Історичні основи формування міжнародної екологічної політики

    • ринкові відносини.  

    Концепція екосоціалізма пропонує в якості виходу з сучасної екологічно скрутної ситуації збільшення екологічного компоненту в теорії демократичного соціалізму. Мова йде про забезпечення екологічної безпеки особистості, розвиток альтернативного економічного сектора, заснованого на безпечних технологіях; поширення екологічної інформації, просвітницьких програм, посилення ролі громадянських екологічних ініціатив.

    Новий тоталітаризм бачить в якості стабілізації екорадикалізм. При новому тоталітаризмі контроль над суспільством буде належати вузькій інформаційній олігархії, яка здійснює управлінський вплив на природне середовище використовуючи командно-адміністративні важелі.

    Ринкові механізми в екологічній політиці. Неефективність механізмів командно-адміністративної економіки в сфері охорони навколишнього природного середовища призвела до запровадження системи «ринкових» міждержавних відносин у сфері світової екологічної політики. Вперше використання ринкових інструментів було проголошено Європейською екологічною радою в середині 80-х років. Мова йде про комплекс заходів, об'єднаних формулюванням «забруднювач платить», і що включає в себе штрафи за викиди і їх ліцензування, продуктові платежі (податки), які накладаються на продукцію, що створює забруднення в процесі її виробництва, споживання або утилізації; оплату витрат на ліквідацію екологічного забруднення і його наслідків, а також на моніторинг, вироблений порушником встановлених екологічних норматив.

    Проявом ринкових підходів виступає міждержавна торгівля квотами на викид парникових газів. Вона заснована на принципі: будь-яке збільшення кількості викидів або обсягу використання природних ресурсів в одному місці має бути збалансовано еквівалентним скороченням кількості викидів в іншому. З моменту прийняття Кіотського протоколу не припиняється обговорення ідеї торгувати квотами. Зацікавленість, перш за все, з економічних міркувань, одних держав наштовхується на опір інших. Для України питання продажу квот на викиди має особливе значення. Рівень економічного розвитку дозволив нам без побоювання прийняти в 2004 році умови Кіотського протоколу. У США інша ситуація. Вони реально перевищують встановлені квоти, тому погодилися підписати протокол тільки в 1999 році і до цих пір його не ратифікували. Країни, що розвиваються відмовляються приєднатися до Кіотського протоколу, вважаючи головними забруднювачами розвинені держави. У той же час поки немає єдиної думки в тому, як виміряти викиди і визначити квоти, яка має бути ціна на них. Багато дослідників побоюються, що торгівля квотами призведе до збільшення викидів.

    «Ринкові ідеї» поширилися на торгівлю «киснем». Мова йде про нерівномірний розподіл вироблення і споживання кисню різними країнами. Так, Бразилія, Росія, Канада, Аргентина, Венесуела, Мексика, Туреччина, Фінляндія, Китай є донорами кисню, а до країн-споживачів відносяться США, Англія, Німеччина, Італія, Франція, Польща, Румунія, Чехія, Південна Корея, Японія і багато інших.

    До ринкових шляхів вирішення екологічних проблем можна віднести пропозицію німецьких «зелених» укласти «новий договір поколінь» на шляхах «соціально-екологічної модернізації», суть якої полягає у згоді населення піти на відносно короткочасні економічні жертви для забезпечення довгострокового екологічного та соціального оновлення держави.

    Стосовно до ринкових механізмів слід враховувати, що їх побічною дією може стати аргумент, що дозволена будь-яка діяльність, якщо внесена плата за забруднення навколишнього середовища. Реальна користь від принципу «забруднювач платить» буде тільки за умови витрачання цих коштів на природоохоронні заходи.

    Пошук ефективних природоохоронних механізмів невіддільний від формування єдиної стратегії світового екологічного розвитку. В якості такої розглядається прийнята на другій міжнародній конференції з охорони навколишнього природного середовища у 1992 році Стратегія сталого розвитку. Проте час показав, що і вона не є панацеєю від усіх бід. Щоб зрозуміти причини цього, необхідно проаналізувати глобальні моделі більш ранніх поколінь і наступні варіанти можливих екологічних сценаріїв.  
 

Питання 3. Глобальні стратегії, моделі і сценарії майбутнього  

Доповіді Римського клубу  

    Острота глобальных проблем, связанных с  противоречиями между обществом  и окружающей средой, обусловлена  их связью с безопасностью земной цивилизации. Современная высокоразвитая технологическая цивилизация потеряла способность к саморегенерации, которой обладали более примитивные древние и средневековые общества. Если она рухнет в результате какого-либо катаклизма, то восстановить ее будет практически невозможно. Даже если человечество при этом выживет, оно не сможет вернуться в «век железа», поскольку большинство запасов основных полезных ископаемых уже истощено до такой степени, что для их добычи потребуются сложные технологии, требующие металлоемкого оборудования. В случае гибели нынешнего «мира техники» новая цивилизация сможет быть только аграрной, но никогда не станет промышленной.

    Именно  с анализа взаимоотношений общества и окружающей среды начались работы Римского клуба. Начальную работу по предложению Клуба провел американский специалист по компьютерному моделированию Дж. Форрестер. Результаты его исследования, опубликованные в книге Мировая динамика (1971), показали, что продолжение прежних темпов потребления природных ресурсов приведет в 2020-х к всемирной экологической катастрофе.

    Донелла и Деннис Мидоузы вместе с Йоргеном Рандерсом и Уильямом Беренсом были авторами первого большого доклада  Римскому клубу под названием  «Пределы роста», опубликованного в 1972 г. Было продано около 9 миллионов экземпляров на 29 языках, и книга изменила мир. Мировая цивилизация узнала о внешних пределах, которые ранее игнорировались.

