Теоретико-методологічні основи кредитування малого підприємництва

    У банківській енциклопедії інше трактування  цього поняття. “Кредит – це економічні відносини, що виникають між кредитором і позичальником з приводу одержання останнім позики в грошовій або товарній формі на умовах повернення в певний строк і, звичайно, зі сплатою відсотка” [41, с.147].

    Аналогічне  визначення кредиту дається в  економічному словнику, зокрема, підкреслюється, що “кредит – це угода між партнерами про надання у власність майна або грошей іншій особі на умові відстрочки повернення такої ж вартості з виплатою процента ” [104, с.173].

    У наведених визначеннях суб'єкти кредитних відносин обмежені. В умовах багатоукладної ринкової економіки  позичальниками є держава, фізичні та юридичні особи різних форм власності і організаційно-правових форм ведення господарства. З другого боку, ці особи можуть виступати і в ролі кредитора при наданні комерційного кредиту.

    Загальноекономічною причиною появи кредитних відносин є товарне виробництво. Основою функціонування кредиту є рух вартості у сфері товарного обміну, в процесі якого виникає розрив у часі між рухом товару і його грошовим еквівалентом, відбувається відокремлення грошової форми вартості від товарної. Якщо рух товарних потоків випереджає грошовий, то підприємства – споживачі товарів із настанням моменту плати за них не завжди мають достатні кошти, що може зупинити нормальний процес відтворення. Коли рух грошових потоків випереджає товарні, то на підприємствах нагромаджуються тимчасово вільні кошти.

    Отже, виникає суперечність між безперервним вивільненням грошей оборотних коштів і потребою в постійному використанні матеріальних і грошових ресурсів.

    Таким чином, виникнення і функціонування кредиту пов'язане з необхідністю забезпечення безперервного процесу відтворення, із тимчасовим вивільненням коштів у одних підприємств і появою потреби в них у інших. При цьому виникнення кредитних відносин зумовлюється не самим фактом незбігу в часі відвантаження товару і його оплати, а узгодженням між суб'єктами кредитних відносин умови щодо відстрочки платежу шляхом укладення кредитної угоди. Але оборот товарів є не єдиною причиною появи кредитних взаємовідносин. Нині кредитні відносини виникають за будь-якої економічної чи фінансової операції, що пов'язана із заборгованістю одного з учасників такої операції.

    Поряд з об'єктивною основою існують  специфічні причини виникнення і  функціонування кредитних відносин, що пов'язані з необхідністю забезпечення безперервності процесу відновлення.

    Для розвитку кредитних відносин потрібні певні умови. По-перше, учасники кредитної  угоди – кредитор і позичальник  – мають бути самостійними суб'єктами, які матеріально гарантують виконання  зобов'язань. По-друге, інтереси суб'єктів  кредитної угоди повинні збігатися.

    Для забезпечення всього процесу відтворення  потрібно, щоб підприємства мали необхідні  оборотні кошти, які вони використовують для придбання оборотних виробничих фондів. Із стадії виробничих запасів  оборотні кошти переходять у незавершене виробництво, а потім у готову продукцію. У свою чергу, готова продукція, призначена для продажу, стає товаром і реалізується. Виручка від реалізації поступає на рахунок підприємства.

    За  браком власних оборотних коштів підприємства залучають кредити. Таким чином, кредит дає змогу доцільніше організувати оборот коштів підприємств, не витрачати значних фінансових ресурсів на створення зайвих запасів сировини й матеріалів.

    В економічній літературі існує цілий  ряд інших поглядів на поняття  “кредит”. Але більшість з них зводиться до того, що кредит являє собою чисто технічну категорію надання грошових коштів у борг на засадах поворотності і платності. На нашу думку, таке визначення кредиту в умовах ринкових відносин є трохи звуженим:

    По-перше, кредит – це економічна категорія, яка стосується не тільки перерозподілу грошових коштів, а й акумулювання тимчасово вільних коштів.

    По-друге, кредиту притаманні не тільки ознаки платності та поворотності, а й  цільового використання запозичених  коштів, реального забезпечення кредиту.

    По-третє, в кредитні відносини вступають  не тільки комерційні банки і підприємства, а й держава і населення.

    Ми  вважаємо, що кредит являє собою  економічну категорію, яка означає  акумуляцію власних коштів банку, накопичень від пасивних банківських операцій, тимчасово вільних коштів бюджету, господарюючих суб'єктів і населення, які потім перерозподіляються і надаються позичальникам (державі, юридичним і фізичним особам) для використання на принципах поворотності, строковості, платності, цільового використання та реального забезпечення.

