Екологічний аудит як механізм сталого розвитку економіки України

Відповідальність за порушення законодавства про екологічний аудит:

Особи, винні в:

• порушенні встановленого законодавством порядку проведення екологічного аудиту;
• наданні свідомо неправдивих відомостей про екологічні наслідки діяльності об'єкта екологічного аудиту;
• проведенні екологічного аудиту особами, які не мають сертифікатів;
• діях, спрямованих на примушення виконавця екологічного аудиту до зміни форм, методів роботи або висновків екологічного аудиту;
• підготовці свідомо та завідомо неправдивого висновку екологічного аудиту;
• порушенні вимог закону щодо державної чи комерційної таємниці, а також конфіденційності результатів екологічного аудиту, якщо інше не встановлено договором чи законом,

підлягають притягненню  до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності відповідно до закону.

Виконавець екологічного аудиту несе відповідальність за матеріальну та моральну шкоду, заподіяну внаслідок неправомірних дій при проведенні екологічного аудиту, згідно з законом.

Законом України може бути встановлена відповідальність і за інші порушення законодавства про екологічний аудит[3].

2 ВПЛИВ ЕКОЛОГІЧНОГО  АУДИТУ НА СТАЛИЙ ТА ЕКОНОМІЧНИЙ  РОЗВИТОК ДЕРЖАВИ

2.1 Екологічний аудит у сучасній  економіці України

Визначимо роль екологічного аудиту в реформуванні економіки України і, водночас, попит на його послуги:

• аудитування висновку підприємств з експлуатації при реструктуризації галузі;
• аудиторські оцінки екологічних ризиків, пріоритетних заходів щодо екологічного оздоровлення підприємств, які приватизуються;
• аудиторська оцінка екологічних витрат;
• аудиторська оцінка програмних заходів ресурсозбереження;
• аудиторський захист корпоративних інтересів;
• аудиторська оцінка умов екологічного страхування;
• аудиторська оцінка нормативної бази та інше.

Екологічний аудит і приватизація. Найбільш актуальним є застосування екологічного аудиту при приватизації. Це пов’язано з врахуванням екологічного фактора при оцінці майна. Інвестор, покупець державного майна, буде брати на себе зобов’язання з забезпечення екологічної безпеки виробництва за європейськими чи світовими стандартами. Це стане причиною екологічних витрат, що повинні враховуватися в процесі визначення вартості об’єктів приватизації. Причому, інвестор зацікавлений у проведенні незалежного й об’єктивного екологічного аудитування теж за європейськими чи світовими стандартами.

Врахування висновків і рекомендацій незалежного екологічного аудиту в  процесі приватизації підприємств  можна впевнено віднести до числа  вагомих факторів підвищення екологічної безпеки регіону, стимулювання залучення природоохоронних інвестицій з недержавного сектору економіки.

Екологічний аудит в інвестиційному процесі. В інвестиційному процесі більше задіяна державна екологічна експертиза. Але її функції обмежені законодавчими положеннями в межах висновків, що визначають, встановлюють чи оцінюють відхилення від вимог чи норм природоохоронного законодавства. Це, в основному, функції дозволу на реалізацію інвестиційних програм, проектів і господарських рішень.

Інші функції екологічного аудиту не тільки оцінні, але і рекомендаційні. Тобто, екологічний аудит не тільки надає висновки про можливі негативні впливи на навколишнє середовище, стан екологічної безпеки, але й оцінює ступінь ризику, представляє кваліфіковані рекомендації щодо заходів, які необхідно врахувати при проектуванні чи будівництві, оцінює їхню вартість.

Екологічний аудит і ціноутворення. Екологічна ціна - це еколого-економічні витрати поточного і перспективного часу, екологічна рента, екологічні збитки від використання ресурсів з урахуванням супутніх витрат. Визначається все це в процесі ціноутворення, де значну роль буде відігравати екологічний аудит, у міру зростання екологічних витрат з розширенням екологічних обмежень при застосуванні нових технологій, тобто в процесі «позеленіння» технологій. Розглянемо основи екологічного ціноутворення[12].

Екологічний аудит і «зелені» технології. Вислів «зелені» технології має широкий зміст. Це можуть бути і ресурсозберігаючі технології і безпосередньо екологічні технології землекористування, берегоукріплення, рекреаційні та інші. Вираз цей дискусійний, і як в Україні, так і за її межами, у фахівців немає одностайної думки з цього приводу. Але більшість схиляється до визначення »зелених» технологій як екологічно чистих виробничих технологій і очисних технологій.

