкідливі речовини. Уявимо спочатку правила для кожного з цих трьох «секторів» і торкнемося при цьому специфічних для кожного сектора аспектів. На закінчення ми обговоримо проблеми, що торкаються цих секторів у цілому.