Шпаргалка по "Деньгам, кредитам, банкам"

     На  засіданнях правління банку можуть бути присутні представники уряду. Вони мають право вносити на розгляд  правління свої пропозиції і давати оцінку грошово-кредитній політиці ЦБ Японії.

     Міністр фінансів затверджує бюджет банку. Кожні 6 місяців банк звітує перед парламентом щодо грошово-кредитної політики, проте розробляє й проводить її як незалежний інститут.

     Головний  офіс банку знаходиться в Токіо. В країні функціонує також 33 його філії  та 13 відділень, і ще 6 представництв  знаходяться в Нью-Йорку, Лондоні, Парижі, Франкфурті-на-Майні та Гонконгу.

     Банк  має монополію на випуск банкнот, а обсяг банкнотної емісії встановлюється міністерством фінансів і погоджується з урядом. Резерви Банку Японії складаються з комерційних векселів, державних цінних паперів, іноземної валюти, золотого запасу.

     Одним із найважливіших завдань Банку  Японії є забезпечення безперервного функціонування системи розрахунків між кредитними організаціями.

     Банк  як фінансовий агент уряду керує  від його імені державними фондами, займається валютно-фінансовою діяльністю, спрямованою на стабілізацію валютного  курсу ієни. Кредити уряду надаються  шляхом підписки й андеррайтингу державних цінних паперів.

     У сфері міжнародних фінансів Центральний  банк Японії за згодою міністра фінансів може здійснювати купівлю-продаж валюти, кредитування, проводити операції від імені закордонних банків й інших організацій із метою розвитку співробітництва з ними.

     Банк  також повинен контролювати кредитну сферу й забезпечувати безперебійне функціонування системи платежів і  розрахунків шляхом надання кредитів на обмежений термін кредитним організаціям.

     У пасиві балансу ЦБ Японії емісія банкнот становить 89,1%, внески фінансових установ — 7,3%, урядових — 2,6%.

     Активні операції спрямовані на видачу позичок  фінансовим установам (12,5%), придбання  золота (0,2%), збереження коштів на рахунках в іноземних банках (6,1%); головним забезпеченням емісії банкнот є  цінні папери (64,3%).

     Основні важелі грошово-кредитної політики Банку Японії: встановлення облікової ставки; встановлення обсягів купівлі-продажу облігацій і векселів; проведення обов'язкового резервування; регламентування операцій з іноземною валютою; здійснення нагляду за банківською діяльністю.

     Взаємодія ЦБ як банку банків із іншими кредитно-фінансовими інститутами виявляється в постійному моніторингу їхньої діяльності. ЦБ Японії шодня контролює банківські баланси і щомісяця одержує звіти з прогнозними розрах-ми обсягів активних та пасивних операцій.

     ЦБ Японії, відповідно до заг.економічної ситуації в країні, вносить свої пропозиції в плани банків чи накладає обмеження на обсяги їхньої кредитної діяльності.

     Мін норма обов'язк. резервів за строк-ми вкладами станов:0,125% при сумі50—500млрд. ієн,1,75%при сумі500—2500млрд. ієн.

     Високий рівень ек. розвитку Японії, стабільність нац валюти сприяє тому, що японська ієна використовується як світова резервна і розрахункова валюта.

     Програма  страхування депозитів у Японії запроваджена в 1971 р. і контролюється Федеральною корпорацією страхування депозитів. У разі банкрутства кредитно-фінансового інституту сума страховки повинна покривати до 10 млн. ієн на одного вкладника.

     Японські  банки оподатковуються на заг  принципах оподаткування корпорацій. Банки сплачують корпоративний  податок на прибуток та місцевий податок на прибуток.

 

     

     9. Інфраструктура грошово-кредитної системи

     ГКС Японії дворівнева і складається з Центрального банку, комерційних банків та небанківських кредитно-фінансових інститутів.

     На  першому рівні грошово-кредитної системи знаходиться Центральний банк Японії. Йому належить виключне право емісії банкнот, він здійснює грошово-кредитну політику, регулювання економіки та касове обслуговування державної казни.

