- А з чого будують собі мурашник  малі мурашки?

     Де  ви бачили мурашок? Мурашки такі малі, а тягнуть більші за себе гілочки. Живуть дружно мурашиною сім’єю, серед них ледачих немає. Тисячі доріг вони прорили під землею, від цього легше дихати. Мурашки багато років будують своє житло. Вони дуже корисні для лісу, поля. Руйнувати мурашники не можна. Їх потрібно обходити. Люди не можуть жити без домівки, мурашкам теж потрібна домівка – їхній мурашник.

     Є цікава прикмета – якщо мурашки  сильно клопочуться біля мурашника  буде тепла погода, а якщо ховаються  – буде дощ.

     Бачите, яка цікава наша стежина. Ми зустріли бджолу, жука-сонечку і мурашку, чули голоси птахів у лісі. Яка весна-красна. Всіх розбудила від зимового сну (звучить мелодія танцю, діти танцюють).

     Після таночку запропонувати дітям  намалювати свої враження від побаченого і почутого. Для цього заздалегідь на столах підготовлено папір, олівці, фарби. Діти за бажанням сідають за столи.

      

     Інформація  про зв’язок рослинного і тваринного світу з умовами життя допомагає  дітям розуміти зв’язки у природі, закладає системні знання, що є основою екологічного виховання.

     Сьогодні  є очевидним для всіх, що екологічне виховання дошкільників – це не тільки подання відповідних знань, а й спрямування на усвідомлення екологічної цінності природного середовища у єдності його з людиною. Таке усвідомлення ґрунтується на розумінні залежностей, які існували і існують у природі, впливу людської діяльності на неї і необхідність дбайливого ставлення до її об’єктів. Дошкільникам необхідно подавати знання, які спонукають пізнавати навколишнє у доступній для них формі. Ці знання повинні мати розвиваюче та виховне значення. Організація систематичних спостережень, праці у природі, найпростіших дослідів розкриють дітям закономірності розвитку живого об’єкта. Обрані форми і методи роботи повинні мати цілісну систему для забезпечення природних знань у дошкільників.

     За  вимогами сьогоднішнього дня щодо екологічного виховання дітей – прищеплення  бережливого ставлення до природи  – важливе місце відводиться  дослідницькій пошуковій роботі. Дітям не вслід відразу давати відповідь, а пропонувати самим знайти її. Не менш цікаве й використання проблемних ситуацій, логічних завдань. Наприклад: “Метелик і бабка краще літають чи ходять? Чому повільно ходять?”, “Назви хижаків? Чим вони харчуються?”

     Істотне значення для засвоєння дітьми знань про розмаїття тваринного світу мають такі ефективні методи і прийоми навчання, практичне експериментування, ігри з плаваючими і літаючими моделями, специфічно побудоване обговорення результатів дій з ними для засвоєння знань  про пристосування тварин до навколишнього середовища, проблемні ситуації, розв’язання яких потребує актуалізації набутих знань: дидактичні ігри і вправи, завдання дітям для самостійних спостережень.

     Ніколи  в своїй роботі по ознайомленні дітей  з природою, вихованні любові до неї, вихователь не обходиться без художньої літератури, яка сприяє збагаченню мови, формуванню уміння образно мислити, відтворювати свої враження, розвиває інтерес до природи. Через художню літературу діти вчаться любити природу, бачити в ній прекрасне, глибше і тонко відчувати її красу. Прослухавши вірш, оповідання, перейнявшись його теплом, діти починають уважніше придивлятися до рослин, до всього, що живе довкола них.

     Діти  охоче сприймають від дорослих не лише довідкову інформацію про навколишнє, а й казки, легенди, пісні, вірші про природу. Ось чому майже в кожному дитячому садку нашого міста по краплині збирають цей матеріал. Наприклад: Народні прикмети про весну: (3-4), літо (2-3), зиму (2-3), осінь (2-3); вірші про природу (2-3).

     Під час роботи на заняттях я пропонувала  своїм підопічним різноманітні завдання: розповісти про що шепоче дерево, яким вони бачать літо, зиму, весну... Дівчата  й хлопчики фантазували, складали невеличкі  розповіді, не схожі на розповіді  товаришів. Це сприяло розвитку мислитель них процесів, монологічного мовлення, комунікабельності.

