Хвороби серця людини

Атеросклеротичнийкардіосклероз 

Натомість довгої назви іноді вживають термін «ішемічна кардіопатія». Її, як правило, діагностують у людей похилого віку людей. Діагноз означає, що стенокардії як такої немає, але серце з якихось причин відчуває невеличке дифузне кисневе голодування. Є ризик розвитку стенокардії, але якщо дотримуватися профілактичні призначення лікаря, то все буде гаразд.

4.2. Міокардит

Міокардит - запальне захворювання серцевого м'язу інфекційної, інфекційно-алергічної або інфекційно-токсичної природи, у більшості випадків пов'язане з імунними зсувами (додаток 3).

За перебігом  виділяють гострий, підгострий та хронічний міокардити, за локалізацією — дифузний та вогнищевий.

Міокардит може бути

• первинним - ізольований процес - ідіопатичний міокардит Абрамова—Фідлера, етіологія якого не встановлена (можливі вірусний або алергічний генези);
• вторинним - проявом загальних захворювань.

За етіологією та патогенезом розрізняють вторинні міокардити:

• ревматичний;
• інфекційний (інфекційно-алергічний, пара- та метаінфекційний), пов'язаний із тонзилярною, вірусною, бактеріальною та іншими інфекціями;
• алергічний (лікарський, сироватковий, поствакцинальний, при бронхіальній астмі та ін.);
• міокардити хворих системним червоним вовчаком, паразитарними інвазіями, при травмах, опіках, впливу іонізуючої радіації.

Профілактика

Важливе місце у профілактиці та лікуванні  міокардиту відводиться активній санації  вогнищ інфекції, відпрацюванню раціональних режимів рухової активності та реабілітації. Призначаються нестероїдні протизапальні засоби (ацетисаліцилова кислота, амідопирин, бутадіон, ібупрофен, індометацин, мефенамова кислота). В умовах рецидивуючого затяжного перебігу захворювання призначають глюкокортикоїдні препарати (кортизон, гідрокортизон, метилпреднізолон, преднізолон). При хронічному перебігу - засоби, регулюючі імунологічні властивості організму, в тому числі хінолінового ряду (плаквеніл, хінгамін).

4.3. Ендокардит

Ендокардит - запалення внутрішньої оболонки серця - ендокарду.

У більшості  випадків ендокардит не є самостійним  захворюванням, а являє собою  часний прояв інших захворювань. Самостійне значення має підгострий бактеріальний ендокардит (додаток 4).

4.3.1. Підгострий бактеріальний ендокардит

Підгострий  бактеріальний ендокардит (інфекційний ендокардит, заст. ендокардит септичний затяжний) - захворювання інфекційної природи з ураженням як серця (перш за все ендокарду), так й інших внутрішніх органів.

Ендокардит виникає частіше в хворих, що страждають ревматичними або вродженими вадами серця (в тому числі й після операції на серці), а також атеросклерозом. Рідше хвороба виникає у незміненому серці.

Хвороба зазвичай викликається стрептококом, рідше стафілококом або іншими мікроорганізмами.

Клінічна  картина часто у першу чергу  характеризується позасерцевими проявами. В типових ситуаціях відмічаються висока лихоманка з остудою, потами, біль у суглобах іноді з поліартритом, петехіальний висип на шкірі та слизових оболонках, зокрема на нижній повіці (симптом Лукіна). Пальці набувають форму "барабанних паличок", нігті - "годинникового скла". Характерне формування недостатності аортального клапану з появою діастолічного шуму у V точці та зниженням діастолічного тиску. Одночасно уражається й міокард, у зв'язку з чим розвиваються порушення ритму та застійні явища. Дуже часто відмічають збільшення селезінки та печінки, ураження нирок із протеїнурією за рахунок нефриту або тромбоемболій. В крові знаходять анемію, лейкопенію, підвищену ШОЕ, білкові зсуви. Відмічається позитивна формолова проба. При посіві крові, який потрібно проводити до лікування антибіотиками, іноді вдається виявити збудника хвороби, що має значення для вибору лікування.

Частим  ускладненням септичного ендокардиту  є тромбоемболії в нирки, селезінку, мозок.

