Валютний курс та курсова політика НБУ

Головними інструментами  реалізації валютно-курсової політики в Україні є:

• ступінь конвертованості валют;
• режим курсоутворення;
• девальвація та ревальвація валюти;
• валютні інтервенції.

Конвертованість валюти — це здатність резидентів та нерезидентів вільно здійснювати обмін національної валюти на іноземну та використовувати іноземну валюту в угодах з реальними і фінансовими активами. Так, грошова одиниця України – гривня є частково конвертованою валютою. Різниця між ступенем конвертованості валюти залежить від обмежень уряду на певні види валютних операцій на валютному ринку. 
Слід зазначити, що обов’язковою передумовою конвертованості національної грошової одиниці є наявність ринкового господарства у країні з передумовами як політичного, так і економічного характеру, що, у свою чергу, дозволить вітчизняній економіці інтегруватися у світову спільноту та оперативно реагувати на зміни міжнародної ринкової кон’юнктури [11]. 
 Девальвація і ревальвація валюти - це ще один інструмент валютно-курсової політики НБУ, який спрямований на зміну обмінного курсу національної валюти в бік його зниження чи підвищення. 
Девальвація національної грошової одиниці сприяє діяльності експортерів і розрахунків за внутрішніми боргами, і негативно впливає на динаміку імпорту, тоді як ревальвація - негативно на динаміку експорту; є більш вигідною імпортерам і здійсненню розрахунків за зовнішніми боргами. 
Таким чином валютно-курсова політика здійснює вплив на конкурентоспроможність економіки України як на внутрішньому, так і на світовому ринку. 
 Крім того, девальвація негативно впливає на процес обслуговування зовнішнього боргу, оскільки для погашення заборгованості необхідно купувати іноземну валюту, для чого, в свою чергу, витрачатиметься більше національної.  Розмір валового зовнішнього боргу України (за даними НБУ, на 1 січня 2013 року) становить 135 млрд. дол. США. (Табл.2, 3, Додаток А)

На зовнішньоекономічну  діяльність країни, структуру виробництва  та споживання суттєво впливають  вибір режиму курсоутворення та контроль за валютним ринком, що є пріоритетними завданнями держави при здійсненні валютної політики.  
 Офіційний курс гривні до іноземних валют станом на 01.04.2013 становить 810,72 грн за 100 дол. США.

 

*Джерело: http://mybank.ua/

У майбутньому Національним банком України враховуватиметься  необхідність збереження прогнозованої  динаміки та загальної стійкості  національної валюти. Для цього використовуватиметься  цілий комплекс заходів, включаючи  валютні інтервенції Національного банку України [12]. 
 Валютна інтервенція - це пряме втручання центрального банку країни у функціонування валютного ринку через купівлю-продаж іноземної валюти з метою впливу на курс національної грошової одиниці. Банк скуповує іноземну валюту, коли існує надлишкова пропозиція і валютний курс перебуває на достатньо низькому рівні, та продає її, коли пропозиція іноземної валюти недостатня і валютний курс високий. При цьому відбувається урівноваження попиту та пропозиції на іноземну валюту та обмежуються рівні коливань курсу національної грошової одиниці. 

Джерело:[10] 
Як видноо, від’ємне сальдо валютних інтервенцій за січень 2013р. становить близько 0,5 млрд. дол. США. Цей показник значно знизився у порівнянні з 1,7 млрд.дол.США з лютий 2012. Загалом, негативне сальдо валютних інтервенцій пояснюється тим, що на фоні напруження на міжнародних фінансових ринках спостерігалось підвищення внутрішнього попиту на іноземну валюту, що виявилося більшим за валютну пропозицію. За таких умов, попит на іноземну валюту намагаються нівелювати курсовими коливаннями гривні та валютними інтервенціями Національного банку України.  
 Крім того, за сучасного режиму монетарної політики сальдо валютних інтервенцій є основною складовою і чинником змін в обсягах золотовалютних резервів країни. Необхідність проведення інтервенцій Національним банком України на міжбанківському валютному ринку зумовлена тиском на курс національної валюти, спричинений невідповідністю між попитом і пропозицією на внутрішньому валютному ринку. Одним із чинників зростання попиту на національну валюту є значні надходження в Україну іноземного капіталу, які здійснюють тиск на гривню у напрямі її ревальвації. В умовах значного перевищення пропозиції іноземної валюти над її попитом операції Національного банку України, головним чином, спрямовуються на упередження надмірного зміцнення курсу гривні шляхом купівлі іноземної валюти до золотовалютних резервів [13].  