    Як  зазначає А. Гальчинський, фундаментом, на якому будується вся система кредиту, є мобілізація й нагромадження банківсько-кредитними установами тимчасово вільних коштів і формування з них позичкового капіталу [82, с.171].

    Будь-який кредит фактично мобілізує купівельну спроможність, яка інакше могла б  залишитися невикористаною. Таким чином, кредит підміняє потенційний попит  на активний попит, який після цього  реально виходить на ринок.

    Проведений  нами аналіз дає можливість зробити висновок, що в економічній літературі єдиного погляду на функції кредиту нема. Деякі вчені-економісти виділяють понад десять функцій кредиту. Зокрема, до функцій кредиту відносять акумуляцію тимчасово вільних коштів, розподіл акумульованих коштів між галузями, підприємствами і населенням, регулювання грошового обігу шляхом заміни готівкових коштів кредитними операціями, економію витрат обігу, опосередкування кругообігу фондів та інші функції.

    Деякі вчені виділяють емісійну і стимулюючу функції кредиту. На думку авторів емісійної функції, її зміст полягає в тому, що в обіг випускається додаткова маса грошей. При цьому вони посилаються на характер кредитних грошей, їх емісії для забезпечення кредитних відносин. Такої точки зору дотримуються автори, які вважають, що в позичку надається не вартість, а грошові знаки, які не мають вартості. Разом з тим, ототожнюючи емісійний і кредитний процеси, автори цих поглядів схильні розрізняти кредит та гроші як самостійні економічні категорії.

    Окремі економісти мінімізують кількість функцій, які виконує кредит. Так, авторський колектив видання “Гроші, банки, кредит” під загальною редакцією Г.І. Кравцової вважає, що кредит виконує дві функції: “перерозподільчу і заміщення готівкових коштів кредитними операціями” [96, с.107]. Щодо контрольної функції, то, на думку авторів, ця функція притаманна кредитору, який здійснює контроль за діяльністю позичальника, оскільки кредитор зацікавлений у поверненні запозичених коштів. Разом з тим авторський колектив підкреслює, що контрольна функція кредитора характерна не для всіх форм кредиту. Зокрема, при державній формі кредиту населення не контролює діяльність позичальника.

    Автори  також аргументовано доводять, що господарюючі суб'єкти також не контролюють  роботу комерційного банку, в якому зберігаються їхні кошти, тобто позичальник не може контролювати діяльність кредитора, оскільки в кредитній операції він є залежною стороною.

    На  наш погляд, контрольна функція є  об'єктивною категорією і втілюється в реальне життя незалежно від волі і свідомості суб'єкта.

    О.Г. Семенюта обґрунтовує наявність чотирьох функцій кредиту, а саме – перерозподільчої, відтворювальної, заміщення готівкових грошей кредитними операціями, стимулюючої [184, с.109].

    Таким чином, питання про функції кредиту є найбільш дискусійним у теорії кредиту. Розбіжність з приводу кількості і змісту функцій кредиту зумовлені не тільки різницею в трактуванні сутності цієї категорії, а й відсутністю єдності у визначенні методологічних підходів до їх аналізу. Більшість економістів при дослідженні функцій кредиту як об'єктивної економічної категорії підміняють їх функціями комерційних банків. Поширеним є також погляд на визначення функцій кредиту виходячи з особливостей окремих форм кредитних відносин.

    Слід  зазначити, що функції кредиту діють об'єктивно. Вони здійснюються незалежно від конкретного кредитора або позичальника. Втілюються ці функції в реальне життя конкретними юридичними або фізичними особами.

    Визначення  кількості функцій кредиту та їх трактування значною мірою залежить від методологічного підходу до їх аналізу. При цьому треба мати на увазі, що функція не рівнозначна сутності кредиту і відображає лише деякі сутнісні ознаки. Разом з тим функція являє собою специфічне виявлення сутності як цілісного явища. Стосовно кредиту це означає, що його функції повинні належати до кредитних відносин в цілому, тобто однаково стосуватися обох його суб'єктів – кредитора і позичальника, а не лише одного з них. Крім того, функції кредиту мають характеризувати специфіку вияву його сутності в усіх формах і видах. З огляду на це вважаємо, що кредит виконує три основні функції: перерозподільчу, заміщення готівкових коштів кредитними операціями, контрольну.

