Автор: Пользователь скрыл имя, 05 Марта 2013 в 11:37, доклад
АКБ «Мрія» великий універсальний банк, що стабільно розвивається. Сьогодні в цілому 186 філій і відділень «Мрія-Банку» по всій Україні готові надати Вам банківські послуги вищої якості.
За станом на 20 березня 2006 статутний капітал АКБ "Мрія" становить 133,590 млн. грн (еквівалент 21,710 млн. євро), регулятивний капітал досяг 238,645 млн. грн., чисті активи перевищили 2 млрд. грн, фінансовий результат дорівнює 12,007 млн. грн.
Загальне ознайомлення з роботою банку
Характеристика організації кредитного процесу
Характеристика основних видів кредитів, що надаються банком
Порядок надання та розгляду документів для одержання кредитів
Порядок оформлення, основні умови та розділи кредитної угоди
Кредитний ризик. Методи його визначення та мінімізації
Робота банку по забезпеченню повноти й своєчасності
повернення позик
Плата за кредит. Порядок визначення, нарахування та сплати відсотків
Особливості надання споживчих кредитів
Пропозиції вдосконалення кредитної роботи в установах банків
Список використаної літератури
Позичка може зараховуватися на поточний рахунок клієнта або переказуватися на рахунки господарських партнерів позичальника, використовуватися в іншому порядку, передбаченому в кредитній угоді, наприклад через одержання готівки.
Видача позички оформляється розпорядженням кредитного відділу операційному відділу установи банку.
Якщо в процесі кредитування відбулися певні зміни в умовах здійснення проекту, що кредитується, з незалежних від позичальника причин і це призвело до додаткової потреби в кредиті, банк може задовольнити її на умовах укладення додаткової угоди.
Повернення позичок здійснюється з ініціативи клієнта на підставі його платіжного доручення. Якщо в день повернення кредиту клієнт цього не робить, банк своїм розпорядженням стягує борг, переводячи строкову заборгованість у прострочену.
3. Характеристика основних видів кредитів, що надаються банком
В умовах високорозвинутої ринкової економіки основними видами кредиту, які набули широкого застосування в економічній практиці, є: міжгосподарський кредит, банківський кредит, державний, споживчий, міжнародний.
Міжгосподарський кредит - це кредит, який існує між функціонуючими суб'єктами господарювання. Його видами є комерційний кредит, дебіторсько-кредиторська заборгованість, аванси покупців, тимчасова фінансова допомога, лізинг. Межі міжгосподарського кредиту визначаються розміром резервних капіталів, які є у розпорядженні суб'єктів господарювання - кредиторів, а також регулярністю припливу грошового капіталу за рахунок реалізації товарів і можливості трансформації наданого міжгосподарського кредиту в банківський або отриманий міжгосподарський. Причому погашення цих кредитів у визначений строк передбачає своєчасне надходження платежів від покупців. У цілому існування міжгосподарського кредиту значною мірою пов'язане з недостатнім розвитком банківського кредиту.
Комерційний кредит - це форма руху безпосередньо промислового капіталу і спосіб перетворення товарного капіталу у грошовий шляхом продажу товарів з відстроченням платежу та з поверненням боргу грошима. Отже, комерційний кредит є різновидом грошового кредиту. З одного боку, він прискорює реалізацію товарів продавцям, а з іншого - надає можливість покупцеві користуватись товаром до отримання коштів від реалізації своєї продукції. Таким чином, комерційний кредит сприяє прискоренню кругообігу капіталу у грошовій формі як на окремих підприємствах, так і в цілому у суспільстві. Комерційний кредит виникає за побажанням і згодою сторін - продавця і покупця - і має строго визначений напрям і межі.
Кредитор може надати кредит лише своєму покупцеві, а його межі ті ж самі, що й міжгосподарського кредиту взагалі. Як правило, комерційний кредит є короткостроковим, бо обслуговує тільки процес реалізації товарів, стимулюючи і прискорюючи їх збут і зменшуючи час перебування авансованого капіталу в товарній формі. Терміни та розмір його залежать від ряду факторів: ступеня дефіцитності товару на ринку, фінансового стану контрагентів, наявності довіри продавця до покупця, розвитку ринку кредитів тощо.