     Готуючись до зустрічей з вихованцями, я  щоразу намагалась принести їм щось нове, цікаве – загадку, приказку, пісню  або вірш.

     Збережемо деревце в долині,

     Щоб шуміло на тугих вітрах, -

     Стане більше цвіту Україні,

     В нім зів’є своє гніздечко птах.

     Збережімо річку і криницю.

     Пізнаваймо  глибше, до пуття

     Відкриваймо кожну таємницю,

     Зберігаймо  землю і життя.

       В зміст бесід за літературними  творами варто включати запитання,  за допомогою яких виявляється можлива поведінка дитини в подібних ситуакціях: “Як би ти поступив, коли б побачив кошеня, що потрапило в біду?” Діти, хоч подумки, але знаходять способи протистояти поганому, і в цьому цінність їх міркувань.

     З дітьми середньої групи можна  провести “Бесіду про живу і неживу природу”.

Тема: Бесіда про живу і  неживу природу.

Дидактична  гра “Живе –  неживе”

(середня  група)

      Мета: Формувати у дітей поняття про живі і неживі об’єкти природи та про їх значення для людини, виховувати любов до природи, бережне ставлення до неї.

      Обладнання: Горщики з висадженими насінинами і камінцем.

Хід заняття:

      На  столі два горщики.

      - Діти, що ми садили в горщики? (Насінинку в один горщик, а  камінець – в другий).

      - Що змінилось у горщику, де  покладено камінець?

      - А що змінилось у горщику,  де посаджено насінинку?

      (З’явилось тендітне стебельце, насінина проросла).

      - Чому насінина росте, а камінь  – ні?

      - Тому, що насінина жива, а камінець  неживий. Все, що існує в  природі, діти, поділяється на  живе і неживе. Що в кімнаті живе? Що живе є надворі? Чи є в кімнаті неживі предмети? Які неживі предмети є на ділянці?

      - Все живе, діти, живиться і має  дитинчат. Це рослини, тварини,  люди. Вода, земля, пісок, повітря  – неживі.

      - І живу й неживу природу  потрібно любити і берегти.

      - Чи можуть рослини, тварини  і люди жити без повітря?

      Якщо  люди будуть піклуватися про природу, вона завжди буде квітучою і щедрою і всім буде добре жити.

      Гра “Живе – неживе”.

      Коли  я називатиму живий предмет, плескайте  в долоні, коли неживий – не плескайте.

      - Сніг, чорнобривці, дощ, коза, шпак, земля, глина, морква, вода, метелик  і т.д.

      Підсумок  заняття. 

     В дошкільному закладі, де я працюю, вихователям допомагають ознайомлювати  малят з народними традиціями творча група з питань екологічного виховання і клуб “Берегиня”. Мені випала можливість спостерігати відтворення місцевого звичаю толоки-“лупая”.

     Учасниками  цього обряду були вихователі і найстарші  вихованці садка; а молодші діти з інтересом спостерігали за всім.

     Присутні  дізналися, що раніше основним харчовим продуктом жителів Буковини була кукурудза. З неї випікали коржі – малаї, варили кулешу, готували й інші поживні страви. Кукурудзи сіяли багато і збирали великі урожаї, тож качани треба було вчасно облущити, щоб змолоти зерно на крупи і борошно й заготувати на зиму. Робота ця копітка і односельці допомагали один одному. Спочатку збиралися гуртом в одній хаті: обчищали качани,  найкращі лишали на “косу” (до наступної сівби), окремо відкладали кукурудзяні рильця (бо вони є ліками), а потім лущили зерно. Працюючи, жінки співали, розповідали різні цікавинки, ділилися секретами господарювання: яке зерно добре на посів, коли його слід кидати в землю.

