Шпаргалка по "Деньгам, кредитам, банкам"

       До складу Федеральної резервної системи входять Рада керуючих, федеральні резервні банки, Федеральний комітет відкритого ринку і Федеральна консультативна рада.

       Головними функціями  Федеральної резервної  системи є:

       здійснення впливу на пропозицію  грошей і кредиту;

       регулювання і нагляд за діяльністю  фінансових інституцій;

       здійснення функцій банківського  та фінансового представника  держави.

     За  структурою та принципами управління ФРС суттєво відрізняється від центральних банків інших країн. Очолила цю систему Рада керуючих, що знаходиться у Вашингтоні.

     Правовий  статус ФРС обумовлений тим, що федеральні резервні банки тісно пов'язані з урядом США й усією системою державних установ. З іншого боку, федеральні резервні банки формально не є державними, тому що їхній капітал утворюється за рахунок внесків приватних комерційних банків, які стають членами ФРС.

       За організаційною структурою  ФРС можна виділити п'ять основних ланок.

     Рада   керуючих.   Координує   і   спрямовує   діяльність   ФРС.

     Складається із семи членів, які призначаються  президентом США строком   на  чотирнадцять   років

     Основні функції Ради керуючих ФРС:

       встановлення передбачених законом  у межах норм обов'язкових резервів, які банки-члени мають утримувати на рахунках у федератьних резервних банках;

       розгляд та затвердження обліїсових ставок, що встановлюються федеральними резервними банками;

       визначення розмірів маржі за банківськими позиками під біржові цінні папери;

       визначення політики щодо купівлі та продажу державних цінних паперів;

       здійснення нагляду за діяльністю  федеральних резервних банків;

       нагляд за емісією та вилученням з обігу банкнот;

       регулювання відносин федеральних  резервних банків з іноземними  банками.

     Федеральний комітет відкритого ринку. Найважливіший  орган щодо грошово-кредитної політики ФРС. Його було засновано в 1936 р. при Раді керуючих. Федеральний комітет з операцій на відкритому ринку відповідає за політику сприяння економічному зростанню, зайнятості населення, стабільності ціноутворення та сталості механізму міжнародної торгівлі й платежів

     Федеральні  резервні банки. Створені Конгресом  США як функціональні органи централізованої  банківської системи країни. Федеральні резервні банки здійснюють оперативний  зв'язок з іншими комерційними банками.

     До  функцій федеральних  резервних банків входять:

       емісія готівкових коштів (банкнот, казначейських білетів і розмінної монети);

       зберігання обов'язкових резервів  банків-членів ФРС;

       кредитування комерційних банків;

       фінансове обслуговування казначейства  США.

       Територія США поділена на 12 федеральних  резервних округів. У головному  місті кожного округу знаходиться федеральний резервний банк, який здійснює емісію банкнот та інші функції центрального банку для комерційних банків округу.

     Банки-члени ФРС. Приблизно 40% (майже 10 тис.) комерційних банків США є членами ФРС. Державні банки зобов'язані бути членами ФРС, банки штатів можуть приєднатися до неї, виконавши певні вимоги.

     До  важелів впливу на грошово-кредитну політику ФРС належать:

       регулювання облікової ставки — ставки відсотків, що їх сплачують комерційні банки за позичені у федеральних резервних банків гроші;

       встановлення норми обов'язкового  резервування — відсоток депозитів,  встановлений ФРС, які комерційні  банки зобов'язані тримати готівкою  у сховишах або на депозитних  рахунках у федеральних резервних  банках;

 

     

     12. Інфраструктура грошово-кредитної  системи

     Основу  грошово-кредитної системи США  становить Федеральна резервна система (ФРС), створена 1913 р. законом про  Федеральну резервну систему.

       Федеральна резервна система  — відповідає за здійснення  монетарної політики, підтримання рпзня ліквідності, надійності та стабільності банківської системи, підтримання й регулювання платіжної системи країни.

     На  першому рівні грошово-кредитної системи США знаходиться Федеральна резервна система.

       На другому рівні — комерційні банки та небанківські кредитно-фінансові установи.

       Комерційні банки відкрають особливу  роль у грошово-кредитній системі  США і поділяються на універсальні  комерційні банки та спеціалізовані комерційні банки.

     Універсальні  банки — тип комерційних банків, які здійснюють усі види банківських  операцій, включаючи кредитування приватних  компаній, фізичних осіб, фермерів та держави, розміщують депозити, здійснюють розрахунково-касове обслуговування, міжнародні валютно-розрахункові операції, управління активами та інші послуги.

     До  найпотужніших універсальних комерційних  банків США належать, зокрема, "Сіті Корп.", "Бенк оф Америка", "Чейз Ман-хеттен Корп."

     Спеціалізовані  банки — тип комерційних банків, які спеціалізуються на проведенні певних банківських операцій.

     Серед спеціалізованих комерційних банків Сполучених Штатів виділяються інвестиційні банки, котрі виникли в період громадянської війни (1861—1865 pp.) для  розміщення облігацій федерального уряду, та Експортно-імпортний банк США.

     Інвестиційні  банки—спеціалізовані комерційні банки, які здійснюють фінансування інвестицій приватних підприємств та держави. Окрім надання кредитів інвестиційні банки здійснюють купівлю-продаж ц/п, організують злиття компаній.

     Експортно-імпортний банк США — державний спеціалізований банк, створений у 1934 р. Головним завданням банку є сприяння експорту американських товарів шляхом надання позик іноземним імпортерам та гарантій американським комерційним банкам за зовнішніми позиками.

     Федеральні  кредитні установи — Спеціалізовані державні кредитні установи, які діють  у сфері сільського господарства, житлового будівництва, вищої освіти. їхні головні завдання — підтримка стабільності головних ланок грошово-кредитної системи й доповнення приватного бізнесу.

     Державна  система кредитування будівництва  житла. Функціонує через три державні установи, які забезпечують коштами  ринок заставних через продаж облігацій із використанням коштів на закупівлю заставних: Федеральну національну іпотечну асоціацію, Урядову національну асоціацію іпотечного кредиту, Федеральну компанію іпотечного кредиту житлового будівництва.

     Державна  система кредитування здобуття вищої  освіти. Включає студентську асоціацію  ринкових позик, яка забезпечує коштами  здобуття вищої освіти через студентські  позики, надані приватними фінансовими  інститутами під гарантовану програму студентських позик. Пенсійні фонди виконують посередницькі функції і гарантують учасникам ше один вид захисту — виплати доходу після виходу на пенсію. Розрізняються пенсійні фонди за формою організації та управління, за структурою активів. Пенсійна система забезпечується коштами за рахунок внесків і доходів від інвестування у цінні папери.

       Найважливішою системою пенсійного  забезпечення є соціальне забезпечення держави — страховий фонд для практично всіх пенсіонерів, зайнятих у приватному секторі. В 1974 р. Конгрес прийняв закон про гарантію прибутків працівникам, які вийшли на пенсію. Корпорація страхує пенсійні виплати сумою до 2250 дол США на місяць кожній особі на випадок, якщо пенсійний фонд збанкрутує або не зможе виконати своїх зобов'язань.

     Страхові  компанії спеціалізуються на страхуванні  життя та майна і функціонують у фінансовому посередницькому  бізнесі. До інших небанківських  фінансово-кредитних інститутів належать інвестиційні компанії, кредитні спілки, позиково-ощадні асоціації та фінансові компанії.

 

     

     14. Еволюція грошово-кредитної  системи

     До 70-х років XIX ст. Німеччина не мала єдиної грошової системи. Водночас на території, що належала Німеччині, знаходилася двадцять одна держава і використовувалося сім різних грошових систем. Усі ці системи (за винятком бременської — золотий талер) ґрунтувалися на срібному монометалізмі. Поряд із монетами в обіїу перебували паперові гроші країн, що входили до Німеччини, й банкноти 33-х емісійних банків. Після об'єднання Німеччини було введено єдину валюту — золоту марку — й випущено в обіг монети по 5, 10 і 20 марок, що означало перехід до золотого монометалізму.

       Згідно із законом 1875 р. Пруський  банк був перейменований у  імперський емісійний банк —  "Рейхсбанк".

     Для фінансування воєнних дій Німеччині  були потрібні кошти. Золото поступово  вилучається з обіїу, а законом 1914 р. офіційно заборонено обмін банкнот на золото. Одночасно "Рейхсбанк" дістав право прирівнювати банкноти до золота.

       Кількість банкнот в обігу  1918 р. зросла вдев'ятеро порівняно з 1913 р. Банкноти "Рейхсбанку" стали майже єдиним компонентом готівкового грошового обігу. Безготівковий обіг також збильшився.

       Упродовж Першої світової вигни і після неї активно використовувалася паперово-грошова еміск. шо викликало небувалу гіперінфляцію в країні — восени 1923 р. обсяг паперових грошей в обігу досяг 496 квінтильйонів марок, а рейхсмарка знецінилася в 1,6 трлн. разів (порівняно з довоєнним рівнем).

       Перша світова війна змінила позиції країн-кредиторів і країн-боржників на міжнародній фінансовій арені. Німеччина втратила майже 90% своїх іноземних інвестицій.

     США, Велика Британія і Франція прагнули обкласти Німеччину такою сумою  репарацій, яка перевищила б їхні урядові борги. Так виникла первинна сума репарацій — 31 млрд. доларів  США. З установленого репараційного боргу Німеччина сплатила третину репарацій на суму 11,17 млрд. доларів США. Однак значна частина репарацій Німеччина виплачувала з допомогою іноземних кредитів.

      1924 р. у Німеччині запроваджено  золотодевізний стандарт, який протримався  до 1931 р. Світова економічна криза 1929— 1933 pp. викликала відплив іноземних капіталів із Німеччини та крах золодевізного стандарту.

       Поразка у Другій світовій війні завдала нищівного удару економіці країни. Після війни територію Німеччини, як і Берлін, було розділено на чотири окупаційні зони. В 1948 р. проведено сепаратну грошову

     реформу.

       В обіг випущені нові марки,  шо обмінювалися у співвідношенні 10:1. Так само обмінювалися і внески в кредитних інститутах. Рахунки спочатку було заблоковано, а потім 70% суми блокованих рахунків — анульовано. Одночасно були скасовані обмеження росту цін на значну кількість предметів широкого вжитку й інвестиційних товарів.

       У травні 1949 p., після прийняття Конституції, яка узаконила утворення ФРН, у країні відповідно до вимог Бреттон-Вудської системи встановлено курс марки, зафіксований до долара США (3,33 марки за 1 долар США).

       У 1953 р. ФРН вступила в Міжнародний  валютний фонд (МВФ), де був зафіксований  золотий вміст марки в 0,211588 г чистого золота. Однак золоте забезпечення та обмін банкнот на золото не передбачалися.

       У 50-ті й першій половині 60-х  pp. XX ст. марка ФРН була однією  з найстабільніших валют світу, платіжний баланс зводився з активним сальдо, золотовшіютні резерви значно збільшилися. Грошово-кредитна і фінансова політика держави орієнтувалася на стабілізацію грошового обігу, збалансування державного бюджету і вирівнювання платіжного балансу.

       Після об'єднання двох німецьких держав у 1990 р. марки НДР були анульовані і в обігу залишилися марки ФРН.

       З 1 січня 1999 р. у межах Європейського Союзу створюється економічний і валютний союз, запроваджується єдина ватюта — евро. З 1 липня 2002 р. німецька марка остаточно припинила своє існування, поступившись євро.

       Ще у перші повоєнні роки  провідні ланки кредитної системи — центральний банк і гросс-банки — були реорганізовані. Особливості післявоєнного розвитку наклали відбиток на структуру й операції кредитної системи. Виникли нові банки, діяльність яких контролювалася державою. Посилрглися ланки, які існували раніше, — ощадкаси і державні іпотечні банки. Вперше в історії Німеччини створено спеціальний Експортний банк для середньотермінового кредитування експорту. Завдання довгострокового кредитування експорту було покладено на Банк відновлення.