З ринкових позицій це технології, що забезпечують випуск екологічно чистої продукції, тобто екологічно чисті  технології.

Людство знаходиться зараз на роздоріжжі між другою і третьою епохами, усе більше входячи в третю епоху на початку переходу від економічної схеми »товар гроші - товар» до схеми »екосистема - природні ресурси - товар - гроші - відтворення ресурсів і екосистема».

Ознакою «позеленіння» технологій є і підвищення на світовому ринку попиту на екологічний аудит взагалі, і, зокрема, аудит мінімізації відходів виробництва. Це один з типів екологічного аудиту, що можна назвати технологічним чи технічним. Він здійснюється шляхом обходу п огляду технологічного процесу по маршрутній технологічній схемі з метою пошуку заходів щодо «позеленіння» технологій й виробництва, раціонального використання ресурсів.

Екологічний аудит і захист інтересів товаровиробника. Екологічний аудит виконується на основі звертання замовника, тобто товаровиробника, до екоаудиторської фірми з метою надання кваліфікованої комплексної (правової, екологічної, технологічної, маркетингової, інжинірингової) чи спеціалізованої допомоги у вирішенні еколого-інвестиційних ринкових і природоохоронних проблем. Послуга в проведенні екологічного аудиту надається на договірній основі. У договорі (Контракті) визначаються цілі екологічного аудиту. Вони можуть бути різні, в залежності від того, які виникли в замовника проблеми з постачальниками, технологічним і екологічним станом виробництва, з державними інспекційними органами, з інвесторами, суміжниками і взагалі з розвитком підприємства і конкурентоздатністю його продукції. Екологічний аудит може виконуватися як у складі комплексу заходів щодо фінансового оздоровлення підприємства, так і самостійно. Але в будь-якому випадку його висновки і рекомендації мають конфіденційний характер, що уже саме по собі свідчить про захист інтересів товаровиробника. Захист від самого себе чи від всіх інших у ринковому середовищі. Від самого себе - це тоді, коли вже вичерпалися власні можливості управлінської компетенції, керівник підприємства це зрозумів і запросив незалежних екологічний аудиторів. Висновки в цьому випадку можуть бути не зовсім прийнятні для управлінського персоналу. Цей погляд зі сторони і буде для розумного далекоглядного керівника своєчасним і зрозумілим. Головне те, що екологічний аудит зробить об’єктивний конфіденційний діагноз і надасть кваліфіковані рецепти чи рекомендації для лікування. Захист інтересів товаровиробника в зовнішньому середовищі, особливо в ринкових умовах, базується на більш широких можливостях екологічного аудиту у виборі рекомендацій і заходів, ніж у керівника підприємства. Це пояснюється, по-перше, більшої інформованістю спеціалізованих екоаудиторських фірм. По-друге, у таких фірмах відпрацьовані власні методології чи інструменти захисту інтересів товаровиробника, що є їхньою комерційною таємницею (управлінське «ноу-хау») [21].

2.2 Значення екологічного аудиту в концепції сталого розвитку України

Наприкінці  ХХ століття світова економічна криза набула катастрофічного характеру. Тотальне погіршення якості природного середовища, його деградація та виснаження природних ресурсів поставили людство на грань вимирання, зникнення людської цивілізації.

Розпочався світовий рух за досягнення сталого розвитку людського суспільства. Принцип сталого розвитку, як фундаментальний принцип господарської політики будь-якої держави сформульовано у доповіді Міжнародної комісії з навколишнього середовища та розвитку (МКНСР), яка була подана Генеральній Асамблеї ООН: схвалена у 1987 р. [11].

«Сталий розвиток – це така господарська політика, яка забезпечує сьогоднішнє задоволення розумних матеріальних потреб суспільства (з неминучим строго нормованим забрудненням навколишнього середовища і розумною експлуатацією природних ресурсів) і водночас не ставить під загрозу право майбутніх поколінь жити у здоровому середовищі і задовольняти свої потреби у природних ресурсах. Згідно з цим принципом, усі закони і всі без винятку соціально-економічні рішення на будь-яких рівнях державного управління повинні прийматися за повним урахуванням екологічних вимог і обмежень» [15].

Ефективна реалізація цього  можлива лише при обов'язковій  участі народів Землі та їх урядів у втіленні прийнятих Конференцією ООН «Ріо-92» положень «Порядку денного на ХХІ століття», які передбачають взаємоузгоджений підхід до вирішення комплексних проблем економіки і довкілля не лише на національному, але і на загально-планетарному рівнях.