Передача товару в кредит може оформлятись або не оформлятись векселем. Валюта векселя як цінного паперу складається з ціни товару і позичкового процента за період користування кредитом, ставка якого визначається існуючою нормою процента на ринку позичкових капіталів, але, як правило, дещо нижча від ринкової. Адже при наданні комерційного кредиту мають на меті не отримання прибутку, а реалізацію товару. Формалізуючи відносини між боржником і кредитором, вексель є певною гарантією погашення боргу та може бути підставою для кредитування кредитора банком. За допомогою індосаменту векселедержатель може розрахуватись векселем зі своїм контрагентом. У разі несвоєчасного платежу за векселем або відмови боржника від платежу векселедержатель має право на протест векселя.
Коли ж передача товару в кредит продавцем покупцеві здійснюється без оформлення векселем, то покупець не сплачує проценти продавцеві, але в такому разі він може сплатити за товар ціну вищу від звичайної. Особливо це доводиться робити в Україні, оскільки підприємства не мають права надавати кредити, окрім продажу товарів у кредит з оформленням векселями. Водночас відпуск товару без оформлення векселем є більш ризикованим для продавця, бо затягує процес погашення заборгованості покупцем у разі виникнення в нього фінансових труднощів і відсутності бажання розрахуватись за своїми зобов'язаннями.
Розвиток комерційного кредиту має свої закономірності. Рух комерційного кредиту збігається з рухом промислового капіталу: зі зростанням обсягів промислового виробництва цей кредит розширюється, а зі зменшенням - звужується. Особливо обсяги комерційного кредиту падають під час економічної, а ще більше - платіжної кризи, як це відбувається в Україні.
Дебіторсько-кредиторська заборгованість багато в чому подібна до комерційного кредиту, але відрізняється від нього тим, що виникає всупереч побажанням і волі сторін. Причиною її виникнення є розрив у часі між рухом натуральної і вартісної форм товару.
Банківський кредит має місце тоді, коли однією зі сторін кредитної угоди є банк. У сучасних умовах банківський кредит - провідна форма кредиту, хоч у країнах із розвинутою ринковою економікою останнім часом він почав поступатись перед банкірським кредитом, який надають кредитні установи небанківського типу. Його об'єктом є грошовий капітал, який відокремився від промислового капіталу, а тому він надається тільки у грошовій формі. Угода позички тут відокремлена від акту купівлі-продажу. При цьому банк в його функції посередника в кредиті може бути як позичальником (у разі залучення вкладів та депозитів, отриманні позик і міжбанківських кредитів), так і кредитором (при наданні різних видів кредиту своїм клієнтам).
Банківський кредит сприяє не тільки безперебійному кругообігу і обороту капіталу, а й його нагромадженню. Тому з позицій відтворення суспільного капіталу він умовно поділяється на позичку капіталу і позичку грошей, що залежить від характеру використання кредиту позичальником і його впливу на обсяги функціонуючого капіталу. Позичка капіталу - це позичка, в результаті якої збільшується дійсний капітал, а позичка грошей - це позичка, внаслідок якої лише забезпечується рух грошей як платіжного засобу, який не супроводжується розширенням виробництва. Цей поділ є важливим для розуміння ролі банківського кредиту в процесі відтворення як індивідуального, так і всього суспільного капіталу.
Сфера використання банківського кредиту значно ширша від сфери застосування комерційного кредиту. Банківський кредит виходить за межі комерційного кредиту, бо з його допомогою може здійснюватись передача вартості не тільки між двома пов'язаними між собою діловими стосунками суб'єктами господарювання, а й між більшим числом таких суб'єктів.
За укрупненими об'єктами кредитування банківський кредит поділяється на три групи:
1) кредит в основний капітал (на технічне переозброєння, реконструкцію і розширення діючих підприємств, будівництво нових підприємств, у тому числі шляхом проведення самим банком лізингових операцій);
2) кредит в оборотний
капітал (на придбання
3) на споживчі потреби
(на індивідуальне і
Державний кредит - це кредит, одним із учасників якого (позичальником чи кредитором) є держава. Його призначення - вирішувати загальнодержавні проблеми (покриття дефіциту державного бюджету, надання кредитної допомоги окремим суб'єктам господарювання чи категоріям населення). Детально він вивчається в курсах "Фінанси" та "Бюджетна система".
