Система електронних банківських послуг населенню в Україні

Незважаючи на деякі відмінності, основні вимоги до власників карток і ознаки систем досить подібні, аби виділити їх в окремий клас платіжних систем. зокрема, спільними рисами можна вважати карткову технологію, необхідність проведення ідентифікації користувача і перевірки чинності трансакції, як правило, низькі операційні витрати обігу, прирівняні до касових витрат.

Впровадження картки дозволило банкам подолати обмеження щодо за­лучення та обслуговування клієнтури. Раніше ключовими факторами були місцезнаходження банку та наявність у нього розгалуженої мережі відділень, що потребувало великих капіталовкладень. Картка дозволяє клієнту здійс­нювати трансакції на великій відстані від банківських філій (розраховуватися за товари, одержувати гроші в системі автоматів). Клієнт уже географічно неприв'язаний до банку, що розширює коло користувачів його послугами.

Трансакції з використанням платіжних карток відкрили нові перспективи фінансового обслуговування клієнтів і, відповідно, розширили можливості отримання банківського прибутку. Банки стягують комісійні і від сотки як з власників карток, та і з торговельників. Так, банк-еквайр одержує від торговельників дисконт для оплати торговельних рахунків, а також має можливість використовувати для своїх операцій .кошти, які збері­гаються торговельниками на рахунках у банку. Крім того, банк може про­давати торговельнику послуги, знижуючи при цьому ставку дисконту і надаючи йому додаткові пільги

Розповсюдження карток, що зумовило зростання рентабельності як для виробників карток та обладнання для їх використання, так і для емітентів цих карток, пов'язане з високим рівнем конкуренції у цій сфері. Це конкурен­ція між емітентами карток, між ,мережами, які їх розповсюдить, між виро­бниками карткових продуктів, банківських автоматів чи електронних платі­жних терміналів, між емітентами і торговельниками.

У конкурентній боротьбі кожен учасник намагається досягти опти­мального співвідношення між доходами і витратами.

Витрати поділяються на дві групи.: витрати на реалізацію і витрати на обслуговування.

Витрати на реалізацію, або маркетинг; пов'язані із залученням клієн­тів: як користувачів карток, так і торговельників, що приймають ці картки. Ці витрати скорочуються з розширенням мережі: споживач 6ажає вибрати таку мережу, до якої вже приєдналася велика кількість торговельників; так само і торговельник бажає приєднатися до такої мережі, якою вже корис­тується велика кількість споживачів.

Що стосується витрат на обслуговування, то вони знижуються при впровадженні засобів інформатики у сферу розрахунків і клірингу. Ці ви­трати поки що перевищують витрати на обслуговування чеків, але в най­ближчому майбутньому значно скоротяться.

Доходи, звичайно, підлягають закону попиту, тобто залежать від ціни, яку сплачує клієнт і яка включає комісійні збори, щорічні внески і відсот­ки. Це означає, що мережа, яка змогла залучити більшу кількість клієнтів, у певний момент забезпечує собі важливу перевагу: при рівних цінах, що стягуються з кожного клієнта, вона отримує більший прибуток за рахунок більшої кількості своїх учасників і абонентів. З цієї ж причини вона може швидко знизити свої витрати на обслуговування у вище зазначеному полягає одна з основних причин швидкого поши­рення карткових платіжних систем. Згідно з багатьма прогнозами, платіжні картки стануть у майбутньому невід'ємною частиною системи платежів і вийдуть далеко за рамки своєї теперішньої ролі.

26 листопада 2001 року набуло чинності Положення „Про порядок емісії платіжних карток і здійснення операцій з їх застосуванням”, затверджене постановою Правління НБУ від 27.08.2001 року №367 та зареєстроване в Міністерстві юстицій України 15.11.2001року за №954/6145 [6]. Воно замінило документ із такою ж назвою, затверджений постановою Правління НБУ від 24.09.1999року №497.

Розробка нового положення зумовлена значними змінами у законодавстві України. Прийняття законів „Про банки і банківську діяльність”, „Про платіжні системи та переказ грошей в Україні”, „Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” спонукало узгодити нормативно-правові акти Національного банку з новими законодавчими документами.

„Положення про порядок емісії платіжних карток і здійснення операцій з їх застосуванням” (далі-Положення) базується на Законі „Про платіжні системи та переказ грошей в Україні”, яке містить загальні засади функціонування платіжних систем і вимоги щодо емісії та еквайрингу платіжних карток в Україні [3].

Автори Положення керувалися також нормами Рекомендації Комісії Європейського Союзу від 30.07.1997року. №97-489-ЄС „Про операції, що здійснюються з використанням електронних платіжних інструментів, їх емітентів і держателів,” де чітко сформульовано права обов’язки та визначено відповідальність держателя й емітента.

Сьогодні Положення є основним документом, яким регулюється функціонування платіжних систем та переказ грошей в Україні з використанням платіжних карток, і нормативно-правовим актом, на підставі якого в нашій країні діють міжнародні та створюються внутрішньодержавні платіжні системи. У ньому містяться загальні вимоги НБУ щодо порядку здійснення емісії платіжних карток, перелік операцій, що здійснюються з їх застосуванням та порядок розрахунків за цими операціями, а також вимоги стосовно вітчизняних платіжних систем.

