Процес банківського кредитування

     Особливість перелічених методів полягає  у необхідності їх послідовного застосування, оскільки одночасно вони є етапами процесу кредитування. Якщо на кожному етапі перед кредитним працівником поставлено завдання мінімізації кредитного ризику, то правомірно розглядати етапи процесу кредитування як методи управління ризиком окремої позички.

     У міжнародній банківській практиці вважається, що кредит повинен надаватися тільки у випадках, коли банк впевнений у первинних джерелах погашення позики, якими є грошові потоки позичальника. І тільки в окремих виняткових випадках менеджер може звернутися до вторинних джерел погашення позики, тобто застави. Зарубіжні банкіри виходять з того, що банківська установа - це не ломбард, який реалізує заставу. Тому банк не повинен виконувати невластиві йому функції, які ж до того потребують фахівців з торгівлі рухомим та нерухомим майном. У випадках, коли відсутність забезпечення значно підвищує ризик, банк вимагає його надання у формі цінних паперів, депозитів та інших фінансових активів, управління якими можуть здійснити фахівці банку.

     В умовах нерозвиненості фінансового  ринку та кризових явищ в економіці вітчизняні банки змушені працювати з різними видами забезпечення, у тому числі застави у формі товарно-матеріальних цінностей. Занадто високий рівень кредитного ризику, який пов'язаний з більшістю позик, змушує банки використовувати будь-які методи його зниження.

     Методи  управління ризиком кредитного портфеля банку:

     1) Диверсифікація - полягає у розподілі  кредитного портфеля серед широкого  кола позичальників, які відрізняються  один від одного як за характеристиками (розмір капіталу, форма власності), так і за умовами діяльності (галузь економіки, географічний регіон).

     Розглядають три види диверсифікації — галузеву, географічну та портфельну. Галузева диверсифікація означає розподіл кредитів між клієнтами, які здійснюють діяльність у різних галузях економіки. Географічна диверсифікація полягає в розподілі кредитних ресурсів між позичальниками, які перебувають у різних регіонах, географічних територіях, країнах із різними економічними умовами. Портфельна диверсифікація означає розосередження кредитів між різними категоріями позичальників — великими і середніми компаніями, підприємствами малого бізнесу, фізичними особами, урядовими та громадськими організаціями, домашніми господарствами тощо.

     2) Лімітування - полягає у встановленні  максимально допустимих розмірів наданих позик, що дозволяє обмежити ризик. Завдяки встановленню лімітів кредитування банкам удається уникнути критичних втрат внаслідок необдуманої концентрації будь-якого виду ризику, а також диверсифікувати кредитний портфель та забезпечити стабільні прибутки.

     3) Створення резервів для відшкодування  втрат за кредитними операціями  комерційних банків - полягає в  акумуляції частини коштів на  спеціальному рахунку для компенсації  неповернених кредитів. Формування  резервів є одним із методів  зниження кредитного ризику на рівні банку, слугуючи для захисту вкладників, кредиторів та акціонерів. Одночасно резерви за кредитними операціями підвищують надійність і стабільність банківської системи в цілому.

     4) Сек’юритизація - це продаж активів  банку через перетворення їх в цінні папери, які в подальшому розміщуються на ринку. В основному сек’юритизація застосовується до банківських кредитів, даючи можливість банкам передавати кредитний ризик іншим учасникам ринку — інвесторам, які купують цінні папери.

     Усі методи управління кредитним ризиком мають застосування в окремих сферах кредитування. Методика управління кредитним ризиком має бути гнучкою, для того, щоб враховувати усі особливості кожного окремого кредиту. Тому розроблення універсальної методики управління кредитним ризиком не є доцільним. Вдосконалення системи управління кредитним ризиком повинно рухатись у напрямку розвитку застосування вже існуючих методів, а також їх покращання за рахунок включення додаткових коефіцієнтів. 

2. Фінансово-економічна характеристика об’єкту дослідження

     Для визначення ризикованості кредиту  та кредитоспроможності позичальника складається фінансово-економічна характеристика.

