Вексельні операції банків

    Також слід стежити за тим, щоб – як правило – купувати:

• векселя, які виникли на грунті реальних торгових угод;
• векселя, які видані на солідні промислові, торгові та банківські фірми. Сюди перш за все відносяться акцепти першокласних банків.
• векселя з платежом у банківському пункті;

    Але крім першокласних векселів на грошовому  ринку обертаються і векселя  меншого гатунку, хоча вони і не зустрічають  великого попиту. До таких векселів відносяться:

• векселя з безоборотними надписами;
• внутрішні векселя, які підлягають оплаті в іностранній валюті;
• векселя, які підлягають оплаті в пункті, де немає установи банку;
• переказні векселя, які не підлягають акцепту, - мандати.

    Ломбардна операція

    Ломбардна операція, яка здійснюється з векселями, складається з передачі векселів до банку для забеспечення отриманих кредитів, а саме:

• за позиками строковими за позичковими рахунками;
• за позиками до запитання за спеціальним позичковим рахунком.

    Всі ці векселя забеспечуються індосаментом (бланковим, рідше іменним).

    По  лобардним векселям комісію, дамно, порто і витрати по протесту банки  у відповідних випадках нараховують  на свою користь, з відношенням їх на дебет  рахунку боржника, тільки тоді, коли ці векселя ними інкасовані або опротестовані.

    Комісійні операції.

    Комісійні операції, які здійснюються з векселями  за участю банків, які забеспечують їх проведення. Банки приймають:

• прості і переказні векселя і супроводжуючи їх документи для інкасо до настання по ним строку платежу, а у випадку неплатежу – в їх протесту;
• переказні і прості візо-векселя для пред'явлення до акцепту, а у випадку неакцепту – в їх протесті;
• протестовані векселя для інкасо, але не судовим порядком, а шляхом пред'влення їх до платежу тим особам, які вказані довірителем.

    За  здійснення всіх цих операцій банки  утримують на свою користь комісію, а по векселям з іншого міста, крім того, дамно і порто.

    Без комісії банки виконують доручення  постійних клієнтів по розрахунковим  і кореспонденським рахункам як на інкасо, так і на пред'явлення до акцепту місцевих векселів.

      Депозитна операція.

    Депозитні операції, які здійснюються з векселями, виконуюються за участю банків, які  забеспечують їх проведення. Банки  приймають векселя:

• на збереження (чисте депо);
• на збереження і керування (кваліфіковане депо);
• на збереження, в керування і розпорядження (забеспечуюче депо).

    При чистому депо банк приймає на себе забов'язання зберігати векселя, відповідати  за всі наслідки їх загибелі або  порчи і повертати їх за першою вимогою клієнта; при кваліфікованому депо банк, крім того слідкує за строками векселей, інкасує строкові векселя і в певних випадках протестує їх, а також здійснює всі інші дії, необхідні для охорони прав доверителя. Витрати банка по інкасуванню і опротестуванню погашаються за рахунок сум, які поступають в оплату векселів.

    Забеспечуюче  депо на умовах застави служить для  цілей забеспечення видаваємих клієнту  позик і складає основу ломбардних операцій.

    Акцептна  операція.

    Акцептна  операція, яка здійснюється з векселями, виконується за участю банків, які забеспечують їх проведення. Вона полягає в тому, що банк акцептує виставлений на нього переказний вексель за умовою, що клієнт предоставить банку покриття до настання строку платежу по векселю. В цій операції, на відміну від облікової, банк сам виступає платником. Сума для оплати векселя банком предоставляється клієнтом не пізніше, чим за день до настання строку. Тому банки предоставляють акцептний кредит тільки першокласним позичальникам при безумовній впевненості в їх кредитоспроможності, а в якості забеспечення утримують у себе соло-векселя позичальника; від менш надійних позичальників банки потребують також надання гарантії та додаткового високоліквідного забеспечення.

    Ремітент  може використати акцепт в різних целях: передати в уплату боргу своєму кредитору або облікувати в банку для миттєвого отримання коштів. В останньому випадку дисконтером може виступати сам банк-акцептант, який не бажає пускати свій акцепт в обіг, – тим самим він переводить акцептний кредит в облікову позику, але він може і не обліковувати власний акцепт, а за згодою з ремітентом депонувати його у себе до настання строку платежу.

    Гарантійна  операція.

    Гарантійна  операція, яка здійснюється з векселями, полягає в тому, що третя особа  – підприємство або банк приймає на себе відповідальність по забов'язанням доверителя чи у формі письмової гарантії, чи у формі авалювання векселя і тим самим предоставляє авальний кредит. Якщо доверитель не зможе виконати свої забов'язання по відношенню до свого контрагента, а саме – у строк погасити векселя, гарантор бере на себе оплату даних забов'язань, тобто гарантор страхує ризик непогашення кредиту у формі гарантії платежу, причому гарантія є безвідзивною і не залежить від виконання сторонами по угоді своїх забов'язань.

    Гарантії, в забеспечення оплати векселів, як правило, надаються банками, так  як очами ділового світу тільки вони можуть забеспечити солідність та добротність  фірми.

    Гарантійна  операція вигідна банкам, тому що в  момент видачі гарантії не виникає  імобілізація грошових коштів; в той же час це одна з найбільш ризикованих операцій, бо не можливо наперед (до моменту платежу по забов'язанням) передбачити, чи зможе доверитель погасити свої забов'язання. Винагорода банка виражається у вигляді комісії, яка виплачується доверителем до видачі гарантії; її розмір складає 1-8% в залежності від суми, строків забов'язань і ризику операції. 
 

Розділ 3. Досвід використання вексельної форми  в Україні.

    3.1. Вексель для покриття  заборгованності  суб’єктів підприємницької діяльності.

    Широкомасштабне практичне застосування векселів пов'язане  з необхідністю подолання кризи  неплатежів, що глибоко вразила фінансово-розрахункову систему України.

    Введення  повномасштабного вексельного обігу  дозволило б внести елемент самоорганізації у процес погашення боргів, додавши йому за допомогою векселя форми товару.

    Першими нормативними актами у створенні  ринку боргових зобов'язань були: Указ Президента України від 14 вересня 1994 р.  "Про випуск і обіг векселів для покриття взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності"²; “Порядок проведення заліку  взаємної  заборгованості  і оформлення  її векселями”, розроблений Національним банком у відповідності до цього Указу³.

    Незважаючи  на те, що широкомасштабне введення векселя до господарського обігу проводилося адміністративними заходами, необхідність проведення таких заходів була викликана об'єктивним станом фінансово-кредитної системи.

    За  даними Міністерства статистики, кредиторська і дебіторська заборгованість в  Україні на 1 серпня 1994 року досягла відповідно 280 і 240 трлн. крб., що майже у тридцять разів перевищувало суму всіх (готівкових і безготівкових) грошей, що знаходяться в обігу. Взаємна заборгованість підприємств так переплелася, що навряд чи вони самі могли б розібратися у своїх фінансах. Розплутати вузол взаємних боргів повинен був Указ Президента України від 14 вересня 1994 року⁴.

    У відповідності до п.1 цього Указу  суб'єкти підприємницької діяльності за результатами взаємозаліку повинні  були до 1 листопада 1994 року оформити прострочену заборгованість звичайними векселями з терміном платежу 28 лютого 1995 року.

    Пізніше, коли стало ясно, що ні банки, ні підприємства в термін до 1 грудня 1994 р. не укладаються, Указом Президента України від 14 листопада 1994 р. "Про оперативну міжвідомчу комісію з питань подолання платіжної кризи та про деякі заходи з упорядкування розрахунків і платежів" термін оформлення заборгованості було продовжено до 21 листопада 1994 року.

    Підприємство-боржник  ставало векселедавцем, підприємство-кредитор - векселедержателем. Сума зобов'язань за одним векселем мала не перевищувати сто мільйонів карбованців. З метою активізації процесу оформлення заборгованості векселями були передбачені спеціальні правила, спрямовані на його стимулювання. Пункт 3 Указу Президента України від 14 вересня 1994 р. передбачав, що у разі відмови боржника оформити заборгованість векселем кредитор має право безакцептного списання суми заборгованості або оголошення такого  суб'єкта  підприємницької  діяльності  нездатним задо-вольнити  пред'явлені до нього вимоги. У той же час, вказаний пункт Указу Президента України від 14 вересня 1994 р. встановлював, що суб'єкти підприємницької діяльності, які не вимагають оформлення векселем кредиторської заборгова-ності, втрачають право на повернення такої заборгованості без будь-якого відшкодування і повинні списати її на власні збитки. Передбачалося, що ці заходи мають дисциплінувати як кредиторів, так і боржників, і, зрештою,  підвищити ефективність кроків, спрямованих на подолання кризи неплатежів.

    Указ  Президента України  "Про випуск і обіг векселів для покриття взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької  діяльності України" передбачав можливість передачі векселя шляхом індосаменту (в тому числі і під заставу), а також для здійснення інших операцій відповідно до чинного законодавства.

    З точки зору розвитку вексельного  обігу досить привабливим є положення, відповідно до якого норма дисконту з суми векселя при здійсненні облікових операцій не обмежується. У разі відмови в платежі при настанні вказаного у векселі терміну, вексель підлягає опротестуванню за встановленим порядком. Уявляється, що центральною проблемою у подоланні кризи неплатежів є можливість оперативного і повного стягнення боргу. Причому механізм стягнення боргу повинен бути: чітким (тобто гранично регламентованим);   ясним,   що не   допускає   альтернативних, двозначних тлумачень; простим (тобто таким, що є спроможним практично застосовуватись) і, нарешті, оперативним. Пункт 6 Указу Президента України від 14 вересня 1994 р. передбачає майнову відповідальність за вексельними зобов'язаннями, відсилаючи, в плані  реалізації цієї відповідальності, до механізму, зафіксованого Законом України від 14 травня 1992р.  "Про банкрутство"⁵. Однак незрозуміло, яким чином цей механізм стосовно векселів мав виявитися ефективним, якщо до цього він практично не працював.

    Пункт 7 вищеназваного Указу Президента України передбачав санацію тих  підприємств державної власності, які не підлягають приватизації. З  точки зору подолання кризи неплатежів або покарання недбайливого керівника під-приємства, санація, ймовірно, має позитивне значення. Однак, з позицій вексельного кредитора, немає ясності в головному – як у разі санації підприємств будуть захищені його інтереси.

    Позитивним  економічним методом, покликаним стимулювати банківські операції з векселями, безумовно можна вважати рекомендацію, що міститься в Указі, Національному банку України надавати комерційним банкам України протягом листопада 1994 - лютого 1995 року до 10%  всієї кредитної емісії під ці операції. З цих же позицій потрібно розглядати і пункт 2 Указу Президента України, відповідно до якого суб'єкти підприємницької діяльності звільняються від сплати державного мита за вексельні бланки, що купуються для оформлення взаємної заборгованості. Необхідно відмітити, що дія даного Указу Президента України розповсюджується на операції з векселями, які виписуються для оформлення простроченої заборгованості. Істотним є те, що норми Указу мають не одноразовий характер, а передбачають періодичне проведення взаємозаліку і оформлення заборгованості векселями. Рівно через місяць після підписання Указу Президента України  "Про випуск і обіг векселів для покриття взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності" був виданий Указ Президента України від 14 вересня 1994р.  "Про оперативну міжвідомчу комісію з питань подолання платіжної кризи і про деякі заходи з упорядкування розрахунків і платежів"⁶. Цей правовий акт вніс певні корективи у терміни проведення взаємного заліку заборгованості і оформлення простроченої заборгованості звичайними векселями, а також доповнення в плані визначення відповідальності кредиторів, що не вимагали оформлення векселем заборгованості.