Розглянемо детальніше норми цього Положення. Насамперед емітент платіжної картки та її держатель повинні встановити між собою договірні відносини. На території України дозволено використовувати платіжні картки емітовані банками – членами внутрішньодержавних і міжнародних платіжних систем. Банки можуть самостійно або разом із зацікавленими фінансовими і не фінансовими установами (підприємствами) створювати внутрішньодержавні одноемітентні та багатоемітентні платіжні системи. Вони запроваджують власні або запропоновані іншими розробниками проекти, попередньо узгодивши їх нормативні документи з НБУ.

Банки, клірингові та інші установи, які надають фінансові послуги із застосуванням платіжних карток, мають право укладати договори з платіжними організаціями міжнародних систем про членство або про участь у цих системах. Умови такого партнерства повинні відповідати чинному законодавству України.

Положенням обумовлено права, обов’язки відповідальність емітентів та держателів платіжних карток порядок і умови відкриття карткових рахунків, види операцій, які виконуються за допомогою платіжних карток.

Клієнти банку-емітента (чи банку, який діє від його імені) та їх довірені особи можуть застосовувати платіжні картки для безготівкової оплати товарів чи послуг, перерахування коштів із карткових рахунків на рахунки інших осіб купівлі товарів та послуг у системах електронної комерції. Картки використовуються також для одержання готівки у касах банків, банкоматах та касах обміну іноземної валюти уповноважених банків.

Юридичні особи (чи їх довірені особи) користуються корпоративними платіжними картками для розрахунків (у безготівковій та готівковій формі), пов’язаних із статутною і господарською діяльністю, оплатою витрат на відрядження та представницьких витрат в Україні та за її межами[21, с.52]

Згідно з Положенням банки можуть видавати клієнтам кілька карток, використовуючи для проведення операцій один картковий рахунок. На картра­хунку відображають операції із застосу­ванням різних видів карток однієї або кількох платіжних систем, виданих клієнту та/або його довіреним особам у національній та/або іноземній валю­тах.

Ведучи розрахунки із застосуванням платіжних карток, важливо дотриму­ватися правил документообігу. Кожна операція має супроводжуватися оформ­ленням усіх необхідних документів на паперових носіях (сліпу, квитанції тор­говельного термінала, чека банкомата тощо). Чек банкомата надається клієнту його довіреній особі за вимогою. За­значені папери мають статус первинно­го платіжного документа - вони під­тверджують виконання розрахункової операції і можуть бути використані для врегулювання спірних питань між клієнтом та емітентом платіжної карт­ки. для таких розрахункових документів встановлено обов'язкові реквізити.

Згідно з Положенням, щоб зменшити ризики невиконання зобов'язань уразі неплатоспроможності емітентів та/або еквайрів, платіжні організації внутрішньодержавних багатоемітентних платіжних систем повинні сформу­вати і постійно підтримувати страхо­вий фонд для покриття ризику непла­тежів за операціями з картками. Стра­ховий фонд може використовувати ли­ше платіжна організація даної системи разі потреби погашення заборгова­ності одного члена системи перед інши­ми її членами та учасниками (за вста­новленими цією організацією прави­лами, передбаченими її установчими та нормативними документами). Розмір страхового фонду розраховується за ме­тодикою, визначеною платіжною ор­ганізацією внутрішньодержавної пла­тіжної системи. Способи та порядок його формування не повинні суперечи­ти чинному законодавству України і відповідним нормативно-правовим актам НБУ.

Нововведення у Положенні стосу­ються передусім держателів карток -  фізичних осіб-підприємців, котрим банки відтепер мають видавати корпо­ративні платіжні картки. Фізичним осо­бам, які не є суб'єктами підприємниць­кої діяльності, емітент надає особисті платіжні картки. Зарахування (попов­нення) коштів на картрахунки фізичних осіб і фізичних осіб-підприємців без статусу юридичної особи здійснюється шляхом внесення готівки через касу свого або іншого банку та депозитні банкомати, чи шляхом переказу коштів з інших поточних або депозитних рахунків, а також із рахунків інших осіб за їх дорученням. При цьому враховують­ся обмеження, встановлені вітчизня­ним законодавством.

Уперше нормативно-правовим ак­том НБУ врегульовано питання сто­совно агентських схем, які набули по­ширення в Україні в останні роки і за якими банки, що не є членами міжна­родних платіжних систем, здійснювали емісію та еквайринг карток Згідно з Положенням банки можуть укладати договори про розповсюдження аген­том від імені емітента карток лише в то­му разі, якщо це дозволено правилами платіжної системи та не суперечить ук­ладеному емітентом з платіжною систе­мою договору (отриманій ліцензії). Ек­вайринг у межах України здійснюється виключно юридичними особами -рези­дентами, що уклали договір із платіжною організацією відповідної платіжної системи [17, с.11].