*Джерело:[10] 

Так, міжнародні резерви України станом на 31.01.2013 знизилися до 24,2 млрд. дол. США ,що свідчить про обмеженість такого інструмента валютно-курсової політики як валютні інтервенції. 
 Валютно-курсова політика НБУ є складовою економічної стратегії держави, що покликана стабілізувати вітчизняну економіку та бути визначальним фактором впливу на її розвиток. Значна доларизація грошового обігу, висока питома вага експорту у ВВП, залежність від світових фінансових ринків та глобальних настроїв підвищують значення валютно-курсової політики в сучасних умовах господарювання. 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ КУРСОУТВОРЕННЯ В УКРАЇНІ.

3.1 Сучасні проблеми курсоутворення та шляхи їх вирішення.

Дестабілізаційні тенденції  у валютно-фінансовій сфері України  мають об’єктивне системне підґрунтя, що засвідчує необхідність комплексності  підходів антикризової політики, які  мають не лише протидіяти поточним ознакам нестабільності, але й  забезпечувати необхідні структурні зрушення в цій сфері економіки.

Підґрунтям валютно-фінансової дестабілізації в Україні є системні суперечності:

- надмірна частка споживання та недостатні обсяги нагромадження в умовах нерозвиненості внутрішнього ринку, що призвело до необхідності покриття надлишку внутрішнього попиту за рахунок випереджаючого зростання імпорту, а відтак – стабільного погіршення сальдо зовнішньої торгівлі та ризиків валютної дестабілізації;

- інституційна нерозвиненість фінансової системи та вузькість механізмів рефінансування банківської системи, що обумовило надмірну вартість фінансових ресурсів всередині країни та, за стрімкого зростання попиту на кредитні ресурси, обумовило активний вихід комерційних банків на зовнішні ринки запозичень;

- несприятливі умови для довгострокового інвестування, що обумовило переважаючу інвестиційну привабливість секторів з високою ліквідністю та якнайшвидшим обігом коштів. Випереджаючі темпи інвестування в сектори, які здійснюють перерозподіл сукупного продукту, над інвестиціями у виробництво останнього посилювали ризики нестабільності фінансової системи та інфляційний потенціал, який формується внаслідок перевищення сукупного попиту над пропозицією;

- висока експортна спеціалізація України на невеликій кількості товарних груп, насамперед – сировинного характеру при значній частці товарів з високим рівнем доданої вартості в імпорті. Це обумовило хронічне нарощування дефіциту зовнішньої торгівлі та високу залежність економіки України від кон’юнктури світових ринків, курсових коливань тощо.

Під впливом світової валютної кризи зазначені суперечності розгорнулися у вагомі проблеми:

- зростання вартості та ускладнення отримання зовнішніх запозичень за гострої потреби у рефінансуванні запозичень попередніх періодів;

- зниження попиту на провідних експортних ринках України (насамперед – металургійної продукції), що співпало з погіршенням умов торгівлі для українських експортерів через ревальвацію гривні та подорожчання складових собівартості їхньої продукції;

- наростання негативних очікувань суб’єктів ринку під впливом демонстраційного ефекту низки банкрутств потужних фінансових компаній провідних країн світу, біржової паніки, які посилилися ігноруванням потреб у здійсненні антикризової політики в межах України.

З цих причин забезпечення поточної стабільності валютно-фінансової системи повинно мати комплексний характер, що залежить від ефективного вирішення двох суперечливих завдань – забезпечення на належному рівні банківської ліквідності та підтримання курсу гривні. Валютні інтервенції з метою запобігання девальвації ведуть до зменшення банківської ліквідності, в той час як рефінансування банків веде до посилення попиту на іноземну валюту на валютному ринку. Одночасне проведення масштабних валютних інтервенцій і операцій з рефінансування може лише виснажити міжнародні резерви НБУ та надмірно збільшити грошову пропозицію. Відтак доцільно визначитися, яка з альтернатив містить у собі більший ризик для національної економіки.

Вкрай важливими є стримування темпів інфляції, що дозволить втримати реальний курс гривні від надмірно швидкого підвищення. Тим часом, антиінфляційні заходи монетарної політики, а також дії НБУ щодо обмеження обсягів банківського кредитування досить ефективні у короткостроковому вимірі, проте суперечать середньо- і довгостроковим цілям фінансової стабілізації, яка має спиратися на стимулювання ділової та інвестиційної активності. Отже, тривалість їхньої дії має бути якнайменшою, й вони мають бути якнайшвидше замінені на антиінфляційні заходи структурного характеру. Розбудова механізмів рефінансування комерційних банків з боку НБУ (в тому числі – запровадження цільових інструментів рефінансування) має належним чином компенсувати втрати гривневої ліквідності при проведенні валютних інтервенцій.

