Процес банківського кредитування

       

     де  Звел. 1к — сукупний розмір усіх зобов’язань, що складають великий кредитний  ризик одного контрагента або  групи пов’язаних контрагентів (із урахуванням забалансових зобов’язань).

     В той час, як норматив Н7 обмежує концентрацію ризику за окремим контрагентом, норматив великих кредитних ризиків Н8 лімітує загальну суму сконцентрованих кредитних ризиків. Заборгованість позичальника чи банку-контрагента, яка становить 10 % регулятивного капіталу банку-кредитора, за чинним законодавством вважається в Україні великим кредитним ризиком. Норматив великих кредитних ризиків (Н8) розраховується за формулою 3.2.:

     За  вимогами НБУ сукупний розмір великих  кредитних ризиків не повинен  більше ніж у 8 разів перевищувати регулятивний капітал банку, тобто нормативне значення Н8 має бути не більшим за 800 %.

     Рішення про надання великого кредиту  приймається згідно з відповідним  висновком кредитного комітету (комісії) банку, затвердженим його правлінням (радою).

     Норматив  Н8 встановлюється з метою обмеження  концентрації кредитного ризику за окремим  контрагентом або групою пов’язаних контрагентів.

     Станом  на 1.1.2009 р. значення Н8 вітчизняної банківської  системи сягало приблизно 2-кратного розміру (187,36 %) регулятивного капіталу. 

     

     де  З1ін — сукупний розмір кредитів, гарантій, порук, урахованих банком векселів і  забалансових вимог щодо одного інсайдера. 

     Норматив  максимального розміру кредитів, гарантій, порук, виданих одному інсайдеру (Н9), обмежує видачу банком внутрішніх кредитів «в одні руки». Розраховується Н9 за формулою 3.3.:

     Нормативне  значення Н9 установлено на рівні  не більше 5 %.

     Норматив  Н9 встановлюється для обмеження  ризику, який виникає під час здійснення операцій з інсайдерами, що можуть призвести  до прямого та непрямого впливу на діяльність банку. Цей вплив зумовлює те, що банк проводить операції з інсайдерами на умовах, не вигідних для банку, що призводить до значних проблем, оскільки в таких випадках визначення платоспроможності контрагента не завжди здійснюється достатньо об'єктивно.

     В разі перевищення банком нормативу  Н9 він зобов’язаний скорегувати  регулятивний капітал на розмір перевищення  цього нормативу, починаючи з  наступного дня після проведення операцій, що призвели до перевищення. Станом на 1.1.2009 норматив Н9 мав значення 1,66 %.

     Норматив  максимального сукупного розміру  всіх кредитів, гарантій, порук, виданих  усім інсайдерам банку (Н10), обмежує  загальний ризик за внутрішніми  кредитами. Розраховується Н10 за формулою 3.4.: 

       

     Формула 3.4. Норматив НБУ Н10.

     де  Зін — сукупний розмір кредитів, гарантій, порук, урахованих банком векселів і забалансових вимог щодо всіх інсайдерів банку.

     При цьому використовуються наступні типи вимог та позабалансових зобов’язань (також стосується розрахунку нормативу Н9):

• Вимоги банку до одного інсайдера:
• строкові депозити, що розміщені в інших банках;
• заборгованість за кредитами;
• сумнівна та прострочена заборгованість за кредитами/депозитами, заборгованість за простроченими й сумнівними до погашення нарахованими доходами;
• дебіторська заборгованість та сумнівна дебіторська заборгованість, прострочені й сумнівні до погашення нараховані доходи;
• заборгованість (у тому числі прострочена й сумнівна) за факторинговими операціями, фінансовим лізингом, урахованими векселями, борговими цінними паперами, прострочені й сумнівні до погашення нараховані доходи за ними;
• акції та інші цінні папери з нефіксованим прибутком (крім вкладень у статутні фонди інших банків та установ, на суму яких зменшено регулятивний капітал).

     Позабалансові зобов’язання, виданих банком щодо одного інсайдера:

• гарантії, поручительства, акредитиви та акцепти, що надані банком;
• сумнівні гарантії та поручительства;
• зобов’язання з кредитування, що надані банком.

