Особливості кредитування банками інноваційних проектів в Україні

Нині банківська система України не відповідає потребам активізації  інвестиційно-інноваційного  процесу. Основний  напрям  реформування  банківської  системи  України  вбачається  у  підвищенні стійкості  банків і розвитку реальної конкуренції  в банківському бізнесі. Підвищення стійкості банківської системи  передбачає залучення в банківський  сектор  додаткового  капіталу,  в  тому  числі  за  рахунок  удосконалення оподатковування  банків, спрощення і підвищення ефективності процедур ліквідації нежиттєздатних банків. Особливе  значення має  подальший  розвиток  системи  гарантування  вкладів  населення, без активізації  якої неможливо розширити ресурсну базу банківської системи й забезпечити  реальну трансформацію заощаджень в інвестиції.

Аналіз економічної  ситуації в Україні за останні  роки дозволяє стверджувати, що інвестиційні кредити комерційних банків є  недостатніми за обсягами й неефективними  за структурою. У період виходу української  економіки з кризи їхня частка становила менше 1% інвестицій в основний капітал. Це означає, що подолання кризи  фактично відбулося без участі вітчизняних комерційних банків [31].

Незважаючи на позитивні зміни в динаміці та структурі кредитного портфеля більшості  банків, проблеми збільшення частки довгострокових кредитів, спрямованих в інноваційну  сферу та пріоритетні  галузі  економіки,  залишаються  актуальними.  За підсумками 2003 року частка довгострокових кредитів в реальний сектор економіки  в структурі кредитного портфеля банківської системи України  становила 13%. Протягом останніх років  ситуація дещо поліпшилася, проте до бажаного рівня ще далеко.

Для забезпечення належних умов кредитування комерційними банками інноваційної діяльності необхідно  запровадити ефективне управління ліквідністю банківської системи  шляхом постійних прозорих операцій Національного банку на відкритому ринку, що сприятиме використанню широкого спектра фінансових інструментів та подальшому розвитку інвестиційної  сфери. Треба також подбати про  створення потужних стимулів для  банків, діяльність яких має інноваційне  прямування.

Підсумовуючи  зазначене вище, можна зробити  висновок, що банківська система не готова до повномасштабного кредитування реального сектора економіки  та інноваційного розвитку. Але при  цьому слід зазначити, що проблема полягає  не тільки у недостатньому рівні  розвитку банківської системи, а  й у тому, що  інвестиційна сфера  не забезпечує випереджаючого економічного розвитку на засадах дії законів ринку [16]. Банківська система України цілком дає раду завданням забезпечення обігу будь-яких обсягів коштів учасників економічної діяльності та здійснення розрахунків між ними, її відносна слабкість порівняно з розвинутими країнами аж ніяк не є перешкодою на шляху просування інвестицій будь-яких обсягів. Водночас слід розуміти, що та сама банківська система, переважно з незалежних від неї причин, не може служити суб'єктам економічної діяльності як основне джерело інвестиційних ресурсів для здійснення інноваційної діяльності. Це не свідчить про неможливість розгортання інноваційного бізнесу, а лише зайвий раз підтверджує, що треба вкладати власні кошти, залучати  інвестиційні кошти за допомогою цінних паперів та  здійснювати вихід на міжнародні інвестиційні ринки. Але успіх такого виходу залежить уже не від стану власне банківської системи, а від багатьох інших чинників.

 

Висновки 

Найважливішою складовою економічного забезпечення інноваційної діяльності є фінансування. Як показує світовий досвід, воно базується  на таких принципах: чітка цільова  орієнтація на швидке й ефективне  впровадження сучасних науково-технічних  інновацій; різноманітність джерел фінансування; обґрунтованість та юридична захищеність методів акумуляції коштів; гнучкість системи; фінансування всіх етапів життєвого циклу інновацій. Крім того, фінансування інноваційної сфери має складну структуру  й охоплює: форми, джерела та ефективність фінансування інновацій; інструменти  акумуляції грошових коштів та їх укладення  в проекти і контроль за ними. Відповідно до світової практики, до джерел фінансування інновацій належать: державні асигнування; власні кошти суб'єктів  господарювання; кредитні ресурси; приватні кошти; іноземні кошти; венчурний капітал.

Сьогодні в  Україні через скорочення бюджетних  асигнувань, недостатній  розвиток фінансового  ринку,  пасивність  більшості його учасників, особливу роль у активізації  інвестиційної  та  інноваційної діяльності мають  зіграти комерційні банки. 

