Теоретико-методологічні основи кредитування малого підприємництва

    Така  допомога великих компаній малим  підприємцям не безкорислива. Внаслідок такого сприяння банк Royal Bank of Scotland опанував 45 % ринку малого бізнесу в Шотландії, а компанія British Gas забезпечила розвиток нових технологій для власного виробництва виключно за допомогою малих підприємств.

    Уряд  заклав фундамент особливим взаємовідносинам великого і малого бізнесу, зокрема  дістав розвиток малих підприємств у структуру великих компаній. У цих випадках великий бізнес, крім власних підрозділів, організовує мережу дрібних автономних господарських одиниць, які управляються їхніми орендарями або власниками. Велику роль відіграють різного роду контрактні угоди між великим і малим бізнесом. Прикладом може служити бум франчайзингу. Відповідно до такого контракту, велика компанія надає підприємцю можливість користуватися її ім'ям і торговим знаком, поставляє необхідне устаткування, транспортні засоби. Діючи на принципах франчайзингу і виплачуючи частину виторгу, який становить як правило, 2– 10 % обороту, підприємець отримує фінансову і технічну допомогу великої компанії. Розвитку подібних зв'язків сприяють головні англійські банки Barklays Bank і National Westminster, які створили спеціальні відділи з надання фінансової допомоги підприємцям, що укладають угоди типу “франчайзинг”.

    Дослідження, проведені в автомобільній, електротехнічній, харчовій і текстильній галузях, свідчать про те, що взаємовідносини малих і великих фірм зазнали істотних змін. Якщо на початку 80-х років великі компанії оточували себе малими фірмами-партнерами, які поставляють товари за найнижчими цінами, то тепер вони змінили підхід до відбору постачальників, висунувши на перший план вимоги до якості продукції і рівня обслуговування.

    Малі  та середні підприємства – основна  складова економіки Німеччини. Саме вони сприяли швидкій відбудові та піднесенню країни у повоєнний час. Система фінансово-кредитної підтримки підприємств малого і середнього бізнесу в Німеччині належить до найважливіших принципів державної політики. Ці принципи не є німецьким винаходом, ними керуються інші західні індустріальні країни і деякі країни з перехідною економікою.

    За  даними Федерального міністерства економіки  і технології Німеччини, сукупність працівників підприємств малого і середнього підприємництва і представників вільних професій головним чином і творить середній клас Німеччини – основну складову німецького суспільства із середніми прибутками, які володіють приватною власністю. Малими та середніми підприємствами керують переважно їхні власники, які працюють на них, і відповідають за всі економічні наслідки своїх дій у повному обсязі. Варто підкреслити, що джерело фінансування власного бізнесу вони знаходять не на фінансових ринках.

    У Німеччині налічується більш  як 3,3 млн. малих та середніх підприємств  і індивідуальних підприємців у  ремісничому виробництві, промисловості і невиробничих галузях, торгівлі, сфері послуг і вільних професій. Це більше 99 % підприємств – платників податків. На малі та середні підприємства припадає майже 70 % робочих місць, вони забезпечують навчання приблизно 80 % усіх молодих спеціалістів країни, сплачують близько 45 % податків з обороту, здійснюють 30 % німецького експорту. У 1999 році вони зосередили 46 % валових інвестицій і 57 % ВВП Німеччини. Тому справедливо розглядати мале та середнє підприємництво як становий хребет німецької економіки [69, с.11]. На початку 1990-х років у колишній НДР налічувалося приблизно 80 тис. приватних малих ремісничих підприємств, 10 тис. представників вільних професій і близько 7,5 тис. переважно великих і середніх державних підприємств. Після об'єднання Німеччини в жовтні 1990 року і до кінця 1994 року практично всі державні підприємства НДР були приватизовані. До 1999 року кількість активно працюючих малих та середніх підприємств у нових федеральних землях зросла майже до 550 тисяч.

