Шпаргалка по "Деньгам, кредитам, банкам"

     Світова економічна криза 1929—1933 pp. значно послабила  позиції ВБ на зовнішніх ринках і  викликала масовий відплив капіталів  із країни. Активне сальдо платіжного балансу з поточних операцій почато зменшуватися і в 1931 р. перетворилося на пасивне. Становище погіршувалося бюджетним дефіцитом. Як наслідок, із 1931 р. припинено обмін банкнот на золото. З метою підтримки валютного курсу 1932 р. створено Валютний фонд при казначействі, до якого було передано золотий запас Банку Англії. З початком війни введено валютні обмеження. Вільний обмін фунта стерлінгів на валюту ін. країн було припинено (за винятком стерлінгової зони).

     За  роки Другої світової війни держава  для покриття своїх витрат широко використовувала кредити Банку  Англії та інших банків, що призвело до збільшення в обігу грошової маси. Через великий зовнішній борг і дефіцит платіжного балансу  жорсткі валютні обмеження залишалися до кінця 50-х pp. Лише в 1958 р. запроваджується  часткова конвертованість фунта  стерлінгів. Щодо інших операцій, то валютні обмеження зберігалися  до 1979 р.

     Головною  причиною хронічної інфляції та дефіциту платіжного балансу після Другої світової війни були військові витрати. Дефіцит платіжного балансу за період 1945—1980 pp. збільшився з 23 до 95 млрд. фунтів стерлінгів.

     Різке погіршення платіжного балансу 1972 р. змусило  англійський уряд встановити для  своєї валюти режим плаваючого курсу. Відтоді розпочалося різке зниження курсу фунта стерлінгів. У 1976 р. він  знизився на 40% порівняно із 1971 р. Криза  довіри до фунта стерлінгів призвела до того, шо з 1976 р. уряд почав офіційно проводити політику на обмеження  його ролі як резервної валюти, що прискорило розпад стерлінгової зони, яка до кінця 70-х pp. XX ст. припинила своє існування.

     З 1977 р. позиції фунта стерлінгів відносно зміцнилися у зв'язку з припливом  капіталів у країну, обумовленого початком видобутку нафти в Північному морі. Завдяки цьому курс національної валюти зріс майже в 1,5 разу. В жовтні 1979 р. (уперше від 1931 р.) було скасовано всі валютні обмеження.

     Головним  видом грошей у Великій Британії є депозитні. Готівкові гроші  — банкноти та розмінна монета —  становлять приблизно 32% всієї грошової маси в обігу. Окрім казначейства, яке випускає монети, емітентами грошей у державі є Банк Англії та комерційні банки. Банк Англії монопольно здійснює випуск банкнот у сумі, що визначається казначейством та затверджується парламентом.

     5. Нацє. сис-ма регулювання грошово-кредитних відносин

     Банк  Англії — один із найстарших і найвпливовіших ЦБ світу. Був заснований ще 1694 р. з метою надання уряду позики для війни із Францією. У 1844 р. Банк Англії отримав монополію на випуск банкнот, а 1946 р. — націоналізований із обов'язковим викупом акцій у приватних власників. До 1971 р. банк контролював процес кредитування в країні переважно шляхом зміни дисконтної ставки за позичками комерційним банкам. Крім того, банки повинні були додержуватися коефіцієнта касових активів (підтримуючи касу і залишки на рахунку в Банку Англії на рівні, нижчому за 8% від суми активів) та коефіцієнта ліквідності (підтримуючи портфель ліквідних активів не нижче за 28% від загальної суми активів).

     Після травня 1971 р. колишні коефіцієнти  було скасовано. Банківські ставки за позиками більше не були прив'язані  до дисконтної ставки Банку Англії і визначалися на підставі базової  ставки, яка повідомляється кожним банком індивідуально. Було встановлено  коефіцієнт резервних активів для  комерційних банків у розмірі 12,5 суми короткострокових депозитів. Крім того, банки повинні були зберігати  суму в 0,5% своїх короткострокових депозитів  на безпроцентному рахунку в Банку  Англії.

