Валютний курс та курсова політика НБУ

Механізми реалізації плаваючого валютного курсу (floating rate) реалізується у двох режимах: кероване та незалежне плавання.

При керованому плаванні без визначеного діапазону коливань валютного курсу (managed floating with no predetermined path for the exchange rate) органи грошово-кредитного регулювання впливають на валютний курс, не встановлюючи попередню траєкторію його зміни або його цільового значення.

Особливість незалежного плавання (independently floating) полягаєв тому, що валютний курс визначається ринковими чинниками, тобто попитом і пропозицією. Валютні інтервенції здійснюються для запобігання коливанням валютного курсу, які не є наслідком фундаментальних макроекономічних зрушень.

Вибір того чи іншого режиму валютного курсу визначає механізм формування валютного курсу та ступінь втручання центрального банку в процес курсоутворення. Що стосується режиму жорсткої прив’язки валютного курсу, то в цих умовах центральний банк спроможний забезпечити продаж іноземної валюти в кількості, необхідній для підтримки встановленого валютного курсу. Для цього центральний банк повинен мати необхідні запаси іноземної валюти [4] та зобов’язаний купувати чи продавати будь-яку кількість валюти відповідно до попиту на неї збоку економічних агентів для того, щоб утримати валюту від девальвації

1.3. Світовий досвід  валютного регулювання та контролю.

Валютний контроль як дисциплінарно-адміністративний засіб забезпечення дотримання правил та норм регулювання сфери валютних відносин становить необхідний елемент  організації грошово-кредитної системи  будь-якої країни. Світовий досвід свідчить, що валютні відносини і внутрішній валютний ринок успішно розвиваються, як правило, за активної участі держави та ефективного контролю уповноважених органів за валютними операціями [5].

У Великобританії більшість  повноважень щодо валютного контролю здійснює Банк Англії. Він керує діяльністю своїх філій та представництв у більшості комерційних банків (як британських, так і іноземних), що знаходяться на території Великобританії. Низку повноважень мають також органи митниці й акцизів [6].

У Франції, де акцент із функцій  валютного та експортного контролю перенесено на удосконалення методів  боротьби із відмиванням грошей, статистичний облік та аналіз інформації здійснює державний контрольний орган при Міністерстві економіки, фінансів та бюджету – Група розслідувань незаконних фінансових операцій. Виявлена інформація надходить спеціально уповноваженим митним і поліцейським органам – Національному митному управлінню та Центральній службі поліції боротьби із великими фінансовими правопорушеннями [6].

У Японії більшість питань валютного контролю є компетенцією міністерства фінансів та міністерства зовнішньої торгівлі і промисловості. На банки покладено деякі контрольні функції – попередження і обмеження незаконних платежів резидентів [6].

Нині, коли сучасна економічна політика, і зокрема валютне регулювання, піддається критичному налізу, є сенс звернутися до міжнародного досвіду регулювання валютних операцій.

Систему заходів валютного  регулювання, що сформулювалася сьогодні в Україні, можна охарактеризувати як політику валютних обмежень.

Уперше валютні обмеження  значно поширились в роки першої світової війни в Австро-Угорщині, а потім і в усіх інших воюючих країнах. Після війни, у період часткової і тимчасової економічної стабілізації, їх було майже цілком скасовано. В умовах світової економічної кризи 1929-1933 рр., особливо з 1931 р., валютні обмеження знову стали дуже поширеними у зв’язку з різким погіршенням платіжних балансів багатьох країн, відпливом капіталів, крахом класичного золотого стандарту, масовим знеціненням валют. У цей період вони були покликані насамперед обмежити рух капіталів і виплати державних і приватних боргів. У 1930-ті роки 25 країн припинили платежі по зовнішніх боргах, а Німеччина з 1933 р. сплачувала заборгованість у доларах і фунтах стерлінгів німецькими марками, які зараховувалися на блоковані рахунки без права розпорядження ними і конверсії в іноземну валюту [7].

З початком Другої світової війни валютні обмеження одержали поширення практично в усіх найбільших країнах. Після війни їх не було впроваджено лише у США, Швейцарії, Канаді, а також деяких країнах Латинської Америки, змушених зберегти свободу валютних операцій під тиском США, зацікавлених у безпосередньому переказі капіталів і прибутків від своїх інвестицій у цьому регіоні [7].

У післявоєнний період виникла нова тенденція до міждержавного регулювання валютних обмежень через МВФ. Договір про створення МВФ приписував країнам, що його підписали, скасування валютних обмежень по поточних операціях і впровадження оборотності валют. Але в умовах післявоєнної розрухи, кризи платіжних балансів, виснаження валютних резервів ця вимога зустріла активну протидію держав Західної Європи.