Профілактика хвороби зводиться до своєчасного лікування загострень вогнищевої інфекції, каріозних зубів в хворих, що страждають ревматичними та вродженими вадами серця [7].

 

4.4. Аритмії серця

Аритмії серця - різні відхилення в освіті чи проведенні імпульсів збудження  в серці, частіше за все виявляються  порушеннями ритму або темпу  його скорочень. Деякі аритмії серця виявляються тільки за допомогою електрокардіографії, а у випадках порушень ритмічності чи темпу серцевих скорочень вони нерідко відчуваються самим хворим і виявляються при вислуховуванні серця і при промацуванні пульсу на артеріях.

Нормальний, або синусовий, ритм серця формується імпульсами збудження, що виникають з певною частотою в спеціальних клітинах у правому передсерді і поширюються по провідній системі на передсердя і шлуночки серця. Виникнення аритмії серця може бути зумовлено утворенням імпульсів збудження поза синусового вузла, патологічної їх циркуляцією або уповільненням проведення по провідній системі серця внаслідок вроджених аномалій її розвитку, або у зв'язку з порушеннями нервової регуляції діяльності або захворюваннями серця.

Аритмії серця різноманітні за своїми проявами і неоднакові за клінічним значенням. До основних аритмій серця ставляться екстрасистолія, пароксизмальна тахікардія, брадикардія при блокадах серця, а також миготлива аритмія. Остання в більшості випадків пов'язана із захворюванням серця, часто спостерігається при деяких ревматичних пороках серця.

Виявляється миготлива аритмія повної неритмічністю серцевих скорочень, найчастіше в поєднанні з їх почастішанням. Вона може мати постійний і нападоподібний характер, причому пароксизми аритмії іноді протягом декількох років передують постійної її формі.

У осіб похилого та старечого віку аритмії серця  зазвичай виникають на тлі кардіосклерозу, але в їх походження нерідко беруть участь ішемічна дистрофія міокарда. Органічні зміни в міокарді найбільше сприяють виникненню аритмії серця, коли вони локалізуються в області синусового вузла і у провідній системі. Причиною аритмій серця можуть бути також вроджені аномалії цих утворень.

У патогінезе аритмії серця велика роль належить зрушень у співвідношенні змісту іонів калію, натрію, кальцію і  магнію усередині клітин міокарда і  в позаклітинному середовищі.

 

4.5. Нейроциркуляторна дистонія (НЦД)

Це поліетіологічне  захворювання, що характеризується розладами  нейроендокринної регуляції з різноманітними клінічними симптомами, виникаючими  на фоні стресових впливів та які  відрізняються доброякісністю перебігу та сприятливим прогнозом.

Вегетативно-судинна  дистонія (синоніми: нейроциркуляторна дистонія, нейроциркуляторна астенія, психовегетативний синдром, вегетоневроз, синдром вегетативної дисфункції), може бути самостійною хворобою або синдромом іншого захворювання. Під цим поняттям розуміють функціональні розлади вегетативного відділу нервової системи, судин, серця, центральної нервової системи. Тобто це хвороба, яка має багато суб'єктивних масок-симптомів, але ніколи не призводить ані до інфаркту міокарда, ані до гіпертонічної хвороби, ані до інших органічних захворювань. Але за цих захворювань вона може спостерігатися дуже часто. І тому вегетативно-судинна дистонія потребує лікування.

Здебільшого це самостійне захворювання, але іноді  є синдромом іншого захворювання, наприклад, туберкульозу, уражень, викликаних підвищеним рівнем радіації і т. ін. Нейроциркуляторною дистонією часто хворіють люди молодого віку, переважно жінки.

НЦД –  це дуже поширене захворювання (в загальній  структурі серцево-судинних захворювань  ця патологія виявляється в 32 – 50 % випадків). Зустрічається у людей будь-якого віку, проте переважно у осіб жіночої статі.