     Після 1981 р. Банк Англії став акцентувати  свою увагу на операціях із державними цп (операції на відкритому ринку)- Коефіцієнт резервних активів був відмінний, але комерційні банки мати зберігати 2,5% суми короткострокових зобов'язань у вигляді резерву на рахунках в облікових домах, з якими вони пов'язані кредитними відносинами.

     Банк Англії поділений на 2 департаменти — емісійний і банківський. Емісійний займається випуском банкнот під державні цп, що знаходяться в портфелі банку. Банківський департамент видає позички комерційним банкам за дисконтною ставкою за рахунок власних депозитів.

     Ця  система тісно пов'язана з міжнар. ринком позичкового капіталу.

     Управління  Банком Англії здійснює Виконавча рада, до складу якої входять 8 членів: керуючий, два заступники керуючого і п'ять виконавчих директорів, яким підпорядковуються структурні підрозділи центрального офісу Банку Англії.

     Банк  Англії має 12 територіальних відділень. До функцій Банку Англії належить: • управління державним боргом країни; •здійснення банківських операцій для комерційних банків; •проведення банківських операцій з іншими центральними банками країн; •здійснення банківського обслуговування уряду; •проведення грошово-кредитної політики; •емітування банкнот; •управління золотовалютними резервами країни; •здійснення нагляду за кредитними установами, валютним і кредитним ринками та за банківською системою загалом.

     6. Інфраструктура грошово-кредитної системи

     ГКС ВБ належить до числа найстаріших і найрозвинутіших у світі. Вона має добре організовану дворівневу структуру, спирається на потужний грошовий ринок і має тісні зв'язки з головними фінансовими центрами світу.

     Особливістю банківської системи ВБ є відносно обмежений державний сектор. Ця система перебуває переважно під контролем приватного капіталу, тому можливості державного регулювання грошово-кредитної сфери, його методи й ефективність визначаються діяльністю комерційних банків, які утворюють головний елемент інституційної основи грошово-кредитного регулювання економіки країни.

     На  першому рівні знаходиться Банк Англії.

     На  другому рівні знаходяться комерційні банки та небанківські кредитно-фінансові  установи.

     Система комерційних банків ВБ відзначається складністю та спеціалізованістю. Велику роль у функціонуванні банківської системи держави відіграє високий рівень самоконтролю фінансових інституцш, суворе дотримання ними давніх традицій.

     До  універсаііьних КБ належать-Депозитні банки, вони становлять основу банківської системи ВБ. На їх частку припадає 70% обсягу стерлінгових депозитів усіх банків країни. За умов загострення конкуренції з боку інших кредитно-фінансових інститутів депозитні банки все більше долучаються до сфери їхньої діяльності, — як, приміром, значне розширення послуг із кредитування, надання спектра послуг зі споживчого кредиту тощо.

     З-поміж  спеціалізованих комерційних банків ВБ виділяються клірингові банки, акцептні доми, фінансові доми, торговельні банки, довірчо-ощадні банки.

     Клірингові  банки — домінуючий вид спеціалізованих  КБ ВБ, які є членами Лондонської розрахункової палати.

     На  чолі всіх клірингових банків стоїть "велика четвірка", що складається  з "Барклайсбанку". "Нешнл Вестминстер  банку", "Мідлендбанку" та "'Ллойдбанку". Сьогодні дедалі частіше йдеться  про "велику п'ятірку", до складу якої, окрім названих установ, уже входить "Еббей Нешнл Банк".

     Найбільше у ВБ банківське фін об'єднання — "Гонконг енд Шанхай Бенкінг Корпорейшн Холдінгз", яке посідає дев'яте місце у світі. До цього об'єднання увійшли міжнародні, здебільшого азіатського походження, капітали та два британських банки — "Семюель Монтагю" і "Мідлендбанк".

     До  клірингових банків відноситься банківський інститут управління поштовими переказами як "Нешнл Жиробанк", заснований поштовим відомством у 1968 р. Він надає поштові й чекові послуги, обслуговує поштові платежі та перекази з допомогою мережі відділень у 22 тисячах поштових слугжб.