    Найважливіші  регулюючі функції німецької  держави пов'язані із забезпеченням правового й економічного порядку в країні і передбачають основні права на свободу підприємницької діяльності, приватну власність і розпорядження нею, насамперед засобами виробництва. Це законодавчо закріплені принципи самостійного підприємництва. Держава може втручатися в економічний процес, якщо приватний сектор не в змозі належною мірою пристосуватися до існуючих умов діяльності. Важливе значення при цьому має принцип відповідності державного втручання правилам ринкової економіки, зміст якого в забезпеченні справедливих умов і високого рівня конкуренції. Зусилля спрямовуються на створення і зберігання якомога більшої кількості продуктивних малих та середніх підприємств. Антимонопольне законодавство перешкоджає окремим суб'єктам домінувати на ринку. Велику увагу держава приділяє формуванню загальнодоступної й економічно виправданої інфраструктури (транспортної, телекомунікаційної, управління, інститутів по забезпеченню внутрішньої і зовнішньої безпеки, освіти й охорони здоров'я). Не залишаються поза увагою питання регіонального і галузевого розвитку, а також охорони навколишнього середовища і поширення нових технологій.

    У Німеччині пріоритет надається  самостійності підприємств, а не державній підтримці. В інтересах економіки держава не має права стримувати в середньостроковій і довгостроковій перспективі природні зміни ринкових умов. Це означає, що неефективні підприємства і галузі, які не в змозі до них адаптуватися, повинні піти з ринку. Держава також не має право захищати малі та середні підприємства від конкуренції в умовах ринкової економіки. Акцент робиться на використанні ринкових механізмів. Вжиті заходи спрямовані переважно на розв’язання проблем, що виникають з приводу не ефективності малих та середніх підприємств, а їхніх невеликих розмірів порівняно з великим бізнесом. Полегшується, наприклад, доступ малих та середніх підприємств до ринків капіталів і нових технологій.

    У Німеччині стосовно до діяльності малих  та середніх підприємств рішення  приймаються на рівні федерації, земель, міських і земельних округів, общин, і дедалі більшу участь у цьому  бере Комісія ЄС у Брюсселі.

    Аби розвантажити органи державного управління ряд, функцій з підтримки малих  та середніх підприємств передано деяким публічно-правовим інститутам, зокрема  спеціалізованим банкам, таким як Kreditanstalt für Wiederaufbau (KfW), Deutsche Ausgleichsbank (DtA), Berliner Industriebank, а також саморегулюючим організаціям приватного бізнесу, наприклад, палаті ремісників і торгово-промисловій палаті [73, с.100].

    Державна  підтримка малого і середнього бізнесу  в Німеччині включає понад 500 програм федерального і регіонального значення, що сприяють інвестиційній активності. Інвестиції служать найважливішою передумовою появи на ринку нових підприємств і адаптації вже існуючих до постійних змін в економіці та інноваційній сфері. Сприяння виявляється в наданні технологій і відповідної економічної інформації, а також фінансуванні з державного бюджету економічних і технічних консультацій і заходів, які стосуються навчання і підвищення кваліфікації працівників і керівників малих та середніх підприємств. Крім того, надається допомога у формуванні початкового капіталу підприємства, коли йдеться переважно про довгострокові вкладення, наприклад у раціоналізацію, модернізацію, розширення, перетворення виробництва.

    Інтереси  малого та середнього підприємництва захищають ряд законів і правових актів, зокрема положення антимонопольного законодавства і нормативні документи з бухгалтерського обліку, які стосуються, зокрема інвестицій у створення інфраструктури для малого і середнього бізнесу. Серед них організації сприяння економічному розвитку, економічні спілки, інноваційно-технологічні центри і бізнес-інкубатори.

    Важливе значення має непряма фінансова  допомога (вводяться податкові пільги, які звільняють, наприклад, від сплати податку з прибутку у певних розмірах, і особливі норми амортизації для інвестицій у виробництво) і пряма, яка за обсягом і розмаїттям варіантів займає одне з найважливіших місць в арсеналі економічних важелів. Виділяють такі різновиди прямої допомоги, як державні інвестиційні надбавки, субсидії та пільгове кредитування. Вони хоча й важливі, але не вирішальні чинники, що стимулюють інвестиційну діяльність. Багато чого залежить від прибутковості, що визначає чистий прибуток від здійснених вкладень.