Для НДЦ  характерна різноманітність симптомів  та синдромів:

• кардіалгічний, серцебиття, аритмії;
• респіраторний, що досягає іноді рівня ядухи або невротичної астми, дихального кризу або, в легких випадках, проявляється «дихальним дискомфортом»;
• астенічний;
• синдром вегетосудинної дистонії та кризів з поширеними або регіонарними розладами судинного тонусу;
• періферійними ангіодистонічними розладами, венозною гіпертонією, раптовим підвищенням або зниженням артеріального тиску;
• розлади терморегуляції;
• біль у суглобах кінцівок по типу невралгій;
• іноді невротичні розлади у вигляді астенодепресивного або депресивно-іпохондричного синдромів;
• явища шлункової та кишкової диспепсії, дискінезії жовчного міхура та кишківника;
• розлади менструального циклу, метрорагії, предменструальний синдром, альгодисменорея.

При всій різноманітності ознак НДЦ провідними є серцево-судинні, вегетативні, невротичні розлади.

Залежно від особливостей клінічних проявів  розрізняють кілька типів нейроциркуляторної дистонії, зокрема, змішаний. Змішаний тип — це поєднання різних уражень  органів: одночасно виникають розлади  артеріального тиску, нервової, серцево-судинної систем, функціональні зміни внутрішніх органів.

Захворювання  має хвилеподібний перебіг, проте  має добрий прогноз відносно життя, оскільки приньому не розвивається кардіомегалія і серцева недостатність [4].

 

ВИСНОВОК:

Захворювання  серця – це непередбачувана хвороба.

Щорічно медична статистика надає тривожні дані про зростаючій кількості смертних випадків у зв'язку з захворюваннями серцево-судинної системи. Було виявлено, що основними причинами виникнення даних захворювань є спадкова схильність, інфекції, а також патології  внутрішньоутробного розвитку.

Однак крім цих причин, розвитку хвороб серця  і судин сприяє спосіб життя: шкідливі звички, стресові ситуації, мала рухова активність, незбалансоване харчування, зайва вага. Захворювання серцево-судинної системи, які викликані неправильним чином, у більшості випадків, можна  запобігти. Слід також зауважити, що лікування та профілактика хвороб серця  залежить від причин їх виникнення, перебігу захворювання та ступеня тяжкості стану хворого.

Найпоширенішими хворобами серця і судин, які  викликані способом життя, на сьогоднішній момент, є  атеросклероз і артеріальна  гіпертензія  а також  функціональні  порушення діяльності серця.

Здоров'я  – найвища людська цінність, його необхідно берегти з дитинства, вчити цьому дітей. Всесвітній досвід вчить: шлях до здоров'я – здоровий спосіб життя. Не дивлячись на успіхи медицини, реальну перемогу над серцево – судинними захворюваннями може принести тільки правильний спосіб життя.

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Анатомія людини. Підручник / Либідь: Київ, 2001. – 384с.
2. Величко О. М. Контроль забруднення довкілля: Навчальний посібник.- К.: Основа, 2002. -255 с.
3. Гасиліна В. С., Сидоренко Б. А.  «Ішемічна хвороба серця», - Москва, 1987.
4. Дудко В.В. Серцеві захворювання.- М.: Практика, 2003.- 319с.
5. Думанський Ю.Д., Нікітіна Н.Г., Думанський В.Ю., Біткін С.В., Галак С.С. Електромагнітне забруднення навколишнього середовища — медико-профілактична проблема // V Международный симпозиум «Актуальные проблемы биофизической медицины». — 2007.
6. Пивоваров Ю.П., Королик В.В., Зіневич Л.С. Гігієни та основи екології людини: Учеб. посібник. - Ростов н / Д: Фенікс, 2002.
7. Серцево-судинні захворювання. Класифікація, стандарти діагностики та лікування кардіологічних хворих/ За ред. проф. В.М.Коваленка, проф. М.І.Лутая, проф.Ю.М,Сіренка, - К.: «Бізнес-поліграф», 2008. – 128 с.
8. Сумароков А. В., Мойсеєв В. С., Михайлов А. А. «Розпізнавання хвороб серця», - Ташкент, 1976.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ДОДАТКИ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток 1

 

Модель  серця людини

Позначення:

A — аорта;

B — лівий шлуночок;

C — правий шлуночок;

D — стовбур легеневої артерії

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток 2

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток 3

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток 4