    Перерозподільча функція полягає в тому, що за допомогою кредиту за рахунок тимчасово вільних коштів одних юридичних і фізичних осіб задовольняються тимчасові потреби в коштах інших юридичних і фізичних осіб, тобто в сферу перерозподілу потрапляють тимчасово вільні кошти. При цьому, використовуючи перерозподільчу функцію, банки залучають тимчасово вільні кошти юридичних і фізичних осіб. Особливістю кредитного перерозподілу в цей час є те, що задовольняються тільки тимчасові потреби в додаткових коштах, тому що перерозподільча вартість надходить позичальнику в користування лише на певний термін. Водночас мобілізація тимчасово вільних грошових коштів спонукає комерційні банки використовувати їх у формі кредитних ресурсів.

    Специфіка перерозподільчої функції кредиту  полягає також у тому, що в систему  перерозподілу потрапляє не тільки вартість, яка була вироблена в поточному періоді, а й вартість, вироблена в попередній період. Зокрема, в кредит можуть бути надані тимчасово вільні фінансові ресурси, які акумулюються в амортизаційних фондах підприємств, суми грошових коштів, отриманих за надання устаткування в лізинг, та ін. За допомогою кредиту перерозподіляються не тільки грошові кошти, а й товарні ресурси. В товарній формі виступає комерційний і лізинговий кредит.

    Перехід до ринкових відносин зумовлює зміну  механізму реалізації перерозподільчої функції кредиту. В умовах адміністративно-командних методів господарювання перерозподіл за допомогою кредиту здійснювався головним чином в централізованому порядку, тобто на основі кредитного планування, яке являло собою процес планового визначення всього обсягу кредитних ресурсів держави, їхніх джерел, а також плановий розподіл.

    З проведенням реформи банківської  системи, розвитком мережі комерційних  банків зростає роль перерозподілу  кредитних ресурсів через кредитний  ринок, тобто діє ринковий механізм перерозподілу в децентралізованому порядку.

    На  наш погляд, в умовах формування ринкових відносин більшою мірою  реалізуються інтереси комерційних  банків щодо отримання максимального  прибутку і меншою мірою задовольняються  інтереси господарюючих суб'єктів. За умов переходу до ринкових відносин, користуючись перерозподільчою функцією, комерційні банки надають кредит передусім підприємствам з високим рівнем рентабельності, тобто тим, продукція яких користується стійким попитом на ринку і є конкурентоспроможною. Тому ми вважаємо, що в період переходу до ринкових відносин, реструктуризації економіки, створення нових підприємств, які поки що не мають стійкого ринку збуту, кредитування має здійснюватися з урахуванням рівня рентабельності продукції підприємств, що кредитуються.

    Функція заміщення готівкових грошей кредитними операціями пов'язана зі специфікою організації грошового обігу, тобто  з функціонуванням його переважно  в безготівковій формі, за якої розрахунки здійснюються комерційними банками  шляхом банківських записів на рахунках позичальника. Грошові кошти господарюючі суб'єкти зберігають у комерційних банках, і тим самим створюються умови для заміни готівкових грошей в обігу кредитними операціями. Це досягається шляхом записів на банківських рахунках і сприяє розвитку безготівкових розрахунків, у тому числі і кредитних. Цю функцію також визнає більшість економістів. Найбільш поширеним є трактування заміни грошей кредитними операціями, тобто заміна в обігу золота кредитними грошима. Мається на увазі заміна золота грошовими знаками у вигляді банкнот, векселів, чеків, акцій, депозитних сертифікатів, облігацій. Взаємозв'язок сучасних кредитних грошей, навіть опосередкований, з золотом як основою їх вартісного змісту заперечує більшість економістів. Це свідчить про те, що відбулося абсолютне витіснення золота з обігу кредитними грошима.

    Останнє узгоджується із загальною економією  суспільної праці, що, в свою чергу, знаходить своє вираження в економії суспільних витрат грошового обігу. Відповідно до цього нова форма грошей витісняє попередню. Ця форма розрахунків економічніша і може забезпечити більш раціональну організацію господарювання.

    На  думку деяких економістів, у зв'язку з витісненням з обігу золота функція заміни переросла у функцію  емісії грошей у сфері безготівкового грошового обігу. Такий погляд грунтується на уявленні, що розміщення позик у готівковій формі є перерозподілом попередньо акумульованих ресурсів, а розміщення позик у безготівковій формі означає одночасно створення кредитних ресурсів, тобто емісію.