Вітчизняні  науковці  зауважують, що  з  метою  прискорення процесу інтеграції вітчизняних банківських установ  в процес фінансового забезпечення інноваційного розвитку економіки  слід за короткий строк вжити комплекс державних заходів у банківській  діяльності, які б сприяли підвищенню якісних характеристик вітчизняного науково-технологічного потенціалу, а  саме:

–  стимулювання  створення  спеціалізованих  інноваційних банків, а також фондів довгострокового  кредитування комерційних банків шляхом встановлення відповідних пільг  з оподаткування коштів, що інвестуються для досягнення технологічних змін, змін до порядку розподілу коштів від податку на додану вартість;

–  диференціація  ставки  податку  на  прибуток  комерційних банків залежно від  напрямів використання ресурсів шляхом зниження в разі їх довгострокового  кредитування високотехнологічних  проектів і підвищення в разі вкладання  коштів у високоприбуткові операції фінансового ринку;

–  створення  системи пільгового рефінансування комерційних банків, які надають  пільгові кредити для реалізації інвестиційних проектів щодо розробки та впровадження високотехнологічного  обладнання  та  іншої  інноваційної продукції;

–  запровадження  механізму державного страхування  кредитів,  наданих  малим  підприємствам,  які  розробляють  і впроваджують  інноваційну  високотехнологічну  продукцію та діяльність яких пов'язана  зі значним інвестиційним ризиком;

–  заохочення комерційних банків до купівлі акцій  підприємств,  що  виробляють  високотехнологічну  продукцію, шляхом звільнення від оподаткування тієї частини прибутків  банку,  що  інвестується  в  акції  зазначених  підприємств;

–  встановлення  для  комерційних  банків,  які  здійснюють пільгове довгострокове  кредитування інноваційних проектів,  зниженої  ставки  норми  обов'язкового  резервування коштів;

–  лібералізація  порядку акумуляції приватного капіталу для реалізації  значних  інноваційних  проектів,  через  запровадження  гнучкої форми  поєднання  капіталів  комерційних банків та підприємств  через створення інститутів спільного  інвестування;

–  запровадження  спеціального  порядку  створення  інноваційних  асоціацій,  які  є  інвестиційно-виробничими об'єднаннями  юридичних та фізичних осіб, що беруть участь у здійсненні інноваційного  проекту та випуску нової конкурентоспроможної продукції;

–  запровадження  державної  системи  страхування  ризиків інноваційної  діяльності  за  рахунок  спеціально  створеної  страхової компанії тощо.  

 

Список  використаних джерел:

1. Національний банк України. − [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: //www.bank.gov.ua
2. Держкомстат України. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua

 

   3.Башкатова С. В. Стимулювання інноваційного розвитку інструментами грошово-кредитної-політики // http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Aprer/2008_4_2/69.pdf  

 4.Проблеми та пріоритети формування інноваційної моделі розвитку економіки України // http://old.niss.gov.ua/Table/Jalilo_m/index.htm   

 5.Сомик А., Жуйков С. Сучасний стан та напрями стимулювання розвитку банківського інвестиційного кредитування в Україні // Вісник НБУ. - 2010. - №7. - С. 28-34  

 6.Статистичні дані // www.bank.gov.ua   

7.Криклій А.С. Сучасний стан та особливості діяльності вітчизняних банків в інвестиційній сфері / А.С. Криклій // Економіка та держава. - 2008. - №6. - С.6-9.  

8.Луців Б.Л. Інвестиційний потенціал банківської системи України / Б.Л. Луців, Т.Б. Стечишин // Фінанси України. - 2009. - №9. - С.67-77.  

9.Боровікова М. Інвестиційна діяльність і капіталізація комерційних банків у період дестабілізації економіки України / М. Боровікова // Вісник КНТЕУ.-2009. - №4. - С.18-24.

10.  Банківські  операції: Підручник / А.М. Мороз, М.І. Савлук, М.Ф. Пуховкіна та ін.; за ред. д-ра екон. наук проф. А.М. Мороза. – 2-ге вид., випр. і доп. – К.: КНЕУ, 2002. – 476 с.

11.  Бутко М.  Роль  банківської системи в активізації інноваційно-інвестиційного розвитку // Вісник НБУ. – 2003. – №12. – С. 49-54.