     На  другому рівні грошово-кредитної системи знаходяться банківські й небанківські кредитно-фінансові інститути.

     Комерційні банки в Японії поділяються на універсальні та спеціалізовані. Операції комерційних банків законодавчо регламентовані. Комерційний банк має бути організований у формі акціонерного товариства і мати статутний капітал не менше ніж 1 млрд. ієн. Комерційний банк не має права на діяльність без спеціальної ліцензії Міністерства фінансів. Для одержання такої ліцензії засновники повинні забезпечити відповідність капіталу, активів і пасивів банку встановленим нормативам, мати необхідний досвід і знання.

     До  універсальних комерційних банків Японії належать міські й місцеві (регіональні) банки.

     Міські банки — це десять із числа найбільших банків Японії, які також входять до групи найпотужніших банків світу. Вони зосередили в собі майже чверть усього обсягу залучених депозитів і близько 30% позик. Міські банки мають розвинуту мережу філій як на території Японії, так і за кордоном. Ці кредитно-фінансові установи — основні учасники валютного ринку. Вони мають тісні контакти з промисловими і торговельними компаніями. Міськими банками контролюється діяльність багатьох інших фінансово-кредитних інститутів. Міські банки — основні постачальники коштів у ті галузі японської економіки, які розвиваються високими темпами, особливо в експортні. Для них характерний високий рівень перекредитування, а також і залежність від Центрального банку Японії, що проводить урядову грошово-кредитну політику.

     Найбільші міські японські банки: '"Бенк оф Токіо Мітсубіши"' (капітал —19 млрд. дол США), "Суміото Бенк" (14,7 млрд. дол США), ''Дай-Ілчі Кахгуо" (капітал — 14,7 млрд, доларів США).

     Місцеві (регіональні) банки — це переважно дрібні й середні за масштабами операцій банки, які можуть відкривати філії тільки в тій префектурі Японії, де розташована їхня головна контора.

     До  спеціалізованих КБ країни належать Експортно-імпортний банк Японії та Японський банк розвитку.

     Експортно-імпортний банк Японії. Заснований у 1950 р. Статутний капітал повністю належить державі. Експортно-імпортний банк кредитує підприємства Японії для зовн.ек. діяльності, зазвичай, на термін від 6 місяців до 5 років. Разом із КБ Експортно-імпортний банк надає позики також імпортерам японських товарів.

     Японський банк розвитку. Засновано 1951 р. Він здійснює довгострокове кредитування промисловості, особливо тих галузей, які є ризиковими з погляду приватних банків. Кредитні ресурси цього банку складаються з капіталу, наданого при створенні банку, бюджетних асигнувань, коштів інших державних установ.

     Велику  групу різних за характером функцій виконують небанківські фінансово-кредитні установи.

     Бюро довірчих фондів — одна з найбільших фінансово-кредитних установ Японії, ресурси якої складаються із вкладів населення у держ поштово-ощадних касах і держ пенсійних фондах та використовуються як джерело кредитування державних підприємств і кредитних інститутів.

     Фінансово-кредитні корпорації — спеціалізуються на наданні пільгових кредитів підприємствам окремих галузей народного господарства (сільського господарства, лісової промисловості, рибальства, житлового будівництва та ін.), економічно відсталим регіонам, підприємствам місцевих органів влади. До фінансово-кредитних корпорацій натежать: Фінансова корпорація санітарної екології, Фінансова корпорація сільського, лісового, рибного господарства, Корпорація житлових позик.

     Страхові компанії за сумою активів посідають значне місце серед приватних фінансово-кредитних установ. Основна частка активів страхових компаній Японії належить компаніям зі страхування життя.

     Інвестиційні компанії — здійснюють інвестиційні й довірчі операції. Крім того, контролюють роботу брокерських компаній, які займаються операціями з цп. Більшість із них перебуває у тісному зв'язку з міськими банками, зокрема, у сфері спільного володіння акціями, створення філій за кордоном. Особливості ГКС Японії такі: висока ступінь концентрації та централізації капіталу; жорстка регламентація банківської діяльності; спеціалізація банківських інститутів на певних видах діяльності.