    Надбавки  і субсидії покривають, як правило, лише невелику частину потреб в інвестиційному фінансуванні. У повному обсязі воно можливе насамперед через пільгові кредити за умови, що малі та середні підприємства, які подають заявку на одержання кредиту, є кредитоспроможними. Хоча пільгові кредити лише опосередковано роблять дешевими інвестиції, вони забезпечують стабільне, довгострокове фінансування значної частини проекту інвестора за твердою кредитною ставкою, і не знижують на початковому етапі ліквідність підприємства. За такого варіанту фінансове навантаження розподіляється на весь період окупності проекту більш рівномірно, ніж за фінансування на ринкових умовах.

    Пільгове  кредитування за обсягом коштів, що виділяються на нього, є одним  з найважливіших інструментів державної  підтримки малого і середнього бізнесу й одночасно найбільш ринковим завдяки низькій дотаційній складовій.

    У рамках державних програм дотації  на пільгове кредитування становлять 3-10 % суми кредиту. За програмами KfW, які фінансується за рахунок власних коштів, кредитні ставки ближчі до ринкових, тобто вартість кредитів значно вища порівняно з федеральними або земельними програмами. Кредитна політика KfW дає можливість вирівняти можливості малих та середніх підприємств і великих підприємств з рефінансування кредитів.

    Пільгове  кредитування малих та середніх підприємств здійснюється за єдиними для усіх правилами, тобто жодним заявникам не надається перевага і до уваги береться тільки кредитоспроможність. Заявки на одержання кредитів подаються в німецькі комерційні банки, а вони вже займаються видачею кредитів і надалі працюють із клієнтами.

    Пільгові  умови кредитування передбачають низьку процентну ставку, тривалий період кредитування, можливість повернення взятих сум у будь-який час, часткове фінансування за рахунок коштів KfW. Заявка на надання пільгового кредиту подається до початку інвестиційного проекту, тобто наступне фінансування і конверсія боргу не припускаються.

    Відкриваючи бізнес, підприємці нерідко відчувають нестачу власного капіталу, у них  не так багато можливостей вдатися  до запозичень і мало спеціальних знань. Природно, що вони потребують фінансового підживлення.

    До 40 % інвестицій при утворенні підприємств може бути профінансовано без гарантій, особливо безпроцентних, на перші два роки пільгових кредитів, які видаються терміном до 20 років і звільняються від повернення протягом перших 10 років. Таке фінансування заміняє власний капітал початкуючого підприємця, і держава бере на себе ризик неповернення в повному обсязі. Велика частина відсутнього капіталу може бути отримана за рахунок спеціальних пільгових, так званих кредитів початкуючим підприємцям. Вони видаються під 5 % річних на термін до 20 років і покривають максимум 50% вартості інвестиційного проекту.

    За  рахунок державних програм і  програм KfW фінансується пайова участь приватних інвестиційних компаній у капіталах нових і діючих малих та середніх підприємств. При цьому відповідальність за ризик у повному обсязі несуть інвестиційні компанії.

    У Німеччині існують спеціалізовані гарантійні банки, які беруть на себе ризик неповернення до 80 % кредиту або пайової участі в капіталі. Це важливо для тих малих та середніх підприємств, які не мають або майже не мають можливості запозичення. До 60 % ризику гарантійного банку покривають федерація і земля, на території якої знаходиться банк.

    Як  інструмент регіональної підтримки, разом  із надбавками і субсидіями, застосовується пільговий порядок амортизації, насамперед для інвестиційних кредитів у рамках державної програми стосовно економіки східних земель.

    В усіх федеральних землях KfW видає кредити на 10 років під 5,6 % річних. За даними Федерального міністерства по економіці і технологіях, у 2001 році на фінансування інвестицій у вже існуючі малі та середні підприємства із державних кредитних фондів і в рамках програми Kreditanstalt für Wiederaufbau виділено близько 13,4 млрд. євро.

    Держава субсидує малі та середні підприємства, які беруть участь у міжнародних ярмарках. Федеральний уряд гарантує покриття політичних ризиків у країнах, що розвиваються, і країнах із перехідною економікою за допомогою прямих інвестицій у німецькі малі та середні підприємства за кордоном. У рамках програми KfW з підтримки малих та середніх підприємств за кордоном можуть бути надані кредити для фінансування німецьких інвестицій у країнах Центральної і Східної Європи. Німецький комерційний банк і KfW беруть на себе по 50 % кредитних ризиків на кредит, який видається.