     Світовий  досвід свідчить про об’єктивність прирівнювання ризику за всіма інсайдерами до одного позичальника. Саме тому нормативні вимоги до його значення встановлюються на рівні вимог щодо допустимого ризику стосовно одного позичальника. НБУ встановив нормативне значення Н10 на рівні не більше 40 %.

     Норматив  Н10 встановлюється для обмеження  сукупної суми всіх ризиків щодо інсайдерів. Надмірний обсяг такої сукупної суми призводить до концентрації ризиків  і загрожує збереженню регулятивного  капіталу банку.

     Станом  на 1.1.2009 року норматив Н10 в банках України мав значення 5,76 %.

     Лімітування як метод зниження кредитного ризику широко застосовується у практиці і  на рівні окремого комерційного банку, і на рівні банківської системи  загалом. Менеджмент банку має визначати  обмеження згідно з обраною кредитною політикою та з урахуванням конкретної ситуації. Органи банківського нагляду в багатьох країнах лімітуванням регулюють діяльність банків, зокрема кредитну, встановлюючи обов'язкові нормативи, які обмежують обсяги кредитів і здебільшого виражені у відносних величинах. 

     

2. Удосконалення системи управління кредитним ризиком  з метою підвищення її ефективності

 

     Останнім  часом банки різних країн усе  гостріше відчувають проблему управління кредитним ризиком. Вона ще більш  актуальна для вітчизняної банківської системи, рівень простроченої позичкової заборгованості в якій протягом останніх 5-7 років мав стійку тенденцію до зростання. Велика кількість банків терплять втрати від недосконалої оцінки ризику і вимушені завищувати відсоткові ставки за кредитами, від чого, в свою чергу, потерпають позичальники.

     Проблематика  кредитних ризиків не була актуальною для планової адміністративно-командної  економіки радянського періоду, тому вітчизняні вчені зіштовхнулися  з необхідністю її вирішення лише з розвитком і становленням ринкової економіки. У зв'язку з цим, очевидним є дефіцит наукових досліджень українських аналітиків і практиків банківської справи. У зв’язку з цим для визначення напрямків розвитку необхідним є посилання на досвід інших країн світу. Необхідність впровадження іноземного досвіду в банківську систему України викликана також світовими тенденціями глобалізації.

     Зарубіжний  банківський сектор широко використовує залучення до оцінки кредитного ризику незалежних рейтингових агентств, для  створення кредитних рейтингів, як інформативних індикаторів безпечності боргового фінансування (позиція кредитора) одночасно зі спорідненою оцінкою кредитоспроможності позичальника (позиція дебітора). Рейтингове агентство має у своєму розпорядженні великий об'єм інформації і досвід створення неупереджених оцінок для всіх можливих варіантів ситуацій, у нього відсутня будь-яка зацікавленість, крім формування достовірної оцінки кредитного ризику банку. Рейтингові оцінки є корисними обопільно для обох сторін – кредиторів та позичальників. Перші з них оцінюють ризики як екзогенне ринкове середовище, а другі підтверджують чи спростовують власну кредитоспроможність. Також користувачами рейтингових послуг є широке коло інших потенційних учасників ринку, у т. ч. і аналітично-дослідницького спрямування.

     Загальнодоступна  інформація щодо кредитних ризиків, надана через оприлюднення кредитного рейтингу, знижує витрати постачальників капіталу на дослідження системних  та індивідуальних ринкових ризиків. Наявність  кредитного рейтингу підтримує інтерес потенційних і дійсних кредиторів до емітентів та їх зобов’язань. Для позичальників загалом більш вигідний низький рейтинг, ніж його відсутність.

     Кредитні  рейтинги присвоюються для оцінки платоспроможності  позичальників тому основною метою  рейтингування є прогноз надійності запозичення, а не прибутковості.

     Згідно  з законом України "Про державне регулювання ринку цінних паперів  в Україні" [1]:

     Кредитний рейтинг - це умовний вираз кредитоспроможності  об'єкта рейтингування в цілому та/або  його окремого боргового зобов'язання за національною шкалою кредитних рейтингів;

     Визначення  кредитного рейтингу (рейтингування) - це діяльність з надання професійних  послуг на ринку цінних паперів, спрямована на визначення кредитоспроможності  об'єкта рейтингування, яка може бути проведена рейтинговим агентством.