     Для складання фінансово-економічної  характеристики позичальника – фізичної особи банки встановлюють перелік показників та їх нормативних значень залежно від виду кредиту (на придбання чи будівництво житла, придбання транспортних засобів, товарів тривалого використання, інші потреби), обсягів і строків кредитування, виду забезпечення.

     Фінансово-економічна характеристика позичальника – фізичної особи складається за результатами аналізу кількісних показників (економічна кредитоспроможність) та якісних характеристик (особиста кредитоспроможність), підтверджених відповідними документами і розрахунками.

     Під час розгляду питання про надання кредиту і надалі в процесі обслуговування боргу банк має обрати для аналізу ті показники, які так чи інакше можуть вплинути на виконання зобов'язань за кредитом. Потрібно також визначити рівень імовірного впливу обраних показників на кредитоспроможність позичальника, встановивши для кожного з них нормативні значення та відповідні бали значущості (вагові коефіцієнти).

     До  якісних характеристик позичальника належать:

• загальний матеріальний стан клієнта (наявність майна: нерухомості, цінних паперів, банківських вкладів, транспортних засобів та ін.);
• соціальна стабільність (постійна робота, сімейний стан, ділова репутація);
• вік і стан здоров'я клієнта;
• кредитна історія (інтенсивність користування банківськими кредитами у минулому та своєчасність їх погашення, користування іншими банківськими послугами);

     До  основних кількісних показників позичальника – фізичної особи належать:

• сукупний чистий дохід (щомісячні очікувані сукупні доходи, зменшені на сукупні витрати та зобов'язання) та прогноз на майбутнє;
• накопичення на рахунках в банку (інформація надається за бажанням позичальника);
• коефіцієнти, які характеризують поточну платоспроможність позичальника і його фінансові можливості виконати зобов'язання за кредитною угодою: співвідношення сукупних доходів і витрат, сукупного чистого доходу за місяць і щомісячного внеску за кредитом і відсотками за ним;
• забезпечення (застава рухомого та нерухомого майна, наявність страхових полісів, можливість передавання права власності на об'єкт кредитування) та рівень його ліквідності.

     Рис. 1.2. Класифікація позичальників за рівнем кредитного ризику 

     Розрахунок  кількісних показників дозволяє зарахувати позичальника до одного з класів кредитоспроможності (рис. 1.2.), що визначають ризикованість надання кредиту.

     Класифікація  позичальників – фізичних осіб за результатами визначення їх кредитоспроможності (фінансового стану) здійснюється з  урахуванням рівня забезпечення за кредитними операціями:

     Клас "А" - сукупний чистий дохід позичальника значно перевищує внески на погашення кредиту і відсотків/комісій за ним, високою є ймовірність збереження такого співвідношення протягом дії кредитної угоди; обсяг, якість і ліквідність забезпечення за кредитами, що видаються на строк більше одного року, достатні або позичальник має високу особисту кредитоспроможність (що підтверджується документально) і заслуговує на безперечну довіру; немає жодних свідчень про можливість затримки з поверненням кредиту і відсотків/комісій за ним відповідно до умов кредитної угоди.

     Клас "Б" - основні характеристики аналогічні або близькі до класу "А", однак  імовірність їх підтримування на такому самому рівні є низькою  або наявна тенденція (або інформація) щодо можливості їх зниження. Обсяг, якість і ліквідність забезпечення за кредитами, що видаються на строк більше одного року, достатні для погашення в повному обсязі кредиту і відсотків/комісій за ним.

     Клас "В" - сукупні обсяги доходів  і витрат позичальника свідчать про  досягнення граничної межі в забезпеченні погашення боргу, зміну місця роботи (з погіршенням умов), зростання обсягу зобов'язань позичальника, що свідчить про підвищення ймовірності несвоєчасного та/або в неповній сумі погашення кредиту і відсотків/комісій за ним. Обсяг, якість і ліквідність забезпечення за кредитами, що видаються на строк більше одного року, достатні для погашення в повному обсязі кредиту і відсотків/комісій за ним.