12.  Васюренко  О.В.  Банківський менеджмент:  Посібник. – К.: Академія, 2001. – 320 с.

13.  Вожжов Д.П., Бондар О.Л. Інвестиційне кредитування комерційними банками // Фінанси України. – 2003. –№12. – С. 84-97.

14.  Главное – работа на реальный результат (из выступления Президента Украины Л.Д. Кучмы на заседании КМУ 19 апреля 2000 г.) // Экономика Украины. – 2000. – №6. – С. 4-15.

15.  Доллан 3. и др. Деньги, банковское дело й денежно-кредитная политика: Учебник. – М., СПб., 1993.

16.  Дорошенко Т.В.  Роль  комерційних банків  в активізації інвестиційної діяльності в Україні // Проблеми і перспективи розвитку  банківської системи України:  Збірник наукових  праць. – 2002. – Т. 5. – С. 138-145.

17.  Енциклопедія банківської справи України / Редкол.: В.С. Стельмах (голова) та ін. – К.: Молодь, Ін Юре, 2001. – 680 с.

18.  Захарів С.В.  Кредитування  інвестиційної діяльності // Фінанси України. – 2004. – №4. – С. 56-62.

19. Зимовець  В.  Фінансове забезпечення  інноваційного розвитку економіки // Економіка України. – 2003. – №11. – С.12-14.

20. Зінько Н. Банківські джерела фінансування інноваційних проектів (на прикладі комерційних банків США та Європи) // Регіональна економіка. – 2005. – №3. – С. 188-193.

21. Карчева Г. Моделювання інвестиційної діяльності банків // Вісник НБУ. – 2004. – №10. – С. 11-12.

22. Катасонов В.Ю., Морозов Д.С. Проектное финансирование: организация, управление риском, страхование. – М.: АНКИЛ, 2000. – 272 с.

23. Крупка М.І. Фінансово-кредитний механізм інноваційного розвитку  економіки України. – Львів:  Видавничий  центр Львівського національного університету, 2001. – 608 с.

24. Кузнєцова А.Я.  Аналіз  критеріїв економічної доцільності банківського  кредитування  інноваційних  проектів  та  розрахунок ефективності // Вісник УАБС. – 2005. – №1 (18). – С. 65-72.

25. Кузнєцова А., Карпа Я.  Банківський сектор України як  джерело фінансування інвестиційно-інноваційної діяльності // Вісник НБУ. – 2004. – №1. – С. 60-63.

26. Оголева Л.Н. Инновационная деятельность как объект проектного финансирования. – М.: ФА, 1995. – 128 c.

27. Осецький  В.Л.  Інвестиції  як  інструмент  інноваційного розвитку економіки // Вісник УАБС. – 2005. – №1 (18). – С. 3-6.

28. Павловський М.А. Стратегія розвитку суспільства: Україна і світ (економіка, політологія, соціологія). – К.: Техніка, 2001. – 312 с.

29. Перзеке  М.Б.  Банківське  кредитування  як  джерело фінансування інвестиційного процесу // Фінанси України – 2003. – №3. – С. 138-141.

30. Пересада  А.А.,  Майорова  Т.В.  Управління  банківськими інвестиціями: Монографія. – К.: КНЕУ, 2005. – 388 с.

31. Попович О.С.  Науково-технологічна  та  інноваційна політика: основні механізми формування та реалізації / Під ред. д-ра екон. наук, проф. Б.А. Малицького. – К.: Фенікс, 2005. – 226 с.

32. Поручник  А.М.,  Антонюк Л.Л.  Венчурний капітал:  зарубіжний досвід  та  проблеми  становлення в Україні:  Монографія. – К.: КНЕУ, 2000. – 172 с.

33. Прасолова С. Особливості формування кредитної політики банків України з довгострокового інвестування // Вісник НБУ. – 2004. – №11. – С. 58-61.

34.  Загородній А.Г., Вознюк Г.Л., Смовженко Т.С. Фінансовий  словник.  – 2-ге  видання,  виправлене  і доповнене.  –

Львів: Видавництво “Центр Європи”, 1997. – С. 46.

35.  Концепція науково-технологічного та інноваційного розвитку України. Постанова Верховної Ради України від 13

липня 1999 року № 916-XIV. 

36.  Поручник А.М.,  Антонюк Л.Л.  Венчурний  капітал:  зарубіжний  досвід  та  проблеми  становлення  в Україні: