Шпаргалка по " Гроші і кредит"

Юм дав поштовх до формування концепцій «нейтральності грошей» та екзогенного, нав’язаного ззовні характеру зміни грошової маси в обігу.

Маркс однозначно визнавав залежність товарних цін від кількості грошей.

 

16. Вклад М. І. Туган  – Барановсь-кого (Т.-Б.) у розвиток  монетаристської теорії.

Багато уваги Т.-Б. приділив кількісній теорії грошей. Спочатку він піддав критиці її класичний варіант, що був викладений у працях І. Фішера. Т.-Б. визнав за правильну формулу «рівняння обміну».

Саму кількісну теорію в її класичному варіанті Т.-Б.оцінював негативно. Вона підштовхнула Т.-Б. до її вдосконалення, і він зробив істотний внесок у її розвиток.

1) він доводить, що на рівень цін впливає всі фактори, зазначені в «рівнянні обміну»: кількість товарів, що надійшли на ринок, кількість самих грошей, швидкість їх обороту, кількість знарядь кредиту і швидкість їх обороту. Оскільки всі ці чинники високоплинні і змінюються в різних напрямах, то зміни цін і кількості грошей не можуть бути пропорційними.

2) Т.-Б. довів, що вплив кількості грошей на ціни не є таким однозначним, прямолінійним, як це визнають прибічники класичної кількісної теорії. Цей вплив може здійснюватися за 3 напрямами: 1) через зміну сусп. попиту на товари; 2) через зміну дисконтного процента; 3) через зміну суп. уявлення про вартість грошей.

3) Т.-Б.довів, що вплив кількості грошей на ціни здійснюється диференційовано залежно від тривалості та обсягів збільшення кількості грошей. Так, короткочасні чи незначні зростання їх кількості можуть взагалі не мати помітного впливу на ціни і вартість грошей. А значне збільшення кількості грошей реалізує свій вплив на ціни протягом тривалого часу.

4) Т.-Б. розкрив механізм взаємозалежності між загальною кількістю грошей у країні, кількістю грошей, що перебувають поза обігом в заощадженнях, і швидкістю обігу грошей, довів, що чинник швидкості може впливати на ціни у зворотному відносно дії фактора кількості напряму, нейтралізуючи дію останнього.

Цим він заклав основи так званої теорії регульованих грошей, яка підготувала сусп. думку до відмови від повноцінних і заміни їх неповноцінними грошима, вартість яких буде планомірно підтримуватися державою і з якої виросла суч. монетаристська теорія, передусім її кейнсіанський напрям.

 

 

17. Вклад Кейнса у  розвиток кількісної теорії грошей.

Оцінюючи в цілому внесок Кейнса в теорію грошей, слід зробити такі 2 зауваження:

1. У своїх дослідженнях Кейнс не зачіпав кардинальних питань теорії грошей – їх сутності та вартості. У цих питаннях він повністю залишився на традиційній для кількісників позиції номіналістичної теорії. Кейнс також неодноразово підкреслював, що за незмінності всіх інших чинників впливу на ціни, зміна кількості грошей прямо впливає на рівень цін, хоч цей вплив не є прямо пропорційним.

2. Головним спрямуванням дослідницьких зусиль Кейнса в теорії грошей були питання місця і ролі грошей у відтворювальному процесі. Щодо цих питань він цілковито дотримувався методології монетаристської теорії грошей, за якою головним об’єктом наукових досліджень повинні бути прикладні аспекти використання грошей в економіці.

Дж. М. Кейнс не тільки спирався на напрацювання своїх попередників, а й пішов значно далі в напрямі завершення теорії «регульованих грошей», «керованої інфляції», дослідження монетарного впливу на ек. цикл, на розвиток вир-ва тощо.

Кейнс остаточно відкинув постулати класичної теорії, що «гроші не мають значення» у відтворювальному процесі, і довів протилежне: гроші мають суттєве значення і виконують самостійну роль у розвитку економіки. Вони активно впливають на мотиви поведінки ек. суб’єктів, на їх госп. рішення і тому є джерелом стимулювання підпр. активності і розвитку вирва.

У традиціях кембриджської школи Кейнс відвів важливе місце аналізу мотивів нагромадження грошей. У Кейнса їх 3: трансакційний, обачності та спекулятивний. Перші два пов’язані з традиційною роллю грошей як засобу обігу та платежу. Головна новизна; внесена Кейнсом, – виокремлення 3 елемента попиту на гроші – попиту на спекулятивні залишки. Кейнс пов’язав його з динамікою ціни на фін. активи, зокрема облігації, тобто з процентом.

Кейнс вважав, що з допомогою регулювання податків та дефіцитного бюджетного фін-ня сусп. потреб можна більш оперативно і дійово впливати на платоспроможний попит, ніж через монетарну політику.