     Клас "Г" - фінансовий стан позичальника нестабільний. Наявна тенденція і  періодично виникають проблеми із своєчасною сплатою боргу за кредитами та відсотками/комісіями за ним через нестабільність доходів позичальника або зростання витрат та/або зобов'язань. Сукупний чистий дохід позичальника в окремі періоди не забезпечує сплату боргу за кредитом та відсотків/комісій за ним. Є проблеми щодо забезпечення за кредитом (низький рівень його ліквідності або його обсяг недостатній тощо).

     Клас "Д" - фінансовий стан позичальника незадовільний. Доходи не забезпечують сплату боргу за кредитом та відсотків/комісій  за ним. Кредит не забезпечений ліквідною заставою. Практично немає змоги сплатити борг за кредитом та відсотки/комісії за ним, у тому числі за рахунок забезпечення кредиту.

     Якщо  немає достовірної фінансової звітності, що підтверджує оцінку фінансового  стану позичальника - юридичної особи, або відповідних документів та інформації щодо оцінки фінансового стану фізичної особи, а також належним чином оформлених документів, на підставі яких здійснювалася кредитна операція, то такі позичальники мають класифікуватися не вище класу "Г".

     Фінансово-економічна характеристика позичальника – юридичної  особи включає такі показники:

• Місія і основні цілі об'єкту дослідження, внесок у розвиток регіону, суспільна і соціальна активність, напрям діяльності;
• загальні відомості: організаційно-правова форма; історія підприємства (динаміка розвитку, зв'язки); взаємодія з іншими підприємствами; статутною фонд; основні і оборотні засоби, знос і завантаження основних фондів; структура управління, кадровий склад (структура чисельності персоналу, освіта, кваліфікація і досвід управлінської команди); перспективи розвитку;
• характеристика продукції: найменування продукції (послуг), призначення, сфера застосування, основні споживачі, перспективність випуску, можливість експорту або імпортозаміщення, короткий опис і основні споживчі характеристики, конкурентоспроможність (сильні і слабкі сторони конкурентів), міра готовності (лише ідея, науково-технічна документація, маркетинг, стадія життєвого циклу), патентоспроможність, наявність сертифікату якості, безпека і екологічність, умови постачання, упаковка, гарантії (гарантійний термін, види гарантій), сервіс (передпродажне, післяпродажне обслуговування, експлуатація (консультації, вчення), особливості оподаткування, наявність пільг і т.д.;
• асортиментний аналіз продукції, що випускається, ранжирування по величині і якості різних ознак (ціна, собівартість, змінні витрати, рентабельність, об'єми продажів і так далі);
• основні показники виробничо-господарської і фінансової діяльності (рівень, динаміка, тенденції, взаємозв'язки);
• показники масштабу виробництва (обсяг виробництва, основні і оборотні засоби, чисельність тих, що працюють);
• показники ефективності роботи (вироблення і прибуток на того, що одного працює, фондовіддача, коефіцієнт завантаження активної частини основних фондів, показники оборотності оборотних коштів, витрати на рубель випуску, рентабельність і ін.);
• фінансово-економічні показники (обсяг виробництва і продажів, прибуток і її структура, показники рентабельності продажів, активів, власного капіталу, об'єм продажів на 1 грн. фонду заробітної плати, оборотність оборотних коштів, коефіцієнти стійкості, ліквідності і др.).

     У процесі оцінювання фінансового  стану позичальника — юридичної  особи НБУ рекомендує враховувати  та аналізувати в динаміці такі основні економічні показники діяльності [4]:

• платоспроможність (коефіцієнти миттєвої, поточної і загальної ліквідності);
• фінансова стійкість (коефіцієнти маневреності власних коштів, співвідношення залучених і власних коштів);
• обсяг реалізації;
• обороти за рахунками (співвідношення чистих надходжень за рахунками та суми кредиту, наявність рахунків в інших банках, наявність картотеки неплатежів);
• склад та динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості;
• собівартість продукції;
• прибутки та збитки;
• рентабельність;
• кредитна історія позичальника.

     Такі  параметри оцінювання фінансового  стану позичальника, як платоспроможність, фінансова стійкість, рентабельність характеризуються кількома показниками (табл. 1.1).  

     Таблиця 1.1.

     Параметри оцінювання фінансового стану позичальника.