     На  даний момент в Україні офіційно можуть надавати рейтингові оцінки 4 рейтингові агентства:

• Міжнародні - Fitch IBCA (Сполучені Штати Америки), Moody's Investor Services (Сполучені Штати Америки), Standard and Poor's (Сполучені Штати Америки)
• Національне – Кредит-рейтинг.

     В Україні необхідно заохочувати  створення рейтингових агентств, тому що їхня діяльність буде сприяти  зниженню кредитних ризиків банків і підвищувати надійність банківської  системи України в цілому. На жаль, у даний час в Україні відсутня якісна статистична база даних по позичальниках, дотепер не діють кредитні бюро. Українські банки змушені спиратися на власні методики оцінки кредитного ризику, брати на себе всю вагу кредитного ризику. Найкращий варіант, і це найпоширеніша українська практика, кредитування юридичних осіб під заставу їхнього майна.

     Існування лише одного національного рейтингового агентства говорить про недосконалість системи рейтингової оцінки та монополізації  повноважень встановлення кредитних рейтингів.

     Сьогодні  рейтингова галузь України перебуває  на початковій стадії розвитку. Для  подальшого розвитку національної системи  рейтингової оцінки позичальників  необхідно створення більшої  кількості вповноважених рейтингових  агентств, але не занадто багато, бо їх оцінка може втратити незалежність. Також необхідно більш чітко визначити періодичність присвоювання рейтингів та їхнє оновлення, передбачити механізми діяльності в Україні міжнародних рейтингових агентств. За умови запровадження національної шкали кредитних рейтингів мають існувати єдині підходи до методики складання рейтингів у всіх рейтингових агентств.

     В Україні в даний момент актуальним стає завдання інтеграції великої кількості  методів управління кредитними ризиками в єдину методологію контролю й обмеження ризиків на консолідованій основі щодо вітчизняних умов і у відповідності зі стандартами Базельського комітету. Ключовими його документами стали видані в січні 1988 року нормативи оцінки достатності капіталу (документ отримав назву «Базель-2»). Відповідно до них, банки розвинутих країн зобов'язані мати капітал, що відповідає, принаймні, 8% від суми своїх неліквідних активів, із урахуванням ризику.

     Для більшості українських банків реалізація положень «Базеля-2» рівнозначна посиленню вимог щодо достатності капіталу, впровадженню передових методик оцінки кредитного ризику і переходу на міжнародні стандарти фінансової звітності.

     Найбільші українські банки вже зараз, не очікуючи особливих розпоряджень НБУ, починають  упроваджувати ключові положення «Базеля-2». Це пояснюється тенденцією українських банків до повноцінного співробітництва з іноземними контрагентами.

     Результативність  управління кредитними ризиками в банківському секторі економіки України повинна  ґрунтуватися, насамперед, на інституціональних принципах організації банківської справи.

     Використання  досвіду іноземних банків дозволить  уникнути помилок в оцінці й управлінні кредитним ризиком, створить умови  для формування нових організаційних структур (кредитних бюро, рейтингових агентств), які сприяють оптимізації управління системою кредитних ризиків, буде стимулювати інвесторів розділяти банківські ризики, але, разом з тим, дозволить одержувати їм значний прибуток.

 

      Висновок 

     До  теперішнього часу розроблена значна кількість методик оцінки кредитоспроможності позичальника. Вони відрізняються по числу показників, що використовуються для оцінки кредитоспроможності, підходом до оцінки критеріальних меж оціночних показників, оцінкою значимості кожного із відібраних показників, методикою підрахунку сумарної кредитоспроможності.

     В роботі було розглянуто основні методи управління кредитним ризиком, їх класифікацію та особливості. В цілому, кожен із описаних підходів аналізу кредитоспроможності  має власне застосування. Розробка універсальних методик не є доцільною, так як ускладнює процес аналізу для окремих типів клієнтів та угод, що може привести до втрати частини клієнтів банку.