     Така  толока по-справжньому відбувалася  в дитячому садку – і як показ, і як реальна справа. Діти посильно допомагали дорослим, вбраним у колоритний національний одяг і, заглядаючи в очі, ловили кожне слово. По роботі ґаздиня почастувала присутніх кулешем, і веселі коломийки завершили “лучай”. Здавалося б, нічого особливого діти не побачили. Але де б іще вони мали змогу побути серед такого розмаїття народних костюмів, де б почули, що вишивка на сорочках – це теж рідна природа, тут і звивисті ріки, і високі гори, і ласкаве сонце, і зелені ліси. Де б дізналися, що таке кукурудзяна “коса” і чому її вивішують під дахом восени, особливо там, де росте хлопчик (бо про те, що в домі є дівчинка, свідчить калина). І хто б розповідав, що кукурудзу слід висівати тоді, коли закумкали перші жаби...

     Працівники  дитячого садка ведуть “Літопис творів творчої групи”, “Щоденник природи”, за матеріалами яких можна простежити, як змінюється територія дитячого садка на протязі року, коли було висіяне те чи інше насіння, як воно проростало, цвіло і т.д. Тут же записуються розповіді дітей, коротенькі художні твори природничого змісту.

     Але проблему виховання природолюбів не розвіяти без допомоги батьків. Такий  підхід до проблеми не випадковий, адже єдність сім'ї та дитячого садка  необхідна там, де життєвий досвід і  наукові уявлення дітей недостатні, потребують систематичного збагачення, вираження, відчуття новизни у сприйманні світу природи людських взаємин з нею. Сім'я є тим ланцюжком, який з’єднує здобуті дитиною у дитячому садку початкової уявлення про світ природи з її практичним досвідом у повсякденному житті, розширює, поглиблює педагогічний вплив на особистість, яка формується. Ми, вихователі, на батьківських зборах, в індивідуальних розмовах, в папках-пересувках, буклетах розповідаємо батькам, як вчити дітей правильно поводитися у природі, які знання їм треба давати, як виплекати стурбованість, виховати чуйність у ставленні по догляду за рослинами і тваринами.

     Також батьки залучаються до впорядкування  території дитячого садка, висаджування дерев і кущів, догляду за мешканцями куточків природи, до проведення вікторин, природничого спрямування, збирання й оформлення довідкового матеріалу.

     Використовуючи  різні методи і прийоми роботи з дітьми, вихователь пояснює і  показує, що любов до природи –  це не звичайне споглядання, відсторонене милування її красою, а й активна  допомога, дбайливий догляд, розумне користування всім, чим вона багата.

     Треба пам’ятати і знати дітям, що природа  потрібна всім людям і не тільки сьогодні, а й завжди. Природа  дає свої скарби, а нам потрібно віддячити їй людською добротою і  турботою. Тільки тоді, коли діти любитимуть природу, співчутливо ставитимуться до неї, привчатимуться до праці. ми менше говоритимемо про дефіцит милосердя й співчуття в нашому суспільстві.

 

      

Додаток

Тема: Чим березень поміж  братами славен

(середня  група)

      Мета: Продовжувати знайомити дітей з причинно-наслідковими явищами в природі, зокрема, місяця березня. Навчати дітей аналізувати, систематизувати ці явища, робити узагальнення шляхом запитань, порівнянь, пригадувань. Розвивати у дітей пам'ять, логічне мислення, свідоме сприймання, довільну увагу, зв’язне мовлення. Виховувати інтерес і любов до природи, бажання берегти її і примножувати її багатства.

Хід заняття

Встала  весна, чорну землю

сонну розбудила,

уквітчала її рястом,

барвінком укрила.

І на полі жайворонок, соловейко в гаї

землю убрану весною вранці зустрічає.

      - Ось і настала весна, тепла,  лагідна, сонячна. Почався перший  місяць весни березень.

      - А чи знаєте, діти, чому цей  місяць називається березнем?

      У цьому місяці тане сніг, пробуджуються  від зимового сну всі рослини, пробуджуються і берези. Від сонячного тепла починає бродити сік, він стікає по стовбурі. Кажуть, що березень на весні “плаче” Плаче від тепла, від радості, що прийшла весна. Тому і перший місяць весни називається Березнем. У березні погода буває дуже різною: то сніг, то холод, то сонце, то дощ. Тому в народі кажуть: “Березень не вірний: то сміється, то плаче”.