 

10. Еволюція грошово-кредитної  системи

     Важливу роль в еволюції і формуванні сучасної грошово-кредитної системи США  відіграли два компоненти:

       металевий обіг на основі благородних металів (золотомонетний обіг як основа грошової системи проіснував у США майже півтора століття). Це менше, ніж у європейських країнах, оскільки власна грошова система в американській державі почала формуватися тільки наприкінці XVIІI ст.;

       кредитний обіг на базі банкнот федеральних резервних банків (діє досі). Роком народження американської національної валюти вважається 1785-й, коли рішенням Конгресу США національною грошовою одиницею було визначено долар США. А фактично національна система грошового обігу стала формуватися з 1792 p., після прийняття закону про карбування монет (згідно з яким у країні офіційно було введено біметалеву грошову систему валюти). Період біметалізму фактично закінчився у 1873 р. (згідно з рішенням уряду Сполучених Штатів про закінчення вільного карбування срібла).

       Поява банкнот у складі грошової системи США припадає на кінець XVTI1 ст. (період громадянської війни 1861 — 1865 pp.). 1863 p. було прийнято федеральний закон про створення національної банківської системи (Федеральної резервної системи). Згідно з цим законом виключне право емісії банкнот надавалося федеральним резервним банкам.

       Найбільше золотих монет у  складі готівкового грошового обігу в США було перед громадянською війною: 1860 р. їх питома вага досягла майже половини готівкової грошової маси. Під час громадянської війни, коли вільний обмін паперових грошей на золото було скасовано й емісія незабезпечених паперових грошей різко зросла, населення почало зберігати золоті монети як скарби. В результаті цих змін до часів повоєнного відновлення економіки в 1870 р. питома вага золотих монет у готівковому грошовому обігу становила близько 10%. Максимальне збільшення питомої ваги золотих монет сталося 1900 p., коли їх грошовий обіг перевищив 29%. Після цього відбувалося тільки його зниження.

       Важливим кроком для зміцнення  грошової системи США й упорядкування  емісії грошей стало законодавче затвердження в 1900 р. золотого стандарту, який проіснував до 1934 р.

       Падіння ролі золотих монет  у готівковому обігу до початку  XX ст. — об'єктивний процес, і пояснюється  змінами у складі грошової  системи під впливом розвитку економіки кращії. В цей період зростає кількість розрахунків через банки з використанням кредитних інструментів, водночас у складі готівкового монетного обігу збільшується частка банкнот. їх золоте забезпечення мало значний вплив на становлення й розвиток грошово-кредитної системи США наприкінці XIX — початку XX ст.

     Економіка Сполучених Штатів не зазнала руйнівного впливу Першої світової війни, тому державі вдалося зберегти золотий обіг довше за європейські країни. США були змушені відмовитися від золотого стандарту через економічну кризу 1929—1933 pp., і це призвело до радикальних змін в економіці та устрої грошово-кредитної системи країни. З-поміж багатьох заходів щодо перебудови грошово-кредитної системи США найважливішими стали відмова від золотомонетного обігу й наступна девальвація долара. У ході реформи грошової системи під час кризи державна влада США фактично провела націоналізацію монетарного золота.

       На початку 1934 р. проведено  девальвацію долара США. І хоча  офіційний золотий вміст було встановлено, обмін доларів на золото у внутрішньому обігу припинився і діяв тільки у сфері валютних розрахунків до 1971 р. Золотомонетний грошовий обіг став базою для сучасної грошово-кредитної системи.

 

     

     11. Національна система  регулювання грошово-кредитних  відносин

     Створення системи сучасного державного регулювання  грошово-кредитних відносин США  започаткував закон про утворення Федеральної резервної системи (ФРС), прийнятий Конгресом США в 1913 р. Відтоді ФРС стала головним органом держави з проведення грошово-кредитної політики.