Для імплементації  такого підходу доктор економічних наук, академік НАНУ, Ю.Ю. Туниця запропонував розробити й прийняти глобальний правовий акт обов'язкової юридичної сили – Екологічну Конституцію Землі (ЕКЗ) [1, 16].

Вперше ідея Екологічної Конституції Землі була висловлена на міжнародній конференції в Університеті Гофстра (Нью Йорк) у 1992 р., напередодні Конференції ООН з довкілля і розвитку «Ріо-92». І вже протягом 10 років свій внесок в опрацювання концептуальних засад та популяризації ідеї ЕКЗ зробили такі вітчизняні вчені як академіки НАНУ М.А. Голубець, Ю.М. Пкомов і Ю.С. Шемшученко, професори В.А. Василенко, О.І. Шаблій, зарубіжні вчені – Дітер Блюменвіц, Норберт Вебер (ФРН), Герт Ван Хорік (Бельгія), Джорджіо Андріані (Італія), Богдан Футей, Джеймс Хіккі (США) [14].

Екологічна  Конституція Землі по своїй суті – це Основний Закон, глобальний міжнародно-правовий акт екологічної безпеки планети, який визначає допустимі норми поведінки всіх суверенних держав в інтересах виживання і процвітання цивілізації у ХХІ столітті. При цьому у концепції ЕКЗ особливу увагу приділено зв'язку її з національними Конституціями, національним правом. На національному рівні, зокрема в Україні, обов'язково повинен діяти основний екологічний закон, який запропоновано назвати Екологічним кодексом України.

Екологічний кодекс України ще не діє, але в нашій країні вже діє ряд екологічних законів. З 11 серпня 2004 р. введено у дію Закон України «Про екологічний аудит» [1].

У законі дається  визначення екологічного аудиту як документально оформленого системного незалежного процесу оцінювання об'єкта екологічного аудиту, що включає збирання і об'єктивне оцінювання доказів для встановлення відповідності визначених видів діяльності, заходів, умов, системи управління навколишнім природним середовищем та інформації з цих питань, що відповідають вимогам законодавства України про охорону навколишнього природного середовища та іншим критеріям екологічного аудиту.

Таким чином  екологічний аудит є інструментом покращення екологічної ситуації в Україні, зменшення негативного впливу на навколишнє середовище кожного підприємства, сталого розвитку нашої країни.

Важливо, що екологічний  аудит є незалежним і здійснюється на таких принципах, як: незалежність; законність; наукова обґрунтованість; об'єктивність; неупередженість; достовірність; документованість; конфіденційність;персональна відповідальність аудитора.

Тобто еколого-аудиторська  діяльність має здійснюватися на високому рівні і висококваліфікованими  фахівцями. Шкода тільки, що закон  не дає відповіді на всі питання  щодо сертифікації аудиторів, зокрема  навіть не зазначається, який саме центральний орган виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища буде здійснювати цю сертифікацію.

Не зрозуміло  також, чому державний орган повинен  сертифікувати незалежних екологічних  аудиторів, а не Аудиторська палата України. Не обґрунтовано також, чому сертифікат видається не на 5, а лише на 3 роки. Можливо тому, що екологічний аудит у законі повністю залежить від рішень органів влади. Зокрема, обов'язковий екологічний аудит здійснюється на замовлення заінтересованих органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування щодо об'єктів або видів діяльності, які становлять підвищену екологічну небезпеку, відповідно до переліку, що затверджується Кабінетом Міністрів України (але ще його не затверджено), у таких випадках: банкрутство; приватизація, передача у концесію об'єктів державної та комунальної власності; передача або придбання у державну чи комунальну власність; передача удовгострокову оренду об'єктів державної або комунальної власності; створення на основі об'єктів державної та комунальної власності спільних підприємств; екологічне страхування об'єктів.

Таким чином, у  найважливіших екологічних питаннях, у забезпеченні сталого розвитку країни владні органи вже не покладаються на державні організації, а лише на незалежний екологічний аудит[5].

2.3 Екологічний аудит як вагомий  інструмент підвищення екологічного  рівня держави

Реалізація  принципів сталого розвитку багато в чому пов'язана зі змінами в організації та технології промислового виробництва, а охорона навколишнього середовища і раціональне використання природних ресурсів розглядаються як пріоритетні напрямки державної екологічної політики багатьох країн світу. Результати діяльності суб'єктів господарювання повинні узгоджуватися з вимогами збереження цілісності екосистем. Серед інструментів, які дають змогу встановити рівень такої узгодженості, дедалі вагомішу роль відіграють екологічний менеджмент і екологічний аудит.