Розвиток торгівлі та державне регулювання кон’юнктури споживчого ринку

МІНІСТЕРСТВО  АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ОБЛІКОВО–ФІНАНСОВИЙ ФАКУЛЬТЕТ 

                                                     Кафедра  
 
 

Індивідуальна робота

з дисципліни «Державне регулювання економіки»

на тему:

    «Розвиток торгівлі та державне регулювання кон’юнктури споживчого ринку» 
 

                                                 Виконала:

                                                 студентка гр. Б 4/1

                                                 Христинюк О. С.

                                                 Перевірила:

                                                 Котікова О. І. 
 
 
 
 
 
 

Миколаїв  – 2010

    ПЛАН 

    ВСТУП

    РОЗДІЛ 1. Історичний аспект розвитку торгівлі

    РОЗДІЛ 2. Сутність поняття торгівлі та кон’юнктури  ринку

    РОЗДІЛ 3. Роль держави у становленні  торгівлі

    РОЗДІЛ 4. Базові показники та індикатори

РОЗДІЛ 5. Нормативно-правова база державного регулювання торгівлі в Україні

    РОЗДІЛ 6. Перспективи і напрями вдосконалення  торгівлі

    ВИСНОВКИ

    СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

    СХЕМИ І ТАБЛИЦІ

    ТЕСТИ

    ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК

 

    

ВСТУП 

    В ринковій економіці торгівля є найбільш розповсюдженою сферою підприємницької  діяльності та сферою застосування праці.

    Призначення торгівлі полягає в тому, що вона забезпечує доведення споживчих товарів і послуг від виробника до споживача посередництвом купівлі продажу.[12].

    Торгівля  товарами народного споживання, продуктами харчування пов’язана із повсякденним життям людей і задоволенням їхніх потреб у товарах, торгових послугах. По тому, як працює торгівля, найчастіше судять про роботу уряду, про успіх соціальних і економічних реформ. Це пояснюється тим, що турбота про конкретну людину, її потреби – це початок і кінцевий шлях соціальної політики держави. У торгівлі виявляються інтереси суспільства, інтереси кожної сім’ї, кожної конкретної людини. Ця галузь впливає і на організацію побуту населення, і на рівень зайнятості жінки в сім’ї, і на наявність позаробочого часу, і, в кінцевому підсумку, багато в чому на збереження здоров’я людей.

    Незадовільне  функціонування торгівлі підриває принципи соціальної справедливості, матеріальної захищеності населення, порушуючи  процес розподілу.

    Розвиток  внутрішньої торгівлі, в першу чергу товарами вітчизняного виробництва, є визначальним напрямом політики економічного зростання України.

    В економічному плані роль торгівлі зводиться до того, що вона є ефективним механізмом товарно-грошового обміну товарів і реалізації комплексу послуг, сферою створення великих обсягів товарообігу і перерозподілу грошових коштів. Реальний обіг товарів і грошей на ринках оцінити складно, адже єдиний бухгалтерський і статистичний облік обсягів ринкової реалізації не ведеться, однак за окремими товарними позиціями товарообіг на ринках становить більше половини сукупного товарообігу галузі торгівлі.

    Торгівля  на ринках в умовах трансформації  економіки має неабияке соціально-економічне значення. Економічне значення торгівлі полягає в тому, що вона є невід'ємною складовою системи товаропросування матеріальних благ із різних секторів виробництва до споживачів, яка рівноправно конкурує з іншими товаропровідними системами.

    У сучасних умовах торгівля на ринках має  також надзвичайно важливе соціальне значення. Воно полягає в реальній участі даної форми торгівлі в опосередкованому соціальному захисті багатьох категорій населення і формується в кількох аспектах. В умовах реального і прихованого безробіття, скорочення соціальних виплат, неритмічності у виплаті допомог і пенсій торгівля на ринках стала фактичним місцем праці великої кількості як пенсіонерів, так і працездатного населення, суттєвим джерелом додаткових стабільних доходів мешканців міст і сіл, місцем перетину інтересів селян й городян.

    Виходячи  з виключного значення внутрішньої  торгівлі в суспільстві, стає цільовою настановою проведення дослідження  цієї галузі в сучасних умовах, виявлення  характерних рис і тенденцій  розвитку, проведення оцінок та розробки висновків.

    Об’єктом  дослідження даної роботи виступає внутрішня торгівля України.

    Мета  даної роботи – неупереджене комплексне дослідження на основі вивчення нормативних та публіцистичних джерел внутрішньої торгівлі та факторів розміщення внутрішньої торгівлі в Україні.

    Можна відмітити наступні завдання дослідження:

• проаналізувати розміщення та значення торгівлі в господарстві України
• дослідити передумови розвитку і розміщення внутрішньої торгівлі;
• охарактеризувати сучасний стан і структуру внутрішньої торгівлі в Україні;
• охарактеризувати проблеми і перспективи розвитку внутрішньої торгівлі.

    Відповідно  до мети, завдань та предмета дослідження робота складається із вступу, шести розділів, висновків і списку використаної літератури, схем та таблиць, тестів та термінологічного словника.

 

    РОЗДІЛ 1. ІСТОРИЧНИЙ АСПЕКТ РОЗВИТКУ ТОРГІВЛІ 

    Одними  з передумов виникнення внутрішньої торгівлі є історичні передумови. Розвиток та виникнення внутрішньої торгівлі на території сучасної України сягає найдавніщих часів. За часів Київської Русі та існування Володимиро-Волинського і Галицько-Волинського князівств територія знаходилась на перехресті європейських торгових шляхів, що сприяло розвитку господарства і суспільно-політичних відносин. В цю епоху виникає ряд міст ( Володимир-Волинський, Луцьк, Турійськ, Ратне, Олика, Камінь-Каширський, Перемиль та ін.), які відіграли значну роль у посиленні економічних, торговельних та культурних зв’язків з народами Західної і Східної Європи.

    В центрі великих поселень були розташовані  городища, які виконували не тільки оборонні чи адміністративні функції, а й відігравали значну роль у торгівлі. Про розвиток тогочасної торгівлі свідчать численні скарби монет, знайдених в різних районах України. Їх характер вказує на зв’язки волинян з Прибалтикою, Західною Європою, Північним Причорномор’ям. Через Південну Волинь в Х ст. проходив головний торговельний шлях, що з’єднував Русь-Україну із Західною Європою. Він вів з Києва на Краків, Прагу, Регенсбург. Хутра, мед та віск були найважливішими товарами України її торгівлі з іншими країнами.

    Прийняття християнства у 988 році призвело до значних  змін у суспільному житті русів, в тому числі й в соціально-економічній сфері. З’явилися нові міста, швидко розвивалися старі, будувалися храми, монастирі. Подальший розвиток старих і нових ремесел сприяв розширенню внутрішньої і зовнішньої торгівлі.

    Величезних  руйнувань зазнала  Русь 1241 року, коли монголо-татарська навала призвела до знищення більшості міст і сіл, в тому числі столичного Києва. Загинуло багато мирних жителів. У своєму економічному розвитку руські землі були відкинуті на багато років назад. На економіці краю негативно позначилось зміщення на південь Європи великого торговельного шляху Схід – Захід. Це було пов’язано з політичною нестабільністю Східної Європи у ХІІ-ХІІІ ст. Натомість, в цей час Україна зав’язала нові торговельні зв’язки, зокрема з Литвою, Тевтонським орденом, Данцигом, а також зміцнила старі – з Польщею, Німеччиною, Угорщиною. У Києві існувала ціла колонія німецьких купців. Тоді ж там з’явилась перша митниця.[2].

    У ХV ст. економічне життя України набуло знов значного розвитку. Починаючи з ХV ст., магнати й шляхта прагнули розширяти свої орні землі, щоб виробляти більше продуктів на продаж. Це було зумовлено значним розвитком внутрішньої торгівлі. В цей час отримують розвиток ремесла, різні промисли, торгівлі. На базі виявлених тут родовищ залізної руди провадилося виробництво заліза. Все це сприяло розвитку внутрішньої і зовнішньої торгівлі, збільшенню кількості торгів та ярмарків. На Захід з України вивозили хліб, ліс, худобу та інші товари. Протягом ХV-XVI ст. переважна більшість українських міст отримало самоврядування за магдебурзьким правом, що відіграло певну позитивну роль у їх розвитку.

    Центром торгівлі на цей час був Київ – один з центрів міжнародної торгівлі. В місті йшла жвава торгівля, відбувалися багатолюдні ярмарки. В 1552 році в Києві було 130 крамниць. Київ підтримував жваві торговельні зв’язки з містами Російської держави, країнами Західної і Східної Європи. Із Туреччини сюди надходили прянощі, оксамит, шовкові і парчові тканини, зброя, кінська збруя, коні, сіль, із Франції – шерстяні і шовкові тканини, вино, цукор, аптекарські товари; з Угорщини – вино, мідь, ножі; з Чехії – сукна; з Російської держави – хутра.[2].

    Через західні міста у західні країни вивозилася значна кількість сільськогосподарських продуктів. Поряд із Володимиром - Волинським і Брестом Луцьк був одним із головних пунктів, через які за кордон вивозили мед і віск, а також хліб, худобу, шкіру, рибу, хутра тощо. Купці з Луцька торгували у багатьох країнах, зокрема бували у Москві.

    В середині XVII ст. торгівля погіршилася, оскільки після визвольної війни 1648-1654рр. Україна вийшла дуже розореною. Більшість населених пунктів було спалено, зруйновано. Кількість населення дуже зменшилась. Розвиток міст, ремесел і торгівлі сповільнився, економіці України перешкоджали часті війни що тривали до середини XVII ст.

    У 1795 році за третім поділом Польщі значна частина українських земель відійшла до Росії. Це сприяло економічному і культурному розвитку краю. З 1861 року по 1900 рік потужного розвитку набула промисловість. Найбільш поширені були цукрові, млинарські, деревообробні, горілчані підприємства. Значний вплив на розвиток народного господарства мало будівництво залізниць, шосейних шляхів. Хоча промисловий розвиток кінця XIX – початку ХХ ст. не оминув і українські, все ж вони і надалі лишалися глухою аграрною провінцією у складі Російської імперії.

    Перша світова війна і революція принесла багато руйнувань та збитків народному господарству України.

    Структура зайнятості населення в народному господарстві України в 1920-1930-х роках змінювалась дуже повільно. У 1921 році в с/г було зайнято 81% українців, в 1931 – 79%, у промисловості відповідно 7 і 9%, у торгівлі – 6 і 5%. Отже, як і в попередні роки Україна залишалась аграрним регіоном з тенденцією до повільного розвитку інших галузей економіки.[5].

    На  розвиток та розміщення внутрішньої  торгівлі важливий вплив чинять також демографічні показники. На сьогодні демографічна ситуація є досить складною, що зумовлено складним соціально-економічним становищем у державі, зростанням урбанізації та пов'язаним із нею промисловим розвитком держави.

    Україна – одна з найбільших країн Європи, яка за чисельністю посідає шосте місце на континенті. Її населення становило майже п'яту частину всіх жителів колишнього СРСР–51,7 млн. осіб. На сьогоднішній день населення України значно скоротилося.

    Населення України різноманітне за своїм етнічним складом. Крім українців, значний відсоток становлять інші східнослов’янські народи (росіяни і білоруси), а також євреї, поляки, чехи, словаки. З інших етнічних груп найчисельніші романомовні народи (молдавани, румуни), греки, угорці, а також татари, гагаузи. За даними всесоюзного перепису населення 1989 р. в Україні налічувалося 72,7% українців, 21,9% росіян, 0,9% євреїв, 0,8%білорусів, 0,6 молдаван, по 0,4% поляків і болгар,2,7% представників інших національностей.[5].