 

18. Сучасний монетаризм.  Вклад Фрідмана у монетаристську  теорію.

Суч. монетаризм сформувався в 60 –70 роки. Сучасний монетаризм не є принципово новою теорією. Він є відродженою й осучасненою неокласичною кількісною теорією. У процесі розвитку цієї теорії монетаристи спиралися на кейнсіанські дослідження грош. механізму і запозичили з нього те, що не суперечило реальній дійсності.

Формування суч. монетаризму було започатковано виходом у світ наукових праць представників «чиказької школи» на чолі з Фрідманом: «Дослідження в галузі кількісної теорії» та „Історія грошей США”.

Найбільш вагомими елементами суч. монетаризму, які стосуються теорії грошей та монетарної політики, є такі положення:

• Монетаристи дотримуються погляду – вільна ринкова економіка, що базується на приватній власності, є потенційно гармонійною, здатною до повного саморегулювання, якщо певні зовн. сили цьому не стануть на заваді.

• Грошова сфера у монетариетів є відносно самостійною, відокремленою від сфери реальної ек-ки, що означало відродження «класичної дихотомії», яка розглядає грошовий механізм як екзогенний щодо економіки.

• Монетаристи зосередили осн. увагу у своїх дослідженнях на методах і інструментах монетарної політики.

• Монетаристи в центр уваги поставили кількісний чинник, який безпосередньо, а не через процент та інвестиції, впливає на кон’юнктуру ринку, ціни і вир-во.

• Як послідовні прихильники кількісної теорії, монетаристи спираються у своїх дослідженнях на формулу «рівняння обміну» І. Фішера:

• Поставивши в центр свого дослідження кількісний фактор (М), монетаристи змушені були по-новому сформулювати і «передатний механізм», звівш його до формули:

Фрідман запропонував «грошове правило» довгостр. грошової політики, за яким держава повинна не намагатися «накачувати» ефективний попит через довільне нарощування маси грошей, а підтримувати помірне, постійне збільшення пропозиції грошей пропорційно до середньорічних темпів зр-ня ВНП та очікуваної інфляції.

 

19. Синтез кейнсіанських  та неокласичних позицій у  сучасній кількісній теорії грошей.

З позицій істор. розвитку ек. теорії суч. монетаризм спіткала та ж сама доля, що й кейнсіанство: після стрімкого злету розпочався період критичної оцінки, розчарування та спроб удосконалення.

Для школи Кейнса боротьба з інфляцією не була актуальною. Найбільше їх цікавила проблема безробіття. Для школи Фрідмана так само не дуже актуальною була проблема боротьби з безробіттям, їх особливо турбувала інфляція.

Коли економіка зах. світу в 70–80 роки вийшла на пряму поступового рівномірного зростання за відсутності високої інфляції, виявилося, що актуальні для кейнсіанців і монетаристів локальні проблеми трансформувалися в хронічні та одночасні. Інфляція та безробіття постійно «жевріють» у ринковій економіці, загрожуючи підірвати її механізм то в одному, то в іншому напрямі, а то й в обох зразу. Щоб запобігти таким загрозам, ринкову економіку в нових умовах потрібно «лікувати комплексно». Ні кейнсіанські, ні монетаристські рецепти в їх чистому вигляді для цього не годилися, що й визначило формування кейн.-мон. синтезу як нового етапу в розвитку монетаристської теорії.

Представники обох, напрямів монетаристської теорії погоджуються з тим, що зупинити інфляційну спіраль важко, що легше її попередити. Тому вони єдині в тому, що кожна країна мусить виробити таку стратегію монетарної політики, яка не дала б змоги інфляції вийти з-під контролю.

У зв’язку з визнанням пріоритетності в монетарній політиці довгостр. стратегічних цілей, актуальності набула проблема опрацювання заг. правил поведінки в грошовій сфері, якими повинні керуватися органи монетарного управління у своїй оперативній діяльності.

Спираючись на рекомендації, що синтезують ідеї монетаристської та кейнсіанської шкіл, суч. регулятивна практика ефективно поєднує свою прихильність довгостр. цілям ек. розвитку, що походить з монетаристських ідей, з обережним застосуванням регулюючих заходів держави на короткотерм. інтервалах.

 

20. Сутність та ек.  основа грошового обороту. Слід розрізняти платіжний і грошовий оборот.

Платіжний оборот – процес безперервного руху засобів, що існують в даній країні, тобто він включає не тільки рух грошей, а і рух платіжних засобів (вексель, чек).

Грошовий оборот – це процес безперервного руху грошей, в готівковій та безготівковій формі в процесі суспільного відтворення.