У положенні досить детально визна­чено основні зобов'язання емітента і держателя платіжної картки. Найбільш повно врегульовано питання щодо обов'язку емітента інформувати дер­жателя платіжної картки. Інформація повинна надаватися у письмовій або електронній формі. складається вона із двох блоків: перший емітент зобов'яза­ний надати держателю до і при укла­данні договору-з ним (тобто до фак­тичної видачі платіжної картки), а дру­гий - після здійснення держателем операцій. Визначені Положенням обов'язки держателя спрямовані на­самперед на забезпечення належних умов застосування платіжної картки.

У Положенні чіткіше визначено ста­тус наперед оплачених платіжних кар­ток, порядок їх емісії та розповсюд­ження, а також обліку операцій на карт­рахунках за такими картками. Користувачі самостійно обирають платіжні інструменти, що найкраще відповідають їхнім потребам щодо термінів виконання платежів, вартості послуг, правової бази та ін. так, масові роздрібні платежі можуть виконуватися за допомогою готівки, чеків. Пластикових карток або кредитових переказів, а фірми для передачі своїх інструкцій до банків використовують магнітні носії або електронні засоби зв’язку.  

2.  Основні елементи платіжної системи для фізичних осіб їх характеристика

На сучасному етапі іде процес розвитку національної платіжної системи України. В більшості випадків українські банки є членами міжнародних платіжних систем, а деякі з них випускають власні пластикові картки.

Для більш детального розуміння усіх процесів, пов‘язаних з пластиковими картками, детально зупинимося на визначенні основних складових платіжної системи.

Персоніфікований платіжний інструмент, що надає можливість користувачеві карткою здійснювати безготівкові розрахунки по оплаті товарів або послуг, а також отримання готівки в відділеннях банків і банківських автоматах (банкоматах) називається пластикова картка. Прийняття картки до оплати і видача готівки по ній здійснюється підприємствами торгівлі або сервісу, або ж банками, які є членами платіжної системи, що обслуговують  картки.

Отже, пластикова картка являє собою пластину стандартних розмірів, виготовлену з спеціальної, стійкої до будь-яких пошкоджень пластмаси. Основна функція пластикової картки - забезпечення ідентифікації особи, що її використовує як суб‘єкта платіжної системи. Для цього на пластикову картку наносяться логотипи банка-емітента і платіжної системи, що обслуговує картку, ім‘я власника картки, номер його рахунку, строк дії картки. Крім цього на картці може бути присутня фотокартка власника і його підпис. Алфавітно-цифрові дані – ім‘я, номер рахунку і інші - можуть бути ембосовані, тобто нанесені рельєфним шрифтом. Графічна інформація дає можливість візуальної ідентифікації власника картки. Однак, для використання в банківській платіжній системі цього недостатньо. По-перше, така картка може бути легко підроблена, по-друге, автоматична обробка такої картки проблематична. Крім того, потрібно зберігати на картці ряд конфіденційних даних, що полегшує процедуру авторизації. Все це призводить до необхідності занесення ідентифікаційних даних на банківські пластикові картки додатково в закодованому вигляді. Це завдання може бути вирішене за допомогою різноманітних фізичних механізмів. У картках зі штрих-кодом в якості ідентифікаційного елементу використовується штриховий код, аналогічний коду, який застосовується для маркування товару. Зчитування коду відбувається за допомогою інфрачервоного проміння. Картки з магнітною стрічкою на сьогоднішній день найбільш розповсюджені. Магнітна стрічка розташована на зворотній стороні картки і складається з трьох доріжок. Дві перші потрібні для зберігання ідентифікаційних даних, а на третю можна записувати інформацію. Захищеність карток з магнітною стрічкою, як і попередніх, відносно низька. Так, в США в 1992 році загальний розмір збитків від махінацій з кредитними картами з магнітною стрічкою (без врахування збитків по банкоматам) перевищив один мільярд доларів. Але, існуюча розвинена інфраструктура платіжних систем, що використовують їх, і відсутність у світових лідерів “карткового” бізнесу - компаній VISA i Europay повномасштабного стандарту на більш перспективний вид карток - смарт-карти - і є причинами інтенсивного використання карток з магнітною стрічкою і сьогодні. В смарт-картах носієм інформації є  мікросхема. Стосовно вартості карток пам‘яті, то вони мають відносно високу вартість (в 5-7 разів вище відносно магнітної карти). Однак в останні роки ціни на них суттєво знизилися у зв‘язку з вдосконаленням технології і ростом об‘ємів виробництва. Також існують карти з мікропроцесором, які по суті відповідають характеристикам персональних комп‘ютерів 80-х років[33, с.40]. Ці два останні види карт розглядаються сьогодні як найбільш перспективний вид пластикових карт. Прикладом може бути багатоцільова карта фірми Toshiba, що використовується в системі VISA. В доповнення до всіх можливостей звичайної мікропроцесорної карти, ця карта також має невеликий дисплей і допоміжну клавіатуру для введення даних. Ця карта об‘єднує в собі кредитну, дебетову і передплатну карту, а також виконує функції годинника, календаря, калькулятора, здійснює конвертацію валюти, може служити книжкою для нотатків.