    Викладені принципи політики стосовно малих та середніх підприємств, що були використані у всіх західних країнах із ринковою економікою, можуть послужити орієнтиром для українських реформ. Порівнюючи досвід цих країн у системі підтримки малого підприємництва з вітчизняною практикою, можна зробити висновок про необхідність істотного вдосконалювання державної політики України стосовно підтримки розвитку кредитування малого підприємництва як на державному, так і на приватному рівні. Слід зазначити, що досвід зарубіжних країн, застосування опрацьованих ними методів та інструментів є корисним для державних і комерційних фінансових структур, місцевих органів виконавчої влади. Його творче осмислення та впровадження сприятиме діяльності вітчизняних організацій інфраструктури розвитку і підтримки малого підприємництва. 

    Висновки 

    На  основі проведеного дослідження  економічної сутності кредиту, необхідності його використання в умовах ринкових відносин можна зробити такі висновки:

1. Кредит є невід'ємним елементом ринкового господарства, який безпосередньо впливає на процеси розширеного відтворення як на макрорівні, так і на рівні окремого підприємства. Він прискорює процес відтворення у всіх його фазах: виробництва, розподілу, обміну, споживання. За рахунок кредитів відбувається формування основних засобів та оборотних коштів, здійснюються розрахунки між товаровиробниками, відбувається збільшення обсягу грошової маси, прискорюються процеси реального накопичення, виробничого і соціального розвитку підприємств.
2. Кредит як економічна категорія, яка стосується не тільки перерозподілу грошових коштів, а й акумулювання тимчасово вільних коштів господарюючих суб'єктів, бюджету, позабюджетних фондів і населення. В умовах ринкової економіки розширюються кредитні відносини між комерційними банками, державою і населенням.
3. Найбільш дискусійним в теорії кредиту є питання про функції кредиту. Аналіз різних поглядів на функції кредиту показав, що деякі автори змішують функції кредиту і функції грошей, подрібнюють перерозподільчу функцію на декілька функцій. Інші економісти наділяють кредит функціями, які притаманні комерційним банкам. На основі проведеного аналізу ми доводимо, що функції кредиту діють об'єктивно і здійснюються незалежно від конкретного кредитора або позичальника і їх кількість повинна бути оптимальною. Ми вважаємо, що кредит виконує три основні функції: перерозподільчу, заміщення готівкових коштів кредитними операціями, контрольну.
4. З розвитком виробництва, коли воно набуває загального характеру, розвивається спеціалізація і кооперування, суспільне виробництво перетворюється на замкнений ланцюг, будь-яке порушення в одній із складових може зупинити нормальний обмін товарами. Нормалізувати такий рух без допомоги кредиту неможливо, тому кредит стає обов'язковим атрибутом господарювання. Виникнення і функціонування кредиту пов'язане з тимчасовим вивільненням коштів у одних підприємств і появою потреби в них у інших.
5. В умовах розвитку демократичної держави з ринковою економікою основним призначенням кредиту є забезпечення зростання суспільного добробуту. З цією метою в Україні здійснюється правове регулювання щодо використання кредиту в економічних та соціальних процесах. Регулювання кредитної діяльності і комерційних банків перебуває в постійному русі залежно від зміни потреб економічного розвитку країни. Необхідність регулювання кредитної діяльності пов'язана з циклічністю розвитку економіки, нерівномірністю інвестиційного процесу, коливаннями споживчого попиту.
6. Налагодження результативного механізму формування та реалізації кредитування малого підприємництва в Україні, безсумнівно, потребує творчого запозичення і використання світових досягнень у цій сфері, насамперед досвіду країн з розвинутою ринковою економікою, де малий бізнес є найбільшим сектором економічної діяльності. Принципи політики стосовно малих та середніх підприємств, що були використані в усіх західних країнах із ринковою економікою, можуть послужити орієнтиром для українських реформ. Досвід зарубіжних країн, застосування опрацьованих ними методів та інструментів є корисним для державних і комерційних фінансових структур, місцевих органів виконавчої влади. Його творче осмислення та впровадження сприятиме діяльності вітчизняних організацій інфраструктури розвитку і підтримки малого підприємництва.