     В інфраструктурі ГКС ВБ активно діють спеціальні кредитно-фінансові інститути. З-поміж них виділяються будівельні товариства, страхові компанії й пенсійні фонди, інвестиційні трасти, довірчі фонди.

     Будівельні  товариства існують понад 200 років і акумулюють найбільшу частину заощаджень населення.

     Пенсійні  фонди працюють за стандартною системою діяльності.  Фінансово-кредитна діяльність страхових компаній вторинна стосовно до їхньої проф спеціалізації. Кошти, які мобілізуються ними, найчастіше вкладаються на термін 20-25 років (переважно в цп). Британські страхові монополії ("Роял", "Коммершл Юніон" та ін.) входять до числа найбільших у світі.

     Інвестиційні  трасти займаються винятково операціями з цінними паперами, вони не мають регулярних джерел надходжень (депозитів, страхових внесків тощо). Інвестиційні траста перебувають у сильній залежності від ринкової кон'юнктури і мають великий ступінь ризику діяльності.

     Довірчі фонди акумулюють грошовий капітал  і вкладають його в цп. Структура активів фондів аналогічна активам інвестиційних трастів — майже 80% становлять акції компаній, багато довірчих пайових фондів пов'язані з банками і страховими компаніями.

7. Еволюція ГКС Японії

     Нац грошова одиниця Японії — ієна — була введена в обіг 1870 р. Перехід  до золотого стандарту відбувся в 1897 р. і проіснував до Першої світової війни у формі золотомонетного  стандарту. За роки війни (1914—1920 pp.) грошова маса в обігу збільшилася втричі, що призвело до знецінення ієни на 64%. Інфляція в країні поновилася у зв'язку зі світовою економічною кризою 1929—1933 pp. З 1932 р. у Японії запроваджується валютний контроль, а в 1933—1939 pp. країна стає учасницею стерлінгової валютної зони й офіційно відмовляється від системи золотого стандарту. З початком японської агресії в Китаї (1937 р.) і до кінця Другої світової війни (1945 р.) інфляція в Японії посилюється. В роки війни ціни на товари на чорному ринку зросли в 30-40 разів, шо було обумовлено: зростанням військових асигнувань за рахунок незабезпече-ної емісії банкнот; занепадом цивільного виробництва, що призвело до дефіциту товарів першої необхідності; підвищенням непрямих податків. Це зумовило зміну стр-ри грошового обігу, і єна знецінилася втричі. У 1946 р. у Японії проводиться грошова реформа, за якої обмін грошей здійснюється в пропорції 1:1. Суми на рахунках понад 100 ієн було заблоковано, кількість грошей в обігу різко зменшилася. Проте ця реформа не мала відповідної економічної бази, і грошова маса до кінця 1946 р. виросла в шість разів. Ще у повоєнний період із метою зменшення темпів інфляції приймається емісійне законодавство, відповідно до якого передбачається формальне обмеження випуску банкнот. Хоча за потреби ліміти емісії переглядалися, а емісія під забезпечення комерційними векселями, цінними паперами та іноземною валютою практично не піддавалася лімітуванню. Ці заходи, а також величезні витрати на відновлення зруйнованої економіки, спричинили посилення інфляції. У 1945—1951 pp. грошова маса зросла в 15 разів, оптові ціни — в 343 рази. Все це і призвело до падіння курсу ієни. Валютне становище Японії в 50-х і першій половині 60-х pp. було нестабільне, незважаючи на зростання товарного експорту й залучення іноземного капіталу. Починаючи з другої половини 60-х. унаслідок модернізації виробництва й підвищення конкурентоспроможності товарів, різко збільшується експорт, а також зростає залучення іноземного капіталу. Динаміка валютного курсу свідчить, що, починаючії з 70-х pp., курс ієни безупинно підвищувався. Фінансово-валютна й біржова криза, яка охопила багато країн Швденно-Східної Азії та Японію (1997 p.), призвела до відпливу капіталів за кордон, знецінення націонатьних валют, падіння курсу корпоративних і державних цінних паперів. В 1998—1999 pp. японський ринок зазнає спаду. Лібералізація фінансових ринків сприяла підвищенню мобільності японського капіталу. З реформуванням кредитно-фінансової системи Японії зросла її роль як світового інвестора. На сучасному етапі ієна використовується переважно в азіатському тихоокеанському регіоні як міжнародна резервна валюта і платіжний засіб. Перші кредитні установи з'явилися в Японії ще до буржуазної революції 1868 р. Переважна частина японських державних (спеціальних) та приватних банків була створена після прийняття в 1872 р. закону про національні банки. Разом із приватними банками було створено Державний емісійний банк та інші державні й напівдержавні кредитні інститути. Значного розвитку банківське законодавство Японії набуло тільки після Другої світової війни. Банківська система, зокрема КБ, створювалася на підставі законів про НБ. Після закінчення війни, в умовах низької кон'юнктури і великого бюджетного дефіциту, в Японії почалася гіперінфляція. Кредитування орієнтувалося на пріоритетні напрямки розвитку виробництва, а позики іншим галузям обмежувалися. Для кредитування зовнішньої торгівлі в 1950 р. засновано Експортний банк, головною функцією якого було кредитування експорту продукції японського суднобудування і машинобудування. В 1951 р. засновано Японський банк розвитку, капітал якого повністю належить державі. В Японії в післявоєнний період було утворення фінансово-промислових груп. Кожну з них очолював великий приватний КБ. Основні етапи індустріального розвитку: демонополізація (розпуск довоєнних концернів "дзайбацу" (1947-1949 pp.); прийняття нових законодавчих актів, які регулювали господарську ді-сть (1947—1948 p.); бюджетна реформа (1949 p.); податкова реформа (1950 p.).

