ЗМІСТ 

    Вступ……………………………………………………………………2

Розділ 1. Основи вексельної форми фінансових взаєморозрахунків…….3

       1.1. Історичне виникнення та розвиток  векселів………………….3

       1.2. Правова природа векселю……………………………………..5

       1.3. Види векселів……………………………………………………7

Розділ  2. Вексельні взаєморозрахунки……………………………………10

       2.1. Учасники вексельних взаєморозрахунків……………………10

       2.2. Вексельні операції та їх характеристика……………………..13

Розділ 3. Досвід використання вексельної форми  в Україні…………….22

       3.1. Вексель для покриття заборгованності суб’єктів підприємницької діяльності……………………………………………….22

       3.2. Практика вексельних розрахунків  в різних галузях народного  господарства………………………………………………………………..32

    Висновки………………………………………………………………38

    Список  використаної літератури…………………………………….40 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    Вступ

    Жоден з інструментів сучасного фінансового  ринку, крім, природно, самих грошей, у всіх численних проявах їх економічних  функцій, не може зрівнятися за своєю  історією і значенням з векселем.  Векселі активно використовувалися  і використовуються у міжнародних і внутрішніх розрахунках країн з розвиненою економікою.

      На жаль, нині, не можна стверджувати, що вексель, як інструмент фінансово-правового  регулювання, міцно увійшов і  широко використовується у цивільно-правових  відносинах, які динамічно розвиваються в Україні.

    Повернення  векселя до економіки України  має велике значення. Нині його використання в основному здійснюється в рамках кредитно-розрахункових операцій. Однак  за допомогою векселя можна вирішувати більш важливі задачі. Юридична конструкція векселя як цінного паперу наділяє його можливостями більш ефективного виконання фінансових зобов'язань порівняно  з іншими цивільними зобов'язаннями.

    Учасниками  вексельного обігу стають підприємства, організації і громадяни, які  не мають спеціальних знань і досвіду в цій галузі. У більшості випадків практика стикається з тим, що підприємства і громадяни не можуть самостійно реалізувати свої права за векселем. Це продиктовано тим, що вексельний обіг регулюється спеціальними правовими нормами.

    Потрібно  відмітити, що широкому впровадженню в Україні вексельного обігу перешкоджає відсутність практичного досвіду в його організації. Все це і визначає мету, задачі та актуальність теми даної курсової роботи.

    Розділ 1. Основи вексельної форми фінансових взаєморозрахунків.

    1.1 Історичне виникнення  та розвиток векселів.

    Вексель — найстаріший цінний папір. Його поява в Італії в ХІІ-ХІІІ ст. була викликана потребою торгівлі, особливо ярмаркової. Італія тоді вважалась  центром господарчого життя, тому що займала вигідне географічне положення. Вже тоді середньовічні банкіри — міняли, які займались звичайним обміном монет, що знаходились в обігу, почали здійснювати переказ грошей із міста в місто, із країни в країну. Ці угоди мали письмову форму, як правило, нотаріального акту, який був документальним правом особи, що внесла валюту міняли в одному місці, на отримання вказаної в цьому акті суми грошей в іншому місці обумовленою монетою і в обумовлений час та одночасно був зобов'язанням особи, що отримала валюту, сплатити відповідний еквівалент. Міняла постачав купця супроводжувальним листом з дорученням або проханням на адресу агента сплатити подавачу листа відповідну суму грошей. В результаті таких переказних операцій й народився переказний вексель, а сам термін «вексель» означав «обмін». Так з'явились три основних учасника вексельних відносин: особа (банкір), що отримала гроші і видала переказний вексель, — векселедавець (трасант); особа, що внесла валюту і отримала вексель — перший векселедержатель (вексельний кредитор); особа (банкір), якому було адресоване прохання про виплату певної суми грошей подавачу листа — платник (трасат). А цей вид послуг позбавив купців від незручностей, труднощів і небезпеки, пов'язаних з перевозкою монет. Вигода була і міняйлам, які отримували винагороду від різниці між прийнятою валютою і виданою за вексельним зобов'язанням.

    Спочатку  відносини між учасниками цієї переказної угоди мали чисто довірчий характер, але з розвитком і ускладненням грошового обігу набули характер юридичних зобов'язань. При цьому не тільки векселедавець, але і банкір, якому було адресоване прохання про платіж, після прийняття листа (пізніше ця процедура перетворилась в акцепт переказного векселя) визнавалися особами, відповідальними за оплату переказного листа (векселя). Законодавство з метою заохочення і розвитку торгівлі захищало інтереси вексельного кредитора, суворо караючи невиправних вексельних боржників. В силу цих обставин за допомогою векселя почали оформлятися крім зобов'язань, пов'язаних з переказом грошей, й іншого роду зобов'язання, перш за все ті, що виникають із кредитних відносин. Так з'явився простий вексель, який разом із звичайною борговою розпискою став використовуватися для оформлення зобов'язань за договором займу.

    Як  вже вказувалось, вексельні операції спочатку були пов'язані з переказом грошей із однієї місцевості в іншу, але скоро з розвитком і ускладненням ринкових відносин векселі стали знаряддям комерційного кредиту: купці, продаючи один одному товари в кредит, розплачувались векселями.

    Таким чином з плином часу практика розширяла коло учасників вексельного обігу і створювала принципи, які склались в основу вексельних правовідносин. Виникла необхідність в особливому вексельному законодавстві, яке в першу чергу звернуло увагу на більш сувору розробку зовнішніх, формальних елементів вексельного зобов'язання, які слугували єдиним джерелом прав векселедержателя. 

    1.2. Правова природа  векселю.

    Для ефективного використання векселя  в економіці, перш за все, необхідно  мати уявлення про його правову природу і умови обігу.

      Цивільне законодавство, як відомо, відносить вексель до категорії  цінних паперів, які є предметом  діяльності учасників цивільних  правовідносин. 

    Документи, що визначаються як цінні папери, свідчать про наявність певних взаємних прав і обов'язків між особою, яка їх випустила (емітентом), і особою, яка є їх власником (інвестором).

    Останнім  часом посилилася тенденція до більш  широкого використання  "безпаперових" цінних паперів замість  "паперових". Відповідно до цієї обставини виникає  питання про зміст поняття  "документ" в умовах зміни його форми з паперової на безпаперову. Коли мова йде про цінні папери як про грошові документи, потрібно брати до уваги три важливих аспекти. Перший - "документальний" характер цінного паперу; другий - матеріальна форма документа; третій - наявність певних взаємних прав і обов'язків, що витікають з права власності на цінний папір.

    Документальний  характер цінного паперу означає, що його випуск і обіг обумовлює виникнення певних відносин між інвестором і емітентом, тобто поняття  "документальний характер" цінного паперу має таке ж значення, як і її офіційний характер.

    Матеріальна форма цінного паперу означає форму або вид матеріального носія, на якому виконаний документ.

    Права, які визначають зміст  цінного паперу, можуть належати до різних категорій суб'єктивних прав. Найчастіше вони належать до зобов'язальних прав. У цінному папері не можуть бути виражені правовідносини, внаслідок яких обидві сторони взаємно набувають права і обов'язки, оскільки сторона, що не володіє папером, не зможе реалізувати права, що належать їй.

    Необхідність  пред'явлення цінного папера для  здійснення вираженого в ньому права  має подвійне значення. По-перше, пред'явлення  цінного папера для кредитора  є легітимацією його як суб'єкта права. Зокрема, для витребування від боржника за цінним папером виконання його зобов'язання кредитор повинен його пред'явити. Без цінного папера кредитор не має права вимоги. Якщо цінний папір не пред'явлений, боржник має право відмовити у виконанні. По-друге, особа, зобов'язана за цінним папером, може виконати своє зобов'язання тільки відносно пред'явника папера. У противному разі ця особа буде нести відповідальність перед суб'єктом, уповноваженим цінним папером. Зокрема,  боржник за векселем може виявитися вимушеним двічі виконати своє зобов'язання. Виконавши ж своє зобов'язання належному держателю цінного папера, боржник гасить (виконує) своє зобов'язання.

    Законом України від 18 червня 1991 року  "Про  цінні папери і фондову біржу"¹ встановлено вичерпний перелік цінних паперів, які можуть випускатися і обертатися в Україні: акції, облігації внутрішнього державної і місцевої позик; облігації підприємств; казначейські зобов'язання; депозитні сертифікати; векселі; приватизаційні папери.

    Згідно  з цим Законом, вексель - цінний папір, що засвідчує безумовне грошове зобов’язання векселедавця заплатити після настання терміну визначену суму грошей власнику  векселя (векселедержателю). 

    1.3. Види векселів.

    Усі векселі в господарському обороті  виступають у вигляді простих  та переказних векселів.

    Простим векселем називається вексель, складений у формі простого, нічим не обумовленого зобов’язання виданого однією особою іншій за отримані від останньої цінності.

    Переказний  же вексель – це документ, виданий у формі простого і нічим не обумовленого наказу здійснити платіж:

• за власним наказом, тобто переказний вексель, виданий за наказом самого векселедавця (векселедавець і першонабувач в одному обличчі);
• на себе - переказний вексель, виданий на самого векселедавця (векселедатель і трасат в одному обличчі).

    Переказний  вексель, таким чином, відрізняється  від простого тим, що за переказним векселем платником може бути не векселедавець, а інша особа, яка після акцепту  переказного векселя приймає  на себе зобов'язання  сплатити за ним.

    Всі векселі за їх економічною природою можна поділити на:

    - Комерційні або торгові (товарні) векселі, тобто такі векселі, які видані на основі товарного боргу, наданих послуг, виконаних робіт і т.п.;

    - Фінансові векселі, тобто такі векселі, джерелом яких є фінансові операції та в основі видачі яких лежить отримання грошової позики  проти видачі боргового зобов’ язання. В основі видачі і комерційних, і фінансових векселів лежить завжди фактична угода, чи-то є отримання товарного (комерційного) або грошового (банківського) кредиту.

    Векселі, що виставлені на банк, носять комерційний  характер, коли банк надає свій акцепт з метою загального або спеціального фінансування підприємства. Векселі, якщо вони є виставленими банком на банк, зазвичай являються фінансовими  траттами, за допомогою яких один банк надає іншому можливість скористатися кредитом шляхом продажу цих тратт на грошовому ринку. Ці тратти являються засобом фінансування банку, а часто і фінансування спекулятивних операцій з цінними паперами та іноземною валютою.

    Серед фінансових векселів виділяють векселі, в основі видачі яких не яка-небудь реальна угода, а лише мета отримання  товарного або   грошового кредиту, який в інший спосіб отримати б  не вдалося. До таких векселів відносяться  дружні (приятельські) та бронзові (дуті) векселі. Загальною ознакою і тих, і інших є безгрошовість (тобто відсутність у вексельному зобов’язанні законної підстави боргу, реальної економічної бази його видачі) та безвалютність (тобто відсутність у вексельному зобов’язанні майнового забезпечення боргу). Оскільки безгрошове зобов’язання юридично нікчемне, воно може бути визнане незаконним, але якщо вексель тим часом опиниться у руках добросовісного держателя, який не знав про цю ваду, то такий держатель все ж таки залишиться законним держателем і має право вимагати задоволення за векселем. В Україні законодавством дозволено видавати векселі лише для сплати за поставлену продукцію, виконані роботи, надані послуги, за виключенням векселів Мінфіну, Національного банку та комерційних банків. Ні ділових звичаїв, ні судової практики у відношенні даних векселів поки що не існує.

    До  дружніх векселів відносяться векселі, що не мають в основі своєї видачі розрахунків векселедержателя за товарними та грошовими угодами, що видаються головним чином з метою отримання грошей від врахування векселів у банку. Такими векселями визнаються: видані один одному родичами, членами та пайовщиками одного товариства, однією юридичною особою на користь іншої та інші безгрошові векселі.