Розвиток торгівлі та державне регулювання кон’юнктури споживчого ринку

    Один  раз на рік (в березні) проводиться суцільне обстеження речових ринків та про майданчиків продовольчих ринків, яке передбачає збір інформації про торгову площу, кількість торгових місць, середню денну наповненість ринку продавцями, кількість робочих днів ринку та обсяги продажів. Але методологічні аспекти такого обстеження потребують удосконалення. Це стосується як методики визначення середньої кількості продавців, так і термінів розповсюдження результатів спостереження. Крім того, доцільними були б обстеження соціального статусу продавців: чи то працівники торгівлі, чи то студенти, чи то пенсіонери.

    Цікавою була б інформація і про стійкість людини щодо заняття торговельною діяльністю, режим роботи, оплату праці і т.п.

    Обстеженням доцільно охопити не тільки формальні, а й неформальні ринки.

    А взагалі, торгівля на ринках – це вид  діяльності, який треба окремо досліджувати, робити висновки і на їх основі формувати суспільну думку щодо їх доцільності (чи навпаки) і в якому напрямку їм розвиватися.

    Зважаючи  на сучасні масштаби ринкової (базарної) торгівлі, інформація про чисельність і склад громадян, які торгують на ринках, становить великий інтерес.

    За  даними Держкомстату України, обсяг  продажу споживчих товарів через мережу організованих ринків складав у 2009 році 30,1 % від загального обсягу продажу споживчих товарів, а оборот неформальних ринків займав відповідно 6,2%.

    На  магазинну торгівлю припадає 63,7 % від  загального обсягу продажу споживчих  товарів на внутрішньому ринку України.

    Для зменшення "тіньового" сектора  у сфері торгівлі необхідно вдосконалювати фінансову систему, скоротити державне втручання в підприємницьку діяльність, сприяти обов'язковому декларуванню доходів та майна громадянами на основі ідентифікаційних кодів, а також вести облік витрат громадян.

    Як  видно з попередніх даних, у структурі  споживчого ринку провідну роль відіграє роздрібна торговельна мережа. Саме в ній підвищилася частка реалізації товарів вітчизняного виробництва (табл. 4.6). (Додаток Е)

    Як  свідчать наведені в табл. 4.6. дані, частка товарів вітчизняного виробництва, реалізованих через торговельну мережу, підвищилася на 0,8 пункти в 2009 р. в порівнянні з цим показником в 2002 р.

    Частка  вітчизняних продовольчих товарів  в 2009 складала 93,5 %, а непродовольчих – 60,7 %.

    Серед продовольчих товарів значною залишається  частка імпортних в загальному обсязі роздрібного товарообороту таких  товарів, як чай, кава, плоди, ягоди, виноград, горіхи, кавуни і дині (42,7 – 44,8 %).

    По  реалізації непродовольчих товарів  в 2009 р. частка вітчизняних товарів є найменшою у загальному обсязі реалізації через торговельну мережу по фотокінотоварах (4,1 %), обчислювальній техніці (12,5 %), телерадіотоварах (7,5 %), електротоварах (12,5 %). Але слід підкреслити, що за період 1998 – 2001 рр. у цілому спостерігається збільшення реалізації вітчизняних непродовольчих товарів. Однак така тенденція не підтверджується по таких товарах, як шкіряне, текстильне та комбіноване взуття, електротовари, телерадіотовари, обчислювальна техніка та фотокінотовари.[20].

    Підвищилася забезпеченість торговельних підприємств  товарними запасами: з 42 днів обороту  в 2001 р. до 45 днів у 2008 році. Особливо збільшилися запаси товарів тривалого користування: годинників з 30 до 98 днів, пральних машин - з 15 до 44 днів, швейних машин – з 35 до 101 днів відповідно. При цьому продаж населенню годинників в 2009 р. складав всього 2,5 % рівня 2001 року.

    Як  наслідок, забезпеченість населення  України цими товарами за 2001 – 2009 рр. значно знизилася. Якщо в 2001 р. на 100 сімей забезпеченість годинниками складала 557 штук, то в 2009 р. – 156; пральними машинами – 66 і 39; швейними машинами – 55 і 26 відповідно.

    Сфера торгівлі і громадського харчування в Україні до останнього часу знаходилася в тяжкому стані навіть після реформування. Зменшилися мережі торговельних закладів, погіршилося обслуговування населення. Не зважаючи на те, що торгові точки і заклади громадського харчування оснащені сучасними засобами, касовими апаратами, іншими обладнанням, вартість наданих послуг різко зменшилась.

    Низька  купівельна спроможність жителів України  призвела до занепаду торгівлі, хоча останнім часом торгівля знов починає набирати обертів. Роздрібний товарооборот у 2009 році склав 35683,6 млн. грн. Оптовий товарооборот у 2009 році у порівнянні з попереднім роком знизився – 468794,4 млн. грн. проти 469253,4 у 2008 році.[10]. 

 

 

    РОЗДІЛ.5..НОРМАТИВНО-ПРАВОВА.БАЗА.ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ТОРГІВЛІ В УКРАЇНІ

    Внутрішня торгівля України є самодостатньою галуззю з домінуючою часткою приватного капіталу, яка характеризується сталою позитивною динамікою обсягу роздрібного товарообороту, зростанням чисельності приватних підприємців, що займаються торговельною діяльністю, вагомим внеском торгівлі у формування доданої вартості та бюджетних надходжень, створенням нових робочих місць для працевлаштування населення.

    Проте на сьогодні стан внутрішньої торгівлі суттєво відстає від вимог українського суспільства та не відповідає світовим тенденціям розвитку галузі.

    Залишається неврегульованим на законодавчому рівні питання щодо взаємодії різних гілок влади у процесі реалізації державної політики у сфері торгівлі.

    Торговельні об’єкти у містах розміщуються нерівномірно. Закриття діючих та відкриття нових торговельних об’єктів відбувається стихійно, без приведення у відповідність з генеральними планами населених пунктів. У багатьох населених пунктах значно скорочено мережу хлібних, овочевих, книжкових, галантерейних магазинів, водночас надмірною є кількість аптек, магазинів з продажу ексклюзивного одягу, автотранспортних засобів, ювелірних виробів, а також розважальних закладів.

    Значно  зменшилася кількість об’єктів роздрібної торговельної мережі в сільській місцевості, особливо у віддалених та малодоступних районах.

    Велика  кількість контролюючих органів, дії  яких не узгоджені між собою, створюють багато проблем для суб’єктів господарювання сфери торгівлі при веденні бізнесу.

    Отже, існує нагальна потреба врегулювання цих питань шляхом:

• задоволення потреби населення, зокрема малозабезпечених верств, у високоякісних товарах та послугах, запобігання необґрунтованому зростанню цін на споживчому ринку, в тому числі на соціально значущі продовольчі товари;
• запровадження сучасних стандартів торговельного і побутового обслуговування;
• розвитку конкуренції у сфері оптової та роздрібної торгівлі;
• оптимізації і структурної перебудови торговельної мережі;
• врегулювання відносин, пов’язаних з організацією та функціонуванням роздрібних ринків, створення умов для продажу сільськогосподарської продукції безпосередньо її виробниками;
• удосконалення системи показників статистичного спостереження за діяльністю підприємств торгівлі;
• поліпшення іміджу робітничих професій у сфері торгівлі та послуг, удосконалення системи підготовки спеціалістів вищими та професійно-технічними навчальними закладами;
• налагодження соціального діалогу між громадськими, профспілковими об’єднаннями, організаціями роботодавців у сфері торгівлі, центральними та місцевими органами виконавчої влади. [3].

    Існуюча нормативно-правова база, яка регулює  відносини у сфері внутрішньої торгівлі, зокрема постанова Кабінету Міністрів України від 15.06.2006 р. №833, якою затверджено Порядок провадження торговельної діяльності та правила торговельного обслуговування населення, не забезпечує належного рівня правового регулювання внутрішньої торгівлі.

    Це ж стосується й окремих законів, у яких розглядаються особливі питання регулювання торговельної діяльності, а саме: «Про захист прав споживачів», «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності». У зв’язку з цим існує потреба в систематизації відображення основ державного регулювання внутрішньої торгівлі та правових і організаційних засад здійснення торговельної діяльності в окремому законі «Про внутрішню торгівлю».[8].

    У сфері торгових правовідносин на сьогодні відсутній базовий законодавчий акт. Наявні лише окремі нормативно-правові акти, в яких розглядаються особливі питання регулювання торговельної діяльності: Господарський кодекс України, Цивільний кодекс України, закони «Про захист прав споживачів», «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності», Порядок провадження торговельної діяльності та правила торговельного обслуговування населення, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.2006 р. №833 тощо. Ці законодавчі акти не забезпечують належного системного рівня правового регулювання внутрішньої торгівлі.

    Існуючі законодавчі акти та нормативно-правові  документи носять вузькоспеціалізовану направленість і регулюють окремі відносини у сфері торгівлі.

    Також для регулювання торгівельної діяльності в Україні застосовуються наведені нижче нормативно-правові акти:

  1. Закон України "Про захист прав споживачів" від 12.05.91 р. № 1023. 
 2. Закон України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" від 01.06.2000 р..№1776.із.змінами.та.доповненнями. 
 3.Закон України "Про патентування певних видів підприємницької діяльності".від.23.03.96р..№.98р..зі.змінами.та.доповненнями. 
 4.Порядок.заняття.торговою.діяльністю.і.правила.торгового.обслуговування населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р..№108. 
 5.Перелік окремих форм і умов проведення діяльності в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, яким дозволено проводити розрахункові операції без застосування реєстраторів розрахункових операцій з використанням розрахункових книжок і книг обліку розрахункових операцій, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23.08.2000 р. № 1336.зі.змінами.та.доповненнями. 
 6.Порядок визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, нищення (псування) матеріальних цінностей, затверджений постановою Кабінету.Міністрів.України.від.22.01.96.р..№116. 
 7.Методичні рекомендації з формування складу витрат та порядку їх планування у торговельній діяльності, затверджені наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 22.05.2002 р. № 145. 
 8.Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 "Запаси", затверджене наказом Міністерства фінансів України від 20.10.99 р. № 246 зі змінами.і.доповненнями. 
 9.Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31.12.99 р. № 318 зі змінами.і.доповненнями. 
 10.Інструкція з інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 01.08.94 р..№69. 
 11.Постанова Міністерства торгівлі СРСР "Про затвердження норм природних втрат продовольчих товарів та інструкцій з їх застосування" від 02.04.87.р..№88. 
 12.Інструкція з обліку роздрібного товарообороту та товарних запасів, затверджена Мінстатом України від 28.12.96 р. № 389. 
 13.Правила користування засобами вимірювальної техніки в сфері торгівлі, громадського харчування та надання послуг, затверджені наказом Держкомітету стандартизації, метрології та сертифікації від 24.12.2001 р. № 633. 
 14.Положення про порядок уцінки і реалізації продукції, що залежалася, з групи товарів широкого споживання, продукції виробничо-технічного призначення і надлишкових товарно-матеріальних цінностей, затверджене наказом Мінекономіки і Мінфіну України від 15.12.99 р. № 149/300. 
 15.Правила роздрібної торгівлі продовольчими товарами, затверджені наказом Мінекономіки України від 11.07.2003 р. № 185. 
 16.Лист Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України "Про визначення терміна "об'єкт торгівлі" від 10.06.2002 р. № 56-38/243. 
 17.Лист Держкомітету стандартизації України "Про визначення понять "оптова" і "роздрібна" торгівля" від 05.02.2002 р. №4-5/16-965.[3].

          Необхідним базисом розвитку цивілізованої внутрішньої торгівлі є вдосконалення правового забезпечення функціонування внутрішнього ринку, розширення можливостей державної влади в цій сфері, здійснення дієвого контролю за дотриманням законодавчих і нормативних документів у сфері товарного обігу. Налагодження правових засад здійснення торговельної діяльності, вироблення його законодавчої стратегії формуватимуть стабільне і ефективне середовище для ведення підприємництва. [8].

      Отже, державне регулювання      торгівельної      діяльності      у

післяприватизаційному періоді повинно обмежуватись  моніторинговою

політикою щодо антимонопольних принципів  відносин суб'єктів ринку,

сприяння  розвитку  конкуренції,  дотримання  прав  та   інтересів

споживачів,  інших  правових  норм  регламентації  підприємництва у

сфері торгівлі. 
 
 
 
 
 

 

РОЗДІЛ 6. ПЕРСПЕКТИВИ І НАПРЯМИ ВДОСКОНАЛЕННЯ  ТОРГІВЛІ 

    Складність  та важливість такого явища як внутрішня  торгівля, вимагає розробки науково-обґрунтованих  підходів до можливостей удосконалення  внутрішньої торгівлі в Україні. Одним з головних моментів в такому процесі є забезпечення правової бази внутрішньої торгівлі. З цією метою було розроблено законопроект «Про внутрішню торгівлю».[14].

    Даний законопроект має важливе значення для життя суспільства, оскільки внутрішня торгівля може впливати на політичну дестабілізацію суспільного  ладу в країні, як це було продемонстровано в Чілі. Певний вплив на розлад економічної і політичної системи колишнього Радянського Союзу відіграли проблеми «талонної» і дефіцитної форм торгівлі. В Україні останнім часом спостерігаються деякі небезпечні симптоми внутрішньої торгівлі. Тут мається на увазі процес накопичення взаємного «невдоволення» між суб'єктами, які здійснюють торгову діяльність, і державними органами. Перші — невдоволені тенденцією до суворішого обліку торгової діяльності (наприклад, пропозицією встановлювати на ринках касові апарати). Державні органи, зокрема податкова адміністрація, не можуть знайти реальних засобів для забезпечення податкової дисципліни, оскільки багато продавців взагалі не сплачують податків або сплачують не в повному обсязі, приховуючи дійсний товарообіг.