Економічною основою грошового обороту виступає процес суспільного відтворення, яке відбувається на мікро та макрорівні. Суб’єкти цього процесу постійно одержують грошові доходи від реалізації належних їм ресурсів чи виг-них ними продуктів, що спричинює відповідні грошові потоки. Водночас потоки руху грошей є не тільки результатом відтворювального процесу, а й важливою передумовою його успішного здійснення. Головний макрорівень.

Характерними ознаками грошового обороту є:

- єдність – тобто грошовий оборот відбувається в готівковій і безготівковій формі.

- безперервність – гроші не виходять з грошового обороту.

- замкнутість і де  централізованість –гроші виходять і повертаються до банківської системи – вхідні та вихідні потоки можуть бути різні.

В сучасному грошовому обороті емісія готівкових грошей здійснюється центральним банком, а в безготівковій – комерційним банком.

Готівковий грошовий оборот здійснюється на базі безготівкового грошового обороту.

Задачі, які вирішує грошовий оборот в умовах ринкової економіки:

1) він перерозподіляє гроші між своїми складовими частинами, забезпечує перелив капіталу з однієї сфери до іншої, створює взаємозв’язок цих сфер.

2) у процесі грошового обороту створюються нові гроші, які забезпечують задоволення потреб всіх сфер економіки.

Сукупний грошовий оборот не є механічною сумою оборотів грошей у межах індивідуальних капіталів, а являє собою самостійне економічне явище, безпосередньо пов’язане з процесом суспільного відтворення в цілому.

Суб’єктами грошового обороту є всі юридичні та фізичні особи, які беруть участь у виробництві, розподілі, обміні та споживанні валового суспільного продукту.

 

 

 

 

21. Модель грош. обороту.  Хар-ка окремих потоків грош.  обороту та їх взаємозв’язку.

Для спрощення побудови моделі грош. обороту згрупуємо всі його суб’єкти у 4 укрупнені групи: фірми, сімейні госп-ва, уряд, фін. посередники. До групи «Фірми» віднесені всі юр. і фіз. особи, які беруть участь у створенні та реалізації ВНП. До групи «Сімейні госп-ва» входять усі сімейні одиниці, які мають самостійні грошові доходи та витрати і ведуть спільний сімейний бюджет. До групи «Уряд» входять юр. особи – держ. управлінські та інші структури, які забезпечують розподіл та перерозподіл нац. доходу та нац. продукту. До групи «Фін. посередники» входять суб’єкти грош. ринку, які акумулюють на цьому ринку вільні грошові кошти і розміщують їх від свого імені і за свій рахунок. В моделі виділено 4 види ринків: ринок продуктів; ресурсів; грош. ринок; світовий ринок.

У наведеній моделі сук. грошового обороту виділено 16 грош. потоків. Першим (1) визначено сук-сть витрат фірм, пов’язаних з купівлею вир. ресурсів. Назустріч цьому потоку грошей рухаються в напрямку фірм куплені ресурси.

У результаті грош. потоку 1 відбудеться реалізація ресурсів, запропонованих на ринок сімейними госп-ми, та сформуються грош. доходи останніх (2). У сукупності доходи складають нац. дохід країни.

Потім нац. дохід розподіляється на 3 частини. Більша його частина витрачається сімейними госп-ми на споживання. Ці платежі створюють потоки 3 і 10. Певна частина нац. доходу сплачується сімейними госп-ми уряду у вигляді податків (4). Не витрачена на споживання та сплату податків частина нац. доходу становить заощадження сімейних госп-в, які надходять на грошовий ринок і створюють потік 5.

Грошовий потік 6, в якому враховані кредити, одержані фірмами у фін. посередників, доходи від емісії цінних паперів.

Мобілізація урядом коштів на грош. ринку спричинює появу грош. потоку 8, а витрачання цих коштів для оплати держ. закупівель зумовлює потік 9.

Т.ч., грош. кошти, які одержали сімейні госп-ва за потоком нац. доходу, після розподілу і певних трансформацій, надійшли на ринок продуктів за потоками 3, 7, 9.

До потоків відпливу належать: чисті податки (4), заощадження сімейних госп-в (5) та оплата імпорту (10). До потоків припливу відносять: інвестиційні витрати фірм (7), держ. закупівлі урядових структур (9), надходження за експортом (11). В обсязі потоків відпливу зменшується викор-ня сімейними госп-ми нац. доходу на внутр. ринку продуктів, що звужує можливості реалізації вир. продукту.

 

22. Порядок балансування  грош. потоків в окремих суб’єктів  та в грош. обороті в цілому

Три напрямки балансування:

 

 

 

1. Балансування за суб’єктами. Вхідний потік одного суб’єкту є вихідним потоком іншого суб’єкта. За допомогою балансуючих потоків урівноважуються вхідні та вихідні потоки.