     У ході податкової реформи ↓ ставки податків на прибуток корпорацій, упорядковано амортизаційні відрахування і запроваджено систему неоподатковуваних резервних фондів корпорацій.

     У цей час вводиться примусова  спеціатізація фінансових установ: сфера діяльності комерційних банків обмежується депозитами, позичками, обліком векселів, операціями з державними і муніципальними цінними паперами та валютними операціями. Комерційним банкам забороняється випуск і розміщення цінних паперів нефінансових корпорацій і трастоперації. Ці функції стали прерогативою інших фінансових інститутів (брокерських компаній, трастбанків).

     Розмежування  функцій різних банків було характерною ознакою для банківської системи Японії до 1998 р. Банківська реформа 1998 р. передбачала певну лібератізацію банківської діяльності. Міські банки дістали право відкривати спеціальні трастові та інвестиційні філії, банки довгострокового кредиту перетворюються на комерційні банки або зливаються з ними, трастбанки дістати право відкривати філії для проведення операцій із цінними паперами, брокерсько-ділерські фірми з операцій із цп перетворюються на філії КБ.

     8.Нац система регулювання грошово-кредитних відносин

     ЦБ Японії ("Ніппон Гінка"; створений у 1882 р. на 30 років. Згодом цей термін був продовжений ще на 30 років, а 1942 р. банк набув безстрокового статусу). Функції установи визначені спеціальним законом від 1942 p., основні зміни до якого вносилися в 1979 та 1998 pp. Відповідно до закону 1942 р. основний капітал Банку Японії визначений у розмірі 100 млн. ієн: 55% капіталу належить державі, 45% — акціонерам (фінансовим інститутам, страховим компаніям тощо). Акціонерам були гарантовані дивіденди в розмірі 4%, які за умови високої прибутковості банку могли бути переглянуті до 5%. Інша частина прибутку надходила до державного бюджету Японії.

     Правління банку — головна ланка організаційної структури установи. Відповідно до закону про ЦБ Японії, що діє з квітня 1998 p., на правління банку покладено загальне й оперативне керівництво банком. До складу правління входять 9 осіб. Голова і 2-оє його заступників призначаються КабМін Японії за згодою з обома палатами парламенту.

     Шістьох членів правління банку призначає КабМін Японії. Кандидатури на інші керівні посади затверджує міністр фінансів після відповідного подання правління банку: виконавчих директорів — терміном на 4р, радників - на 2р. Ревізори призначаються Каб Мін на 4р.