    Авторами  этого доклада, самого известного из опубликованных Римским клубом, было разработано несколько моделей, построенных на экстраполяции наблюдающихся  тенденций роста населения и истощения известных запасов природных ресурсов.

    Согласно  стандартной модели, если не произойдет никаких качественных изменений, то в начале 21 в. сначала начнется резкий спад среднедушевого промышленного  производства, а затем – и численности населения планеты (Рис. 2).  

Рис. 2. «Стандартний сценарій» з книги «Межі росту». Населення та обсяг промислового виробництва зростають до тих пір доки суміщення обмежень з навколишнього середовища та природним ресурсам не призводить до втрати здатності капіталу продовжувати інвестиції. 

    У наступних доповідях не тільки розглядалися варіанти майбутнього розвитку людства, а й висловлювалися пропозиції, як уникнути катастрофи. Так, автори другої доповіді «Людство на роздоріжжі» М. Месарович (США) та Е. Пестель (ФРН) бачили вихід у тому, щоб розвиток кожного регіону будувалося не на підставі вузьконаціональних інтересів, а з урахуванням глобальних. У третій доповіді «Перегляд міжнародного порядку», підготовленому голландським економістом Я. Тинбергеном, підкреслювалося, що поєднання локальних і глобальних цілей можливо. В доповіді філософа Е. Ласло «Цілі для глобального суспільства» було сформульовано фундаментальне питання, що краще, матеріальний ріст чи духовні людські якості?  

    Разработчики  доклада Римского клуба, «Человечество у поворотного пункта», М.Месарович и Э.Пестель (1974), углубили компьютерное моделирование развития мировой экономики, рассмотрев развитие основных регионов планеты. Они пришли к выводу, что при сохранении существующих тенденций серия региональных катастроф произойдет даже раньше, чем полагали Форрестер и Медоуз. Однако «стратегия выживания», по мнению авторов нового доклада, состоит не в достижении «состояния глобального равновесия», как предлагалось в «Пределах роста», а в переходе к «органическому росту» – системному взаимозависимому развитию различных частей мировой системы, в результате чего можно достигнуть сбалансированного развития всего человечества.

    Мидоузы и Йорген Рандерс вновь собрались  вместе спустя 20 лет для подготовки исправленного и дополненного издания своей книги «Пределы роста». Однако они обнаружили, что им придется написать совершенно новую книгу. Слишком многое изменилось, как говорят авторы в предисловии к работе, которая называется «За пределами».  

Многие  аналитики считают, что дальнейший рост потребления ресурсов ограничивается не столько их дефицитом, сколько способностью Земли поглотить все загрязняющие вещества и отходы. 

Мы приблизились к пределам, как говорят Мидоузы: «Без значительного снижения потоков  материалов и энергии в ближайшие десятилетия наступит неуправляемый спад в выпуске пищевых продуктов, использовании энергии и промышленном производстве на душу населения». Однако, как и в «Пределах роста», авторы сами указывают и на хорошие новости: «Спад не неизбежен. Чтобы предотвратить его, необходимы два изменения. Во-первых, исчерпывающий пересмотр стратегий и практических действий, которые увековечивают рост потребления материалов и населения. Во-вторых, быстрый и резкий подъем в эффективности использовании материалов и энергии».

Они правы, говоря, что одной эффективности  недостаточно. Если экспоненциальный рост будет продолжаться со скоростью 5% в год, все результаты революции  эффективности будут исчерпаны  менее чем за 30 лет! 

Команда Мидоуза рассчитала еще несколько сценариев. Некоторые из них действительно оказались самоподдерживающимися. Наилучший сценарий в новой книге нереалистичен, но имеет большое эвристическое значение, поскольку он рассчитан в предположении, что стратегия устойчивости (включая численность народонаселения) была введена еще в 1975 г. Результаты представлены на рис. 4. 
 

Рис. 3. При подвійному збільшенні запасів ресурсів, обсяг промислового зростання зможе відбуватися на 20 років довше, але інших вигод немає, а падіння ще більш круте. 

Рис. 4. Сценарій сталого розвитку, розрахований з припущенням, що жорстка стратегія сталості, в тому числі зростання населення була введена ще в 1975 році.  

Біда в тому, що така стратегія фактично не була введена в 1975р. і навряд чи буде введена навіть зараз.  
 

Мідоуз  та Рандерс дали досить переконливу, хоча і тяжку, відповідь на питання, чому політики так погано готуються до XXI століття.  

На рис. 5 термін повноважень політичних лідерів, обраних у 1990 р., зіставлений з очікуваним періодом окупності для основних корпоративних інвестицій, строком експлуатації електростанції (зразком довговічності в діловому світі), тривалістю життя дитини, яка народилася в 1990 р., і впливом на озоновий шар хлорфторвуглеців, виготовлених в 1990 р. 
 

Рис. 5. Часові рамки для політиків, ділового світу, дітей, навколишнього середовища за динамічною моделлю «World 3». 

Як можливий фактор, що може призвести до позитивних змін виділяється культурне зростання  і упор на самодостатність.

Але активність громади не підтримується властями, що приймають рішення.  

    Як правило, моделі доходять до середини і кінця XXI століття, і їх результат, здебільшого не втішний - висока ймовірність катастрофи. В якості підстав для подібних висновків, як правило, фігурують зростання чисельності населення, ущербність енергетичної моделі на основі теплової енергетики, сучасний стан охорони здоров'я, темпи деградації навколишнього середовища, зменшення ролі універсальних міжнародних організацій і ін. Багато даних за прогнозами і моделюванню перенесені в офіційні урядові документи і матеріали міжнародних організацій (ООН та ін.)