З другої половини 1960-х років  і в 1970-1980-ті роки в умовах переплетення досить тяжких структурних криз у найбільших країнах лібералізація валютних відносин (в лютому 1961 р. країни Західної Європи скасували валютні обмеження для нерезидентів і резидентів) змінилась валютним протекціонізмом у формі встановлення бар’єрів на шляху руху товарів і капіталів. У різних країнах це повернення до валютних обмежень переслідувало різні цілі. Такі обмеження, введені в 1971-1973 рр. у ФРН, Франції, Швейцарії, країнах Бенілюкс і Іспанії, були покликані зменшити приплив іноземних капіталів, а прийняті в червні 1972 р. у Великобританії обмеження щодо руху капіталів у відношеннях із країнами стерлінгової зони мали на меті зниження відпливу капіталів в умовах переходу до режиму плаваючого валютного курсу фунта стерлінгів.

У 1970-ті роки характерною  рисою валютної політики в багатьох країнах стали обмеження або заборона на інвестиції нерезидентів і продаж національних цінних паперів іноземцям.

Застосовувані валютні обмеження  передбачали суворий контроль за здійсненням авансових платежів іноземним експортерам. Наприклад, у Бельгії в березні 1983 р. установлювалися  обмежені терміни продажу експортерами іноземної валюти за національну (30 днів), щоб ці кошти не були використані  для спекулятивних валютних операцій [7].

Аналіз застосування валютних обмежень як головної складової валютної політики в економічно розвинутих країнах  дозволяє дійти висновку, що крім широко використовуваних у нашій країні заходів, таких як здійснення валютних операцій тільки через уповноважені банки, обов’язковий продаж виручки експортерів (або її частини), ліцензування валютних операцій тощо, у світовій практиці досить поширені і інші способи. Серед них особливо виділяються обмеження позичкових операцій в іноземній валюті, що можуть здійснюватись лише з дозволу міністерства фінансів і при наданні інформації про розмір кредитів, що видаються; залучення іноземних кредитів за умови попереднього дозволу органів валютного контролю, обмеження участі національних банків у наданні міжнародних позик в іноземній валюті тощо.

Отже, валютні обмеження  можна розглядати як доцільний і навіть необхідний захід у визначених економічних умовах.

Особливу актуальність має  застосування валютних обмежень та валютного  контролю у країнах, економіка яких перебуває в стадії ринкової трансформації, оскільки ринкові інструменти валютного регулювання в цих країнах ще тільки починають формуватись. У зв’язку з цим такі країни в своїй зовнішньоекономічній діяльності стикаються з такими складними проблемами, як відплив капіталів, скорочення національних валютних резервів, різкі коливання грошово-кредитної системи й т. ін. Так, у країнах із стабільною економічною та політичною ситуацією за умови існування надійних гарантій повернення капіталу та процентів, які не тільки декларуються державою, а й суворо виконуються, а також вищої реальної процентної ставки експортерам вигідніше повертати валютну виручку в країну в найкоротші терміни, а інвесторам переводити вільні капітали з метою отримання вищого доходу, ніж тримати їх за кордоном на менш вигідних умовах. Але в країнах, економіка яких перебуває в стадії ринкової трансформації, економічні та політичні умови нестабільні, тому в експортерів часто виникає бажання не повертати валютні кошти в країну, а залишати їх за кордоном. Це призводить до відпливу капіталів як національних, так і іноземних, що дуже негативно відбивається на економіці країни взагалі, а зокрема призводить до дефіциту платіжного балансу, різкого підвищення попиту на національну валюту на внутрішньому валютному ринку, а отже, й до зниження вартості національної грошової одиниці. У зв’язку з цим держава має встановлювати такі валютні обмеження, які б перешкоджали відпливу капіталів. Наприклад, законодавчо встановлюють строки повернення в країну виручки від експортних операцій, а також товарів (робіт, послуг) за імпортом за умови попередньої оплати, обмеження щодо вивезення валютних цінностей громадянами, заборону проведення розрахунків у іноземній валюті на території країни. Отже, валютні обмеження в період ринкової трансформації економіки застосовуються з метою захисту національної економіки країни, регулювання платіжного балансу і є об’єктивною необхідність [8].

РОЗДІЛ 2. ВАЛЮТНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ТА ВАЛЮТНИЙ КОНТРОЛЬ НБУ В УКРАЇНІ.

1. Аналіз курсової політики НБУ на сучасному етапі.

Національний банк України використовує загальні інструменти реалізації валютної політики (дисконтну політику, операції на відкритому ринку, політику обов’язкових резервів) та окремі спеціальні інструменти, які поділяються на економічні (девізна політика, диверсифікація валютних резервів, регулювання режиму валютного курсу та політика девальвації і ревальвації валютного курсу) та адміністративні інструменти.