Споживчий кредит - кредит, який надається юридичним чи фізичним особам на споживчі цілі. Він може надаватись як банками (про що йшлося вище при характеристиці банківського кредиту), та кредитними установами небанківського типу, а також юридичними і фізичними особами. В Україні кредитними установами небанківського типу, що надають споживчий кредит, є ломбарди (надають кредит під рухоме майно - дорогоцінності, антикваріат, одяг тощо), кредитні спілки, підприємства зв'язку (телеграми і телефонні розмови в кредит), торговельні організації (продаж товарів з розстрочкою платежу). Кредити своїм працівникам можуть надавати суб'єкти господарювання за рахунок спеціальних фондів, які вони створюють у результаті розподілу прибутку, що залишається в їх розпорядженні. Фізичні особи також можуть надавати кредит на споживчі цілі одна одній.
Окрім забезпечення соціальних потреб населення, споживчий кредит відіграє значну роль у формуванні платоспроможного попиту населення, який, у свою чергу, впливає на розвиток економіки країни, полегшуючи процес реалізації продукції, прискорюючи отримання прибутку і доходів державного бюджету. Визначення державою умов надання споживчого кредиту допомагає регулювати грошовий обіг у країні.
Міжнародний кредит - це
переміщення позичкового
Міжнародний кредит функціонує у різних формах. Так, залежно від того, хто є кредитором, розрізняють фірмовий, банківський та урядовий кредити.
Міжнародний кредит також поділяється на фінансовий, який надається у грошовій (валютній) формі, та комерційний, що надається в товарній формі.
4. Порядок надання та розгляду документів для одержання кредитів
Організація кредитних взаємовідносин банку і клієнтів визначається багатьма факторами, що включають стратегію і тактику банку, кваліфікацію банківських працівників, розмір статутного та власного капіталу, кредитну політику банку тощо.
У банківській практиці
виділяються такі етапи кредитування:
Перший етап. До банку подається заявка
(клопотання) на отримання кредиту за формою,
визначеною банком. На цьому етапі оцінюються
сильні й слабкі сторони майбутнього позичальника
та об'єкта кредитування. Крім заявки,
клієнт має подати такі документи:
1. Анкету позичальника
(стислі відомості про
2. Копії установчих
документів, а також інші документи,
що підтверджують
3. Копію статуту.
4. Копію свідоцтва про реєстрацію (переєстрацію).
5. Копії ліцензій, передбачених законодавством.
6. Техніко-економічне
обгрунтування одержання
7. Копії контрактів, угод
та інших документів, що стосуються
кредиту: контракти на
8. Завірений податковою адміністрацією бухгалтерський баланс (форма № 1), звіт про фінансові результати (форма № 2), звіт про рух грошових коштів (форма № 3), звіт про власний капітал (форма № 4) на останню звітну дату, а також річні баланси за весь період діяльності підприємства, при необхідності - розшифровка окремих статей балансу.
9. Документи, що стосуються забезпечення кредиту:
- застава майна - опис закладеного майна, угоди на придбання заставлених ТМЦ, накладні та інші документи, що підтверджують право власності (техпаспорти, техталони - у разі застави транспортних засобів);
- застава нерухомості - довідка-характеристика з Бюро технічної інвентаризації, довідка з міської нотаріальної контори, угода купівлі-продажу (передачі, дарування) чи свідоцтво про приватизацію;
- гарантія (поручительство) - угода гарантії (поручительства), а також відповідні документи по гаранту;
- страхування - страховий поліс, угода страхування, умови страхування, а також необхідні документи по страховій компанії.
10. Довідку з обслуговуючого банку про наявність рахунків позичальника, наявність (відсутність) заборгованості за кредитами та картотекою № 2.
11. Відомості за кредитами,
отриманими в інших банках.
До документів, перерахованих у пп. 2 - 4, 7 додаються також оригінали
для звіряння.
У разі необхідності позичальник подає (до ухвалення рішення про надання кредиту або в процесі подальшого контролю) внутрішні фінансові та управлінські звіти, звіт про рух касових надходжень, дані про дебіторську та кредиторську заборгованість, податкові та митні декларації, документи про оренду приміщень та інші.
Після ознайомлення з
документами працівник банку
проводить попередню бесіду з
майбутнім кредитоодержувачем, що дозволяє
з'ясувати важливі деталі щодо умов надання та погашення
кредиту і процентів. На цьому етапі банк
приділяє увагу достовірності документів
та інформації, на основі яких вирішується
питання про надання кредиту.
Другий етап. Передбачає вивчення кредитоспроможності
клієнта. При цьому аналіз кредитної заявки
клієнта та його кредитоспроможності
базується на використанні різних джерел
інформації, серед яких: