Розвиток торгівлі та державне регулювання кон’юнктури споживчого ринку

">    Українці  – основне населення держави, один з найбільших народів Европи, другий за чисельністю слов'янський  народ.

    Із 44,2 млн. українців, які проживали  у 1989р. на території колишнього СРСР, на Україну припадає основна маса – 37,4 млн., або 84,8%. За останні десятиліття  чисельність українців у країні зросла на 930 тис., хоча їхня частка серед усіх жителів дещо знизилася, що пояснюється значною мірою, зниженням їх природного приросту. [6].

    Чисельне  співвідношення між населенням основного етнічного масиву і їх діаспорних утворень постійно змінюється. Так, від 1719 до 1989 р. питома вага українців у сучасних межах країни зменшилась з 85,6% до 81,0%, а в країнах Зарубіжної Европи– з 6,6% до 1,1%.[6].

    Нині, як і раніше, більшість українців  мешкає в межах основного етнічного  масиву.

    Помітно зменшилося співвідношення між сільським та міським населенням, зокрема у зв'язку з перетворенням окремих сільських пунктів у селища міського типу або об'єднання їх з містами.

    На  чисельність сільського населення  особливо вплинуло падіння його природного приросту. Воно негативно вплинуло не лише на стан економічного і соціально-політичного розвитку України, а й на генофонд її народу, оскільки село було й залишається джерелом збереження і відтворення українського етносу.

    За  даними перепису 1989р. в Україні вільно володіє українською мовою 78% її жителів, для 32,8 млн. чол. вона є рідною; 7 млн. жителів республіки визначають українську другою мовою, якою вони вільно володіють. Таким чином, рівень мовної українізації становить 78%.[6].

    Друге місце за чисельністю в Україні  займають росіяни–22,1%, або 11356 тис. чол. У міських поселеннях жило 29,0% усього міського населення, в сільських населених пунктах–8,2% усього сільського населення. Чисельність росіян у 4,2 рази перевищує чисельність представників усіх більше ніж 100 національних меншин, які проживають в Україні. Українці перевищують чисельність росіян у 3,2 рази і цей розрив поступово скорочується. Фактично росіяни перетворюються у другу за чисельністю та соціально-політичним і національно-культурним значенням націю, роль якої упродовж радянських років неухильно зростала.[5].

    Говорячи  про чисельність росіян в Україні, треба насамперед зазначити, що вона впродовж останнього століття тут неухильно  зростала.

    Високий приплив в Україну етнічних росіян не можна оцінювати позитивно  насамперед з точки зору національних інтересів Росії, потреб її народу.

    Білоруси разом з росіянами і українцями належать до східних слов'ян. Загальна чисельність білорусів Україні становить 440 тис. чол. (1989р.), 0,9% населення республіки. Причому кількість білорусів поступово зростає. В довоєнний час на сучасній території їх нараховувалося 143 тис., в 1959р.–191 тис.,1970р.–386 тис., 1979р.–406 тис.[5].

    У 1989р. в міських поселеннях України  проживало 349 тис. білорусів, у сільських 91тис. Частка білорусів серед республіки дорівнювала 1,0%, серед сільського–0,5%.[6].

    За  кількістю білоруси посідають зараз трете місце серед етнічних спільнот України. За показниками рівня освіти білоруська етнічна група на сьогодні займає четверте місце серед інших національностей.

    За кількістю зайнятих розумовою працею білоруси поступаються лише євреям та росіянам. Ця кількість становить 31,6%.[6].

    Пропорції керівників та управлінців у білорусів є дещо нижчими, ніж в українців, а також у росіян, і, особливо, у євреїв.

    Згідно  соціологічних досліджень, білоруська етнічна група за основними соціально-демографічними параметрами адекватно репрезентувала населення України.

    Серед інших націнальностей, які мешкають на території України, найчисельнішу  групу представляють євреї. Згідно перепису 1989р. в Україні налічується 486,3 тис. чол. Становлять переважно міське населення. В Україні жило (1989р.) 35,3% усіх євреїв колишнього СРСР. За наведеним показником республіці належить друге місце після Росії. Вага євреїв у загальній чисельності населення України скоротилася за 1959-1989 роки з 2,0% до 0,9%. У1989р. їх число порівняно з 1979р. зменшилося на 76,9%.[6].

    Загальна  чисельність єврейського населення  в світі–понад 14 млн. чол. Таким чином, в Україні проживало в 1989р. близько 3,5% євреїв світу.[6].

    "Найчисельніша  в Україні етнічна група тюркського  походження – кримські татари  – на середину 90-х років нараховувала  близько 250 тис. чоловік. Репатріаційний  потенціал, за деякими підрахунками цього депортованого сталінським режимом становить приблизно 400 тис. чоловік."[6].

    У межах колишнього СРСР, за даними перепису 1989 року, проживали більш як 2 млн. радянських німців (так їх названо в його матеріалах). З цієї кількості лише 39 тис. чоловік у 1989р. мешкало в Україні. Зараз цілком реально припустити, що враховуючи досить масову еміграцію до Німеччини, кількість німців в Україні зменшується.[6].

    Серед інших національностей в Україні  проживає 324,5 тис. молдаван, 134,8 тис. румун, 98,6 тис. греків, 86,9 тис. татар (головним чином поволжські), 32 тис. гагаузів, 163,1 тис. угорців.[6].

    Україна належить до тих країн світу, котра має чи не найстрокатішу в етнічному плані палітру населення –сьогодні на її території мешкають представники понад 127 етносів.

    Сучасний  розвиток економіки України характеризується тим, що в Україні отримали розвиток більшість галузей матеріального  виробництва і невиробничої сфери. За окремими видами продукції область вносить деякий внесок у загальносвітове виробництво. Взагалі, Україна спеціалізується на лісовій і деревообробній, легкій, харчовій промисловості, машинобудуванні, на виробництві цукрових буряків, зернових культур, картоплі, м’ясо-молочному тваринництві.

    Аналіз  виконання завдань Програми економічного і соціального розвитку на 2009 рік свідчить про те, що промисловий комплекс держави продовжує динамічно розвиватись.

    Протягом  січня-червня минулого року обсяги промислового виробництва зросли на 14,2% і перевищили 21801 млн. гривень.[5].

    Понад 54 % промислових підприємств збільшили обсяги промислового виробництва.[5].

    Внаслідок вжиття заходів по підвищенню ефективності роботи діючих шахт та торфобрикетних підприємств, приріст обсягів виробництва у добувній промисловості у першому півріччі 2009 року становив 18,9 %.

    Особливо  динамічно розвиваються пріоритетні галузі промислового комплексу. Зокрема, у хімічній промисловості приріст виробництва за січень-червень 2009 року становив 34,3 %, у машинобудуванні – 24,3 %, у виробництві будматеріалів – 8,2 %.[5].

    В області набули подальшого розвитку позитивні зрушення у вдосконаленні  структури промислового виробництва, розвитку соціально-орієнтованих галузей, які спеціалізуються на випуску товарів народного споживання.

    На 7,6 % зросли обсяги виробництва у  харчовій та переробній промисловості, на 2,7 %– у легкій промисловості.

    Внаслідок цього виробництво товарів народного споживання в цілому по області збільшилось на 7,2 %.[5].

    Основним  завданням агропромислового комплексу  в 2009 році залишається стабільне нарощування виробництва продукції сільського господарства, харчової та переробної промисловості, створення ефективного конкурентного середовища, розвиток інфраструктури аграрного ринку.

    Розглянувши еволюцію та розвиток торгівельних відносин у незалежній Україні, можна зробити висновок, що ця частина підприємницької діяльності розвивається досить гнучко й динамічно, не тільки кількісно, а і якісно, породжуючи новітні свої форми. Це зумовлено тим, що вони забезпечують задоволення потреб населення в товарах, рівень яких має тенденцію змінюватися під впливом соціально-економічних змін у країні.

 

    

    РОЗДІЛ 2. СУТНІСТЬ ПОНЯТТЯ ТОРГІВЛІ ТА КОН’ЮНКТУРИ РИНКУ 

    Торгівля  – форма економічного зв’язку  між виробництвом і споживанням, що здійснюється безпосередньо ринком. [1].