З 2001 р. і дотепер формування і реалізація політики курсоутворення в Україні здійснювалися на основі режиму таргетування валютного курсу. Орієнтири курсу визначалися, виходячи з умови збереження жорсткої прив’язки до курсу долара США. Грошово-кредитна політика переважно була спрямована на підтримку заданого курсу. Використання інтервенцій Національного банку в цей період мало характер «точкових» коригувань попиту та пропозиції валюти, а метою їх проведення було усунення дисбалансу на валютному ринку за передбачуваного рівня валютного курсу.

Заходи грошово-кредитної  політики у 2012 році спрямовувалися на стримування значних коливань валютного курсу та збалансування валютного ринку, забезпечення економіки платіжними засобами, стимулювання відновлення процесів кредитування, а також запровадження пруденційних заходів щодо підвищення надійності функціонування банківської системи. У листопаді 2012 року через внесення змін до законодавства було розширено інструментарій впливу Національного банку України на грошово-кредитний ринок (Національний банк України отримав право змінювати терміни розрахунку за операціями з експорту-імпорту та запроваджувати обов’язковий продаж експортної виручки). Отримані додаткові інструменти було застосовано наприкінці листопада 2012 року і вже в грудні ефективність їх застосування мала наочне підтвердження.

Так, у грудні 2012 року чистий середньоденний валютний попит знизився за безготівковими операціями в 3,4 рази, а за готівковими – у 6,9 рази. Чисте сальдо інтервенцій Національного банку України з продажу іноземної валюти за грудень становило 0,4 млрд. дол. США порівняно з 1,8 млрд. дол. США у жовтні та 1,7 млрд. дол. США в листопаді 2012 року. [10] 
 Реалізація грошово-кредитної політики в 2013 та подальших роках здійснюватиметься на засадах використання основних елементів монетарного режиму, що базується на ціновій стабільності. Так, в «Основних засадах грошово-кредитної політики на 2013 р.» зазначено, що Національний банк України планує відмовитися від зобов’язань щодо утримання на певному рівні або в певних межах обмінного курсу гривні до іноземних валют. Офіційний курс гривні до долара США встановлюватиметься на підставі її котирувань на міжбанківському ринку, сприяючи формуванню в суспільстві об’єктивної оцінки валютних ризиків. Водночас, ураховуючи, що динаміка обмінного курсу гривні має значний вплив на показники інфляції та якість балансів банків (в умовах значного рівня доларизації їх активів і зобов’язань), вживатимуться заходи щодо уникнення його суттєвих коливань.[9]

 В умовах тривалої нестабільності на світових фінансових ринках, яка містить суттєві загрози для макроекономічної та фінансової стабільності в Україні, посилюватиметься стабілізуюча роль міжнародних резервів. Ураховуючи це, грошово-кредитна політика в середньостроковій перспективі орієнтована на необхідність їх утримання на рівні, що забезпечує необхідний захист національної економіки від негативних зовнішніх шоків.

Цій самій меті підпорядковуються і заходи щодо встановлення та регулювання системи обмежень на валютному ринку. Планується, що заходи із валютної лібералізації узгоджуватимуться з темпами економічного зростання, підвищенням загального попиту на національну грошову одиницю з одночасним зниженням доларизації економічних відносин. Це у свою чергу безпосередньо пов’язано із здійсненням низки інституційних перетворень, які будуть прямо впливати і на стійкість фінансової системи та можливість підвищення курсової гнучкості гривні.

Зменшенню зовнішніх ризиків  стабільності грошової одиниці сприятиме  розвиток внутрішнього фінансового  ринку та забезпечення його стійкості

Передбачається активна участь Національного банку й у вирішенні питань щодо розвитку фондового ринку, у т.ч. – у реформуванні та забезпеченні ефективного функціонування національної депозитарної системи.

Реалізація валютно-курсової політики Національного банку в 2013 році враховуватиме стан платіжного балансу, характер коливань попиту та пропозиції іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України, а також необхідність підтримки зовнішніх платежів Уряду та НАК “Нафтогаз України” та забезпечення прогнозованої динаміки обмінного курсу гривні.

При цьому, планується, що поступове підвищення курсової гнучкості гривні узгоджуватиметься з темпами економічного зростання, рівнем конкурентоспроможності вітчизняної продукції, зниженням доларизації економічних відносин та посиленням стійкості національної фінансової системи, уключаючи її здатність автономно нівелювати шокові валютні коливання з використанням інструментів фондового ринку.

Національного банку не відмовляється  від проведення валютних інтервенцій, що зумовлюватиметься необхідністю досягнення інфляційних цілей, яким підпорядковані всі інші завдання грошово-кредитної політики.

Також зусилля Національного  банку спрямовуватимуться на збереження стабілізаційних можливостей міжнародних резервів як у частині підвищення курсової гнучкості гривні, так і певного покриття валютних ризиків.

2.2. Наслідки курсової  політики НБУ.