Необхідність рефінансування зовнішньої заборгованості комерційних  банків в поточному, а у значно більшій мірі – у наступному роках  вимагає зміни орієнтирів банківського регулювання з обмеження на спрощення  умов для зовнішніх запозичень. Між  тим, при цьому неприпустимим  є подальше зростання залежності українських банків від припливу іноземних кредитних ресурсів: пріоритетним напрямком для банків має стати  концентрація національних заощаджень. Потрібна також чітка структуризація напрямків використання залучених  ресурсів.

Завдання недопущення надмірних курсових коливань та підтримання стійкості банківської системи визначають необхідність:

- посилення ролі НБУ в процесах курсоутворення шляхом як активних валютних інтервенцій, так і підвищення жорсткості правил торгівлі на валютному ринку;

- розвитку механізмів управління гнучким валютним курсом з метою недопущення його різких стрибків і збереження оптимальної динаміки реального обмінного курсу гривні шляхом зниження темпів інфляції;

- зміни концепції регулювання руху капіталів у напрямі зняття обмежень на приплив капіталу і ужорсточення контролю за його відпливом за «тіньовими схемами»;

-  зміцнення стабільності банківської системи, розширення її ресурсних можливостей та інструментів підтримки економічного зростання;

- посилення контролю за спекулятивними угодами на міжбанківському валютному і ресурсному ринках;

Досягнення вищезазначених цілей потребує реалізації наступних  заходів у сфері валютно-курсової політики:

- вдосконалення політики валютних інтервенцій у напрямі підвищення її узгодженості з процентною політикою;

- прискорений розвиток строкового сегменту валютного ринку та системи інструментів страхування валютних ризиків;

- активніше використання гнучкого валютного курсу за призначенням – як компенсатора негативних зовнішніх шоків та засобу підтримки конкурентоспроможності товаровиробників;

- перехід у валютному регулюванні до фактичної «прив’язки» курсу гривні до «кошика валют» .

 

2. Роль НБУ у проведенні ефективної курсової політики.

Проблема організації  та функціонування центральних банків на сьогодні є однією з ключових у дослідженні макроекономічних та інституційних процесів. Це обумовлюється насамперед тим, що прийняття тих чи інших рішень у сфері валютної політики суттєво визначає напрям економічного розвитку країни.

Важливою умовою для ефективної діяльності центрального банку є  довіра до нього збоку суспільства. Для цього центральний банк має  бути незалежним.

Іншою умовою ефективної валютної політики є відповідальність за її проведення та публічність, тобто інформаційна відкритість центрального банку. Під інформаційною відкритістю розуміється публікація інформації щодо позитивних і негативних рішень та показників, які впивають на макроекономічну ситуацію в країні.

Для того щоб виявити можливості зміцнення ролі Національного банку України у сфері формування та реалізації валютної політики, варто проаналізувати ступінь незалежності НБУ, його відповідальність за проведення цієї політики та інформаційну відкритість. Існує думка, що найважливішим елементом незалежності центрального банку є створення чіткої правової основи та безумовного її виконання. Також повинні бути чітко публічно викладені завдання центрального банку та окреслені його повноваження. Публічний виклад завдань захищає центральний банк від звинувачень політичних діячів і банків, нагляд за якими він здійснює, у невиконанні покладених на нього повноважень [14].

Протягом 1992–1993 рр. в Україні  діяла система плаваючого валютного курсу, що була неадекватною ступеню зрілості валютних відносин і провокувала високі девальваційні та інфляційні очікування. Разом з тим на цьому етапі була відсутня альтернатива іншій курсовій політиці, оскільки Національний банк України не мав достатніх валютних резервів. З метою боротьби з інфляцією та захисту критичного імпорту НБУ у 1993 р. на основі рішення уряду зафіксував валютний курс української національної одиниці до іноземних. При цьому фіксований курс утримувався не шляхом проведення валютних інтервенцій та регулювання процентної ставки, а через адміністративне обмеження попиту на іноземну валюту. Крім цього, спільним розпорядженням уряду та НБУ встановлювалися чотири різні обмінні курси: офіційний, біржовий, курс для здійснення безготівкових розрахунків у банківській системі та курс на ринку готівкових продажів для фізичних осіб. Наявність множини валютних курсів національної грошової одиниці стимулювала проведення спекулятивних операцій, що сприяли розвитку тіньового валютного ринку та доларизації економіки.