    Торгівля  виникла на відповідному етапі розвитку суспільства, а саме тоді, коли окремі виробники почали виготовляти продукції більше, ніж їм було потрібно для своїх власних потреб. Попередником торгівлі був натуральний обмін продуктами праці, який виник ще в надрах первісно-общинного ладу.

    Торгівля  здійснює обіг товарів народного споживання. За своїм матеріальним змістом торгівлясамостійною галуззю народного господарства.   представляє обмін одного виду праці – товарів на інший еквівалентний праці – гроші. В організаційному відношенні торгівля є

    Вона  є однією з могутніших галузей  економіки будь-якої держави як за обсягом діяльності, так і за чисельністю  зайнятого в ній персоналу, а  підприємства цієї галузі є найбільш масовими.

    Торгівля, реалізуючи вироблену продукцію, звільняє виробників від цієї функції (або зводить її до мінімуму) і забезпечує процес просування товару від виробника до споживача.

    Торгівля  є найважливішою сферою формування і стабілізації споживчого ринку, координуючою ланкою в системі міжгалузевих, регіональних та міжрегіональних зв’язків, дієвим механізмом задоволення соціальних потреб.

    На  сучасному етапі розвитку держави  передбачається функціонування торгівлі на основі наступних принципів:

    - організаційно-господарська незалежність;

    - відкритість (доступність торговельних  послуг для всіх категорій  споживачів, пріоритетне врахування їх інтересів, запобігання дискримінації покупців);

    - цивілізованість (високий рівень торговельного обслуговування);

    - самоокупність (повернення суб’єктами  господарювання витрат у процесі  торговельної діяльності, запобігання  банкрутству і фінансової неплатоспроможності  підприємств);

    - конкурентоспроможність суб’єктів  господарювання;

    - урегульованість (відповідне реагування  торговельної сфери на вплив  координуючих і корегуючих зовнішніх  факторів через систему правових, науково-технічних, інвестиційних,  соціально-політичних та інших механізмів державного регулювання);

    - контрольованість – попередження і профілактика порушень та зловживань. 

    Торгівля  як галузь господарської діяльності має розгорнуту мережу оптових і  роздрібних підприємств, забезпечує зберігання, транспортування і реалізацію товарної продукції, предметів споживання. Рівень розвитку торгівлі характеризує обсяг і структуру споживання в країні. Торгівля інформує і впроваджує нові товари, виробництво яких тільки починається, які для споживачів є ще невідомими. Таким чином, розвиток торгівлі, будучи обумовлений рівнем і темпами розвитку виробництва товарів, в свою чергу, здійснює вплив на промисловість, сільське господарство з одного боку , і на споживання людей – з іншого. Важливе значення торгівлі в тому, що вона сприяє особистій матеріальній зацікавленості людей у підвищенні продуктивності праці, в збільшенні виробництва, в більш повному задоволені потреб.

    Торгівля  виконує наступні функції:

    1) доведення товарів до споживачів;

    2) продовження процесу виробництва  у сфері товарного обігу (сортування, комплектування, пакування);

    3) зміна форм вартості з товарної на грошову;

    4) надання торгових послуг населенню  в процесі реалізації товарів.

    Кон’юнктура ринку (латин. conjunctura, від conjungo - поєдную, з'єдную, conjuncte-разом, нероз-дільно) - сукупність конкретних умов суспільно-економічного, соціального, політичного характеру, що діють у певний час і суттєво впливають або можуть впливати на співвідношення попиту і пропозиції у процесі руху товарів зі сфери виробництва у сферу торгівлі і сферу споживання.

    На  стан кон’юнктури ринку впливають такі фактори: розвиток продуктивних сил, рівень товарного виробництва та обсяги експортно-імпортних операцій, умови формування попиту населення, його обсяги, структура, якість і динаміка, матеріальна база і якість торговельного обслуговування населення, рівень цін, стан соціального забезпечення населення і його доходи, рівень культури, освіченості і духовності населення тощо. Кон’юнктура ринку може бути сприятлива, коли ринок збалансований, і несприятлива - за умов розбалансованості ринку.